Філософія свободи ebook

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

Примітки

[1] Дійсно важлива форма свободи передбачає увагу, усвідомлення і дис­ципліну, і зусилля, і здатність по-справжньому турбуватися про інших людей і йти на жертви заради них, знову і знову, в незліченні малі, не надто привабливі способи, кожного дня. – Прим. перекл.

[2] З-поміж книг, присвячених історії свободи, можна порадити такі: David Schmidtz, Jason Brennan: A Brief History of Liberty, Wiley-Blackwell, Oxford 2010; Orlando Patterson: Freedom. Volume I: Freedom in the Making of Western Culture, Basic Books, New York 1991; Ben Wilson: What Price Liberty?, Faber and Faber, London 2009; A.C. Grayling: Towards the Light: The Story of the Struggles for Liberty and Rights, Bloomsbury, London 2007. У них найбільший наголос робиться на політичній свободі. Антологія, яка складається з філософських текстів усієї історії філософії з акцентом на онтології свободи, – Thomas Pink, Martin Stone (red.): The Will and Human Action: From Antiquity to the Present Day, Routledge, London 2003. Добрі антології, які пропонують широкий огляд новітніх філософських дискусій з питання свободи, такі: Robert Kane (red.): The Oxford Handbook of Free Will, Oxford University Press, Oxford 2002; Gary Watson (red.): Free Will, 2. utg. Oxford University Press, Oxford 2003; Joseph Keim Campbell, Michael O’Rourke, David Shier (red.): Freedom and Determinism, MIT Press, Cambridge MA/London 2004; Laura Waddell Ekstrom (red.): Agency and Responsibility: Essays on the Metaphysics of Freedom, Westview Press, Boulder CO 2000; Ian Carter, Matthew H. Kramer, Hillel Steiner (red.): Freedom: A Philosophical Anthology, Blackwell, Malden MA/Oxford 2007.

[3] Daniel C. Dennett: Elbow Room: Varieties of Free Will Worth Wanting, MIT Press, Cambridge MA 1984, с. 3. Деннеттові погляди на свободу, див. також Daniel C. Dennett: Freedom Evolves, Penguin, London 2003.

[4] Про відмінність між «аналітичною філософією» та «континентальною філософією», див. Lars Fr. H. Svendsen: Hva er filosofi, Universitetsforlaget, Oslo 2003, роз. 6.

[5] B.F. Skinner: Walden Two, Hackett Publishing Company, Indianapolis/Cambridge 2005 (1948), с. 247.

[6] Colin Turnbull: The Mountain People, Simon & Schuster, New York 1972. Тут потрібно зазначити, що книжка Тернбулла стала предметом широкої критики і, можна сказати, була практично дискредитована, проте це не суттєве для наведеного у книжці прикладу, який стосується Найлза.

[7] W.B. Gallie: ”Essentially Contested Concepts”, Proceedings of the Aristotelian Society 167/1956.

[8] Montesquieu: The Spirit of the Laws, переклад і редакція Anne M. Cohler, Basia C. Miller, Harold S. Stone, Cambridge University Press, Cambridge 2005, Кн. 11.2, с. 154.

[9] Abraham Lincoln: ”Address at Sanitary Fair, Baltimore, Maryland, Apr. 11, 1864”, i Roy P. Basler (red.); Collected Works of Abraham Lincoln, Bind 7, New Brunswick, NJ 1953, с. 301f.

[10] Isaiah Berlin: ”To begreper om frihet”, i Lars Fr. H. Svendsen (red.): Liberalisme. Politisk frihet fra John Locke til Amartya Sen, Universitetsforlaget, Oslo 2009, с. 297.

[11] Це також залежить від основних метафізичних припущень окремої людини, на які вона опирається. Широкий розподіл за категоріями таких філософських понять, як «натуралізм» і «прагматизм», часто малопридатний, оскільки вони містять надто велику різновидність взаємно несумісних положень, але вони принаймні вказують, на якій території філософії ми перебуваємо. Якщо би хтось забажав од мене «засвідчення віри» у філософії, я би відніс себе до категорії «натуралістів» у ширшому значенні цього слова, тобто я допускаю, що нічого не існує за межами природного всесвіту (а якщо щось та й існує, воно не має впливу на природний всесвіт і тому не може використовуватися для його пояснення). Більшість сучасних філософів погодяться з таким широким визначенням натуралізму. Водночас я не є науковцем і відповідно не вірю, що наука загалом, а особливо – природничі науки можуть дати нам усі необхідні знання про життя людини. Я також не є редукціоністом і не вважаю, що різні онтологічні рівні можна послідовно звести до нижчих рівнів, до рівня, коли все пояснюється з перспективи елементарних фізичних об’єктів. Навпаки, я вважаю себе плюралістом, переконаним, що ми можемо краще зрозуміти те чи те явище, пояснюючи його на багатьох рівнях із застосуванням низки теорій.

[12] John Dewey: Human Nature and Conduct, Henry Holt, New York 1922, с. 303.

[13] Isaiah Berlin: Liberty, Oxford University Press, Oxford 2002, с. 4-12, 16ff., 29f., 160ff., 265-270, 322ff.

[14] Див. Kathleen D. Vohs og Jonathan W. Schooler: ”The Value of Believing in Free Will. Encouraging a Belief in Determinism Increases Cheating”, Psychological Science 1/2008.

[15] Можна назвати іншу термінологічну деталь – в англомовній літературі використовують два різних терміни для позначення свободи: liberty і freedom, проте такого відповідника не знайдемо у будь-якій іншій європейській мові. У літературі ці два терміни вважають синонімами, і я теж дотримуватимуся такого трактування. Винятком з цього правила є Ганна Арендт, яка визначає чіткі відмінності між цими двома термінами, але я не розглядатиму ці її погляди у книжці. Варті до прочитання огляди поглядів Арендт і етимології обох висловів, див. Hanna Fenichel Pitkin: ”Are Freedom and Liberty Twins?”, Political Theory 4/1988. Також і Бернард Вільямс розрізняє терміни freedom та liberty, але у його випадку це більш прагматичний прийом для розмежовування онтологічної та політичної тематики, він, здається, не має на увазі значимих відмінностей у нормальному мовному використанні термінів (Bernard Williams: ”From Freedom to Liberty: The Construction of a Political Value”, Philosophy & Public Affairs 1/2001.)

[16] Для дискусії про відносини між лібералізмом та лібертаризмом, яка наголошує значно чіткіші відмінності, аніж, на мою думку, необхідно, див. Samuel Freeman:”Illiberal Libertarians: Why Libertarianism Is Not a Liberal View”, Philosophy & Public Affairs 2/2002. Антологія з низкою текстів, які у загальних рисах належать до традиції політичного лібертаризму – David Boaz (red. ): The Libertarian Reader, The Free Press, New York 1997. Енциклопедія з короткими статтями про основних мислителів і концепції – Ronald Hamowy (red.): The Encyclopedia of Libertarianism, Sage Publications, Thousand Oaks/London 2008. Варті прочитання огляди є також у Norman P. Barry: On Classical Liberalism and Libertarianism, St. Martin’s Press, New York 1987. Досить цікавий огляд історії лібертаризму в США – Brian Doherty: Radicals for Capitalism: A Freewheeling History of the Modern American Libertarian Movement, Public Affairs, New York 2007.

[17] З цього випливає також те, що так званий анархо-капіталізм не є формою лібералізму. Зараз анархо-капіталізм – це радше маргінальна ідеологія, і якщо братися називати когось із його теоретиків, центральними постатями виявляться Мюррей Ротбард і Девід Фрідман. Для анархо-капіталіста прийнятні винятково добровільні стосунки між індивідами, він уважає, що ця ідея несумісна з підпорядкуванням індивіда державі, яка має монополію на насильство, тощо. Єдино прийнятним є повністю нерегульований ринок, а, до прикладу, захист від насильства – ба навіть від самого закону – є чимось, що індивід може придбати або відмовитися від купівлі від конкуруючих на ринку постачальників. Тут ми відійшли від того, що раціонально можна назвати лібералізмом. Лібералізм не вважає державу такою, що має неприйнятну монополію, на відміну від анархо-капіталізму. Водночас анархо-капіталізм починають розглядати як лібертаріанську точку зору.

