Секс та релігія. Від балу цноти до благословенної гомосексуальності ebook

У книжці відомого норвезького науковця і правозахисника Даґа Ейстей­на Ендшьо проаналізовано величезний масив інформації щодо непростих стосунків між сексом і різноманітними релігіями протягом всієї історії людства й у різних світових культурах. Секс та релігія неминуче і нерозривно пов’язані між собою. Релігія забороняє і регулює, засуджує і благословляє, карає і роздає нагороди. Чи є секс священним або стає огидним, цілковито залежить від того, як релігія визначає це. Ваш сексуальний партнер, сімейний стан, колір вашої шкіри і ваша релігія або каста — це все чинники, які можуть привести до порятунку або загибелі. Автор ґрунтовно розглядає низку питань щодо взаємовідносин між сексом і релігією. Серед них: проблема допустимості чи заборони статевих стосунків за межами шлюбу; ставлення різних релігій до дозволу священикам займатися сексом, до гомосексуальних статевих стосунків і сексу між представниками різних рас, до сексуального самозадоволення тощо.

Книжка, що становить захоплююче дослідження звичаїв, ритуалів і правил, стане у пригоді всім, хто цікавиться питаннями культури, релігії, а також статі та сексуальності.

ISBN 978-617-7192-67-0 (Видавництво Анетти Антоненко)

ISBN 978-966-521-693-3 (Ніка-Центр)

© Universitetsforlaget 2009

© Переклад. О.Біла, 2017

© Видавництво Анетти Антоненко, 2017

© Ніка-Центр, 2017

Даґ Ейстейн Ендшьо

Секс та релігія. Від балу цноти до благословенної гомосексуальності

Книжки про секс завжди привертають увагу — така вже природа самої їхньої теми. Щодо релігії це менш правдиве, хоча, напевно, останніми роками події у світі, й в Україні зокрема, таки допомогли дещо привернути увагу читацького загалу до деяких релігій і конфесій. У будь-якому разі книжка, що розповідає про секс і релігію, просто не може не викликати серйозної цікавості — хоча б у сенсі «а цікаво, що ж воно там написано».

Написано воно досить ґрунтовно — хоча, звісно, зрозуміло, що вичерпати тему взаємовідносин релігії й сексу в книжці обсягом близько 300 сторінок неможливо фізично. Але норвезький учений Даґ Ейстейн Ендшьо спробував — і досягнув значного успіху. Книжку його було видано в Норвегії у 2009 році, і після того вона перекладена англійською, болгарською, італійською, китайською, македонською, польською, португальською, сербською та шведською. Зараз, шановний читачу, ти розгорнув українське її видання.

Автор книжки — людина неабияка. Замолоду (а народився Ендшьо у 1968 році) він серйозно захоплювався музикою і навіть (у 1994 році як один із членів гурту SubDiva) брав участь у норвезькому національному відбірковому турнірі для конкурсу Євробачення. Зараз працює професором релігієзнавства у Берґензькому університеті. На початку 2000-х років він захистив докторську дисертацію, темою якої був зв’язок раннього християнства із класичною грецькою філософією, і далі досліджував питання про те, як християнські уявлення про тілесне воскресіння склалися під впливом світогляду, що існував у пізньокласичний період. Плодом його досліджень стало кілька монографій, присвячених давньогрецьким і ранньохристиянським уявленням про воскресіння, безсмертя та людське тіло і його (не)тлінність. Також він вивчає проблеми взаємодії між релігією та популярною культурою.

При цьому Ендшьо з не меншою енергією займається правозахисною діяльністю, фокусуючись на правах сексуальних меншин. Між 2004-м і 2013 роками він очолював Меннеслерретсалліансен, спілку норвезьких неурядових організацій, що бореться за рівноправність громадян незалежно від їхньої статі, етнічної належності, стану здоров’я, сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Протягом цих років він виграв кілька гучних судових процесів проти норвезького уряду, наприклад, домігшись, щоб у документах, які кандидат має заповнювати, коли подає заяву на місце в норвезьких університетах, можна було позначати більш ніж одну позицію в графі «гендер». Ендшьо особливу увагу приділяє боротьбі проти різноманітної дискримінації. Він доклав зусиль до посилення захисту, якого норвезьке законодавство надає громадянам проти дискримінації, а також до змін у законодавстві щодо «злочинів ненависті» та законів про шлюб і сім’ю.

Напевно, головним успіхом Ендшьо було те, що завдяки його зусиллям самé питання рівноправ’я для геїв і сексуальних меншин вирвалось із вузьких рамок меншинного дискурсу та набуло резонансу як важливий аспект загальногромадського рівноправ’я. Він був одним із перших, хто поставив питання щодо права на шлюб для геїв у контекст загальної боротьби проти дискримінації. Не дивно, що про Ендшьо згадують як про «помітного ідеолога норвезького гей-руху» і навіть «гея декади 2000-х».

Немає сумніву, що книжка, український переклад якої щойно видано, була написана на перетині цих двох сфер діяльності автора — релігієзнавства та боротьби за права сексуальних меншин і гендерну рівність. Своїм завданням автор бачив визначити й проаналізувати величезний масив інформації щодо непростих стосунків між сексом і різноманітними релігіями протягом всієї історії людства й у різних світових культурах.

На думку автора, у мало яких сферах людського життя релігія має такий вплив, як у царині сексу, намагаючись контролювати й кодифікувати — забороняти, проклинати, а також заохочувати та благословляти, — кому, з ким, коли, як і чому вступати у статевий зв’язок. Відповідно, на сторінках книжки розглядається цілий калейдоскоп питань. Статеві стосунки за межами шлюбу допустимі чи заборонені? Чи можуть священики займатися сексом? Чи може сам секс бути релігійним переживанням? Чи відповідає волі богів шлюб між представниками різних рас? Надприродні сили схвалюють чи засуджують гомосексуальні статеві стосунки?

У книжці можна прослідкувати вплив попередніх дослідницьких інтересів автора, а саме — до ролі тіла і тілесного у культурі та релігії. Кожна культура (одним з аспектів якої є, на думку автора, релігія) з необхідністю включає в себе уявлення про тілесні стандарти, про тілесні дії та про сенс і значення тіла — можна навіть сказати, що тіло — це полотно, на якому пишеться картина культури. Секс є чи не найважливішою функцією тіла, тож культура і релігія приділяють йому таку увагу. Ендшьо на самому початку книжки заявляє: «Жодне з відомих суспільств не існувало без правил щодо сексу» і дотримується у розгляді взаємодії релігії та сексу не історично-хронологічної послідовності, не освітлення особливостей певних релігійних традицій, а тематичної структури оповіді. У першому розділі розглядаються релігійні межі й обмеження. У другому — змінне розуміння релігією того, що таке секс. Темою наступних двох розділів є утримання від сексу та секс із самим собою (цей останній, як показує Ендшьо, переважно засуджується всіма релігіями, за винятком хіба що індуїзму).

Найбільший розділ книжки присвячений різностатевим сексуальним контактам, притому багато місця присвячено шлюбові та його різноманітності, а також розмаїттю сексуальних практик. Серед питань, які тут розглядаються, — незайманість, дошлюбний секс, контрацепція, подружня невірність, моногамія й полігамія, секс для продовження роду і для розваги, проституція та розлучення. Наступний розділ знайо­мить читача із темою одностатевого сексу, і за обсягом він мало поступається попередньому. Окремий розділ присвячено расизмові та іншим формам дискримінації, які мають релігійне благословення. Далі автор звертається до найбільш езотеричних тем: восьмий розділ описує, як релігія регулює сексуальність богів, ангелів і демонів, а дев’ятий — якими можуть бути божественні санкції за несхвалюваний релігією статевий зв’язок. Наступний розділ називається «Секс священний та секс ритуальний», що дає промовисте уявлення щодо того, про що в ньому йдеться. Нарешті, останній розділ розглядає релігійно-сексуальні пріоритети, звертаючи увагу на те, які релігійні вказівки щодо сексу виконуються, а які ігноруються.

Як бачимо, досить вичерпне освітлення теми. Надзвичайно похвально, що Ендшьо починає розповідь із розмови про дефініції — як релігії, так і сексу. Для нього релігія — це не лише віра. Він підкреслює, що віра як основний зміст (а дуже часто просто синонім) релігії — це досить новий феномен і що первісно релігія була зацікавлена у правильній поведінці, причому, за словами Ендшьо, правильна сексуальна поведінка становила її центральну частину. Саме тому, згідно з Ендшьо, через контроль сексуальної поведінки людини релігії контролювали й контролюють самé розуміння того, що таке «бути людиною».

