Репортажі з Карпатської України ebook

Серія «Раритет»

Улас Самчук

Репортажі з Карпатської України

Упорядкування, вступна стаття, коментарі Андрія Жив’юка

Самчук Улас

Репортажі з Карпатської України / Cамчук У. — Тернопіль : Нав­чальна книга — Богдан, 2019. — 256 с. — (Серія «Раритет»).

ІSBN978–966–10–7565-7

Серію «Раритет» засновано 2019 року.

Рецензенти:

Руслана ДАВИДЮК,

доктор історичних наук

Олександр ГАВРОШ,

член Національної спілки письменників України

Книга публіцистики Уласа Самчука, що відкриває серію «Раритет», охоплює передовиці, репортажі, замітки, які він опублікував у газетах «Нова Свобода» (Хуст), «Українське Слово» (Париж), «Наступ» (Прага) періоду Карпатської України 1938–1939 років. Це є окремий журналістсько-мистецький та джерельно-історичний комплекс, що становить вагому частину творчого доробку письменника і має безсумнівну документальну та мистецьку вартість для поглибленого й неупередженого вивчення подій, пов’язаних із проголошенням автономії і незалежності Карпатської України. Видання містить вступну статтю, в якій запропоновано начерк історичного портрета Уласа Самчука як літописця національно-визвольної боротьби українців Закарпаття.Для дослідників, викладачів, студентів, учнів, усіх зацікавлених українською історією та літературою.

Охороняється законом про авторське право.Жодна частина цього видання не може бути відтворена в будь-якому вигляді без дозволу видавця

Навчальна книга ― Богдан, просп. С. Бандери, 34а, Україна, м. Тернопіль, 46002, тел./факс (0352) 52-06-07; 52-05-48 [email protected] www.bohdan-books.com

Збут: (0352) 43-00-46, (050) 338-45-20

Книга поштою: (0352) 51-97-97, (067) 350-18-70, (066) 727-17-62 [email protected]

м. Київ: (044) 296-89-56; (095) 808-32-79, [email protected]

Андрій Жив’юк

«Сонце з заходу»: феномен Карпатської України в публіцистиці Уласа Самчука

Карпатська Україна (Підкарпатська Русь) за Сен-Жерменським мирним договором (10 вересня 1919 року) була приєднана до Чехословаччини. Договір передбачав надання для Підкарпатської Русі територіальної автономії, однак реалізацію цього пункту чехословацький уряд постійно відкладав. 29 травня 1938 року Русько-українська народна рада Ужгорода заявила категоричну вимогу щодо впровадження статусу автономії. Після Мюнхенської угоди (30 вересня 1938 року) та німецької окупації Судетської області Чехо-Словаччина була проголошена (10 жовтня того жроку) федерацією трьох народів: чехів, словаків іукраїнців. Наступного дня чехословацький уряд офіційно надав автономію Карпатській Україні йвизнав автономний уряд на чолі зАндрієм Бродієм (26 жовтня главою уряду став Августин Волошин). Це рішення підтвердили Національні збори Чехо-Словацької Республіки 22 листопада 1938 року.

Почалося становлення Карпато-Укра­їн­ської держави, яке, перейшовши ряд етапів, закінчилося проголошенням її незалежності 15 березня 1939 року. Зауважимо, що між наданням Підкарпатській Русі автономії ізатвердженням упарламенті цього рішення відбувся 2листопада 1938 року Віденський арбітраж. На ньому міністри закордонних справ Німеччини та Італії ухвалили рішення про приєднання південної частини Словаччини іПідкарпатської Русі до Угорщини. Карпатська Україна втратила 1545 квадратних кілометрів території та 182 тис. населення, знього понад 30 тис. українців, атакож найбільші міста — Ужгород, Мукачеве та Берегове1. Тому розбудова Карпато-Української держави відбувалася тільки на частині закарпатських земель, аїї столицею став Хуст.

Виникнення автономної, азгодом неза­лежної Карпатської України стало результатом державно-територіальних змін вЄвропі удругій половині 1930-хроків, пов’язаних насамперед із намаганням Німеччини демонтувати Версальську систему. Така оцінка буде закономірною, але неповною, тому що без певного рівня політичної культури населення краю, за відсутності відповідних громадсько-політичних чинників (національна преса, шкільництво, громадські організації, партії) досягнення власної державності не могло стати доконаним фактом.