[18] Я намагався продемонструвати частину обсягу лібералізму в Lars Fr. H. Svendsen (red.): Liberalisme. Politisk frihet fra John Locke til Amartya Sen, Universitetsforlaget, Oslo 2009. Об’єднана література з різних аспектів лібералізму налічуватиме кілька тисяч томів. Однак, якщо потрібно з чогось розпочати, вихідним пунктом для подальшого дослідження можуть слугувати такі праці: Hans Blokland: Freedom and Culture in Western Society, Routledge, London 1997; Alfonso J. Damico (red.): Liberals on Liberalism, Rowman&Littlefield, Totowa 1986; Katrin Flikschuh: Freedom: Contemporary Liberal Perspectives, Polity Press, London 2007; Gerald F. Gaus: Contemporary Theories of Liberalism, Sage Publications, London 2003; John Gray: Liberalism, 2. rev. utg., Open University Press, Buckingham 1995; John Gray: Post-liberalism, Routledge, London, 1993; John Gray: The Two Faces of Liberalism, Polity Press, Cambridge 2000; Stephen Holmes: Passions and Constraint, University of Chicago Press, Chicago 1995; Paul Kelly: Liberalism, Polity Press, London 2005; Pierre Manent: Histoire intellectuelle du libéralisme, Calmann-Lévy, Paris 1987; Ellen Frankel Paul et al. (red.): Natural Rights Liberalism from Locke to Nozick, Cambridge University Press, Cambridge 2005; Ellen Frankel Paul et al. (red.): Liberalism: Old and New, Cambridge University Press, Cambridge 2007; Paul Starr: Freedom’s Power. The True Force of Liberalism, Basic Books, New York 2007; Alan Wolfe: The Future of Liberalism, Knopf, New York 2009.

[19] Хтось розмежовує поняття свободи волі та свободи дії, де свобода волі полягає у вільному бажанні обраного блага, а свобода дії означає бути вільним чинити згідно з власною волею, але таке розмежування не відіграватиме важливої ролі у моїй дискусії. Я розглядаю ці два терміни як два аспекти одного й того самого поняття, у такому розумінні, що не можна мати свободу волі без свободи дії, а надто свободи дії – без свободи волі. Хтось обстоюватиме відмінності між свободою волі та добровільністю, коли можна добровільно діяти, при цьому не маючи свободи волі, та цього поділу я також не братиму до уваги, натомість буду аргументовано доводити, що свобода волі є передумовою для добровільних дій.

[20] Комплексний історичний огляд з численними захоплюючими правовими документами подібних судових процесів над тваринами є у Edward Payson Evans: The criminal prosecution and capital punishment of animals,Heinemann, London 1906. Новіший огляд і дискусія – Jen Girgen: “The historical and contemporary prosecution and punishment of animals”, Animal Law 2003.

[21] Girgen: “The historical and contemporary prosecution and punishment of animals”, с. 110.

[22] Charles Darwin: The Descent of Man and Selection in Relation to Sex, Princeton University Press, Princeton 1981, том I, с. 70.

[23] Darwin: The Descent of Man, bind I, с. 88f.

[24] Це я розглянув детальніше у Lars Fr. H. Svendsen: Mennesket, moralen og genene – en kritikk av biologismen, Universitetsforlaget, Oslo 2001.

[25] Aristoteles: Politikken, overs. Tormod Eide, Vidarforlaget, Oslo 2007, 1253a.

[26] Aristoteles: Den nikomakiske etikk, overs. Øyvind Rabbås og Anfinn Stigen, Bokklubben Dagens Bøker, Oslo 1999, книга III (1109b30ff).

[27] Див. Dominic Streatfeild: Brainwash. The Secret History of Mind Control, Hodder & Stoughton, London 2006.

[28] John Stuart Mill: Om friheten, переклад Pål Foss, Vidarforlaget, Oslo 2010, с. 70.

[29] Mill: Om friheten, с. 83.

[30] Immanuel Kant: Pädagogik, у Kants gesammelte Schriften, том IX, Preußischen Akademie der Wissenschaften (red.), de Gruyter, Berlin/New York 1902-, с. 463, див. Immanuel Kant,: Anthropologie in pragmatischer Hinsicht, у Kants gesammelte Schriften, том VII, Preußischen Akademie der Wissenschaften (red.), de Gruyter, Berlin/New York 1902-, с. 149.

[31] Див. Maurice Merleau-Ponty: Kroppens fenomenologi, overs. B. Nake, Pax, Oslo 1994, с. 103.

[32] G.W.F. Hegel: Enzyklopädie der philosophischen Wissenschaften I, Werke Bd. 8, Suhrkamp, Frankfurt a. M. 1986, § 410.

[33] Jonathan Jacobs: Choosing Character: Responsibility for Virtue and Vice, Cornell University Press, Ithaka/London 2001, с. 19.

[34] Fjodor M. Dostojevskij: ”Læren om miljøet”, у En forfatters dagbok, переклад Geir Kjetsaa, том I, Solum forlag, Oslo 1993, с. 23.

[35] Brev til Molyneux, 20 січня 1693, у John Locke: The Correspondence of John Locke, том IV, Clarendon Press, Oxford 1979.

[36] James Boswell: The Life of Johnson, Penguin, London 2008, с. 681 (15 квітня 1778).

[37] Edward O. Wilson: Consilience: The Unity of Knowledge, Abacus, London 1999, с. 131; Edward O. Wilson: On Human Nature, Penguin, Harmondsworth (1978) 1995, с. 195.

[38] James Boswell: The Life of Johnson, Penguin, London 2008, с. 681 (15 квітня 1778).

[39] Arthur Schopenhauer: Kan Menneskets frie Villie bevises af dets Selvbevidsthed, переклад Johan Fredrik Bjelke, Solum, Oslo 1993, с. 78.

[40] Дискусія щодо цього питання – див., наприклад, John R. Searle: Intentionality: An Essay in the Philosophy of Mind, Cambridge University Press, Cambridge 1983, с. 130.

[41] Daniel M. Wegner: The Illusion of Conscious Will, The MIT Press, Cambridge MA/London 2002, с. 317f.

[42] Colin Blakemore: The Mind Machine, BBC Publications, London 1988, с. 270.

[43] Вельми цікаве обговорення цього питання – див. Jürgen Habermas: “Das Sprachspiel verantwortlicher Urheberschaft und das Problem der Willensfreiheit: Wie lässt sich der epistemische Dualismus mit einen ontologischen Monismus versöhnen”, Deutsche Zeitschrift für Philosophie 5/2006. Також див. Thomas Nagel: The View from Nowhere, Oxford University Press, Oxford 1986.

[44] William James: The Will to Believe and Other Essays, Dover Publications, New York 1956, с. 151.

[45] Надто складно пояснити, що означає «щось має причину». Для широкого та ретельного огляду різних підходів і теорій каузальності див. Helen Beebee, Christopher Hitchcock og Peter Menzies (red.): The Oxford Handbook of Causation, Oxford University Press, Oxford/New York 2009.

[46] Ludwig Wittgenstein: Philosophical Occasions 1912–1951, Hackett Publishing Company, Indianapolis&Cambridge 1993, с. 429–44.

[47] Wittgenstein: Philosophical Occasions 1912–1951, с. 431.

[48] Wittgenstein: Philosophical Occasions 1912–1951, с. 433.

[49] Ludwig Wittgenstein: Filosofi og kultur. Spredte bemerkninger, переклад K.O. Åmås, Cappelen, Oslo 1995, с. 80.

[50] Nancy Cartwright: How the Laws of Physics Lie, Oxford University Press, Oxford 1983.

[51] Denis Noble: The Music of Life. Biology Beyond Genes,Oxford University Press, Oxford/New York 2006, розділ 5.

[52] Див. Helen Steward: A Metaphysics for Freedom, Oxford University Press, Oxford 2012.

[53] Svendsen: Mennesket, moralen og genene.

[54] Lucrets: Om tingenes natur, переклад Trygve Sparre, Aschehoug, Oslo 1978, книга 2, с. 216–93.

[55] Patrick Suppes: “The Transcendental Character of Determinism”, Midwest Studies in Philosophy 18/1993, с. 254.

[56] Лібет подає огляд цих експериментів та їхнього пояснення в низці праць. Для нашої дискусії центральними є такі праці: “Unconscious Cerebral Initiative and the Role of Conscious Will in Voluntary Action”, Behavioural and Brain sciences 8/1985; “Consciousness, Free Action and the Brain”, Journal of Consciousness Studies 8/2001; “Do We Have Free Will?”, i Robert Kane (red.): The Oxford Handbook of Free Will, Oxford University Press, Oxford 2002. Лібет також зробив своє дослідження доступнішим для широкого кола читачів у Mind Time: The Temporal Factor in Consciousness, Harvard University Press, Cambridge MA/London 2004. Збірник праць, що містить багато вартих уваги дискусій, – див. Walter Sinnott-Armstrong og Lynn Nadel (red.): Conscious Will and Responsibility: A Tribute to Benjamin Libet, Oxford University Press, Oxford 2011.

[57] Для подібного пояснення Лібета див., наприклад, Wegner: The Illusion of Conscious Will.