Для Ендшьо релігія, отже, — це не лише священні тексти (в тому числі тому, що вірні завжди інтерпретують їх у найрозмаїтіші способи, що часто мають між собою мало спільного), але це явище, яке не можна відділити від ширшого культурного контексту. Секс для Ендшьо також не лише власне статевий акт, а й цілий клубок складних явищ, як-от статевий потяг, нагота, цнотливість, шлюб, а також безліч способів, у які два (чи більше) тіла можуть торкатися одне одного.

У фокусі Ендшьо перебувають переважно «великі релігії» (християнство, іслам, іудаїзм, буддизм, індуїзм) та античне язичництво з окремими згадками про інші релігії стародавньої історії. Вкрай рідко (і це суттєвий мінус книжки) він наводить досвід різноманітних сучасних племінних вірувань (хоча в розділі, присвяченому гомосексуальності, вони згадуються). Якщо можна виділити основну ідею книжки, то це, напевно, величезне розмаїття, ба навіть суперечність релігійних традицій, заповідей і застережень у сфері сексу. Ендшьо прямо заявляє, що хоча релігії й уважають свої доктрини вічними й універсальними, треба розуміти, наскільки насправді їхні заяви історично обмежені.

Цю ідею ілюструє ціла корнукопія прикладів із різних сфер. Наприклад, в іудаїзмі серйозно ставляться до Божого заповіту «плодитися та помножуватися», тоді як буддизм ідеалізує утримання від статевих відносин для всіх людей, часто навіть зневажуючи шлюб. В індуїзмі досягти духовного спасіння також можна лише шляхом повної аскези, тоді як у багатьох релігійних рухах «Нового віку» просвітлення досягається через статевий акт. Гомосексуальність суворо засуджується в одних релігійних традиціях (аж до декларування божественно санкціонованої смертної кари за неї) і в той же час очікується чи навіть є обов’язковою в інших (Ендшьо наводить, серед іншого, приклади з практики деяких племен Нової Гвінеї). З іншого боку, у деяких релігійних традиціях знаходимо вимогу кари на горло за певні види гетеросексуальних стосунків (як-от побиття камінням за подружню зраду; наприклад, Ендшьо відводить чимало місця цитатам зі Старого Завіту на цю тему, так само як і цитатам із Корану й хадисів). Таким чином автор підводить до думки, що неможливо знайти загальну норму для сексуальної поведінки людини, а значить, сучасне суспільство має відмовитися від релігійно-сексуального регулювання поведінки своїх членів.

Наводячи взяті з різних релігійно-культурних традицій суворі санкції за дії, які його читач має сприймати як нормальні (той саме дошлюбний секс, наприклад), Ендшьо прямо запитує: чи сподобалося б вам, якби вас примусили жити у згоді з такими правилами? Тим самим він підводить читача до думки про те, що всі ці правила й заборони є нераціональними і що краще взагалі позбутися правил і регуляцій у сфері сексу. Не розділяючи різних релігійних традицій, розглядаючи їх як однаково (без)вартісні, автор суттєво полегшує собі завдання переконання читача. У розділі, присвяченому одностатевому сексу, склавши докупи світові монотеїстичні релігії із різноманітними язичницькими віруваннями та культурними практиками та показавши, що немає єдиного підходу до того, наскільки гомосексуальність прийнятна для суспільства, він доходить висновку, що у «релігії» нема єдиної «натуральної» відповіді, а значить, під релігійним кутом зору неможливо дати жодного рецепта.

В останньому розділі книжки Ендшьо розлого розмірковує, як має діяти релігійна організація, коли сексуальна мораль суспільства стає в суперечність із заповідями релігії. На його думку, існують чотири стратегії: змінити заповіді, примусити вірних до їхнього виконання, виключити відступників із лав вірних та ігнорувати порушення. Ендшьо стоїть на боці зміни заповідей. Його рекомендація — це зняти всілякі заборони у сексуальній царині та зосередитися на тому, що має бути більш важливим для вірних, — справедливості, добробуту тощо. Оскільки автор розглядає релігію як винятково людську конструкцію, його кут зору можна зрозуміти.

Деякі моменти можуть видатися дещо дивними для уважного читача. Наприклад, у розділі, присвяченому расовій, кастовій та іншій сексуальній дискримінації, автор поширює ярлик «релігійних настанов» на практику расизму, стверджуючи: «християни-расисти і християни-нерасисти рівною мірою будують свої релігійні переконання на основі одних і тих самих писань і традицій». Так, у расистських суспільствах (Південь США чи Південна Африка часів апартеїду) шукали підтвердження своїх поглядів у священних текстах, але я не впевнений, що такі пошуки заслуговують на піднесення їх до «різновиду християнства».

Бажаючи показати непослідовність позиції католицької церкви у питанні священицького целібату, автор пише: церква «поблажливо сприймає, що значна частина священиків фактично перебуває у шлюбі. Це стосується багатьох священиків східних католицьких церков, наприк­лад України та Лівану». Як ми знаємо, греко-католицькі священики не «фактично перебувають», а просто перебувають у шлюбі, з повної згоди Риму, згідно з умовами Берестейської унії 1596 року. Можна також сперечатися, чи варто розглядати пряме порушення заповіді «Не чужолож» (описуючи католицьких священиків, що порушують правило целібату з коханками чи з повіями) як «варіант християнської практики».

На жаль, мені на очі трапився і момент прямої неправди. Цитую: «На Різдво 2008 року папа Бенедикт XVI заявив, що гетеросексуальність заслуговує на наш захист так само, як тропічні ліси. Цей захист, на думку папи, передбачає такі дії, як прийняття правової заборони на гомосексуальність, дискримінацію геїв і лесбіянок, а також їхнє пряме переслідування». Як легко пересвідчитися кожному, хто візьме собі за труд пошукати це звернення папи Бенедикта та прочитати його, нічого подібного папа-емеритус не говорив — хоча справді сказав, що захисту потребують не лише тропічні ліси, а й людина.

Але то таке. Мене особисто зачепило ось що. Під кінець книжки Ендшьо згадує про одну з наймолодших католицьких святих, Марію Ґоретті: «Іноді тяжка боротьба із собою з метою зберегти незайманість є достатньою підставою для канонізації». Одинадцятирічна Марія не дала себе зґвалтувати, і її нападник, як пише Ендшьо, «декілька разів проштрикнув її ножем. Наступного дня дівчина померла, проте встиг­ла розповісти всім, що сталося. Серенеллі [нападник] був визнаний вин­ним у вбивстві та засуджений до тридцяти років позбавлення волі. Коли він перебував у в’язниці, Марія Ґоретті з’явилася йому у видінні та пробачила йому. Після звільнення Серенеллі пішов до монастиря». І далі: «Мораль цієї історії, якщо дійти до крайності, полягає в тому, що дійсно хороший католик повинен віддати перевагу смерті, а не дошлюбному сексові». Я не був знайомий з історією святої Марії Ґоретті, тому вирішив пошукати подробиці. Виявилося, що нападник наніс Марії чотирнадцять ударів ножем, але перед смертю вона пробачила своєму вбивцеві. Саме за це — і за те, що її християнське прощення привело до щирого розкаяння її вбивці — її й було канонізовано. В принципі, цікавий приклад того, як автор звів історію про прощення й розкаяння лише і винятково до того, що краще б дівчинка дала себе зґвалтувати й усі були б щасливі...

Але хочу все ж закінчити на позитивній ноті. Безумовно, книжка Ендшьо цікава, інформативна й така, що провокує на роздуми. Якщо й є застереження щодо неоднозначності тексту, вони, поза сумнівом, обумовлені шляхетними намірами автора у його боротьбі за рівноправ’я та свободу людини. Що ж до упередження до релігії — я так думаю, у наш секулярний вік у цьому немає нічого дивного. Це радше є навіть очікуваним і не стане на заваді розумному читачеві нової книжки.

Андрій Галушка, Лондон

Іпполіт був молодиком, якого не хвилював секс. Секс його зов­сім не цікавив: «Він нехтує любовним ложем і не хоче мати нічого спільного зі шлюбом». Єдине, чого він жадав, — блукати лісами на околицях Трезена, грецького міста часів бронзового віку, та полювати на диких тварин.

Афродіта, богиня кохання та сексуальності, ненавиділа Іпполіта. Юнак надавав перевагу полюванню, а не сексові, й усіма своїми вчинками демонстрував зневагу до богині кохання, вважаючи її не надто значущою, ба навіть «найгіршою серед богів».

Афродіта не могла дозволити, щоб Іпполіт залишався безкарним за те, що він ігнорував її царину — сексуальне життя. Гарний юнак помер, впавши з воза, коли його кінь перелякався посланої богами потвори.

Це більш ніж просто захоплююча історія з грецьких міфів1. У долі Іпполіта відбивається справжнє релігійне переконання, що боги не просто хотіли, а й вимагали від нас сексуальної активності. Статева стриманість була зовсім неприйнятною.