У1919–1938 роках карпато-українці отримали більшу змогу господарської, культурної та політичної самореалізації, ніж мали будь-коли. По-перше, чеський уряд поділив між селянами маєтки угорських землевласників івкладав унаселені українцями території більше коштів, ніж вилучав. По-друге, на Закарпатті відбулися великі культурно-освітні зміни. Між 1914 та 1938 роками число початкових шкіл зросло з525 до 851, агімназій — із 3до 11 (мова навчання — на власний вибір). Швидко зростали культурні товариства, театральні трупи та хори, часописи — «Русинь», «Українське слово», «Нова свобода» та ін., кооперативні установи, голосно заявили про себе українські письменники Василь Грен­джа-Донський, Андрій Корабелеш, Олександр Маркуш та інші.

Дедалі відчутніший вплив українофілів засвідчило їхнє організаційне зростання. Вони заснували товариство «Просвіта», яке 1936 року нараховувало 14 філій і233 читальні2. Особливої популярності серед молоді набула організація українських скаутів «Пласт», що налічувала 3тис. членів3. Певний вплив на ситуацію вКарпатській Україні здійснювала українська культурно-політична еміґрація, котра перебувала на території Чехо-Словаччини, зокрема через часопис підкарпатської молоді «Пробоєм».

Зліта 1938 року значно збільшила свою присутність іпожвавила діяльність уЗакарпатській Україні Організація українських націоналістів. Це пояснювалось як тактичними настановами — компенсувати нестачу необхідних кадрів для розбудови майбутньої Карпато-Української держави, так істратегічними планами організації, вяких цю державу бачили зародком соборної України, що мала постати врезультаті державно-територіальних змін уЄвропі за сприяння чи лояльного ставлення Німеччини.

Характерною тут видається зустріч ірозмова вУжгороді наприкінці вересня 1938 року ветерана-активіста національно-визвольного руху на Закарпатті, письменника, професора Ужгородської гімназії, голови Крайової пластової старшини Підкарпатської Русі Володимира Бірчака4 іпосланця Проводу ОУН, письменника, керівника секції мистців, письменників іжурналістів Культурної референтури ПУНу Уласа Самчука5.

Варто зазначити, що Улас Самчук уважно спостерігав за подіями на Закарпатті впопередні роки, підтвердженням чого єрічні комплекти газети «Українське слово», що виходила вУжгороді, за 1936–1937 роки, які збереглись уйого архіві6. Майже щоліта Улас Самчук виїжджав на Підкарпаття — до Ясіні7, Сваляви, Шаркаді, Голубиного8 та інших місць. Так, літо 1932 ічастково 1933 років він провів уЯсіні, де написав роман «Гори говорять!», уякому розповів про Гуцульську республіку 1918–1919 років9. За свідченням Юрія Станинця, Улас Самчук «пройшов шляхами творення Гуцульської республіки», мешкаючи одне літо всім’їКлимпушів10. Улипні 1933 року впродовж двох тижнів Улас Самчук жив уродині вчителя Василя Цокана уГолубиному11. Тоді жвін, разом із Миколою Бутовичем, відвідував оселю о. Юрія Станинця уСалдобоші (нині Стеблівка)12. Влітку 1938 року Улас Самчук зупинявся уо. Юрія Станинця вселі Вонігово13. Саме звідти він прибув до Ужгорода14.

Суть розмови між Уласом Самчуком іВолодимиром Бірчаком увересні 1938 року, зі слів останнього, зводилася до дискусії, чи можлива самостійна Карпато-Українська держава, навіть за підтримки такого зовнішнього союзника, як Німеччина. Володимир Бірчак заперечував цю можливість, апелюючи до того, що історичні, політичні, економічні, культурні передумови для виникнення такої держави ще не визріли. Не бачив він на Закарпатті йтієї соціальної верстви, яка могла бочолити державотворчий процес15. Улас Самчук заперечив йому, вказавши на молодь як на головного соціального рушія державного будівництва, зчим Володимир Бірчак нібито погодився.