[58] Chun Siong Soon et al.: “Unconscious determinants of free decisions in the human brain”, Nature Neuroscience 13 квітня 2008; John-Dylan Haines: “Beyond Libet: Long-term Prediction of Free Choices from Neuroimaging Signals”, у Walter Sinnott-Armstrong og Lynn Nadel (red.): Conscious Will and Responsibility: A Tribute to Benjamin Libet, Oxford University Press, Oxford 2011.

[59] Див., наприклад, Libet: “Consciousness, Free Action and the Brain”, с. 63; Libet: “Do We Have Free Will?”, с. 562f.; Libet: Mind Time, с. 154ff.

[60] Libet: “Do We Have Free Will?”, с. 563.

[61] Davide Rigoni et al.: “Inducing Disbelief in Free Will Alters Brain Correlates of Preconscious Motor Preparation: The Brain Minds Whether We Believe in Free Will or Not”, Psychological Science 5/2011.

[62] Raymond Tallis: Aping Mankind: Neuromania, Darwinitis and the Misrepresentation of Mankind, Acumen, Durham 2011, с. 248f.

[63] Моє тлумачення експериментів Лібета тут споріднене з тим, що знаходимо у Daniel Dennett: Freedom Evolves, с. 239f.

[64] Вартий до прочитання опис цього кута зору див., наприклад, Alva Noë: Out of our heads. Why you are not your brain, and other lessons from the biology of consciousness, Hill and Wang, New York 2009.

[65] Michael S. Gazzaniga: Who’s in Charge? Free Will and the Science of the Brain, HarperCollins, New York 2011, с. 190.

[66] Francis Crick: The Astonishing Hypothesis: The Scientific Search for the Soul, Simon & Schuster, New York 1994, с. 3.

[67] Часто обговорюють, яку роль такі причинні зв’язки згори вниз можуть відіграти в проблематиці свободи волі. Антологія з багатьма вартими до прочитання матеріалами: Nancey Murphy, George Fr. R. Ellis, Timothy O’Connor (red.): Downward Causation and the Neurobiology of Free Will, Springer-Verlag, Berlin/Heidelberg 2009. Також див. Nancey Murphy, Warren S. Brown: Did My Neurons Make Me Do It? Philosophical and Neurobiological Perspectives on Moral Responsibility and Free Will, Oxford University Press, Oxford/New York 2006.

[68] Див. Carl Gustav Hempel: Philosophy of Natural Science, Prentice Hall Inc., Inglewood Cliffs NJ 1966, с. 78.

[69] Immanuel Kant: Träume eines Geistersehers, erläutert durch Träume der Metaphysik, у Preußischen Akademie der Wissenschaften (red.): Kants gesammelte Schriften, том II, de Gruyter, Berlin 1902-, с. 324f.

[70] Логічно можливими є набагато більше позицій, якщо також взяти до уваги, що багато філософів прагнуть бути «агностичними» або до правдивості детермінізму, або/і до існування свободи. Якщо розширювати таблицю і включати також отримані комбінації ймовірностей, вона виглядатиме так:

Детермінізм

Свобода

Термін

1

Так

Ні

Жорсткий детермінізм

2

Ні

Так

Лібертаріанізм

3

Так

Так

Компатибілізм

4

Ні

Ні

Скептицизм

5

Так

?

6

?

Так

7

Ні

?

8

?

Ні

9

?

?

Однак, як уже згадувалось, у цій книжці я обмежуся обговоренням положень 1, 2 і 3.

[71] Тому, можливо, було б краще описати їх як «ексклюзивний» та «інклюзивний» детермінізм, де ексклюзивний детермінізм виключає свободу зі сфери природної необхідності, тоді як інклюзивний – зараховує її до цієї сфери. Однак я не вірю, що введення нової термінології тут буде виграшним, тож обираю використовувати встановлений термін «компатибілізм».

[72] Одним з найбільш вартісних оглядів такої позиції, який також намагається показати етичні та екзистенційні наслідки, є Derk Pereboom: Living without Free Will, Cambridge University Press, Cambridge 2001.

[73] Див. особливо Galen Strawson: Freedom and Belief, Clarendon Press, Oxford 1991.

[74] Див., наприклад, Saul Smilansky: Free Will and Illusion, Oxford University Press, Oxford 2000.

[75] Див. Hagop Sarkassian et al.: “Is Belief in Free Will a Cultural Universal”, Mind & Language 3/2010. Див. також Shaun Nichols, Joshua Knobe: “Moral Responsibility and Determinism: The Cognitive Science of Folk Intuitions”, Noûs 4/2007.

[76] Peter van Inwagen: An Essay on Free Will, Clarendon Press, Oxford 1983, с. 16.

[77] Є безліч різних позицій лібертаризму. Для серйозної систематичної дискусії з акцентом на сучасну аналітичну філософію див. – Randolph Clarke: Libertarian Accounts of Free Will, Oxford University Press, Oxford 2003.

[78] Мабуть, найефективніше використовував подібні приклади для обґрунтування лібертаріанської свободи – Robert Kane: The Significance of Free Will, Oxford University Press, Oxford/New York 1996.

[79] Aristoteles: Den nikomakiske etikk, 1110a17f.

[80] Aristoteles: Den nikomakiske etikk, 1113b6.

[81] Aristoteles: Physics, переклад R.P. Hardie, R.K. Gaye, i Jonathan Barnes (red.): The Complete Works of Aristotle, том 1, Princeton University Press, Princeton NJ, 1984, 256a6-8.

[82] Roderick M. Chisholm: “Human Freedom and the Self”, у Gary Watson (red.): Free Will, 2. utg. Oxford University Press, Oxford 2003.

[83] Gary Watson: “Introduction”, у Gary Watson (red.): Free Will, 2. utg. Oxford University Press, Oxford 2003, с. 10.

[84] A.J. Ayer: Philosophical Essays, Macmillan, London 1954, с. 275.

[85] Як пише Джон Макдауелл: «Оцінювання, прийняття рішення того, що ми повинні думати, є тим, за що ми в принципі несемо відповідальність, – чимось, що ми робимо добровільно, на відміну від чогось, що просто відбувається у нашому житті. Звичайно, наші переконання не завжди, ба навіть зазвичай не є результатом нашого практичного використання цієї свободи вирішувати, що ми повинні думати. Але навіть якщо якесь переконання не є прийнятим вільно, воно стає реалізацією свого роду здатності, концептуальної, якщо парадигматичний модус здійснення полягає у реалізації свободи, чим і є оцінювання». John McDowell: “Having the World in View: Lecture One”, Journal of Philosophy 95/1998, с. 434.

[86] John Dupre: The Disorder of Things: Metaphysical Foundations of the Disunity of Science, Harvard University Press, Cambridge MA/London 1993, с. 215. Див. також John Dupre: Human Nature and the Limits of Science, Clarendon Press, Oxford 2001, розділ 7.

[87] Wittgenstein: Philosophical Occasions 1912–1951, с. 431.

[88] Це також стосується слів Джона Стюарта Мілля: «Навіть якщо нам не звільнитися від законів природи в цілому, ми можемо уникнути будь-якого конкретного закону природи, якщо ми в змозі вийти з обставин, через які вона виникає. Навіть якщо ми не можемо нічого робити без участі законів природи, ми можемо використовувати один закон, щоб протидіяти іншому». John Stuart Mill: “Nature”, Collected Works of John Stuart Mill Bd. 10, University of Toronto Press/ Routledge, Toronto/ London 1974, с. 379.

[89] Bernard Williams: “Practical Necessity”, у Moral Luck. Philosophical Papers 1973–1980, Cambridge University Press, Cambridge 1981, с. 130.

[90] David Hume: En avhandling om menneskets natur, переклад Magne Malmanger, Erik Ringen og Bernt Vestre, Pax, Oslo 2009, с. 372.

[91] Можливо, найкращий огляд цього питання в компатибілістичних межах подано у John Martin Fischer, Mark Ravizza: Responsibility and Control: A Theory of Moral Responsibility, Cambridge University Press, Cambridge 1999.

[92] Harry G. Frankfurt: “Alternate possibilities and moral responsibility”, The importance of what we care about, Cambridge University Press, Cambridge 1988. Стаття Франкфурта започаткувала окрему академічну галузь коментарів, аргументів заперечення та захисту, й тут усю цю дискусію обговорити у більшому обсязі не вдасться. Добірка праць, присвячених статті Франкфурта, – див. David Widerker og Michael Mckenna (red.): Moral Responsibility and Alternative Possibilities: Essays on the Importance of Alternative Possibilities, rev. utg., Ashgate Publishing, Aldershot/Burlington 2006.