Релігія за і проти сексу

Міф про Іпполіта й Афродіту немає нічого спільного з буденним сприйняттям сексу релігією. Із заголовків новин може скластися враження, що на сьогодні релігії значно більше стурбовані темою сексуальності, ніж будь-коли. І картина значно відрізняється від тієї, що була у випадку з Іпполітом. Те, що ми бачимо, є релігійною відмовою від сексу. Релігії засуджують секс, секс із неправильними людьми, з неправильної причини, у неправильний час і в неправильному місці. Їх обурює, що про секс надто багато пишуть і говорять; їх бентежить, що про секс пишуть і говорять неправильно. Часто засудження настільки потужне й одностороннє, що може здатися, ніби релігії повністю відкидають секс як такий.

Як так сталося, що одна релігія засуджує тих, хто утримується від статевих зносин, тоді як інша засуджує сексуально активних людей? Це питання, на яке важко дати просту відповідь. Саме питання не належить до легких. І навіть грецька релігія, з якої походить історія Іпполіта й Афродіти, визнає не всі форми сексуальності. Якщо люди не дотримувалися б низки допустимих релігією складних правил сексуальності, це мало б серйозні наслідки. Незважаючи на те що трагічна доля Іпполіта виявляє основні вірування в Стародавній Греції, вона є лише однією складовою в заплутаній головоломці взаємозв’язку між сексом і релігією.

Але й сьогодні картина значно складніша, ніж може здатися з новинних заголовків. У достатньо односторонньому ставленні релігії до різних форм сексу легко не помітити певних нюансів. Ми не бачимо, як більшість із цих засуджень одночасно передбачає і релігійне схвалення сексу, проте, звичайно, тільки «правильного сексу». Осуд і схвалення сексу зазвичай ідуть пліч-о-пліч. Аналізуючи взаємозв’язки між сексом і кожною окремою релігією, потрібно акцентувати на межі між тим, що прийнято, і тим, що заборонено, між священним і проклятим.

Основні правила сексуальності

Жодне з відомих суспільств не існувало без правил щодо сексу. Щасливі моряки, митці та соціальні антропологи іноді заявляли, що вони знайшли на таких собі райських тропічних островах повністю вільні в сексуальному сенсі суспільства, суспільства без будь-яких табу для сексуальності. Але це завжди було ілюзією. Ці гості здалеку знайшли культури із зовсім незначними обмеженнями в царині сексу, властивими для їхніх країн; водночас вони не були в змозі ідентифікувати всі чужі для них локальні обмеження.

Важко й, імовірно, навіть неможливо визначити, що було спочатку — цивілізовані види сексу чи релігійні правила сексуальності. Чи було так, що різні вказівки та заборони щодо сексуальності вперше виникли незалежно від релігії, а тільки пізніше цьому було надане релігійного значення? А чи релігійні правила сексуальних норм з’являлися незалежно від справжньої сексуальної поведінки людей, для того щоб потім спрямовувати сексуальну поведінку в нове русло? Чи, може, релігії спочатку забороняли тільки ті види сексу, які вже існували в людському суспільстві, або ж прийняли та змінили нашу сексуальну поведінку від самого початку?

Звичайно ж, наші предки мали статеві контакти значно раніше, ніж релігію. Секс існував уже тоді, коли ще наші пращури сотні мільйонів років тому були невеликими клітинними скупченнями. Невідомо, що передувало: чіткі правила сексуальності чи релігія. Зоологи зазначають, що навіть тварини мають різні моделі поведінки, які впливають на їхню сексуальну активність. Але і їх не можна визначити як правила сексуальності. Однак усі відомі нам суспільства мають чіткі правила сексуальності, проте коли саме вони з’явилися, невідомо. Ми маємо справу з чимось настільки давнім, що вже неможливо дійти достовірних висновків.

Тварини не мають релігії. Древні печерні малюнки та розкішні захоронення вказують на те, що релігія існувала вже дуже давно, можливо, ще до появи людства. Тому є важливим питання: чи завжди релігія регулювала людську сексуальність? Із найдавніших письмових джерел нам відомо, що релігія забороняла й засуджувала різні форми сексу. Усі дослідження дописемних культур демонструють одне й те саме. Як у стародавніх суспільствах, так і в традиційніших існує співвідношення між релігійними й більш загальними правилами сексуальності — вказівки та заборони часто є релігійними.

Незалежно від того, як виникли відносини між сексом і релігією, зрозуміло, що неймовірне розмаїття складних сексуальних структур різних суспільств було сформоване через комплекс культурних і релігійних процесів. Немає стандарту щодо того, як релігія ставиться до людської сексуальності. Той вид сексу, що одна релігія вважає взірцевим, ба навіть священним, відкидається як щось огидне іншим віросповіданням. Проте є дещо спільне для всіх цих моделей: жоден із типів сексу, пропагованих різними релігіями, не передбачає його природного обмеження. Це завжди питання окремих культур.

Чому секс і релігія?

Те, що релігія передусім обертається навколо віри, є недавнім явищем. Насамперед ми бачимо, що релігія, мабуть, дедалі більше переймалася питанням правильності поведінки, де секс часто відігравав центральну роль. Переконання, що виконання певних дій має основоположне значення для релігійної практики, ніколи не втрачало своєї чинності, а досі присутній релігійний акцент на сексуальності є гарним прикладом цього.

Але й серед тих складних релігійних рамок, які регулюють поведінку, можна помітити, що секс відіграє достатньо своєрідну роль. Існують релігійні правила щодо того, як ми маємо поводити себе, як ми повинні їсти, покривати чи не покривати голову, як умиватись, як поводитися під час богослужіння. Іноді через ці правила люди навіть вдаються до вбивств. Достатньо багато людей загинуло через те, що їхнє сексуальне життя не збігається з релігійним баченням інших. Ніщо так не залучає до дії в релігійному контексті, як секс. Католицька церква Іспанії протягом майже сорока років ігнорувала систематичні утиски більшості основних прав людини з боку Франко, та коли демократичний уряд запропонував дозволити шлюб для геїв, церква відразу ж організувала стотисячні демонстрації вірян2.

Сьогодні більшість релігій уже відмовилася від ідеї, що вони зможуть змусити всіх притримуватися однієї справжньої віри. Однак ті ж самі релігії прагнуть нав’язати суспільству певні аспекти своїх вірувань, а сексові зазвичай надають першочергової уваги.

Що ж такого особливого в сексі, що робить його центральним, а іноді єдиним предметом розглядання для багатьох релігій? Неможливо знайти чітку відповідь на таке питання, до того ж відповідь буде варію­ватися залежно від релігії, про яку йдеться. У багатьох релігіях секс постає потужним явищем насамперед тому, що гетеросексуальний вагінальний статевий акт є єдиним способом продовження людства. Для багатьох конфесій, які чи то підтримують секс, чи то утримуються від нього, достатньо важливо наслідувати те, що роб­лять боги або що робили перші взірцеві люди від початку часів. Багато релігій розглядають секс як дещо таке, що унеможливить наше спасіння, інші — як те, що заважає використати весь наш потенціал. Водночас, згідно з іншими релігіями, деякі види сексу необхідні для догоджання богам. Але поки не всі релігії однаково переймаються питаннями сексу.

Іншу причину, чому релігії так прагнуть контролювати секс, ми, можливо, знайдемо, якщо подивимось, які наслідки спричинив жорсткий релігійний контроль. Після того як релігія почала контролювати сексуальне життя людей, цей контроль включав не тільки прямий нагляд за найінтимнішими царинами приватного життя. Будь-який контроль впливає на все життя людей і має далекосяжні наслідки. Через різні вказівки та заборони щодо того, коли, у який спосіб і найголовніше з ким ви можете мати статеві контакти, визначає не тільки вашу сексуальність, а й те, з ким ви зможете пов’язати себе в особистому плані, якими будуть ваші діти й онуки, ваше коло спілкування, ваші союзники, те, як ви проживете своє життя. Отже, секс часто є ключовим чинником, за допомогою якого релігія може контролювати ваше існування задля того, щоб ви досягли порятунку й спокути.

Хоча гомосексуальність і гетеросексуальність як маркери ідентичності є достатньо модерним феноменом, сексуальність завжди була вирішальним чинником у тому, як визначається людська ідентичність. До того ж у рамках багатьох релігій сексуальні канони підтримували та закріплювали ідентичності та категорії. Ваша стать, сімейний стан, релігія, етнічна належність, належність до певної касти — все це важливі релігійні маркери ідентичності. Для того щоб контролювати людську сексуальність, релігії закріплюють і підтримують ці священні категорії. Порвавши з релігійними вказівками та заборонами, ви порвете одночасно й з усією вашою ідентичністю.

