Ми живемо в симуляції ebook

Руслан Салівон

Ми живемо в симуляції,

або

Як досягати будь-якої мети?

Київ

НАІРІ

2022

С16

УДК 159.955+339.138=161.2

С16

ОбкладинкаАнни Мовенко, Тетяни Баштової

Салівон Р.

Ми живемо в симуляції, абоЯк досягати будь-якої мети? – К. : НАІРІ, 2022. – 128 с.

ISBN 978-617-8192-00-6

Автор пропонує свою філософію світоустрою цього світу, на основі якої можна досягти будь-якої мети. У книжці пояснюється, чому основою успіху чи неуспіху є мислення, і дано шляхи до його зміни. Книжка дасть змогу подивитися ширше на своє життя та зрозуміти, чому ми діємо так чи інакше, а також чому маємо у своєму житті ті чи інші результати.

УДК 159.955+339.138=161.2

© Салівон Р., 2022

ISBN 978-617-8192-00-6 © Видавництво «НАІРІ», Київ, 2022

Зміст

Передмова до другого видання 4

Попередження 5

Чому я вирішив написати книжку? 6

Чому я почав замислюватися, що з цим світом щось не те? 8

Об’єктивна реальність 20

Симуляція 26

Мозок 31

Притча 36

Що ж з усім цим робити? 39

Прийняти себе 41

Гроші 48

Нам винні 58

Здоров’я 60

Обмежувальні переконання 66

Радянська ментальність 71

Цілепокладання 75

Жага халяви 87

Науковий підхід 91

Ода про сміття, або Як з’явилася ця книжка 93

Король Самонавіювання 97

Афірмації 100

Справедливість 103

Покрокова інструкція 105

Чоловіча розмова 108

Візуалізація 111

Споживацтво 114

Сплата за рахунками 119

Лист моєму вісімнадцятирічному синові 123

Передмова до другого видання

Коли я писав першу книжку, у тому вигляді, у якому вона побачила світ у видавництві НАІРІ, то захворів і лежав з температурою. Звісно, писати можна було до нескінченності, проте я зрозумів – це знак, що треба зупинитися.

Якось так збіглося, що все це відбувалося на тлі кардинальних змін у моєму житті, які були пов’язані із розлученням з дружиною. Власне, ці переживання призвели до ослаблення імунітету, і я зліг із застудою на три тижні. Усвідомлення тих подій, які я переживав під час розлучення і продовжую переживати досі, дають додаткову поживу для потоку свідомості і письменницької реалізації.

Перша книжка ще не вийшла з друкарні, а я вже замислився над написанням наступної. Однак потім зрозумів – матеріалу на дві книжки у мене поки що не вистачить і друга книжка буде в будь-якому разі повторенням першої, тож я вирішив трохи переробити першу і збільшити її обсяг.

Я маю величезну мотивацію працювати над книжкою. Я пишу це як інструкцію для своїх дітей. Так би мовити – посібник по життю. Якщо зі мною щось трапиться, я залишу їм інструмент для досягнення будь-якої мети. Можливо, це вбереже їх від моїх помилок. Сподіваюся, що ця книжка стане їм помічником в усвідомленні, розумінні та прийнятті себе.

Попередження

У цієї книжки доволі проста ідея, але вона не дає швидкого та легкого рішення. У ній пояснюється, чому немає чаклунства і різноманітних пігулок «Щастя», а зміни себе – це тривала та кропітка робота над собою, яка, звісно, згодом дасть потрібні результати.

У цієї роботи над собою є зворотний бік медалі. Ми часто-густо тікаємо від себе, не наважуючись зазирнути всередину. Може так статися, що, розгрібаючи всі ці завали думок, ви дізнаєтеся гірку правду про себе. Що ви живете не своїм життям, що моделі поведінки, на основі яких ви дієте, скопійовані з когось іншого. І виявиться, що ті цілі і прагнення, що раніше були важливими, не мають жодної цінності, вони не ваші. Зруйнується те, на чому стояв світ. Що буде завтра, якщо ви зрозумієте, що ходите на немилу роботу, живете з нелюбою людиною, ведете нецікаве, нудне, одноманітне життя? А ще гірше може бути, коли ви зрозумієте, що такий стан вас цілком влаштовує.