Зауважимо, що орієнтація на Німеччину як ґаранта державної незалежності Карпатської України залишалася незмінною навіть після Віденського арбітражу, хоча зобережності, через спекуляції навколо цього питання радянської ізахідної преси, українська сторона уникала офіційних чи публічних заяв із цього приводу. Одним звинятків була вітальна телеграма «Вождеві Великої Німеччини А. Гітлерові», ухвалена на зборах із нагоди заснування вХусті 9лютого 1939 року українсько-німецького культурного товариства. Уній, зокрема, йшлося: «Карпатська Україна завдячує свою волю видвигненню Вами права на самовизначення народів уПодунав’ї», як також була висловлювлена надія, що за культурною співпрацею настане співпраця господарська йполітична16. Додамо, що першим дипломатичним кроком уряду незалежної Карпатської України стала телеграма від 15 березня 1939 року прем’єр-міністра Августина Волошина до міністра закордонних справ Німеччини зпроханням захисту від угорської аґресії17.

Однак іще 6березня 1939 року Адольф Гітлер ухвалив рішення ліквідувати Чехо-Словаччину, окупувати Богемію іМоравію, дозволити незалежність Словацької держави йпідштовхнути Угорщину до окупації Карпатської України. Коли йому нагадали, що цей регіон збудив великі надії вукраїнців, Адольф Гітлер, за словами Йоахіма фон Ріббентропа, обмежився тим, що відповів: «Це трагічно, але неминуче». Він спростував заяви, згідно зякими був нібито заанґажований вукраїнські справи: «Якщо ябув би пов’язаний зукраїнцями та їх політичними планами, то уВідні не проголошували барбітражного рішення, яке зробило Закарпатську Україну нежиттєздатною»18.

Такий стан був викликаний не наївністю чи недалекоглядністю українського політичного проводу, арадше умовами тієї жорсткої реальності, вякі він був поставлений за відсутності власної мілітарної сили. Німеччина усвоєму прагненні перекроїти карту Європи об’єктивно сприяла державно-політичним зацікавленням народів, невдоволених системою версальського статус-кво. За свідченням радника управління міністерства закордонних справ Німеччини Кляйста, Адольф Гітлер мав «намір знову ввести українську карту внімецьку гру тоді, коли плани Німеччини на сході будуть на шляху до реалізації». Він думав, «що українці знову приєднаються до нас, оскільки вкожному випадку вони потребуватимуть німецької допомоги»19.

Цю німецьку позицію усвідомлював івраховував Провід ОУН, вдаючись до широких та енергійних заходів, спрямованих на створення самостійної Карпато-Української держави. Улас Самчук у1945 році в«Записках не політика» визнавав: «Для німців наша справа була дійсно тільки інтригою. Хай собі наші закордонні «приятелі» не думають, що українці самі того не розуміли. Але усвіті все єпевного роду інтригою… Ми були потопаючими, іколи нам утой час хтось підставляв бритву, як пояс рятунку, ми хваталися ітого, бо краще попектись чи обтяти пальці, ніж втопитися зовсім»20. Деякий час ПУН вичікував, спостерігаючи за розвитком подій уЄвропі: «Перше, що нас зацікавило, була справа чехословацька, бо там зарисовувались питання, які вже торкались нас безпосередньо»21.

Сценарій дій для референтур був продуманий ідетально намічений ПУН ще у1937 році. Тепер його методично втілювали ужиття, на заваді чому не стала навіть смерть утравні 1938 року лідера ОУН Євгена Коновальця.

Після того, як Прага 11 жовтня 1938 року надала Карпатській Україні статус автономії, тут розпочались інтенсивні державотворчі процеси. Віденський арбітраж вніс до них лише ту корективу, що центр ваги було перенесено зУжгорода до Хуста. Саме туди зі середини листопада 1939 року почали прибувати українські діячі, близькі до Проводу ОУН, утому числі Улас Самчук. Уцентрі Хуста придбано великий дім, який «мав бути приміщенням для культурного осередку за зарядом ПУН». Угоду щодо купівлі дому уклав представник Центральної управи Організації державного відродження України вНью-Йорку Євген Скоцко, заплативши готівкою звизвольного фонду ОУН, яку передав йому уВідні Омелян Сеник-Грибівський. Першим мешканцем того дому став Улас Самчук, згодом до нього долучився Олег Кандиба-Ольжич22.

Уся організаційна робота була спрямована на підготовку до виборів уСойм Карпатської України, призначених на 12 лютого 1939 року. Для консолідації українських сил прем’єр-міністр Августин Волошин видав укази про розпуск з23 грудня 1938 року вКарпатській Україні політичних партій іодночасне створення Українського національного об’єднання, яке очолив Федір Ревай23.