[93] До того ж існують інші заперечення у відповідь на вимогу, що особа повинна мати можливість діяти по-іншому, щоб уважати дію вільною. Наприклад, Дана Кей Нелькін стверджує, що існує асиметрія між добрими і поганими діями з огляду на можливість особи діяти по-іншому. Вона стверджує, що така можливість необхідна для вільних дій, які не вважаються добрими або не здійснюються з добрих міркувань, і в такій можливості нема необхідності у випадку добрих дій, які виконуються з добрих міркувань. (Dana Kay Nelkin: Making Sense of Freedom and Responsibility, Oxford University Press, Oxford 2011.)

[94] Компатибіліст не потребує розцінювати викликану страхом дію як невільну. Наприклад, Гоббс уважатиме дію, що викликана страхом, такою ж вільною, як дію, що викликана будь-яким іншим почуттям або схильністю. Для Гоббса ключовим моментом залишається питання, чи щось фізично не перешкоджало людині діяти так, як вона бажала. Гоббсове поняття свободи буде більш розгорнуто розглядатися та обговорюватися на початку розділу 6.

[95] Варта уваги доповідь, висновки якої мають подібну точку зору, див. Mark Balaguer: Free Will as an Open Scientific Problem, The MIT Press, Cambridge MA/London 2010, розділ 4.

[96] Тут слід зазначити, що предметом обговорення також є питання, чи справді відповідальність передбачає свободу. Джон Мартін Фішер і Марк Равіцца у книжці «Відповідальність і контроль: теорія моральної відповідальності» стверджують, що свобода містить здатність діяти по-іншому і що деякі альтернативи в майбутньому залишаються доступними, тоді як відповідальність цього не вимагає, і тому відповідальність є можливою навіть за відсутності свободи. Однак у цьому контексті я не вдаватимуся до детального розгляду їхнього суперечливого аргументу.

[97] Подібні погляди споріднені з «агностичним автономізмом» Альфреда Меле – Alfred R. Mele: Autonomous Agents: From Self-Control to Autonomy, Oxford University Press, Oxford/New York 1995.

[98] Peter F. Strawson: Freedom and Resentment and Other Essays, Routledge, London 2008 (1974). Стаття Стросона стала предметом широкого обговорення. Ґрунтовне зібрання праць, які охоплюють багато найважливіших аспектів, – Michael McKenna og Paul Russell (red.): Free Will and Reactive Attitudes. Perspectives on P.F. Strawson’s “Freedom and Resentment”, Ashgate, Farnham/Burlington 2008.

[99] Strawson: Freedom and Resentment, с. 6.

[100] Strawson: Freedom and Resentment, с. 8f.

[101] Strawson: Freedom and Resentment, с. 9.

[102] Jean-Jacques Rousseau: Den ensomme vandrers drømmerier, переклад B. Huse, Bokvennen, Oslo 1995, с. 140.

[103] Samuel Butler: Erewhon, Penguin Books, London 1985, с. 102f.

[104] Strawson: Freedom and Belief, с. 88f.

[105] Це твердження не є контроверсійним, крім того, Шон Ніколс стверджує, що реактивна настанова несуттєво залежатиме від віри у детермінізм. Shaun Nichols: “After Incompatibilism: A Naturalistic Defense of Reactive Attitudes”, Philosophical Perspectives 21/2007.

[106] Strawson: Freedom and Resentment, с. 12.

[107] Gazzaniga: Who’s in Charge? с. 194.

[108] Для інформативної дискусії щодо звільнення від провини, яка радше зосереджується на суто юридичних аспектах, аніж на моральних, див. – Lawrie Reznek: Evil or ill? Justifying the Insanity Defense, Routledge, London/New York 1997.

[109] Galen Strawson: “The Impossibility of Moral Responsibility”, Philosophical Studies 75/1994.

[110] Aristoteles: Den nikomakiske etikk, 1114a13-22.

[111] Для сучасної версії такої аристотелівської теорії про те, що характер людини істотним чином є добровільним і тому особа несе відповідальність за дії, які випливають з цього характеру, див. – Jonathan Jacobs: Choosing Character: Responsibility for Virtue and Vice.

[112] Тут слід зазначити, що саме ці відносини між свободою і відповідальністю спростовують Фішер і Равіцца (Fischer og Ravizza: Responsibility and Control: A Theory of Moral Responsibility), які стверджують, що ми можемо мати відповідальність не маючи при цьому свободи. Однак їхня «напівкомпатибілістична» позиція тут не обговорюватиметься.

[113] З питання автономії існує великий обсяг літератури з безліччю позицій. Антології, в яких подані найцентральніші теоретики та погляди в сучасній філософії, див.: John Christman (red.): The Inner Citadel: Essays on Individual Autonomy, Oxford University Press, Oxford/New York 1989. John Christman, Joel Anderson (red.): Autonomy and the Challenges to Liberalism: New Essays, Cambridge University Press, Cambridge/New York 2005. Ellen Frankel Paul et al. (red.): Autonomy, Cambridge University Press, Cambridge/New York 2003. James Stacey Taylor (red.): Personal Autonomy: New Essays on Personal Autonomy and Its Role in Contemporary Moral Philosophy, Cambridge University Press Cambridge/New York 2005.

[114] Для більш вичерпного огляду історії поняття див., наприклад, Joachim Ritter, Karlfried Gründer (red.): Historisches Wörterbuch der Philosophie, bd. 1, Wissenschaftliche Buchgesellschaft, Darmstadt 1980, с. 701–719.

[115] Виходячи з опису автономії, здається, що автономія співпадає зі свободою. Джеральд Дворкін стверджує, що автономія не може бути синонімом свободи, і наводить аргумент, що можна втручатися в автономію пацієнта, якщо говорити йому неправду або обдурювати його, але при цьому не обмежуючи його свободи. (Gerald Dworkin: The Theory and Practice of Autonomy, Cambridge University Press, Cambridge 1988, с. 14.) Цей аргумент буде логічним, тільки якщо подібне втручання справді не порушує свободи пацієнта. Приклад Дворкіна має стійку основу, якщо говорити про гоббсіанську концепцію свободи, однак, як я продемонструю в розділі 6, присвяченому негативній і позитивній свободі, таке поняття свободи є неприйнятним, а маніпуляції, залякування та обман слід уважати втручанням у свободу особи. Якщо поглянути на аристотелівські критерії добровільності, вважатимемо очевидним, що і неправда, і обман руйнують можливість добровільної дії, оскільки за таких умов не задовольняється критерій знання.

[116] Мабуть, найвпливовішим дослідженням таких поглядів є Harry Frankfurt: “Freedom of the Will and the Concept of the Person”, у The importance of what we care about, Cambridge University Press, Cambridge 1988.

[117] Є багато представників таких поглядів, але, наприклад, Чарльз Тейлор зробив важливий внесок до дискусії – Charles Taylor: Sources of the Self: The Making of Modern Identity, Harvard University Press, Cambridge MA 1989, Charles Taylor: The Ethics of Authenticity, Harvard University Press, Cambridge 1992 та Charles Taylor: “Hva er galt med negativ frihet?”, переклад Lars Alldén, у Lars Fr. H. Svendsen (red.): Liberalisme, Universitetsforlaget, Oslo 2009. Позиція Тейлора буде обговорюватись у розділах 6 і 13.

[118] Christine M. Korsgaard: The Sources of Normativity, Cambridge University Press, Cambridge/New York 1996 та Christine M. Korsgaard: Self-Constitution. Agency, Identity and Integrity, Oxford University Press Oxford/New York 2009.

[119] Harry G. Frankfurt: The Reasons of Love, Princeton University Press, Princeton/New York 2004, с. 97.

[120] Ortwin de Graef et al.: “Discussion with Harry G. Frankfurt”, Ethical Perspectives 5/1998, с. 33.

[121] Harry G. Frankfurt: Taking Ourselves Seriously & Getting It Right, Stanford University Press, Stanford 2006, с. 14.

[122] Harry G. Frankfurt: The Importance Of What We Care About, Cambridge University Press, Cambridge 1988, с. 20.

[123] Frankfurt: The Importance Of What We Care About, с. 18.

[124] Frankfurt: The Importance Of What We Care About, с. 25.

[125] Frankfurt: Taking Ourselves Seriously & Getting It Right, с. 7.

[126] Harry G. Frankfurt: Necessity, Volition, and Love, Cambridge University Press, Cambridge 1999, с. 114.

[127] John Stuart Mill: A System of Logic Ratiocinative and Inductive, Collected Works of John Stuart Mill Bd. 8, University of Toronto Press/ Routledge, Toronto/ London 1974, с. 840. У цитаті я переклав «necessitarian» як «детермініст».