Може так виявитися, що ваше життя справді не має цінності. І що ви зрозумієте: окрім себе, ви нікому не потрібні. І все, що ви робите, ви робите лише для себе.

А фактично ті результати, які ви маєте сьогодні в житті, – це і є ваші справжні цілі й бажання. Поміркуйте над цим, перш ніж влізати до кролячої нори. Потім не кажіть, що я не попереджав.

Якщо вас все влаштовує в житті, то, перепрошую, ця книжка не для вас.

Чому я вирішив написати книжку?

Це спроба для себе систематизувати свої думки.

Відправним пунктом була лекція для старшокласників київської школи «Софія», яку я прочитав у 2020 році. Після цього до мене почали звертатися люди за порадою, я надиктовував їм голосові повідомлення. Один мій друг порадив перенести ці повідомлення на папір.

Я дорослий, я вже прожив цікаве та насичене життя, є що згадати, як-то кажуть, і є чим поділитися. Я відчув, що вжеможу віддавати світові свій досвід і ділитися світосприйняттям.

Дивовижно – нас ніхто не вчив жити. Усі уявлення про світ були закладені в нас до 21-річного віку за допомогою копіювання моделей поведінки, які ми спостерігали. Власне, у дорослому житті ми стаємо заручниками тих моделей, які в себе увібрали. Ми інколи діємо так, самі не розуміючи, звідки це взялось і «що на мене найшло».

Дивовижно, що школа не готує до дорослого життя, у кращому разі дає методологію, як за потреби швидко й легко пізнавати нове.

Коли в мене народилася перша дитина, ми з дружиною буквально не знали, що з нею робити, вчилися на льоту. Саме тому в казках старша дитина отримує все, а молодша – нічого, бо старшій дитині дістаються всі помилки батьків.

Коли в мене з’явилися перші порівняно великі гроші, я теж не знав, що з ними робити, і все втрачав.

Ніхто не навчить родинних стосунків, уявлення про них теж копіюється з інших не завжди благополучних родин.

Опинившись віч-на-віч з труднощами, ми не знаємо, що робити далі, і часто-густо самотні у своїх проблемах.

Поступово я набув досвіду в якихось речах. Я зрозумів, як чогось навчитися й чогось домогтися, якщо справді дуже хочеться.

Нескромно, але, здається, мені притаманне критичне мислення. Я завжди ставив запитання «А що, коли…» Я завжди ставив під сумнів інформацію, що до мене надходила, і власні переконання.

За однією з професій я програміст. У школі та у вищому навчальному закладі я пройшов хорошу математичну школу. При цьому у виші в мене була вельми цікава інженерна спеціальність, пов’язана з медициною: «Фізична та біомедична біоелектроніка».

Я розповім, як я все бачу і що з цим роблю, простою, зрозумілою всім мовою. Це життєвий досвід не якогось бізнес-гуру, лікаря, коуча або психотерапевта, а звичайної людини, такої самої, як і ти. Я дам прості, зрозумілі й доступні всім інструменти, що працюють у мене. Стисло, по-діловому і спробую без води.

Для початку трохи заумної теорії. Тож почнімо.

Чому я почав замислюватися, що з цим світом щось не те?

«Наше життя – це не події, а наше ставлення до подій»

Будда

Я банально почав помічати: про що думаєш, те й дістаєш. Усі помічали: щойно пригадав когось, з ким уже багато років не спілкувався, – він тобі телефонує. Як люди відчувають погляд? Якщо вперто дивитися на когось у натовпі, він обернеться й подивиться просто тобі в очі, хоч би як далеко він був. Матері завжди відчувають, що із сином щось відбувається, навіть якщо він на іншому континенті.

Думки матеріалізуються. Якщо ти весь час переймаєшся, як би тебе не пограбували, турбуєшся про майно – а раптом з ним щось трапиться, то воно або зіпсується, або зламається, або згорить, або його вкрадуть. Якщо думаєш, як би щось придбати або збудувати, – ти це й матимеш. Якщо думаєш, як би не потрапити в затор, – ти в нього потрапляєш, а думаєш, як би проїхати чимшвидше, – ти проїжджаєш. Як це працює?