Одним зосередків передвиборної культурно-освітньої іпропаґандистсько-аґітаційної роботи стала Українська мистецька громада (УМГ) «Говерля», що згуртувала представників місцевої та еміґраційної мистецької еліти. Головою УМГ «Говерля» був Микола Чирський, секретарем Іван Патрус, до неї належали Олег Кандиба-Ольжич, Улас Самчук, Юрій Горліс-Горський, Василь Гренджа-Донський, Іван Рошко-Ірлявський, Михайло Михалевич та інші. Громада започаткувала культурно-освітній лекторій, що систематично діяв уХусті, анесистематично, увиїздах — на провінції, ознайомлювала населення краю здосягненнями українського фільмового мистецтва, організувала театр «Нова сцена», видавала місячник літератури ймистецтва «Говерля» (редактор Олег Ольжич)24. Завданням «Говерлі» було «зосередити йоб’єднати культурно-мистецьку працю всіх ділянок мистецтва та оживити культурно-мистецький рух уКарпатській Україні» під гаслом «мистецтво на службі нації»25.

Лекторій «Говерлі» уХусті діяв щовівторка увеликій залі січового готелю «Корона». План виступів охоплював: 6грудня 1938 року — Улас Самчук, Завдання сучасної української літератури; 13 грудня — М. Карбович (очевидно, Ярослав Стецько), На шляху визволення нації; 20 грудня — Олег Кандиба-Ольжич, Передісторія України; 27 грудня — Юрій Горліс-Горський, Молодь над Дніпром26. У1939 році виступи стали щодвотижневими: 24 січня — Анатоль Демо-Довгопільський, Танкова творчість на тлі нації та натури; 7лютого — збірний виклад Уласа Самчука, Миколи Чирського, Михайла Михалевича, Мистецтво впропаганді: роль мистецтва іпропаганди вСРСР (Михалевич), роль театрального мистецтва впропаганді (Чирський), уміле використання мистецтва до цілей пропаганди уТретій Німеччині (Улас Самчук); 17 лютого — Олег Ольжич-Кандиба, Сучасна українська поезія27; 28 лютого — Микола Кушніренко, Церква інаціональне відродження Карпатської України28.

Перший відчит улекторії «Говерлі» на тему «Завдання сучасної української літератури» виголосив, як писала «Нова Свобода», «відомий український прозаїк, автор відзначених нагородами перлин українського мистецтва «Марія», «Волинь», «Гори говорять!» Улас Самчук. Цей виклад «згромадив усю нашу інтелігенцію», як також «між чисельними слухачами було багато українських селян здовколишніх сіл»29.

Згодом із викладами «Завдання сучасної української літератури» та «Українська національна свідомість» Улас Самчук об’їздив усі більші осередки Карпатської України: Буштино, Копашне, Тячів, Великий Бичків, Рахів, Богдан, Ясіня, Драгово, Синевір, Волове, Севлюш, Королеве, Білки, Лози, Іршава. План поїздки охоплював 24 села та містечка. Населення всюди щиро вітало «нашого великого письменника, вщерть переповнюючи викладові салі»30. «На Закарпатті, — написав успоминах У. Самчук, — яоб’їхав зпромовами цілу країну, не минувши ні одного міста, містечка інавіть більших сіл»31.

22 січня 1939 року Улас Самчук виголосив промову на академії мистецького товариства «Говерля» вХусті, присвяченій річниці ІV Універсалу Центральної Ради та підписання Акта злуки між УНР іЗУНР. Зогляду на ряд сформульованих положень її можна вважати програмовою щодо завдань іперспектив Карпато-Української держави, як їх бачила ОУН. Доповідач констатував національне пробудження вкраї, сказавши, «що вже зайві слова: «підкарпатськії русини оставте глибокий сон». Ті слова стали архаїзмом не лише зовнішньо, але йсвоїм змістом. Народ уже встав інарод уже живе… Наша віра втілилась утой величавий маніфестаційний здвиг, що його ми всі бачили йвсі пережили»32. Улас Самчук сказав це не лише під враженням своїх «польових досліджень» зпоїздок краєм, айіз огляду на демонстрації вХусті 17 і19 січня 1939 року та численні протести на провінції проти призначення ґенерала Льва Прхалі міністром внутрішніх справ уряду Карпатської України, яке здійснив празький уряд, прагнучи не втратити контроль над нею впереддень виборів до сойму. 20 січня ґенерал приїхав уХуст, однак після розмови зпрем’єр-міністром Августином Волошиним із’ясування ситуації на місці, наступного дня відбув до чеської столиці.