[128] Aristoteles: Den nikomakiske etikk, 1114b22.

[129] Мілль пише, що наше усвідомлення свободи полягає у тому, що «я відчуваю (або переконаний), що міг і навіть повинен був обрати іншу альтернативу, якщо б я цього бажав, тобто якщо б ця альтернатива була мені миліша, але не в тому, що я міг обрати одну альтернативу, коли віддавав перевагу іншій». (John Stuart Mill: An Examination of Sir William Hamilton’s Philosophy, Collected Works of John Stuart Mill Bd. 9, University of Toronto Press/ Routledge, Toronto/ London 1974, с. 450.) Це не означає заперечування, що часто наші дії відрізняються від того, що ми повинні були б робити, однак такі дії потрібно пояснювати, посилаючись на те, що, наприклад, у певній ситуації неморальна дія переважає причини того, щоб діяти згідно з мораллю.

[130] Mill: An Examination of Sir William Hamilton’s Philosophy, с. 452f.

[131] Див. Gary Watson: “Free Agency”, Journal of Philosophy 72/1975, с. 205–220.

[132] Dworkin: The Theory and Practice of Autonomy, с. 15f.

[133] Найґрунтовніший огляд своїх поглядів автономії він подав у John Christman: The Politics of Persons: Individual Autonomy and Socio-Historical Selves, Cambridge University Press, Cambridge 2009.

[134] Luke Rhinehart: The Dice Man, The Overlook Press, New York/Woodstock 1971.

[135] Henry E. Allison: Kant’s Theory of Freedom, Cambridge University Press, Cambridge 1990, с. 40.

[136] Immanuel Kant: Religion innerhalb der Grenzen der bloßen Vernunft, i Kants gesammelte Schriften, bind VI, Preußischen Akademie der Wissenschaften (red.), de Gruyter, Berlin/New York 1902, с. 23.

[137] Див., наприклад, Daniel Kahneman: Thinking, Fast and Slow, New York: Farrar, Straus and Giroux 2011.

[138] Stuart Hampshire: Thought and Action, Chatto and Windus, London 1959, с. 177.

[139] Див. Michael Frede: A Free Will. Origins of the Notion in Ancient Thought, University of California Press, Berkeley/Los Angeles/London 2011, с. 75.

[140] Francis Fukuyama: The End of History and the Last Man, Free Press, New York 1992.

[141] G.W.F. Hegel: Åndens fenomenologi, переклад Jon Elster et al., Pax, Oslo 1999. Alexandre Kojève: Introduksjon til lesningen av Hegel, переклад Agnete Øye, Pax, Oslo 1996.

[142] Francis Fukuyama: The Origins of Political Order. From Prehuman Times to the French Revolution, Profile Books, London 2011, с. 4.

[143] Див., зокрема, Fukuyama: The Origins of Political Order, розділ 5.

[144] Francis Fukuyama: “The Future of History: Can Liberal Democracy Survive the Decline of the Middle Class?”, Foreign Affairs 1/91 2012.

[145] http://www.freedomhouse.org/

[146] Я не вдаватимуся до детальнішого обговорення природи демократії, оскільки це займе надто багато часу. Вартісне зібрання ключових текстів, присвячених демократії, можна знайти в Robert A. Dahl, Ian Shapiro, Jose Antonio Cheibub (red.): The Democracy Sourcebook, The MIT Press, Cambridge MA/London 2003. З питань історії демократії див., наприклад, John Dunn: Democracy: A History, Atlantic Monthly Press, New York 2005 та John Keane: The Life and Death Of Democracy, Simon&Schuster, London 2009.

[147] Wilhelm Röpke: Liberalismens kulturideal, переклад Øystein Skar, у Lars Fr. H. Svendsen (red.): Liberalisme, Universitetsforlaget, Oslo 2009, с. 223.

[148] Слід підкреслити, що Гоббс з його захистом абсолютизму доволі віддалений від ліберальної традиції. На противагу більш схильним до демократії теоретикам, які стверджують, що в абсолютній монархії менше свободи, ніж у демократії, Гоббс заявляє, що за обидвох форм правління люди будуть підпорядковані законам і що в одній чи іншій формі правління просто не повинно бути більшої кількості та більш строгих законів. Усі прийняті сувереном закони вважаються законами Божими, але саме суверен вирішує, якими ці Божі закони є.

[149] Wilhelm von Humboldt: Ideer til et forsøk på å bestemme grensene for statens virksomhet, переклад Øystein Skar, у Lars Fr. H. Svendsen (red.): Liberalisme, Universitetsforlaget, Oslo 2009, с. 105.

[150] John Locke: The Second Treatise of Government, у Two Treatises of Government, Cambridge University Press, Cambridge 2005, § 27.

[151] John Locke: The First Treatise of Government, i Two Treatises of Government, Cambridge University Press, Cambridge 2005, § 42.

[152] Montesquieu: The Spirit of the Laws, overs. og red. Anne M. Cohler, Basia C. Miller og Harold S. Stone, Cambridge University Press, Cambridge 2005, книга23.

[153] Погляди Кобдена я подав більш детально у Lars Fr. H. Svendsen: “Liberalismens historie fra Locke til Hobhouse – en skisse”, та в Øystein Sørensen, Lars Fr. H. Svendsen, Lars Peder Nordbakken: Tre essays om liberalisme, Civita, Oslo 2008, с. 49–53.

[154] Див. Adam Smith: An Inquiry into the Nature And Causes of the Wealth of Nations, Glasgow Edition Vol. 2, Liberty Fund, Indianapolis 1981, книга 3, розділ 3.

[155] Alexis de Tocqueville: “Tredje bok, tredje kapittel: Hvorfor franskmennene ønsket reformer fremfor frihet”, переклад Erik Thorstensen, у Torbjørn Røe Isaksen, Henrik Syse (red.): Konservatisme, Universitetsforlaget, Oslo 2011, с. 125.

[156] John Stuart Mill: Principles of Political Economy with some of their Applications to Social Philosophy, Collected Works of John Stuart Mill Bd. 3, University of Toronto Press/Routledge, Toronto/London 1974, с. 938.

[157] Це потрібно уточнити, оскільки існує низка представників перфекціоністського лібералізму, який також є теорією блага. Див., наприклад, Joseph Raz: The Morality of Freedom, Oxford University Press, Oxford 1986 og Steven Wall: Liberalism, Perfectionism and Restraint, Cambridge University Press, Cambridge 1998. Однак обговорення перфекціоністського лібералізму в такому контексті займе надто багато часу.

[158] Thomas Hobbes: Leviathan, Cambridge University Press, Cambridge 1991, с. 152.

[159] У «Левіафані» Гоббс стверджує, що у суспільстві повинна бути, наприклад, свобода віросповідання. Основні, невід’ємні права, з якими працює Гоббс, крім свободи віросповідання, містять право захищати себе від посягань (як на тіло, так і на честь), право не свідчити проти себе і не забирати ні власного життя, і життя інших (і, отже, право відмови від військової служби).

[160] Edmund Burke: On Empire, Liberty, and Reform. Speeches and Letters, Yale University Press, New Haven/London 2000, с. 170.

[161] Потрібно також зауважити, що економічна свобода в сучасному Китаї значно менша, ніж багато хто стверджує. Інститут Фрейзера у Economic Freedom of the World Index за 2011 рік поставив Китай на 92 місце. (James Gwartney, Robert Lawson, Joshua Hall: Economic Freedom of the World: 2011 Annual Report, Vancouver: Frazer Institute 2011.) У Heritage Foundation Index of Economic Freedom 2012 Китай на 138 місці. (Terry Miller, Kim R. Holmes, Edwin J. Feulner: 2012 Index of Economic Freedom, Washington/New York: The Heritage Foundation/The Wall Street Journal 2012.)

[162] Indra de Soysa, Hanne Fjelde: “Is the Hidden Hand an Iron Fist? Capitalism and Civil Peace, 1970–2005”, Journal of Peace Research 3/2010.

[163] Milton Friedman: Capitalism and Freedom, The University of Chicago Press, Chicago 2002 (1962), с. 10.

[164] Stein Ringen: Hvorfor demokrati? Koloritt Forlag, Oslo 2008. с. 90.

[165] Див. Gwartney, Lawson og Hall: Economic Freedom of the World: 2011 Annual Report та Miller, Holmes og Feulner: 2012 Index of Economic Freedom.

[166] http://hdr.undp.org/en/

[167] http://data.worldbank.org/indicator/SI.POV.GINI/

[168] Berlin: “To begreper om frihet”, с. 297.

[169] Hobbes: Leviathan, с. 91.