Я почав помічати, що будь-які події не випадкові в цьому світі. І до будь-якої події веде величезний взаємопов’язаний ланцюг подій. Ми починаємо розмірковувати про це, коли вже сталося щось непередбачуване. Поміркуйте: яка ймовірність події, що ви опинилися зі своїми однокласниками в одному класі і зі своїм учителем? (Це не стосується тих, хто поколіннями живе у невеличких селах.) Імовірність нульова. Скільки мало відбутися подій, щоб це сталося? Щоб учитель обрав саме цей фах, потрапив саме до цієї школи? Щоб батьки кожної дитини оселилися поряд зі школою, щоб ці батьки познайомилися та народили дитину, щоб батьки їхніх батьків зустрілись і познайомилися… Нескінченний ланцюг невипадкових подій! «Ефект метелика», буквально будь-який листок, що не впав з дерева, або впав в інший час, або впав в інше місце, міг вплинути на ці події, і не було б ані класу в такому складі, ані всіх наступних подій! Поміркуйте, який вплив мало те, що ці люди зібралися в одному місці, на все їхнє подальше життя? Блокчейн – кожний наступний блок залежить від попередньо­го,кожний наступний блок містить інформацію про попе­­ред­ній.

Як у Маршака:

Не було цвяха –

Підкова пропала,

Не було підкови –

Кінь зашкутильгав,

Кінь зашкутильгав –

Командир убитий,

Кіннота розбита,

Армія біжить!

Ворог вступає в місто,

Полонених не шкодуючи,

Тому що в кузні

Не було цвяха!

Будь-яка подія не випадкова. Випадковість – непізнана закономірність. «Цеглина ні сіло ні впало нікому і ніколи на голову не впаде», – писав Міхаїл Булгаков. Цей світ запрограмовано. Є чіткі математичні закони роботи цього світу.

Наприклад – циклічність: за сходом іде захід, за підйомом – спуск, за зимою – літо, за вдихом – видих, за життям – смерть. Усе циклічно. Цикл – найпростіший прийом програму­вання.

Циклічними є процеси в природі. Вода випаровується, конденсується, випадає у вигляді опадів, переноситься річками і знову випаровується у Світовому океані. Наше тіло, так само як і все на Землі, складається з молекул, і воно рано чи пізно розсиплеться на молекули, з яких рано чи пізно будуватиметься нове життя.

Циклічна рекурсія – ще один прийом програмування, при якому функція викликає сама себе. Простіше кажучи, щось повторюється з якоюсь закономірністю.

Золотий переріз – це вид рекурсії. Ця математична модель зустрічається повсюдно в природі: вухо, равлик, соснові шишки, комірки ананасу, хвиля, що набігає на берег, Чумацький шлях, Всесвіт і навіть олені, що кидаються врозтіч від хижака. У своїй найвідомішій праці Liber abaci Леонардо Пізанський на прізвисько Фібоначчі наводить унікальну числову послідовність, у якій перших два члени дорівнюють одиниці і кожне наступне число дорівнює сумі двох попередніх. Числа Фібоначчі зустрічаються всюди, зокрема й у будові ДНК. (Leonardo Pisano Fibonacci (1180–1240) народився у м. Піза. Його батьком був писар на прізвисько Боначчі (доброзичливий). Від злиття двох італійських слів filius (син) Bonacci і виникло ім’я видатного математика.)

Інший вигляд має рекурсія у капусти Романеско, а саме – як факторіальна спіраль. Факторіал числа – це добуток натуральних чисел від 1 до самого числа (із даним числом включно). За тим самим принципом факторіальної спіралі формуються листки папороті, у математиці це називають «Папороть Барнслі». Насіння соняшнику розташоване спіралеподібними віялами, що перетинаються, їх можна визначити співвідношенням чисел Фібоначчі. Прикладом рекурсії є дендрити – складнокристалічні утворення деревоподібної розгалуженої структури, а кажучи простою мовою – сніжинки.