Урешті-решт, релігійно-сексуальні переконання визначають нашу ідентичність як особистості. Отже, усе, що виходить за рамки релігійно-сексуального обмеження, слід розуміти як неприродне. Якщо ви робите щось не так, як від вас очікується, ви не є порядною людиною.

Контролюючи статеве життя людини, релігія отож і керує її життям, ідентичністю та, кінець кінцем, розумінням щодо того, що таке бути людиною. Тому релігії борються за те, щоб світська влада нав’язувала релігійно-сексуальні переконання, щоб найважливіші релігійні життєві правила сприймались як очевидні та природні. Незважаючи на те що релігії не в змозі змінити вас, контролюючи ваше сексуальне життя, вони змусять вас жити за правилами, яких має дотримуватися справж­ній вірянин. У такий спосіб вони проведуть вас крізь довгий шлях до порятунку й того, що вони вважають за досконалу людську природу.

Отже, стає зрозумілішим, чому більшість релігій ставить такий акцент на сексі. Також зрозуміло, коли йдеться про релігії, які пов­ною мірою усвідомлюють, що вони більше не здатні контролювати всі частини суспільства. Проте їхні правила сексуальності прийняті як загальнолюдські правила, а отже, більша частина релігійно-ідеального суспільства все ж існує.

Основна ідея та структура книжки

Для повного подання всіх аспектів взаємин між сексом і релігією необхідно було опрацювати тисячі джерел. Тому слід спробувати ідентифікувати найважливіші та найтиповіші аспекти в цій галузі.

У цій книжці я намагався виявити деякі з найважливіших моделей сексуальної поведінки, знайдених у всіх значущих релігіях. Я знайшов також низку інших прикладів, які, звичайно, є менш показовими, проте значно важливіші саме через те, що вони подають різні варіанти того, як секс і релігія можуть бути об’єднані. Також коли йдеться про основні релігії, то слід звернути увагу на більш неістотні явища, оскільки вони часто грають важливу коригуючу роль у таких твердженнях, як «іудаїзм завжди…» або «в ісламі є…».

Це релігійно-сексуальне розмаїття повертає нас до вихідної точки: немає нічого очевидного або природного в тому, як релігії вказують і забороняють, благословляють і засуджують різні форми сексу. Секс стає священним або огидним залежно від того, як його визначає та чи та релігія.

Коли ви пишете книжку про секс і релігію, не зрозуміло, як саме правильно подати матеріал. У такій книжці можна навести хронологічний звіт про те, як змінився зв’язок між сексом і релігією протягом усієї історії. Або розповісти про кожну релігію та про те, яку роль відіграє в ній секс.

Я вирішив обрати більш тематичний шлях. Розподіл розділів відбиває найактуальніші питання відношення сексу та релігії. Усе починається з того, як саме секс розуміється в релігійному контексті, з ким можна займатися сексом, секс як пряма релігійна діяльність і які наслідки може мати секс, на думку релігій, як для індивідуума, так і для суспільства загалом.

У першому розділі розглядаються релігійні межі й обмеження: як можна визначити, чи є щось релігійним, чи ні; як ми можемо зрозуміти певні правила сексуальної поведінки, типові для цієї чи цієї релігії, коли саме кожна релігія відображає так багато різних думок із приводу різних видів сексу?

У другому розділі розглядається змінне розуміння релігією того, що таке секс. Секс не представляє собою щось таке, що може бути природно обмеженим. Утім, ультраконсервативний мусульманський режим талібів карав жінок за те, що вони не прикривали свої щиколотки, що вважалося злочином на сексуальному ґрунті, а неодружені християни мастурбують один одному з переконанням, що те, що вони роб­лять, не є сексом. Рамки того, що вважається сексуальним, варіюються залежно від релігійної громади. Це знову вказує на базове розуміння сексу як культурно створеного феномена.

Багато вірян переконано в тому, що нам краще взагалі не займатися сексом. Релігійний ідеал абсолютної заборони сексу є змістом третього розділу книжки.

Хоча секс зазвичай не є індивідуальною діяльністю, проте це не можна вважати беззаперечним твердженням. Як ми побачимо в четвертому розділі, секс із самим собою, звичайно, не тільки можливий, а й становить предмет уваги з боку різних релігій.

Темою наступного й найбільшого розділу є гетеросексуальність. Існує відмінність між різними формами гетеросексуальності. Хоча всі зазвичай осуджують гомосексуальність, часто багато хто забуває, що деякі (якщо, звісно, такі є) релігії дозволяють вільно займатися сексом із людиною протилежної статі. Засудження, вічне прокляття і смерть — це лише декілька покарань, які чекають на тих, хто не обмежується правильними партнерами протилежної статі, у правильні час і місце й у правильні отвори тіла. Цей розділ поділений на такі підрозділи: дошлюбний секс; шлюб як інститут; секс як обов’язок; секс як засіб розмноження; полігамія; секс поза шлюбом; розлучення, а також різні заборони й отвори.

Шостий розділ присвячений одностатевому сексу. Тоді як багато сучасних релігій зациклені на засудженні гомосексуальності, інші вважають одностатевий секс непроблемним, божественним або щонайменше кращим, ніж гетеросексуальність. Але гомосексуальність не завжди є цілісним поняттям: багато релігій визнають природними тільки певні форми одностатевого сексу й у той самий час засуджують всі інші.

Через посилену увагу, що приділяється статі у сучасних релігійно-сексуальних дебатах, ми часто забуваємо багато інших людських категорій, які також слугують основою для різних указівок і заборон. Деякі з них є темою сьомого розділу. Тоді як колір шкіри традиційно є важливим чинником для більшої частини християнства, ще більше релігій зацікавлені в можливості сексуальних зв’язків із кимсь, хто належить до іншої релігії. Якщо ми перенесемося на Схід, то побачимо, що кастова належність визначає сексуальність для індусів і багатьох інших народів.

Позаяк релігії повинні постійно боротися за своє місце у фізичному емпіричному світі, вони, як і раніше, мають більший вплив в інших частинах людського всесвіту. Небеса, пекло й решта місць, де ми, можливо, опинимося після смерті, досі є основними релігійними доменами. Але й у цих місцях також існує секс, який практикується та регулюється різними релігійними правилами. І навіть боги, ангели та демони не звільнені від необхідності регулювання сексуальності з боку релігії. Це тема восьмого розділу.

Наша сексуальна поведінка протягом життя розглядається як ключ до того, яким буде наше життя після смерті. Але наслідки сексу можуть виявитися значно більшими. По-перше, боги можуть покарати особисто вас ще за життя, по-друге, ваша сексуальна поведінка може вплинути на те, як божественні сили поставляться до суспільства загалом. Це тема дев’ятого розділу.

У десятому розділі йтиметься про те, як секс використовується й у буквальному, й у релігійному контексті. Крім того, ми відвідуємо різні храми, щоб побачити, як виражається сексуальність там. Не всі церемоніймейстери цуралися використання сексу в своїх релігійних ритуалах.

Книжку завершує розділ, у якому ми розглядаємо релігійно-сексуальні пріоритети. Різним релігійним заборонам і вказівкам буде надаватися меншого або більшого значення стосовно одна одної та стосовно інших релігійних аспектів. Як може бути так, що певні релігійні вказівки та заборони в одних випадках ігноруються, а в інших виступають найважливішими аспектами релігійного світогляду?

Треба зауважити, що написання цієї книжки було складним і трудомістким процесом, але є багато людей, які допомогли мені під час роботи. Я хочу виразити свою подяку Мії Бернер, Юнісу Форланну, Інгвільд Селід Ґільгюс, Геґе Ґундерсен, Лів Інґеборг Лід, Кайзад Мехта, Генріку Нурьгюсу, Стейнару Опстаду, Полу Стейнеру, Хельзі Сваре, Кнуту Олафу Омосу, а також моїм батькам за підтримку й ентузіазм. Я також хочу подякувати Полу Бйорбю, Оле Аастад Бротену, Ґіні Даль, Кристині Ендшьо, Роальду Февангу, Бйону Хаттеруду, Венхе Хельстад, Яніке Іверсен, Перу Тореланнер, Хосе Мартінесу, Лісбет Мікаельссон, Хокану Рюдвінгу, Мара Сенесе та Міхаелю Стаусбергу.

Чи можливо визначити правильне ставлення християн до сексу?

А мусульман чи індуїстів? Ми постійно чуємо, що те чи те заборонено для християнина, буддиста чи іудея, проте також ми чуємо й зворотне. Отже, виникає суперечка щодо того, хто правий, а хто ні. Інакше кажучи, якщо зачепити тему взаємозв’язку релігії та сексу, легко заплутатися. Проте, можливо, саме в суперечці й приховується відповідь.