[170] Thomas Hobbes: “Selection from The Questions concerning Liberty, Necessity, and Chance”, у Vere Chappell (red.): Hobbes and Bramhall on Liberty and Necessity, Cambridge University Press, Cambridge 1999, с. 81.

[171] Hobbes: Leviathan, с. 146.

[172] Див. також Thomas Hobbes: Of Liberty and Necessity, i Vere Chappell (red.): Hobbes and Bramhall on Liberty and Necessity, Cambridge University Press, Cambridge 1999, с. 38.

[173] Hobbes: Leviathan, с. 152.

[174] Hobbes: Leviathan, с. 206.

[175] Тут Гоббс відрізняється від, наприклад, Канта, який розмежовує страх і повагу до закону в значенні основи визначення наших дій, стверджуючи, що варто віддати перевагу повазі, оскільки вона не позбавляє нас свободи. (Immanuel Kant: Grundlegung zur Metaphysik der Sitten, i Kants gesammelte Schriften, bind IV, de Gruyter, Berlin/New York 1902-, с. 401n.)

[176] Hobbes: Leviathan, с. 239f.

[177] Thomas Hobbes: On the Citizen, редакція і переклад Richard Tuck та Michaek Silverthorne, Cambridge University Press, Cambridge 1998, с. 111.

[178] Berlin: “To begreper om frihet”, с. 297f.

[179] Berlin: Liberty, с. 32. Див. Berlin: “To begreper om frihet”, с. 298.

[180] Див. Frank Dikötter: Mao’s Great Famine: The History of China’s Most Devastating Catastrophe, 1958–1962, Bloomsbury Publishing, London 2010.

[181] Amartya Sen: Poverty and Famines. An Essay on Entitlement and Deprivation, Oxford University Press, Oxford 1981.

[182] Berlin: “To begreper om frihet”, с. 298.

[183] Berlin: “To begreper om frihet”, с. 300. Berlin: Liberty, с. 38.

[184] Berlin: “To begreper om frihet”, с. 312. Див. також Berlin: Liberty, с. 31.

[185] John Rawls: A Theory of Justice, Harvard University Press, Cambridge MA 1971, с. 143.

[186] Таке припущення можна піддати сумніву. Не обов’язково будь-яке збільшення кількості альтернатив означає реальне збільшення нашої свободи вибору. Принаймні не тоді, коли ми вважаємо свободу як те, що насправді здійснюється. Видається, ми не особливо успішно дамо собі раду з надто великою кількістю альтернатив. Звичайно, «надто велика кількість» визначається індивідуально. Доступність чотирьох альтернатив замісить двох, як правило, приведе до підвищення свободи вибору, але не обов’язково 100 альтернатив означатимуть більшу свободу вибору, ніж за умови десяти альтернатив, оскільки така велика кількість часто видаватиметься паралізуючою. Баррі Шварц у «Парадоксі вибору» стверджує, що можливість робити вибір має неоціненне значення, але кількість можливостей вибору в нашому суспільстві надто численна і це нас перевантажує. Тоді численність можливостей вибору перестає сприяти нашій свободі й натомість починає нас «тиранізувати». (Barry Schwarz: The Paradox of Choice: Why More is Less, HarperCollins, New York, с. 2.) Шварц посилається на опитування, результати якого показали, що покупці, яким запропонували дегустацію шести видів варення, набагато краще вирішили, який саме вид їм придбати, ніж ті покупці, яким запропонували продегустувати 24 види. (Schwarz: Paradox of Choice, с. 19f.) Спершу це може видатися дивним, оскільки більша кількість альтернатив мала б означати велику ймовірність того, що можна знайти вид, який би найкраще відповідав смакові покупця. Але через велику кількість, очевидно, було важче вибрати один вид. Згідно з твердженнями Шварца, надто велика кількість альтернатив шкодить свободі, вимагаючи часу і зусиль, що їх ми могли б використати в інший спосіб. Ми по-різному вирішуємо питання надміру можливостей вибору. Досить поширена стратегія – притримуватися старого-доброго і просто ігнорувати інші альтернативи. Наприклад, людина купує автомобіль однієї й тієї самої марки, не оцінюючи інші марки. Інша стратегія полягає в «аутсорсингу» оцінювань, зроблених іншою особою, оглядачем або порадником, коли можна просто керуватися відповідними рекомендаціями. Це добровільне обмеження своїх можливостей вибору, яке чітко відрізняється від обмежень, що нав’язуються нам ззовні, наприклад з боку влади. Як споживач, я свідомо уникаю багатьох альтернатив вибору, як-от зміни постачальників електроенергії та телефонного зв’язку, оскільки вважаю, що потенційна економія від зміни буде надто малою порівняно з часом, затраченим на те, щоб зорієнтуватися в цінах і зробити вибір, тож я не вважаю питання вартим моєї уваги. Але я ціную можливість робити такі зміни, якщо матиму до них охоту. Як споживач, я також припускаю, що конкуренція між різними постачальниками позитивно впливатиме на ціну та якість.

[187] Далі ми повинні брати за основу, що для особи зміст кожної альтернативи є відомим або може бути розкритим. Отже, ми не можемо приймати без доказів невідомі альтернативи, наприклад: якщо особа повинна з’їсти таблетку з ємкості, де всі таблетки, крім однієї, викликають смерть, то в такому випадку особа, очевидно, воліє вибирати серед меншої кількості таблеток.

[188] Amartya Sen: Rationality and Freedom, Belknap Press, Cambridge 2002, розділи 20–22.

[189] Amartya Sen: Inequality Reexamined, Harvard University Press, Cambridge MA 1992, с. 51.

[190] Berlin: “To begreper om frihet”, с. 299f.

[191] Berlin: Liberty, с. 273.

[192] Berlin: “To begreper om frihet”, с. 304f.

[193] Berlin: Liberty, с. 39.

[194] Jean-Jacques Rousseau: Om samfunnspakten, переклад Haakon Hofgaard Halvorsen, De norske bokklubbene, Oslo 2001, с. 20. Виділення курсивом моє.

[195] Rousseau: Om samfunnspakten, с. 109.

[196] Rousseau: Om samfunnspakten, с.109.

[197] Berlin: “To begreper om frihet”, с. 306.

[198] Аби побачити такий розвиток позитивної свободи, не потрібно повертатися до, наприклад, Руссо, комуністичних чи фашистських режимів. Таку ж тенденцію має напрям, названий «новим лібералізмом» наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття, найважливішими представниками якого були Томас Гілл Ґрін і Леонард Гобгаус. (Обговорення різних сторін такого типу лібералізму – див. Avital Simhony og David Weinstein (red.): The New Liberalism: Reconciling Liberty and Community, Cambridge University Press, Cambridge 2001.) Ґрін пише: «Коли йдеться про свободу, потрібно уважно розглянути, в якому значенні ми вживаємо це поняття. Ми маємо на увазі не тільки свободу від обмежень чи примусу. Ми маємо на увазі не тільки свободу робити те, чого ми прагнемо, незалежно від об’єкта нашого прагнення <...> Коли ми говоримо про свободу <...> ми маємо на увазі позитивну здатність робити те, що варте дії або задоволення...» (Thomas Hill Green: “Liberal Legislation and Freedom of Contract” (1881) у Lectures on the Principles of Political Obligations and Other Writings, Cambridge University Press, Cambridge 1986.) У Ґріновому розумінні справжня свобода передбачає, що дії особи будуть «правильними». Крім того, держава має завдання сприяти такій свободі. Ґрін визначає свободу як учинення дії «з міркувань загального блага». Ставлячи в центрі поняття про загальне благо, Ґрін відходить від того, що він уважає егоцентричним індивідуалізмом раднішого лібералізму. Індивідуальна свобода тепер розуміється як особливий тип самовизначення, в якому ми використовуємо наші здібності для досягнення цілей, які повинні бути не тільки обраними самою особою, а й також відповідати моралі. Якщо говорити точніше, індивідуальна самореалізація буде більшою або меншою мірою тотожною альтруїзмові, коли людина своїми першочерговими інтересами визначає підтримку щастя інших. Гобгаус в основному поділяє думку Ґріна у поглядах як на самореалізацію індивіда, так і на роль держави. Вони обоє вимагають, щоб самореалізація індивіда відбувалась у визначений спосіб – такий, що буде найкращим для суспільства, і тоді особа буде по-справжньому вільною. На думку Гобгауса, добре життя індивіда повинне становити раціональне ціле. Проте цей індивід не настільки міцно вплетений у соціальний контекст, щоб його самореалізація була нерозривно пов’язана з самореалізацією інших. Турбота про суспільство дістає перевагу над індивідуальними правами, які перебували в центрі раннього лібералізму. Якщо класичний лібералізм оперує сильною, але обмеженою в дії державою, то Гобгаус виступає за сильну державу без згаданих обмежень. Ось тільки прагнення реалізувати свободу громадян стає загрозою тій же свободі.