Центральною удоповіді прозвучала теза про перспективи еволюції Карпато-Української державності. Перекидаючи місток до подій 1918–1919 років, Улас Самчук наголосив: «Тепер менше хочеться казати про Хуст, абільше якраз про ту єдину йсправжню мету, що її нам 22 січень накреслив: свободу цілої великої України — її соборну державність. Бо жнаша справжня мета не Хуст, аКиїв. Бо жнаша дійсна мета не Карпатська Україна, ата якраз, що родилась на площі св. Софії 22 січня 1919 року, та Україна Україн, вяку ми всі віримо йяку ісповідуємо»33.

Після утворення УНО Улас Самчук обійняв уньому посаду референта пропаґанди, сам він писав, що вУНО виконував «функцію культурного референта»34. Уся передвиборча аґітація, яку вело об’єднання, базувалася на ідеологічних засадах інтеґрального націоналізму. Населені пункти Закарпаття заполонили плакати згаслами: «Січ нову правду несе — нація понад усе!», «Бог, Україна — Віра іПатріотизм», «Хто не знами — той проти нас!», «Україна — українцям» та інші. Досить близькими, ато йтотожними виявилися програмові положення УНО35 іОУН36.

Керівництво, за висловом Уласа Самчука, «короткою, але буревійною веремією» Карпатської України здійснювали зі «Січової гостинниці» Хуста, зкімнати число один («Одинка»), де розташовувася штаб Олега Кандиби-Ольжича. Він був «головною пружиною діяння націоналістичного сектора цих подій», «користувався беззастережним довір’ям іреспектом всіх своїх співробітників імав безпосередній, майже щоденний зв’язок зГоловою Проводу полковником Мельником, який перебував уВідні». ЗОлегом Ольжичем контактували, крім членів Культурної референтури ПУН, Роман Шухевич («Щука»), Михайло Колодзінський («Гузар»), Зенон Коссак («Тарнавський»), Орест Чемеринський («Оршан»), Ярослав Барановський («Борис»), Ріко Ярий («Карпат») та інші37. В«Одинці» відбувалися наради, на яких обговорювались «всілякі витівки чехів», «безкінечні пограничні інциденти» зполяками та мадярами, «до того наші внутрішні кві про кво між урядом країни іпроводом націоналістів, які мали чимало розбіжностей впоглядах на різні справи іякі вимагали чимало дипльоматичности, щоб втримати між ними рівновагу»38. Постійним учасником нарад в«Одинці» був Улас Самчук, що засвідчує, зокрема, успогадах Михайло Бажанський, розповідаючи про зустріч Олега Ольжича зґенералом Віктором Курмановичем та Ярославом Барановським у«Січовій гостинниці» вХусті наприкінці січня 1939 року39.

Окремо потрібно виділити аґітаційні статті Уласа Самчука вдрукованому органі УНО — газеті «Нова Свобода», на чому наголошував Петро Стерчо, іменуючи Уласа Самчука «пресово-інформаційним референтом УНО»40. Ця газета здобула велику популярність украї: «Свобода» дійсно швидко розходиться по всіх закутинах. Її носять уніформовані люди зблискучими ґудзиками, навіть ті, що, мабуть, ужиттю свойому не мали вруках друкованого українського слова»41. Тому можемо припустити, що публікації Уласа Самчука у«Новій Свободі» суттєвим чином вплинули на результати виборів 12 лютого 1939 року. За два дні до них УНО звернулася його словами до українців увсьому світі: «Вці чудові дні, що їх переживає наш народ, ми кожну хвилину зв’язані думкою зтим, що було, що єіщо буде. Ми зв’язані зусім нашим народом на цілому світі, бо ми знаємо, що історія інаш народ зо своєї неймовірної висоти зострахом та радістю дивляться на нас. Не бійтеся, дорогі брати! Радійте разом із нами, бо ось перед нами день 12 лютого, що нас назве, що нас утвердить інас зміцнить! Ми віримо, йми працюємо. Ми знаємо, що на сторожі стоїте Ви. Іколи одного разу покличе нас історія на свій великий суд, Ви, українці цілого світу, будете свідчити йсвоїм п’ятдесятмільйонним голосом ствердите: народ України вКарпатах здав свій іспит. Хай живе Він вічно! Слава йому!»42.