Усі ці фігури описує фрактальна геометрія. Термін «фрактал» став широковідомим після виходу 1977 року книжки Бенуа Мандельброта «Фрактальна геометрія природи». Праця стала однім із найважливіших досягнень у математиці ХХ століття. Мандельброт відкрив універсальну гармонію там, де інші бачили лише хаос. Фрактал описує принцип рекурсивної самоподоби, коли та сама фігура однакова в будь-якому масштабі. Маленька гілка дерева схожа на більшу гілку, та, зі свого боку, подібна до ще більшої гілки, яка схожа на сам стовбур. Фрактальна геометрія математично описує берегову лінію, хмари, контури гір, рух блискавок, броунівський рух, хаотичний рух риб, кільця Сатурна. Усе точно, закономірно і вивірено. Жодних випадковостей, жодного хаосу. «Математика – це мова, якою написана книга природи», – сказав Галілео Галілей. 1999 року Маркус Чоун описав весь наш світ від найдрібніших часток до величезного Всесвіту як один велетенський фрактал.

Майже все можна описати математичними моделями, причому простими. Учені, склавши математичну модель, спершу знаходять функцію або послідовність чисел, а потім знаходять її відображення в природі. Учені описують наявні процеси формулами, і це називається відкрити закон фізики, або хімії, або математики, хоча вони вираховують лише наявні закони і принципи роботи світу. Теорема Піфагора, закон Ома, таблиця Менделєєва – це правила, що описують роботу цього світу. Відкриваючи черговий закон, ми просто відкриваємо ще один фрагмент програмного коду, на якому засновано нашу реальність. Цей світ чітко структурований.

Ще один прийом програмування, який знаходить своє відображення у світі і природі: ЯКЩО…, ТО… ЯКЩО х=1, ТО у=2.

Є речі й наслідки, які ми не можемо скасувати.

ЯКЩО вдаритися головою, ТО буде синець.

ЯКЩО випити на ніч пляшку коньяку, ТО зранку буде похмілля.

Якщо цифровий світ, який ми створили, заснований на одиницях та нулях, то цей світ засновано на числах, адже облікові потужності цього світу вищі. Двійковий та десятковий світи.

Яким чином такса, яка вже кілька поколінь не бачила лисиці, на прогулянці за містом раптом побачивши її, почне полювання на неї? Яким чином домашній кіт, який ніколи у своєму житті не бачив миші, побачивши її, точно знає, як на неї полювати? Щосерпня молоді лелеки у віці 70 днів без дорослих птахів самостійно відлітають у вирій. Дорослі відлітають лише у вересні. Звідки молодий птах знає, куди летіти? Як працює складний механізм вулика або мурашника, де кожен від народження знає свою роль?

Морська черепаха відкладає яйця у пісок на березі океану, а через 2 місяці вилуплюються черепашки, вони вибираються на поверхню й одразу прямують до води. Морські черепахи можуть пропливати сотні й навіть тисячі кілометрів у пошуках їжі. Але коли приходить час відкладати яйця, вони безпомилково вертаються саме на той пляж, де самі з’явилися на світ.

Ніхто не знає, як це працює, ніхто до ладу не може це пояснити, нам кажуть – «інстинкт», «магнетизм». Набагато простіше це пояснити тим, що є «програма кота», «програма черепахи», «програма лелеки» тощо.

Дивовижно, що природні закони ідеально підходять для людського існування. Світ досконалий, «усе один в один», точний математичний божественний задум від найменшої часточки до величезних галактик. Зміни будь-який параметр, зміни константу, підкорегуй закон фізики – і не було б життя, не було б Землі і Галактики у тому вигляді, у якому вона існує. Про це говорить антропний принцип: простий факт, що ми тут і спостерігаємо Всесвіт, у поєднанні з актом спостереження означає, що Всесвіт налаштований таким чином, щоб визнати наше існування. Це сенс так званого антропного принципу: «Закони природи мають бути такими, щоб Всесвіт міг існувати відповідно до спостережень про те, яким він має бути».

Парадокс Ферма полягає в тому, що, якби ми були цілковито самостійною цивілізацією, що природним чином розвивається, мали б існувати й подібні до нас, більш або менш розвинуті. Але, оскільки ми нікого не виявили, напрошується висновок, що ця модель світу призначена виключно для нас.

Шведський філософ-трансгуманіст, професор Оксфордсь­кого університету Нік Бостром написав у 2003 році ґрунтов­ну статтю «Чи живемо ми в комп’ютерній симуляції?», у якій розглянув припущення, що всі ми, насправді, живемо в комп’ютерній моделі.