[199] Gerald C. MacCallum Jr.: “Negative and Positive Freedom”, Philosophical Review 76/1967. Берлін прокоментував і відхилив заперечення Мак-Калума у Berlin: Liberty, с. 36n, 326.

[200] Berlin: “To begreper om frihet”, с. 301f., 304. Див. Berlin: Liberty, с. 326.

[201] Berlin: Liberty, с. 36n, 326.

[202] Див. Tim Baldwin: “MacCallum and the Two Concepts of Freedom”, Ratio 2/1984, с. 141.

[203] Berlin: Liberty, с. 35.

[204] Berlin: Liberty, с. 32.

[205] Immanuel Kant: Om ordtaket: “Det kan være riktig i teorien, men duger ikke i praksis”, переклад Øystein Skar, у Lars Fr. H. Svendsen (red.): Liberalisme, Universitetsforlaget, Oslo 2009, с. 60.

[206] Taylor: “Hva er galt med negativ frihet?”, с. 431f.

[207] Taylor: “Hva er galt med negativ frihet?”, с. 429.

[208] Taylor: “Hva er galt med negativ frihet?”, с. 430.

[209] Berlin: Liberty, с. 50f.

[210] Berlin: Liberty, с. 38.

[211] Berlin: Liberty, с. 38

[212] Berlin: “To begreper om frihet”, с. 336f.

[213] Berlin: Liberty, с. 48.

[214] Berlin: Liberty, с. 172, 285.

[215] Berlin: Liberty, с. 41.

[216] Berlin: “To begreper om frihet”, с. 337f.

[217] John Gray: Two Faces of Liberalism, Polity Press, Cambridge 2000, с. 6.

[218] Див., наприклад, Isaiah Berlin: “The Bent Twig”, у The Crooked Timber of Humanity, Princeton University Press, Princeton NJ 1998, с. 259.

[219] Див. Berlin: Liberty, с. 50n, 216f.

[220] Ramin Jahanbegloo: Conversations with Isaiah Berlin, Peter Halban, London 1992, с. 44.

[221] Isaiah Berlin, Beata Polanowska-Sygulska: Unfinished Dialogue, Prometheus Books, Amherst NY 2006, с. 213.

[222] Berlin, Polanowska-Sygulska: Unfinished Dialogue, с. 93.

[223] John Gray: Isaiah Berlin, Princeton University Press, Princeton NJ 1996, розділ 6. Див. також John Gray: “Where Pluralists and Liberals Part Company”, International Journal of Philosophical Studies 6/1998.

[224] Див. Michael Stocker: Plural and Conflicting Values, Clarendon Press, Oxford 1990.

[225] Isaiah Berlin: “Reply to Robert Kocis”, Political Studies 31/1983, с. 390f.

[226] Jahanbegloo: Conversations with Isaiah Berlin, с. 37.

[227] Jahanbegloo: Conversations with Isaiah Berlin, с. 108.

[228] Isaiah Berlin: “The Pursuit of the Ideal”, у The Crooked Timber of Humanity, Princeton University Press, Princeton NJ 1998, с. 11.

[229] Я не вдаватимуся до детального обговорення, чи є моральний реалізм переконливою позицією. Один із найвідоміших критиків морального реалізму, Джон Макі, сформулював те, що зараз відоме як «argument from queerness» (John Mackie: Ethics: Inventing Right and Wrong, Pelican Books 1977). У загальних рисах, він виходить із того, що цінності є онтологічно «своєрідними» одиницями, які просто не придатні для нашої онтології фізичних осіб. Моральні цінності на відміну від усього іншого, що нам відоме у світі, очевидно, є нематеріальними, і нам невідомо, як вони виникли або як вони можуть каузально впливати на розвиток подій. Моральний реаліст може відповісти: звісна річ, цінності є онтологічно відокремленими від фізичних осіб. Тут ідеться про дві окремі онтологічні рамки, і ми не можемо виключати цінності з онтології тільки тому, що вони не вписуються до фізичних одиниць, так само як не можемо виключати фізичні одиниці з онтології тільки тому, що вони не вписуються до цінностей. Такий підхід буде строго дуалістичним, але моральний реаліст не повинен бути дуалістом. Він, наприклад, може стверджувати, що цінності є цілком реальними і природними, що вони є доступними на вищому онтологічному рівні, ніж рівень фізики, що вони не надаються до пояснення шляхом пониження їх до рівня фізичних об’єктів, але це питання вже стосується низки інших явищ. Можемо назвати його нередукціоністським натуралізмом. Моральний реаліст може сказати, що світ значно складніший за ті знання, які здатна розкрити наука, і що ми повинні оперувати складнішою концепцією об’єктивності, ніж та, яку уможливлює фізикалістський світогляд.

[230] Jahanbegloo: Conversations with Isaiah Berlin, с.39.

[231] Stuart Hampshire: Morality and Conflict, Harvard University Press, Cambridge MA 1984, с. 155.

[232] Berlin: Liberty, с. 52f.

[233] Berlin: Liberty, с. 41.

[234] Питання, наскільки правильне трактування поглядів класичного республіканізму дає нова республіканська теорія, залишається предметом дискусій (Див. John Charvet: “Quentin Skinner and the Idea of Freedom”, Studies in Political Thought 2/1993), але я зараз цього не розглядатиму, як і не даватиму розгорнутого огляду всіх різноманітних елементів республіканізму, і обмежуся до його критики поняття свободи лібералізму і його власних альтернатив.

[235] Наприклад, Джон Ролз пише, що немає жодної фундаментальної суперечності між політичним лібералізмом і класичним республіканізмом. (John Rawls: Political Liberalism, utvidet utg., Columbia University Press, New York 2005, с. 205f.)

[236] Maurizio Viroli: Republicanism, переклад Antony Shugaar, Hill&Wang, New York 2002, с. 61.

[237] Див., зокрема, Philip Pettit: Republicanism: A Theory of Freedom and Government, Clarendon Press, Oxford 1989; Philip Pettit: A Theory of Freedom: From the Psychology to the Politics of Agency, Oxford University Press, Oxford 2001; Quentin Skinner: Vilkårlig makt: Essays om politisk frihet, Res Publica, Oslo 2009; Quentin Skinner: Liberty Before Liberalism, Cambridge University Press, Cambridge 1998.

[238] Петтіт стверджує, що принципова відмінність між ним і Скіннером полягає у тому, що сам він ототожнює свободу з відсутністю домінування, тоді як Скіннер вимагає відсутності і домінування, і втручання (Philip Pettit: “Keeping Republican Freedom Simple: On a Difference with Quentin Skinner”, Political Theory 30/2002, с. 342). Петтіт має рацію в тому, що Скіннерове поняття свободи не є таким чистим, як його власне, але це робитиме позицію Скіннера правдоподібнішою за позицію Петтіта, тому що він не буде настільки тісно обмеженим частиною тих труднощів, які є складовою чистої республіканської позиції, що я стверджуватиму в цьому розділі.

[239] Benjamin Constant: “Om de gamles frihet sammenlignet med de nyes”, переклад Erik Thorstensen, у Lars Fr. H. Svendsen (red.): Liberalisme, Universitetsforlaget, Oslo 2009.

[240] Constant: “Om de gamles frihet sammenlignet med de nyes”, с. 146.

[241] Skinner: Vilkårlig makt, с. 221.

[242] Philip Pettit: “The Instability of Freedom as Noninterference: The Case of Isaiah Berlin”, Ethics 4/2011, с. 709.

[243] Pettit: Republicanism, c. 56.

[244] Pettit: A Theory of Freedom, с. 137.

[245] Sitert etter Amartya Sen: The Idea of Justice, Allan Lane, London 2009, с. 352.

[246] Pettit: A Theory of Freedom, с. 139.

[247] Pettit: “The Instability of Freedom as Noninterference: The Case of Isaiah Berlin”, с. 707n35.

[248] Skinner: Vilkårlig makt, с. 206.

[249] Pettit: Republicanism, с. 291.

[250] Viroli: Republicanism, с. 10.

[251] Skinner: Vilkårlig makt, с. 46.

[252] Philip Pettit: The Common Mind: An Essay on Psychology, Society and Politics, Oxford University Press, Oxford 1996, с. 310.

[253] John Locke: Annen avhandling om borgerstyret, переклад Lars Holm-Hansen, у Lars Fr. H. Svendsen (red.): Liberalisme, Universitetsforlaget, Oslo 2009, § 22, с. 27f. Інші актуальні уривки – див. Locke: The Second Treatise of Government, §§ 136f., 143ff., 222.