Усі вірні бажають бути справжніми християнами, справжніми мусульманами, справжніми індуїстами, так, як і має бути. Це твердження, яке годі заперечувати. Іноді через розмаїття традицій усвідомлення того, що можна бути істинним християнином, мусульманином або індуїстом, становить справжню дилему. Якщо Мона, ортодоксальна єврейка, вірить в одне, то що не так із Ханною, яка вірить у щось зовсім інше? Тоді вона не є такою ж єврейкою? Ми знаходимо ту ж дилему, коли йдеться про релігійне розуміння людьми того, що таке правильний секс. Релігії настільки різноманітні, що важко дійти абсолютних висновків щодо ставлення кожної до будь-якої форми сексу.

Багато християн, мусульман, індуїстів та інших вірян люб­лять говорити про те, що заборонено, а що дозволено в тій чи тій релігії. Те, що свідомо чи несвідомо уникається в одній релігії, є визначальним у багатьох інших. Отже, віряни ігнорують не лише сучасні, а й минулі умови. Усі великі релігії і засуджують, і захищають гомосексуальність, незважаючи на те що вона ніколи ними не схвалювалася.

Кожна релігія мала й завжди матиме безліч авторитетів, які часто проповідують різні речі, проте рідко коли дають чітку відповідь на прямі запитання. Від того, наскільки пересічний вірянин буде слідувати вказівкам загальновизнаних авторитетів, залежить ступінь санкцій і вказівок і вибір, який зробить людина. І ми будемо й надалі сприймати людину як буддиста, християнина, мусульманина, поки вона сама сприймає себе як прихильника тої чи тої релігії або формально належить до будь-якої з них. Те, що більшість вірян не виконує вказівки релігійних авторитетів, свідчить не про порушення релігії, а про її нове вираження. З огляду на постійні розбіжності у ставленні релігії до сексу відповідь на те, що таке правильний мусульманський, християнський, або індуїстський секс, завжди буде неоднозначною.

Деякі сталі авторитети, наприклад священні писання або провідні релігійні діячі, більш важливі за інші. Спостерігаються чіткі тенденції у відносинах між різними авторитетами. Так, священні писання наголошують на одні заборони, проте ігнорують інші. Важливо звернути увагу на те, що є пріоритетним, а що ігнорується; таким чином стане очевидно, чи свідомим є вибір релігії. Крім того, існує чітка тенденція того, як вірні дотримуються чи ігнорують ту чи ту заборону або вказівку. Саме це ми маємо дослідити ближче, щоб визначити ставлення релігії до сексуальності.

Багато хто використовує першоджерела, щоб дійти остаточних висновків. Вони знаходять кілька пунктів у Біблії або Корані та використовують їх, аби підтвердити, що іудаїзм, християнство або іслам мають те чи те ставлення до тієї чи тієї варіації сексу. Хоча такі твердження нерідко репрезентують певні релігійні переконання, релігійна традиція водночас часто свідчить про одностороннє використання окремих джерел, серед яких навіть найвідоміші не дають остаточної відповіді на запитання: «Що таке релігія?» В Євангелії розлучення заборонене Ісусом, проте сьогодні більшість християн уважають інакше. З цієї причини християни — противники розлучень і християни — прихильники їх не є менш християнськими.

Постає питання: які джерела ми повинні розглядати під час вив­чення взаємозв’язку між сексом і релігією? Не можна використовувати лише священні писання з простої причини — вірні самі обирають, як саме їх інтерпретувати. І для того щоб відтворити картину взаємозв’язків між сексом і релігією, необхідно використати різні джерела. Аналіз релігійних писань треба проводити через минулі та сучасні переконання релігійних громад. Не можна зрозуміти заяви релігійних лідерів без урахування того, як вірні слідували цим указівкам. Релігійні ідеали необхідно ототожнювати з тим, що насправді практикується й прощається, що дійсно виникає із санкцій і реакцій, коли хтось переходить допустимі межі сексуальності, і тим, що є релігійно прийнятим.

Розглядаючи відносини між сексом і релігією, необхідно поставити питання, де завершуються межі релігії? Для багатьох побожних людей, особливо в наші дні, секс не є релігійним явищем. Інші вважають певні сексуальні правила центральними в їхній релігії, тоді як треті визначають їх більш культурними. Те, що спершу було релігійними вказівками або заборонами, з часом так укорінилося, що зараз розглядається як «природне». У підсумку, навіть якщо віряни визначають своє сексуальне життя за межами релігійної сфери, їхнє ставлення до сексу залишається актуальним для нашого дослідження, тому що воно однаково є релігійним.

У рамках і всупереч кожної окремої релігії культурні та регіональні відмінності надзвичайно ускладнюють картину. В усьому Середзем­номор’ї традиційною є модель, коли чоловіки зазвичай роб­лять те, що вони хочуть, тоді як жіноча сексуальна поведінка жорстко контро­люється. Ця модель значною мірою притаманна християнству, іудаїзмові й багатьом іншим релігіям. Питання ж залишається: йдеться про релігію й культуру окремо чи загалом? Оскільки ця модель пережила тисячі років і кілька релігійних змін, це дає підставу вважати, що вона становить фундаментальну культурну особливість, яка виходить за межі релігії. Проте якщо окремо спитати християнина, єврея чи мусульманина, відповідь буде інша. Далеко не всі можуть дати релігійне пояснення того, чому чоловіки можуть робити те, що вони забажають, проте контроль сексуальності жінок прив’язаний до тої релігії, до якої вони належать.

У деяких державах влада з релігійних переконань намагається строго контролювати сексуальне життя громадян. І це, звичайно, впливає на те, якою мірою громадяни будуть дотримуватися релігійних правил поведінки, пропагованих владою. Але в той самий час усе більше й більше держав дозволяють громадянам робити те, що вони хочуть. Вони мають більше важелів для контролю, оскільки державний апарат стає ширшим і ефективнішим. Хоча в минулому релігійні вказівки й заборони були більш суворі, релігійна та державна влада мала менше можливостей слідкувати за їхнім виконанням.

В інших частинах світу теж існують культурні моделі, які перетинають релігійні межі. Молоді євреї, християни та мусульмани в Нью-Йорку або Берліні зазвичай мають більше спільного у власних сексуальних моделях, ніж зі своїм одновірцями із села штату Керала (Індія) або Ефіопії. У цьому випадку впливають також економічні й інші нерелігійні чинники. Очевидно, що рівень соціального та релігійного контролю відрізняється. В одній ситуації неодружена людина може почуватися незалежною, а в іншій відсутність сім’ї означає економічну та соціальну погибель. Економічно незалежна мала сім’я, яка може легко переїхати в іншу частину країни, надає значно більше можливостей особистості, ніж велика сім’я, де ви, навіть дорослий, не можете уникнути контролю з боку батьків, бабусь і дідусів, тіток і дядьків. Це пояснює, чому, наприклад, мусульмани й індуїсти значно пильніше дотримуються традиційних правил сексу, ніж християни й іудеї. Дуже мало мусульман та індуїстів живуть у тих суспільствах, де люди більш незалежні від своїх сімей і решти соціальних зв’язків. Лише невелика кількість релігій може вказати на основні статистичні відмінності; у всіх релігіях ми знаходимо повний діапазон регулювання сексуальної поведінки, від дуже строгих обмежень до невимушеного ставлення.

Важко знайти остаточну відповідь щодо того, як зрозуміти кожну релігію та її ставлення до сексу. Релігії мають нечітко визначені форми. Вони є категоріями із зазвичай дуже розмитими межами. Вони є історичними величинами, які зазнали серйозних змін. Кожна з них охоплює широкий спектр найрізноманітніших релігійних переконань. Усе це необхідно мати на увазі під час дослідження ставлення різних релігій до сексу.

Розглядаючи ставлення релігії до сексу, доцільно мати чітке уявлення про те, що насправді являє собою секс. Утім, це не так уже й легко. Згідно з Riksmålordboken (норвезький словник), секс — це «те, що стосується статевого життя». Більш загальним визначенням сексу є діяльність, в якій залучені статеві органи й існує певний ступінь збудження. Якщо ж заглибитись у релігійну сферу, важко досягти чіткого розуміння. Зовсім навпаки. Усі релігії визнають, що гетеросексуальний вагінальний статевий акт є сексом. Проте тільки-но ми виходимо за межі цього визначення, ми доходимо висновку, що розуміння сексу сильно відрізняється поміж різних релігій і всередині кожної окремо.