Основна ідея цієї статті полягає в наступному: якщо є вагомий шанс, що наша цивілізація коли-небудь досягне постлюдської стадії і запустить безліч симуляцій-предків, то як ми можемо довести, що ми не живемо в одній такій симуляції? А також наводиться математичне доведення цього припущення.

Багато фізиків та філософів намагаються підтвердити або спростувати ідею симуляції, хтось стає на бік Бострома, хтось – проти.

Схожу думку висловив також Ілон Макс у 2016 році: «Ми абсолютно точно йдемо до того, що не зможемо відрізняти іг­ри від реальності. У них можна буде грати на будь-якій приставці чи на комп’ютері, яких будуть мільярди по всьому світу, і шансів, що наша реальність є базовою, теж може бути один на мільярди».

Директор департаменту НАСА еволюційних обчислень і автоматизованого проектування Річ Терил у науково-попу­ляр­ному телефільмі Through the Wormhole говорить, що цілком імовірно, що ми всі, на кшталт персонажів The Sims, живемо у майстерно запрограмованій реальності.

Гра The Sims – лідер ігор-симуляторів життя. Ти обираєш собі роль, обираєш, ким хочеш бути, який маєш вигляд, робиш кар’єру, заробляєш гроші, оновлюєш будинок, вирощуєш кактуси, ходиш на вечірки, загалом задовольняєш свої потреби – усе, як у житті. За якийсь десяток років обчислювальні можливості комп’ютерів зростуть у тисячу разів, ми зможемо створювати надреалістичні комп’ютерні світи, ми зможемо туди заселяти персонажів зі штучним інтелектом, і вони не знатимуть, що живуть у симуляції.

Виступаючи на заході Wall Street Journal наприкінці 2016 року, генеральний директор Netflix Рід Гастінгс заявив: «Через 20 чи 50 років, приймаючи персоніфіковану блакитну пігулку, ви просто отримаєте розважальні галюцинації точно за замовленням, а потім біла пігулка поверне вас назад до реальності. Це цілком можливо».

Через 15–20 років, щоправда у разі збереження темпів розвитку технологій, ми зможемо створити віртуальні світи, які за наповненням емоцій та почуттів перевершуватимуть справжній світ. І таких світів можна створити безліч, у цьому сенсі вірогідність того, що ми живемо у віртуальній реальності, – лише «одна багатомільярдна».

Ідеї щодо віртуальності цього світу з’явилися давно. У Стародавній Греції Піфагор сформулював концепцію про ілюзії всього, що існує, і реальність виключно чисел та їх нескінченних комбінацій, які формують усі феномени навколишнього буття, підвладні пізнанню їх людиною. Уявлення про те, що реальність – це ніщо інше, як ілюзія, висував слідом за Піфагором давньогрецький філософ Платон, який дійшов висновку, що матеріальними є лише ідеї, а інші об’єкти – це лише тіні.

Такого ж підходу дотримувався й Аристотель, але з поправкою на те, що ідеї виражаються в матеріальних об’єктах. Окрім того, положення про ілюзорність реального є ключовим у деяких релігійно-філософських ученнях, наприклад – у цілій низці індійських філософських шкіл, у рамках яких розглядається концепція маї. Мая (букв. «ілюзія», «видимість») – особлива сила, або енергія, яка водночас приховує істинну природу світу і забезпечує різноманіття його проявів. Простіше кажучи, все, що людина бачить навколо себе, – це ілюзія.

Ми часто не можемо відрізнити сон від реального світу, уві сні ми можемо переживати все, як у житті, і отримувати всі сигнали від органів чуття, як наяву. Я часто переживав вільне падіння уві сні, таке, що аж дух перехоплює, прокинувшись, я зіт­хав з полегшенням. Але звідки ми знаємо, що, прокинувшись, ми не опиняємось у ще одному великому сні?

Автор цієї книжки пережив перехід з аналогового світу у цифровий. На моїх очах відбувся і відбувається досі бум ком­п’ютерних технологій. У 1990-х роках з’явилися легендарні ігри Quake і Doom, за сучасними мірками вони примітивні, але тоді це був переворот свідомості. З’явилося поняття «віртуальна реальність». Гіпотеза про віртуальність цього світу почала набирати популярності.