[254] Friedrich Hayek: Frihetens konstitusjon, переклад Lars Alldén, у Lars Fr. H. Svendsen (red.): Liberalisme, Universitetsforlaget, Oslo 2009, с. 238f.

[255] Immanuel Kant: Bemerkungen zu den Beobachtungen über das Gefühl des Schönen und Erhabenen, Kants gesammelte Schriften, том 20, de Gruyter, Berlin/New York 1942, с. 91f.

[256] Norberto Bobbio: Liberalism and Democracy, переклад Martin Ryle і Kate Soper, Verso, London/New York 1990, с. 32.

[257] Перелік філософської літератури, присвяченої поняттям рівності, настільки великий, що важко визначити, з чого почати, але багато основних текстів зібрано в Louis P. Pojman і Robert Westmoreland (red.): Equality. Selected Readings, Oxford University Press, New York/Oxford 1997. Інші антології, з якими варто ознайомитися: Andrew Mason (red.): Ideals of Equality, Blackwell, Oxford 1998; Matthew Clayton і Andre Williams (red.): The Ideal of Equality, St. Martins Press, New York 2000. Ґрунтовний огляд багатьох важливих питань і різних кутів зору поданий у Stuart White: Equality, Polity Press, Cambridge 2007. У дебатах останніх років щодо рівності та нерівності залишається центральною книжка Richard Wilkinson і Kate Pickett: The Spirit Level: Why More Equal Societies Almost Always Do Better, Allan Lane, London 2009 (у пізніших виданнях підзаголовок відрізняється від першого видання). Належне обговорення книги Вілкінсона і Пікет вимагатиме огляду тих суттєвих заперечень, які з різних сторін спрямовуються на емпіричну базу книжки та якість статистичного аналізу, а такий огляд буде і занадто довгим, і поза сферою моєї компетенції.

[258] Will Kymlicka: Contemporary Political Philosophy, Oxford University Press, Oxford 1990, с. 4.

[259] Karl Marx: “Kritikk av Gotha-programmet” (1875), у Fredrik Engelstad (red.): Det beste av Karl Marx, Oktober, Oslo 1992.

[260] Marx: “Kritikk av Gotha-programmet”, с. 380.

[261] Sen: Inequality Reexamined, с. 12f.

[262] Michel Houellebecq: De grunnleggende bestanddeler, переклад Per A. Fosser, Cappelen, Oslo 2000, с. 62.

[263] Kurt Vonnegut: “Harrison Bergeron”, у Welcome to the Monkey House, Delacort Press 1950. Текст також надрукований у Louis P. Pojman і Robert Westmoreland (red.): Equality. Selected Readings, Oxford University Press, New York/Oxford 1997.

[264] Див., зокрема, Friedrich A. Hayek: Law, Legislation and Liberty. Volume 1. Rules and Order, University of Chicago Press, Chicago 1973; Law, Legislation and Liberty. Volume 2. The Mirage of Social Justice, University of Chicago Press, Chicago 1976; Law, Legislation and Liberty. Volume 3. The Political Order of a Free People, University of Chicago Press, Chicago 1979.

[265] Robert Nozick: Anarchy, State, and Utopia, Basic Books, New York 1974, с. 169.

[266] François-Noël Babeuf, Sylvain Marechal: “The Manifesto of Inequality”, у Louis P. Pojman, Robert Westmoreland (red.): Equality. Selected Readings, Oxford University Press, New York/Oxford 1997.

[267] Harry Frankfurt: The Importance of What We Care About, с. 134–158.

[268] Frankfurt: Necessity, Volition, and Love, с. 146n.

[269] Див. Ronald Dworkin: Sovereign Virtue, Harvard University Press, Cambridge MA 2000, розділ 2.

[270] Dworkin: Sovereign Virtue, с. 323.

[271] Див. Rawls: A Theory of Justice, с. 74, 104.

[272] Ми можемо також зауважити, що Ролз згодом, здається, відкидає цю позицію, коли стверджує, що люди, які віддають перевагу відпочинкові, а не роботі, не повинні мати право на мінімальний дохід, що в іншому випадку мало би випливати з його так званого принципу різниці. (John Rawls: Justice as Fairness: A Restatement, Harvard University Press, Cambridge MA 2001, с. 179.) Він стверджує, що тільки ті, хто готові щось продукувати, повинні щось отримувати. Це значно наближає його до позиції Дворкіна.

[273] Aristoteles: Den nikomakiske etikk, книга V.2–4.

[274] Це може бути вирішальним для розуміння Адама Сміта. Коли Сміт пише про «distributive justice» і виправляє критичні зауваження, він використовує цей термін у старому, аристотелівському, розумінні. Якщо це упустити, існує загроза вважати, що Сміт або непослідовний, або ігнорує існування легітимних питань щодо справедливого розподілу благ у сучасному значенні. Дискусію, яка це з’ясовує, можна знайти у Samuel Fleischacker: A Short History of Distributive Justice, Harvard University Press, Cambridge MA 2004; цій праці завдячує подальше обговорення Сміта.

[275] Adam Smith: Lectures on Jurisprudence, Glasgow Edition Vol. 5, Liberty Fund, Indianapolis 1982, с. 9.

[276] Adam Smith: Theory of Moral Sentiments, Glasgow Edition Vol. 1, Liberty Fund, Indianapolis 1976, с. 81.

[277] Smith: Theory of Moral Sentiments, с. 79, 81.

[278] Smith: Wealth of Nations, с. 785.

[279] Smith: Wealth of Nations, с. 725.

[280] Smith: Wealth of Nations, с. 842.

[281] Arthur Young: The Farmer’s Tour through the East of England, bind 4, London 1771, с. 361.

[282] Smith: Wealth of Nations, с. 100.

[283] Див. Smith: Wealth of Nations, с. 96

[284] Thomas Paine: Rights of Man, Part II, у Political Writings, red Bruce Kuklick, Cambridge University Press, Cambridge 2000, с. 235.

[285] Paine: Rights of Man, Part II, с. 233f.

[286] Paine: Rights of Man, Part II, с. 235.

[287] Paine: Rights of Man, Part II, с. 244.

[288] Thomas Paine: Agrarian Justic i Political Writings, red Bruce Kuklick, Cambridge University Press, Cambridge 2000, с. 327, 331.

[289] Paine: Agrarian Justice, с. 332.

[290] Smith: Wealth of Nations, с. 869f.

[291] Theodor W. Adorno: “Om kategoriene statikk og dynamikk i sosiologien”, переклад Kjell Eyvind Johansen, Nils Johan Ringdal, у Essays i utvalg, Gyldendal, Oslo 1976, с. 97.

[292] Martha Nussbaum, Amartya Sen (red.): The Quality of Life, Clarendon Press, Oxford 1993.

[293] Martha Nussbaum: Creating Capabilities: The Human Development Approach, Harvard University Press, Cambridge MA/London 2011, с. X, див. с. 18.

[294] Martha Nussbaum: Frontiers of Justice: Disability, Nationality, Species Membership, Belknap Press of Harvard University Press, Cambridge, Mass. 2006, с. 75, 274; Nussbaum: Creating Capabilities, с. 40.

[295] Sen: The Idea of Justice, с. 5f.

[296] Sen: The Idea of Justice, с. 15.

[297] Споріднену думку знаходимо у Майкла Вальцера, який описав типову політичну філософію як «героїчну», щоправда, він не вважає таку характеристику компліментом. Героїчним філософом є той, хто бере у лапки основні поняття, властиві суспільству, в якому він існує, і з допомогою одного лише раціонального розуму намагається встановити політичні принципи, які повинні мати загальну чинність. Після цього філософ бажатиме перетворити ці принципи безпосередньо на політичну практику. На думку Вальцера, такий політичний філософ приречений на розчарування, тому що, коли він повернеться від своїх абстракцій до суспільства, громадяни виявляться необізнаними з цими нібито універсальними принципами, які не пов’язані з їхніми місцевими традиціями та з їхнім способом розмірковування про політику. (Michael Walzer: Thinking Politically: Essays in Political Theory, Yale University Press, New Haven 2007.)

[298] Sen: The Idea of Justice, с. 56f.

[299] Sen: The Idea of Justice, с. 102.

[300] Sen: The Idea of Justice, с. 106.

[301] Amartya Sen: Development as Freedom, Oxford, Oxford University Press, 1999, с. 75.

[302] Amartya Sen: “Utvikling som frihet”, переклад Lars Holm-Hansen, у Lars Fr. H. Svendsen (red.): Liberalisme, Universitetsforlaget, Oslo 2009, с. 516.

Кінець безкоштовного уривку. Щоби читати далі, придбайте, будь ласка, повну версію книги.