Протягом усієї історії релігії було витрачено багато зусиль, щоб відрегулювати те, що в загальнішому значенні розуміється як межі сексуальності. В єврейському законі термін «yichud» означає необхідність жінкам і чоловікам, які не перебувають у шлюбі, триматись одне від одного подалі. Хоча цей принцип не настільки поширений сьогодні, з’являються нові його вираження. В Єрусалимі на прохання ультраортодоксальних євреїв дедалі більше стає окремих автобусів для чоловіків і жінок. А на маршрутах, де відсутні окремі для кожної статі автобуси, жінки повинні сидіти позаду, щоб запобігти непристойної поведінки. Жінки, які відмовилися сісти в задній частині автобуса, можуть бути побиті своїми ультраортодоксальними чоловіками1. Подібний принцип розмежування жінок і чоловіків також існує у консервативному ісламі. Одним із прикладів цього є саудівські закони, які забороняють жінкам виходити за межі будинку без чоловічого супроводу. Чоловіки теж зазнають обмежень: узимку 2008 року 57 юнаків були заарештовані в торговому центрі Мекки за неналежний одяг, гучну музику й танці, оскільки це могло привернути жіночу увагу2. Восени 2008 року в Осло під час державного норвезько-сомалійського святкування група імамів здійняла гучний протест проти того, щоб непов’язані сімейними узами чоловіки та жінки перебували в одному місці3..

Що ж до християнства, то Ісус наголошував, що людина може бути звинувачена в сексуальній невірності, навіть якщо не були залучені статеві органи. «Той, хто дивиться на жінку з жадобою, уже вчинив перелюб із нею у своєму серці»4. Згідно з Фомою Аквінським, безумовно, найшанованішим католицьким теологом, дотики та поцілунки між людьми різної статі не вважаються смертельними гріхами, але залежно від мотивації можуть ними стати5. Думка, що невтамоване бажання може становити великий сексуальний гріх, має давнє коріння в християнстві. Проте коли християнські місіонери розпочали проповідувати гріховність різних сексуальних думок, для багатьох народів це стало абсолютно новою концепцією6.

У тому ж дусі вважав Мухаммед: дивитися на заборонені речі або споглядати за чимось із бажанням є зрадою очей, а говорити про недозволене або бажане є зрадою вуст7. Зрада вух — це слухати речі сексуального характеру, а зрада рук — сповнені бажання обійми. Менш піднесена зрада ніг, оскільки вони ведуть до того місця, де планується скоєння акту невірності8. Мухаммед, однак, був толерантнішим від Ісуса щодо людських бажань, допоки вони нездійсненні; присутність невтамованих бажань не каралася релігією.

Крім того, згідно з буддизмом, бажання є проблемною категорією сексуальних меж, проте бажання за своєю суттю більш складний вик­лик, ніж просто секс. Бажання пов’язане з усіма почуттями, кожне з яких намагається затримати нас у стражданнях. Однак, як і інші релігії, буддизм також зазнає впливу розширеної концепції сексу: коли чоловіки отримують задоволення, дивлячись на жінок, навіть просто на їхні зображення, це іноді вважається статевим актом9.

Нагота або просто натяк на наготу є ще однією межею, яка була сексуалізована в багатьох релігіях. Згідно з Біблією, Адам і Єва соромляться власної наготи й покривають себе переплетеним фіговим листям, проте одного разу вони з’їли плід із дерева пізнання та «їхні очі відкрилися»10. Коли Хам, син Ноя, побачив його нагим, прокляв Ной його сина та всіх його нащадків11. Антоній, перший легендарний християнський отець-пустинник, дотримувався тієї ж думки. Він гордився, що ніхто ніколи не бачив його оголеним. Аби не зраджувати свою віру, протягом життя він ніколи не мився. Щоб бути взірцем для християн, він навіть не клав «ноги у воду, якщо не мусив»12.

Християнське ставлення до наготи, проте, зазнало змін. Тоді як папа Юлій ІІ на початку XVI століття нічого не заперечував проти багатьох оголених біблійних персонажів Мікеланджело в Сікстинській капелі, папа Павло IV кількома десятиліттями пізніше був настільки нажаханий наготою, що наказав знищити картини. І тільки люті протести змусили його відмовитися від свого початкового задуму, проте одному з учнів Мікеланджело було доручено домалювати одяг непристойним біблійним персонажам13. У наш час аналогічним чином християнами було докладено безліч зусиль, щоб обмежити зображення наготи у фільмах і публікаціях. Це досі залишається актуальною темою. Тоді як дедалі більше футбольних асоціацій і жіночих інституцій публікують календарі зі світлинами оголених себе, американець Чад Харді влітку 2008 року був відлучений від церкви мормонів за те, що опублікував світлини мормонських місіонерів-чоловіків з оголеним торсом14.

Згідно з ісламом, в ідеалі дорослі не повинні демонструвати свою наготу15 навіть перед людьми своєї ж статі. Проте є винятки, наприклад, оголені тіла у громадських лазнях. Заборона наготи стосується також того, як Коран закликає жінок бути скромно вдягненими, особливо в оточенні чоловіків, які не є близькими родичами16. Пристойні жінки мають бути добре прикритими. Ці правила не такі суворі стосовно чоловіків. Часто на європейських пляжах можна спостерігати, як пов­ністю одягнені мусульманські жінки сидять біля своїх чоловіків, на яких самі лише плавки.

Проте одягу не завжди достатньо, щоб прикрити наготу жінок. Абу Хурайра, один із найближчих соратників Мухаммеда, застеріг від «жінок, які оголені, навіть якщо й одягнені». Такі жінки «пішли хибною дорогою й можуть збити вас зі шляху». Така звичка одягатися зачиняє дорогу в рай, уважав Абу Хурайра17. Вказівка одягатися скромно є причиною дедалі поширенішого використання хіджабу та нікабу (хустки і вуалі), хоча сам Мухаммед не проповідував нічого з цього приводу. Насправді невдовзі після смерті пророка, халіф Умар «за божественного натхнення» винайшов хіджаб18. Однак є великі відмінності, наприклад, між модницями Тегерана у витончених дизайнерських хіджабах і пов­ністю покритими жінками єменської столиці Сана. Восени 2008 року провідний ісламський суддя Саудівської Аравії заявив, що за показ напівголих жінок та іншого «великого зла» по телебаченню власники відповідальних телекомпаній заслуговують на смертну кару19. Подіб­ним чином до 1980-х років консервативні сім’ї Об’єднаних Арабських Еміратів не дозволяли своїм синам одружуватися з дівчинами, якщо їх помітили у товаристві з будь-ким, чоловіком чи жінкою, які не були найближчими членами родини20.

Якщо перейти до іншої крайності, можна виявити більш обмежене розуміння того, що таке секс, ніж те, що загалом визначається людьми. Опитування, проведене в США у 2003 році, показало, що 27 відсот­ків студентів коледжу, які підписали християнський консервативний контракт, згідно з яким вони мали утримуватися від сексу до шлюбу, за рік після цього вважали, що вони дотримались обіцянки, хоча й займалися протягом року оральним сексом. Вони не визнавали це сексом21. Дослідження серед жінок, які виросли в норвезькому баптистському середовищі та брали участь у музичних гуртках християнського спрямування, так званих тенсинг-громадах, показує, як заборона на дошлюбний секс на практиці часто означає «все інше, крім статевого акту, дозволено»22. Гетеросексуальні пари можуть «довести один одного до оргазму», не вважаючи це сексом23. Молода дівчина-християнка, яка щиро впевнена, що не буде займатися сексом до шлюбу, розповідає, однак, як її коханий «був здивований, коли я смоктала йому, як… майже відразу, знаєте»24. Ці, можливо, несподівані межі того, що саме неодружені християни в консервативних середовищах можуть або не можуть робити з особою протилежної статі, навіть якщо вони не наполягають на статевих стосунках до шлюбу, є іноді «зовсім нормальним у їхньому середовищі»25. Таке ставлення до сексу часом створює досить заплутаний понятійний апарат. Американський інтернет-пастор Біл Мак-Джінніс надає гарний приклад плутанини, що виникає. Розглядаючи загальне американське християнсько-консервативне розуміння сексу, він пояснює, якою можливістю для неодружених християн, які хочуть дотримуватися заборони на секс до шлюбу, є «займатися петингом для досягнення оргазму». У цьому немає нічого нового в християнському контексті. Мак-Джінніс навіть покликається на досвід його молодості, яка припала на 1960-ті роки: «Обидва отримали оргазм, проте не втратили цноту». Якщо немає проникнення, тоді це не секс26. Інакше кажучи, виправдання Біла Клінтона зі справи Моніки Левінськи були не просто взяті з повітря, а втілювали основні ідеї того самого християнсько-консервативного середовища, яке засуджувало його. Клінтон, здається, випустив з уваги, що межі того, що вважається сексом, змінюються після одруження. Те, що до шлюбу вважається невинним петингом, зов­сім не дозволене, якщо здійснюється після одруження з кимсь іншим. Крім того, цей вид петингу має бути обмежений для людей протилежної статі незалежно від їхнього сімейного стану. Те, що молодь із консервативних християнських середовищ Норвегії усвідомлює, що не слід «надто торкатись або занадто пестити одне одного»27, зовсім не означає, що допустимо доторкатись і пестити особу тієї ж статі. Це був не більш ніж простий поцілунок між двома чоловіками, проте колишній прем’єр-міністр Хєль Магне Бондевік був публічно засуджений за це. Зовсім по-іншому це сприймають консервативні мусульмани й індуїсти. Два чоловіки можуть йти рука об руку без всілякого сексуального підтексту, проте якщо те ж саме зроб­лять неодружені чоловік і жінка, це буде сприйматись як акт із чітким сексуальним змістом.

