Світло в ліхтарі ebook

Цей календар Адвенту, в якому кожна історія відповідає одному дню шляху, що веде до Різдва, задуманий таким чином, щоб діти могли спостерігати малюнок, в той час як дорослий прочитує відповідну історію. Календар може стояти на столику сезону або на тумбочці біля ліжка й кожного вечора чи ранку об’єднувати навколо себе дітей та дорослих у переживанні передріздвяного настрою.

ISBN 978-617-7314-45-4 

Георг Драйсіг

Світло в ліхтарі. Календар очікування Різдва в оповіданнях та малюнках 

Є особливе мистецтво — вміння створити свято для дитини. Адвент — це час очікування Різдва. Чотири тижні, під час яких крок за кроком створюється в оселі особлива атмосфера, сповнена тепла, любові, світла. Різдво дозріває в душі кожної людини, ми плекаємо його, як мати виношує дитя. Спостереження за столиком сезону й історія допоможуть дитині стати супутником Марії і Йосипа, а Божественному Світлу народитися в душі кожної людини. Столик сезону — так називають особливе місце в домі, де за допомогою маленьких декорацій ми робимо для дитини видимим те, що відбувається як у природі, так і в духовному світі. Те, що з’являється на столику сезону, не може використовуватися дітьми в грі, але сильно спонукає їхню фантазію й здібність до спостереження. Для цього не обов’язково мати вдома окремий столик, це може бути підвіконня або книжкова полиця. Перший тиждень Адвенту пов’язаний із мінеральним світом. На столику з’являється коричнева тканина, поступово з гальки викладається доріжка, по якій йдуть Марія і Йосип. Завдяки різнобарвним відшліфованим камінцям ця доріжка стає особливо красивою. Кристали таємниче поблискують з печерок, вони таять у собі зоряне світло. На другий тиждень з’являються рослини. Мох і шишки, красиві лишайники, невеликі домашні рослинки в горщиках, які в уяві дитини легко перетворюються на ліс. Третій тиждень пов’язана зі світом тварин. У долинах з’являються овечки, з-під каміння визирають мишки, в хліві віл стоїть перед стогом сіна, а поруч із Марією та Йосипом — їх вірний супутник, осля. На четвертому тижні з’являються люди — в першу чергу пастухи. Декорації для столика сезону не обов’язково повинні бути творами мистецтва, здорова фантазія дитини домальовує ландшафти і героїв.

Ця книга теж була задумана як свого роду календар Адвента, в якому кожна історія відповідає одному дню шляху, шляху, який веде до Різдва. Щоденні історії написані для дітей початкової школи, а найменшим добре розповідати протягом тижня тільки одну історію. Малюки можуть грати в Адвент або малювати до цієї історії свої малюнки.

Розповідання історій Адвента може стати особливою традицією в передріздвяний час, коли батьки ввечері запалюють свічку і в спокої, готуючись до сну, разом із дитиною переживають ще один день шляху Марії і Йосипа до Вифлеєму. Особливо добре, якщо історії будуть саме переповідатися дітям батьками, а не прочитуватися з книги. Величезне значення при оповіданні відіграють радість і фантазія, які пробуджують в дитині відчуття того, що Різдво очікується усіма істотами в усьому світі. З кожним днем, з кожною маленькою розповіддю можна буде відчути, як світло Різдва, що наближається, все сильніше сяє в душі і під Різдвяну ніч наповнює всі почуття.

Деякі розповіді нагадують різдвяні історії фламандського письменника Фелікса Тіммерманса, але остаточний варіант сформувався завдяки двом сяючим уважним дитячим очкам і парі маленьких вушок, які знову й знову хотіли слухати історії про Різдво.

Георг Драйсіг

Перший тиждень. Перший день

Марія та Йосип ішли дорогою на Вифлеєм. Перед ними бадьоро дріботів віслючок. Бувалий у бувальцях мандрівник Йосип міцно стискав у руці посох, з яким упевнено йшов уперед. Марія, Божа Мати, з усієї снаги намагалася йти так само швидко, як і Йосип, але, не призвичаєна до ходьби кам’янистими стежками, вона раз-у-раз перечіплялася за темне гостре каміння на дорозі. Зціпивши зуби вона терпіла, намагаючись затамувати свій біль, але деколи стримуватися було вже несила, і сльози самі наверталися на очі. Йосип і віслючок, зосереджені на тому, щоб не збитися з дороги, не помічали цього. Але Ангел, приставлений наглядати за трьома подорожніми, помітив, що Марія тихо плаче. Він нахилився до неї й спитав: «Маріє, вірна слугине Господня, чому ти плачеш? Ти йдеш у Вифлеєм, де тобі судилося привести у світ Божого Сина. Хіба тебе це не тішить?» Марія відповіла Ангелу: «Дуже тішить, і в очікуванні народження Божого Сина я не хочу плакати, але темне й гостре каміння ранить мої ноги, і від цього болю мені важко йти». Як тільки Ангел почув це, він звернув свої небесні очі на придорожнє каміння. Під його променистим поглядом камені почали змінюватися. Їхні гострі кути заокруглилися, і вони обернулися на різнобарвні камінці. Деякі стали прозорі, мов скло, і засяяли, як очі Ангела. Тепер Марія спокійно могла продовжити свій шлях у Вифлеєм, її ноги без болю ступали по барвистих і гладких камінцях.

Перший тиждень. Другий день

Якось Марія та Йосип, прямуючи до Вифлеєма, підійшли до величезного каменя. Він лежав посеред дороги, і всі подорожні, щоб продовжити свій шлях, мали огинати камінь збоку або намагатися через нього перелізти. Тому, що камінь лежав посеред дороги, було своє пояснення. А було це так: коли прокладали дорогу через ліс, робота вимушено зупинилася, бо на шляху лежав величезний камінь. Семеро дужих чоловіків відкотили його набік. Але коли наступного дня вони прийшли на роботу, то камінь лежав на тому ж місці, що й учора. Чоловіки лайнулися, але поплювали на руки, засукали рукава й узялися до тяжкої праці. Вони знову відкотили камінь на узбіччя. Але наступного ранку камінь любісінько лежав на тому ж місці. Цього разу робітники дуже сильно розсердились. Утретє вони спробували відкотити камінь з дороги. Але коли наступного дня вони знову знайшли камінь на звичному місці, наче його й не рухали, вони вже не лаялись, а з подивом питали один одного, що б це могло означати. Не дошукавшись відповіді самотужки, вони вирішили розповісти цю історію мудрецю-самітнику, який жив неподалік у лісі. Старець їх уважно вислухав, задумливо кивнув головою і сказав: «Той, кому судилося прибрати цей величезний камінь з дороги, ще не з’явився. Залиште його лежати там, де він є, на волю того, кому призначено це зробити». Дужі чоловіки дослухалися до його поради, і відтоді камінь непорушно лежав посеред дороги, завдаючи прикрощів подорожнім, які мусили його минати.