Мисливець на вовків. Три польські дуети ebook

Christoph Ransmayr, Martin Pollack

Der Wolfsjäger

Drei polnische Duette

Ins Ukrainische übersetzt von Liuba-Paraskewija Strynadiuk

Крістоф Рансмаєр, Мартін Поллак

Мисливець на вовків

Три польські дуети

Переклад із німецької Люби-Параскевії Стринадюк

УДК 82-4

Р 22

Рансмаєр Крістоф, Поллак Мартін

Мисливець на вовків. Три польські дуети / Крістоф Рансмаєр, Мартін Поллак ; пер. із нім. Люби-Параскевії Стринадюк. — Чернівці : Книги — ХХІ, 2023. — 96 с.

ISBN 978-617-614-460-1

Два автори, одна розповідь: Крістоф Рансмаєр і Мартін Поллак у трьох історіях із Польщі демонструють особливу манеру оповіді: дует.

Мисливець, який докоряє своєму Господу, що створив вовка; страчений герой і святий, який виявляється невинним диваком, і нащадок, який має здолати апокаліптичну історію свого народу: на тлі польської сучасної історії Крістоф Рансмаєр і Мартін Поллак розповідають разом про драму людини.

Переклад здійснено в Перекладацькому домі Лоорен, Übersetzerhaus Looren.

Перекладено за виданням: Christoph Ransmayr, Martin Pollack, Der Wolfsjäger. Drei polnische Duette. S. Fischer Verlag GmbH, Frankfurt am Main, 2011.

Усі права застережено. Відтворювати будь-яку частину цього видання в будь-якій формі та в будь-який спосіб, зокрема електронно, без письмової згоди правовласників заборонено.

Originally published as “Der Wolfsjäger” by Christoph Ransmayr and Martin Pollack

Copyright © S. Fischer Verlag GmbH, Frankfurt am Main 2011.

ISBN 978-617-614-460-1

© Книги — ХХІ, 2023, видання українською мовою

© Люба-Параскевія Стринадюк, 2023, переклад

© Анна Стьопіна, 2023, обкладинка

I. Мисливець на вовків

◆

Вистежування хижого звіра в польських Карпатах

◆

Якою закривавленою була отара!.. Десятки овець купчилися у відгородженій частині багнистого двору, збившись докупи в такім страху, що з першого разу не можна було відрізнити поранених овець від непоранених. Господиня, квітчастий халат якої був також заплямлений кров’ю, тягла барана із середини скупченої отари. Після короткого панічного опору він під руками жінки впав у дивну апатію: його правий бік був роздертий, великий червоний шматок шкіри із шерстю звисав до землі, як промокле лахміття, грудна клітка та м’язові волокна оголилися. Ще семеро овець з отари мали схожі важкі ушкодження — прокушені суглоби, роздерті вуха, глибокі рани.

«Якби Анджей посеред ночі не побіг на пасовище зі смолоскипом (страховинне виття собаки нараз пробудило зі сну ціле подвір’я), то зараз у траві лежали б самі лише трупи», — мовила господиня. Палаючий смолоскип й Анджеїв крик відігнали вовків. Хижаки зосталися коло трьох смертельно поранених овець. Собаку вони також загризли: той лежав тепер надворі під деревами коло стятих овець. Бідний Бартек. Собаки, сторожі отари, не раз ставали першими жертвами клятих вовків. Минулої осені й зими лише в одній околиці Тісни вони загризли більше, ніж п’ятдесят собак, які намагалися оборонити свої отари.

Вовки. Ми зрештою лише спитали дорогу до Мучного. Одразу за лісовим поселенням Ступосяни туди мала розгалужуватися вузька дорога. Вовки! Ми не висліджували хижих звірів, а шукали слідів людей. Тут, у горах Бещадах, малонаселеному регіоні, прикордонному з Україною, на крайньому південному сході Польщі, лежали зарослі рештки зруйнованих сіл і хутірців. Висока трава та вільхові чагарники ховали в заростях занедбані кладовища й фундаменти спалених ущент церков. Сади, поля, пасовища запустіли, здичавіли, а господарчі ліси — знову перетворилися на праліси. У цих звільнених від людини горах, відрогах лісистих Карпат, тріумфувала тепер багатоманітна дика природа з рисями, лісовими котами, бурими ведмедями, лосями, беркутами, яструбами й зубрами. Зграї карпатських вовків невтомно прочісували покинуту місцевість. Ми були тут, щоби промандрувати цим безлюддям, ми хотіли, принаймні в нашій уяві, прорубати ще раз просіки в лісі, заново збудувати села й відродити з попелу дерев’яні церкви з барвистими іконостасами та дзвіницями, посвяченими немилостивому Богу.

У нашому путівнику всі ці церкви, усі ці села були ще позначені, однак із поміткою зниклі.

Церква у Хревті, зникла.

Церква у Ступосянах, зникла.

Церква у Волосатому, зникла.

Лісові поселення — Студене, Суковате, Поташня, Щербанувка, Телешніца Сянна, Творильне, Тискова — усі зниклі. Скільки часу мине, поки вслід за рештками фундаментів і всім позосталим прахом, старі назви місцевостей та урочищ також забудуться, зітруться із мап, зникнуть?

Господиня, яка хотіла попровадити нас на пасовище, щоби показати нам роздерті трупи овець, не знала жодної назви місцевості нашої запланованої мандрівки. Але вона знала, що люди, які тут колись жили, були українцями. Лемки й бойки, лісоруби та дрібні селяни, як вона і її чоловік, люди, однак, із чужинськими піснями і своєрідними традиціями, яких ледве можна було відрізнити від православних росіян.

Навіть у наших польських путівниках містилася історія про їхнє зникнення: лемків і бойків, українських народностей, які впродовж сторіч жили в Карпатах. Раптом після останньої війни з її зміщенням кордонів, із переселеннями, депортаціями, запеклими партизанськими боями та винищенням євреїв, їм уже не стало місця на своїй батьківщині. Адже в Бескидах і горах Бещадах Друга світова війна тривала довго, набагато довше, ніж на більшості бойових територіях Європи: військові підрозділи української підпільної армії воювали тут іще три роки після перемоги союзників, наскільки непримиренно, настільки й намарно ведучи боротьбу проти могутнього ворога, комуністичної Польщі. Їхня мета — незалежна Україна — залишатиметься, однак, іще десятиліттями утопією. Як і в кожних воєнних битвах, цивільне населення і цього разу зазнало трагічної поразки. Коли в березні 1947 року польський віцеміністр оборони й герой громадянської війни в Іспанії потрапив у засідку українських партизанів і був застрелений, комуністичне керівництво країни вирішило помститися — усіх приналежних до української громади, без винятку, переселити з їхніх гірських сіл на захід і північ Польщі. Звідти саме вигнали німецьких мешканців.

Цілі села з українським населенням, які здебільшого ніяк не були причетними до партизанської боротьби, узяли в облогу й упродовж кількох годин очистили. До літа 1947 року 140 тисяч населення південних регіонів депортували, а покинуті села — зрівняли із землею. Назва оперативної групи «Вісла» стала прихованою назвою етнічної чистки: акція «Вісла».

Ми вирушили до Мучного, орієнтуючись по старій мапі, на якій лемківські й бойківські села виднілися іще з усіма своїми церковцями, млинами, лісовими залізницями й роздоріжжями, однак мапа скеровувала нас, очевидно, на зниклу вулицю, тож ми потрапили на польову дорогу й за мить опинилися в болоті перед тією садибою, яку минулої ночі сплюндрували вовки.