1999 року одночасно виходять два фільми – «Тринадцятий поверх» і «Матриця». Перший фільм пішов в історію і лишився непоміченим на тлі другого, який став культовим.

«Тринадцятий поверх» є римейком старого фільму «Світ на дроті» (1973), який, у свою чергу, було знято за оповіданнями Деніела Ґелує. За сюжетом фільму команда вчених створює суперкомп’ютер, здатний повністю симулювати певну ділянку реальності – зі свідомістю і мисленням людей включно. Засновники проєкту відновлюють всередині суперкомп’ютера Лос-Анджелес 1973 року. Модель розробляють як атракціон: коли хтось під’єднується до віртуального світу, його розум займає тіло одного з персонажів комп’ютерної симуляції, який діяв до цього самостійно. Після того, як «відвідувач» полишає віртуальність, свідомість персонажа повертається в модель, персонаж, який перебуває в симуляції, прокидається і продовжує жити, ні про що не підозрюючи. Персонажі симуляції повноцінно розумні, вони вважають себе абсолютно реальними, лишаючись при цьому комп’ютерними моделями.

За сюжетом перевірити, чи живеш ти у віртуальному світі чи ні, можна, доїхавши до «краю світу», за околицями Лос-Анджелеса світ обривається і не промальований. Головний герой, який був ученим, виявляє, що його власний реальний світ, з якого він під’єднувався до віртуального світу, теж є віртуальним і теж має «край світу», а над його світом є ще один світ. Рекурсія віртуальних світів.

Ну і, звісно ж, величезний вклад у теорію, що ми живемо у «Матриці», вніс сам фільм «Матриця» – сюжет, як на мене, переповідати не треба. Нагадаю лише, що за сюжетом фільму наш світ є комп’ютерною симуляцією, віртуальним світом з повним зануренням. Людина – це фрагмент комп’ютерної програми, а ті, хто «прокинувся», можуть робити неймовірні речі: левітувати, зупиняти кулі, не дихати. У фільмі є момент, де хлопчик згинає ложки силою думки, передає ложку Нео і каже: «Не намагайся зігнути ложку, це неможливо. Спершу треба зрозуміти головне – ложки не існує». Ми ще не раз повернемося до цього фільму.

У нашому начебто реальному світі є явища, які неможливо пояснити з погляду реального світу: телекінез, інтуїція, телепортація, левітація, гіпноз, праноїдіння, пророцтва, дивовижні зцілення від смертельних хвороб. Найпростіші приклади – це ходіння по розпеченому вугіллю, по битому склу. Мене завжди дивувало: як вони це роблять? Або ще мені подобається: людині навіюють, що праска гаряча, і вона обпікається, торкаючись холодного металу. З погляду пересічної людини, об’єктивної реальності, це неможливо. Така людина буде або спростовувати ці явища, стверджуючи, що їх немає, або буде пояснювати такі явища якимсь шахрайством.

Істерична сила – це прояв людей надзвичайної сили, яка виходить за рамки того, що вважається нормальним. Зазвичай це відбувається тоді, коли люди опиняється у життєво важливій екстремальній ситуації. Від свого діда я чув історію про те, як бабуся витягла з палаючого будинку важезну дубову скриню з речами, яку потім не змогли підняти кілька міцних чоловіків. Інтернет переповнено історіями про те, як батьки піднімали важкі автомобілі, аби урятувати свою дитину. Людина начебто долає надсилу внаслідок сплеску адреналіну.

Автор цієї книжки мав хворобу, що, з погляду офіційної медицини, не лікується. Мені на вибір медична наука дала два варіанти: або видаляти хворий орган, або все життя пити «хімію», допоки печінка не відвалиться. Звісно, мене не влаштовували обидва варіанти. Тому мені довелось копати в усі боки, шукати альтернативи, читати всі книжки, випробовувати усі методи, які були доступні на той момент. Я випробовував усі медитації, голодування, сироїдіння, віпасану, вегетаріанство, загартування, уринотерапію, «Зцілювальний імпульс», практику «Жива» і багато чого іншого. Так, різні практики по-різному полегшують стан, на певний час недуга навіть відпускала мене, але зрештою все поверталося. Секрет був в іншому, про що я розповім пізніше. Хоча це вже не така й велика таємниця, уже давно все є доволі очевидним.