Розуміння того, що секс насамперед має бути пов’язаний із вагінальним проникненням, не унікальне для деяких консервативних християнських громад. Секс між жінками зазвичай ігнорується, оскільки не вважається сексом. Ані Єврейська Біблія, ані Коран не містять заборон щодо сексу між жінками, проте існує смертна кара або інше тяжке покарання за анальний секс між чоловіками. У рабиністичній літературі існує термін «mesolelot» — «жінки, які труться», тобто жінки, які труться геніталіями одна об одну. Згідно з думкою більшості релігійних авторитетів, це не означає, що жінки перестають бути незайманими28. Гінкмар, архієпископ Реймса ІХ століття, зазначав, що секс між жінками можливий тільки із застосуванням проникаючих предметів29. Жінки Арагону, звинувачені у лесбійському сексі, були виправдані, оскільки вони здійснювали це без проникнення30.

Проте навіть проникнення не є єдиним обов’язковим критерієм для релігійного розуміння сексу. У сексуальній практиці молодих католицьких пар, які не перебувають у шлюбі, у країнах Африки та Америки поширена практика гетеросексуального анального сексу, у такий спосіб вони «захищають свою цнотливість». У 1998 році в Пуерто-Ріко студенти-чоловіки, які спочатку практикували гетеро­анальний секс, становили 44 відсотки31. Більшість юнаків розуміла, що вони здійснюють сексуальний акт, проте принаймні жінки, з якими вони займалися сексом, зберігали свою невинність. Саме так вони залишались у дозволених релігією межах, які були ключовим чинником поведінки. І знову ми бачимо величезні відмінності у ставленні до сексу, що відбувається між людьми однієї статі чи різних: чоловіки, які мають пасивний анальний секс з іншими чоловіками, підходять під визначення того, що розуміється сексом.

На початку дослідження сфери релігії та сексу з’являється уявлення про те, що відмінності не завжди чіткі. Однак усе відносно. Незважаючи на те що може бути ганебно сидіти поруч із представником протилежної статі в автобусі, навіть найзавзятіші прихильники таких правил усе ж розуміють, що є різниця між таким актом і вагінальним сексом. Крім того, дії, які не вважаються сексуальними, можуть бути визнані такими в деяких консервативних релігійних групах, якщо це стосується чоловіків та жінок, які вже не перебувають у шлюбі або партнерів протилежної статі.

«Жалюгідний чоловіче! Було б значно краще, якщо б твій пеніс опинився в чорній отруйній змії, ніж у піхві жінки. Краще, якщо твій пеніс потрапив би в яму з палаючим вугіллям і загорівся». Таким було посилання від Будди монахові Судинні, коли той на короткий час повернувся до своїх дружин і з метою продовження роду запліднив одну з них. Будда пояснював, що змії та спалювання можуть призвести до смерті, проте секс призведе до значно гірших наслідків після смерті: «до поганої долі, бездни та пекла»1. Те, що сексу слід уникати, рідко ким пояснюється краще в релігійному контексті, ніж Буддою у словах до бідолашного монаха в 400 році до н.е. Таке потужне засудження сексу, однак, не унікальне.

Найприйнятнішим уявленням є те, що релігія взагалі проти сексу. Як і в багатьох інших простих уявленнях, й у цьому твердженні існує частка правди. Багато релігій зазвичай проти сексу, проте, як ми вже помітили, далеко не всі. У цьому й полягає суттєва відмінність між основними релігіями. З одного боку, іудаїзм, іслам та індуїзм не виступають проти сексу. Це питання краще розглядається в розділі про гетеросексуальність. У той самий час багато людей забувають, як негативно буддизм і християнство ставляться до всіх форм сексу. Ставлення буддизму до сексу як до чогось гіршого від змії та спалювання стосується не тільки чернечого життя, а й суспільної думки про секс, як про щось несумісне з уникненням страждань. Що ж до християнства, то Ісус і Павло підкреслювали сексуальну помірність як кращий вибір.

У ранніх буддійських текстах шлюб поданий як джерело страждань — dukkha2. Тому на шляху до просвітлення Сіддхарта, майбутній Будда, залишив свою дружину й дитину. Сексуальна стриманість необхідна для того, щоб нарешті розірвати порочне коло реінкарнації3. Сексуальне бажання, як й інші пристрасті, є синонімом безладу, який більше за будь-що заважає досягненню кінцевого просвітлення. Гетеросексуальний акт, отже, часто зображується як найгірший акт з точки зору карми, він не тільки погіршує карму окремої людини, а й призводить до страждання нащадків4.

Рішення Сіддхарти залишити дружину не єдиний прояв того, як Будда демонструє абсолютну необхідність сексуальної помірності для повного спасіння. Коли Сіддхарта перебував на шляху до остаточного просвітлення, злий демон Мара намагався використати секс, щоб затягти його в пастку страждань. Мара послав своїх трьох дочок спокусити його. Щоб точно з’ясувати, що збуджує Сіддхарту, спершу демонові доньки створили ілюзію сотні прекрасних дівчат, а потім сотні жінок, які ще не народжували. Далі була сотня жінок, які народжували один раз, сто жінок, які народили два рази, і зрештою сто літніх жінок. Сіддхарта залишився байдужим до всіх. Мара змушений був зізнатися, що звабити його сексом все одно, що «роздробити камінь стеблом лотоса та розкусити залізо зубами»5.

Утримання від сексу буддійськими ченцями та черницями ставить їх у значно вище положення в релігійній ієрархії супроти мирян. Первинне правило чітке: чернець, який ляже з жінкою, або черниця, яка ляже з чоловіком, більше не є істинним ченцем або черницею. Незважаючи на слова Будди, що слід уникати сексу, існує багато винятків. У Китаї та Японії зберігати целібат повинні тільки ченці, які живуть у монастирях. Ті, хто служить у храмах, часто одружені6. Є багато одружених ченців у Тибеті, Кореї та Індокитаї. Черниць цей виняток не стосується7. Не дивно, що цінуються більше ченці, які дотримуються целібату8.

Згідно з переказами, Будда дозволив жінкам стати черницями після того, як один із його головних учнів-чоловіків попросив про це. Хоча статеве утримання є одним із критеріїв досягнення спокути, у можливості стриманості жінкам було спочатку відмовлено. Подібні сексистські погляди, які лягли в основу скептицизму Будди висвячувати жінок-сподвижниць, відображали той факт, що жіноча стриманість протягом усього життя зазвичай не така сильна, як чоловіча. Обов’язок жінки підкорятися чоловікам часто стоїть на перешкоді будь-якому прагненню до життя, повного стриманості. Вони мусять бути дружинами чоловіків, які можуть не захотіти практикувати стриманість. Буддизм має двояке ставлення до цнотливих жінок. Поширеним поняттям є «вперта діва», яка відмовляється брати шлюб, а обирає краще смерть. Буддійські жіночі монастирі іноді пропонують притулок таким жінкам, проте на практиці буддизм часто надає перевагу подружньому обов’язку жінки, а не її потребі досягти порятунку9. Те, що жінки позбавлені перспективи вічної невинності, утім, уважається за нещастя. У китайському буддизмі шлюб часто розглядається як страждання для жінок. Трансгендерний бодхісаттва Ґуаньїнь10 відіграє в цьому контексті цікаву роль. Згідно з текстом «Чиста земля», Ґуаньїнь — це божество, яке рятує людей від шістьох душевних страждань і веде їх до чистої землі, де вони досягають просвітлення. Крім того, воно рятує їх від безнадійних ситуацій у цьому світі, як-от тюремне ув’язнення, утоплення, напади диких тварин і грабіжників11. За деякими легендами, Ґуаньїнь рятує жінок від безнадійного стану, який являє собою шлюб12.

Як і в буддизмі, християнське вчення щодо сексуальності очевидне: найкраще взагалі не займатися сексом. Акцент, який християнство ставить на гетеросексуальному шлюбі як ідеалі, змушує нас повірити, що воно завжди дотримувалося цього погляду. Проте це не так. Якщо ми повернемося до раннього християнства, то побачимо, що гетерошлюб спершу розглядався не більш як рішення, викликане необхідністю.

Найбільшим бажанням святого Павла було, «щоб кожен був схожий на нього», тобто сексуально стриманим13. Утім, він розумів, що абсолютна заборона призведе до скорочення послідовників. Саме тому його посилання до народу було таким: «Звертаюся до неодружених і вдівців: Це добре для вас залишатися такими, як я. Проте якщо ви не можете стриматись, одружуйтеся!»14 Інакше кажучи, слід уникати гетеросексуальних зносин. Якщо ми не можемо контролювати себе, краще все-таки бути одруженим. Отже, можна практикувати секс — і це безпосередньо не призведе до погибелі. Шлюб не самоціль, а тільки практична домовленість — «щоб уникнути розпусти»15.

Незважаючи на достатньо велику кількість сучасних релігійних, літературних і кінематографічних міркувань на цю тему, існує мало (а то й зовсім немає) доказів щодо того, чи був Ісус одружений або принаймні сексуально активний. Він не мав ані коханок, ані дружини чи дітей. Він навіть заперечував батька й матір, а також своїх братів16.Отже, він не був моделлю хоч якоїсь сексуальної поведінки, шлюбу або сім’ї. Ісусові найближчі учні також відмовилися від сексу та сім’ї, щоб слідувати за ним. Цілком зрозуміло, що Ісус уважав шлюб не пріоритетним у нашому житті: «Якщо хтось приходить до мене, але не ставить вище батька та матері, дружини та дітей, братів та сестер… не може бути моїм учнем»17.

У пошуку настанови в питанні різних сфер свого життя все більше й більше сучасних християн міркують: «А що б зробив Ісус?» Відповідь на це досить туманна в різних сферах, крім сексу. Якщо ви запитаєте: «З ким ліг би Ісус?», відповідь проста: «Ні з ким. Якщо ви хочете бути подібним до Ісуса, ви повинні не займатися сексом взагалі».

В ідеї непорочного зачаття втілений християнський скепсис щодо сексу. Але це не було початковим християнським розумінням зачаття Ісуса. Ні в листах Павла, найстаріших наявних християнських текстах, ні в Євангелії від Марка немає жодного натяку на те, що Ісус був зачатий без сексу. Павло, однак, мав на увазі, що Ісус вперше був «названий сином Божим, коли воскрес із мертвих». Отже, він не народився відразу Божим Сином. Він «походить із Давидового роду»18. Оскільки у Біблії немає нічого, що вказувало б на причетність Марії до цього роду, тільки Йосип міг мати такий родовід19. Вірування в непорочне зачаття спершу з’являється в Євангеліях, написаних після Євангелія від Марка, найімовірніше, щоб підкреслити статус Ісуса як Сина Божого і частково через негативне ставлення до сексу ранніх християн. У Євангелії від Матвія розповідається, що Марія «була знайдена з дитиною Святого Духа», хоча родовід Ісуса сходить до Давида через Йосипа20. Згідно з Євангелієм від Луки, Марія отримує послання від Архангела Гавриїла: «Святий Дух знайде тебе, й сила Всевишнього осінить тебе. Тому народжена дитина буде святою й називатиметься Сином Божим»21. Незважаючи на певні суперечності в Біблії, непорочне зачаття стає центральною християнською догмою. Серед вірян, однак, є й ті, хто сумнівається в цьому. Дослідження 2007 року показало, що, наприклад, у Сполучених Штатах 21 відсоток протестантів і 28 відсотків католиків не вірять у непорочне зачаття22.

Те, що стриманість краще, ніж шлюб, пропагувалося не тільки Ісусом і Павлом. Цей погляд поділяла більшість ранніх отців церкви. Августин, великий отець західної церкви, вважав, що гетеросексуальний статевий акт — це продовження первородного гріха. Святий Павло теж визнавав, що людство повинне страждати через гріх першої людини — Адама23. Проте Августин першим стверджував, що первісний гріх має сексуальний характер. Первісний гріх стосується всіх нас не через генетичну спадщину, а через сексуальне бажання самого акту репродукції24. Це бажання, навіть у шлюбі, слід розглядати як гріх. Хоча цей гріх можна пробачити25. Подружжя повинне усвідомлювати, що секс, навіть у шлюбі, гріховний, і їм має бути соромно за це26.

У християнській традиції вигнання з Едему тісно пов’язане із сексом, але це те, що Бог намагається виправити за допомогою заборони статевих стосунків. Християнська ворожість до сексу не є ворожістю до тіла. Усе зовсім навпаки. Сексуальне утримання допомагає зберегти тіло, це один із чинників, який сприяє відновленню первісного безгрішного та безсмертного стану, який ми мали в Едемі. Отже, статева стриманість сприяє отриманню фізично досконалого тіла у Воскресіння, наприкінці історії.

У первинній християнській традиції люди, які утримувалися від сексу, вочевидь кращі за тих, хто цього не робить. Ісус називав себе божественним нареченим27 — це означало, що особлива увага приділялася жіночій невинності. Вічні діви ставали Христовими нареченими, й досі церемонія посвячення жінок у черниці нагадує шлюбну. Північно-африканський отець церкви Тертуліан пояснював, що «ви в шлюбі з Христом, йому ви довіряєте своє тіло»28. Те ж саме притаманно поширеним давнішим віруванням в регіоні Середземного моря, де регулювання жіночої сексуальності було важливішим від регулювання чоловічої.

Згідно з поглядами раннього християнства, невинність не тільки приведе до порятунку діви, а й є корисною для тих, хто біля неї29.Амвросій пояснив практичні наслідки жіночої стриманості. «Одна незаймана може спокутувати гріхи батьків, братів»30. Для сім’ї погано, якщо в ній немає доньки, що залишилася б дівою. Багато жінок або самі бажали, або були змушені батьками все життя дотримуватися сексуальної стриманості. Спершу ці жінки жили разом зі своїми сім’ями, але згодом виникли монастирі, де вони оселялися з іншими жінками. Незважаючи на те що у містах і селах навколо Східного Середземномор’я було багато незайманих чоловіків, їм приділялося мало уваги до того, як вони покинули цивілізацію та вирушили в пустелю в IV столітті. Згідно з елліністичним світоглядом, незаселена місцевість розглядалась як особливе сексуальне випробовування, що визначало практику утримання пустельних ченців іще більш вражаючою31. Аскет-відлюдник, спокушений різними природними та надприродними істотами пустелі, швидко став прототипом того, яким має бути благочестивий чернець.

Акцент на сексуальній стриманості в християнському гностицизмі був навіть більший, ніж у інших християнських течіях. У Євангелії від Псевдо-Матвія Діва Марія з жахом думає про секс, оскільки «Бог шанується в цнотливості»32. «Діяння апостола Фоми» визначають секс як дещо огидне, і навіть секс у шлюбі ставить під загрозу надію на порятунок33. Те, що гностицизм ставився до сексу більш негативно, ніж християнство, відбиває також те, що багато гностиків розглядали все матеріальне як зло. Найгіршим аспектом сексу було те, що він тримав людську душу в полоні матерії. Подібних поглядів дотримувалися катари, які населяли землі, відомі сьогодні як Південна Франція, в 1100-х роках. Вони вважали, що матеріальний світ був створений Сатаною та реінкарнація тільки доказує те, що ми в його полоні. Вірні розділялися на дві групи: «досконалі», які були аскетами й утримувалися від сексу, та решта, що такими не були. Тільки «досконалі» — ті, що утримувались від сексу, — мали змогу уникнути злого кола перероджень34. Досконалим катарам було заборонено їсти те, що було результатом статевих зносин, тому що будь-який вид продовження роду призводив до ув’язнення душі в матерії. На практиці це означало, що вони не споживали м’ясо, яйця та молоко. Фрукти й овочі дозволялись, оскільки катари вірили, що рослини не розмножуються статевим шляхом35.

Акцент на невинності залишився у тих формах християнства, які стали домінуючими. Уся система християнського чернецтва, такого, яке досі існує в католицьких і православних церквах, ґрунтується на ідеї про те, що сексуальна стриманість підносить людину ближче до Бога. Різні форми самітництва практикуються для того, щоб підкреслити сексуальну стриманість. Наприклад, у грецькій чернечій республіці Афон на сході Халкідонського півострова з 1000-х років усі жінки й одомашнені тварини жіночої статі були заборонені. Іноді релігійна сексуальна стриманість була більш мотивована соціальними причинами. У католицькій Бразилії в 1600-х роках більшість доньок сімей вищого класу опинялась у монастирях, оскільки їхні батьки не знаходили їм чоловіків прийнятного соціального статусу. У 1600-х роках у Байї 77 відсотків доньок провідних сімей пішли в монастирі й лише 14 відсотків одружилися36.