Увиборах до Сойму Карпатської України 12 лютого 1939 року взяли участь з284365 виборців 263202. Зних 243557 (92,40%) проголосували за УНО ілише 19645 — проти. УХусті УНО зібрало 87,50% голосів, уВоловому — 98,01%, Перечині — 97,53%, Великому Березному — 98,40%, Рахові — 96,00%, Іршаві — 96,06%, Тячеві — 95,09%, Сваляві — 92,52%, Севлюші — 93,36%, Середньому — 95,80%, Чинадієвому — 80,04%43. «Те, що мало статися, — сталося, — написав Улас Самчук у«Новій Свободі» 17 лютого, підбиваючи підсумок виборам. — Тисячу років чекала наша земля цього прекрасного менту. Сон багатьох поколінь нашого народу сповнився. Нашого 12 лютого вже ніхто, ніколи не зітре зо сторінок історії… Одначе, — підкреслював автор, — ми не думаємо спочивати на лаврах. Перша перемога не значить перемогу взагалі. Перед нами бій, іми, всі рядовики великої армії народу, готові виступити, як один, уперші лінії туди, де чекає нас праця, відданість йсамопожертва. Знаємо, що маємо між собою багато дезертирів, збаламучених чи запроданих. Знаємо, що наша влада має величезне завдання господарського, культурного та соціального порядку. Знаємо, що всі ті труднощі вимагають напруження всіх творчих сил нашої нації, йодночасно віримо, що народ, який себе віднайшов, себе усвідомив ісебе ствердив, найде всобі силу та міць перебороти ті труднощі. Єдність, порядок інаціональна карність — ось імперативи, що поведуть наш народ від перемоги до перемоги, аж до тієї остаточної мети, що вже вписана огненними літерами вдушах та серцях людей, що носять горде ім’я — Українець»44.

Важливим документом, своєрідною хронікою доби Карпатської України єсерія з15-ти репортажів, які Улас Самчук видрукував з11 грудня 1938 року до 16 квітня 1939 року впаризькій газеті «Українське слово», як спеціальний кореспондент котрої він приїхав до Підкарпатської України улистопаді 1938 року. «Ябув там потрібний, — написав Улас Самчук згодом, — не тільки як робітник, але іяк певний свідок»45. Дослідниця Анна Власенко-Бойцун називала його уцьому зв’язку «звітодавцем командування Карпатської Січі» до згаданого часопису46.

Усі свої публікації в«Українському слові» Улас Самчук підписував криптонімами «М. П» (місце підпису?) та «П. Б.» (підпис був? буде?), тому єпроблема ідентифікації їх авторства. Розв’язати її можна, звернувшись до його публіцистики 1941–1943 років, коли він часто користувався обома згаданими криптонімами, що підтвердив успоминах47.

Репортажі Уласа Самчука в«Українському слові» дають багатий фактографічний матеріал про його участь уподіях 1938–1939 років. Однак їхня джерельна вартість не вичерпується лише цією обставиною, оскільки подані факти, імена, хронологія подій, численні, зокрема побутові, деталі значно увиразнюють ідоповнюють картину перебігу подій уКарпатській Україні.

Упершій кореспонденції «Пряшів — Хуст» автор описав свою подорож за цим маршрутом наприкінці листопада 1938 року: до Пряшева — поїздом, звідти до Хуста — автобусом (Велике Березне — Перечин — Поляна — Свалява — Довге — Хуст через Лінчу). Ця єдина комунікаційна артерія мала довжину 300 км ізабрала 10 годин дороги. Як зауважив Тарас Прохасько, котрий подолав згадану дорогу вжовтні 2018 року, «саме такими були від осені 1938 до березня 1939 головні маршрути переміщень не тільки доброї сотні європейських репортерів, але йусіх урядовців, січовиків, літераторів, військовиків, послів, депутатів, партійців, комерсантів, розвідників, маркітанток, які наприкінці того року мало не вдвічі збільшили кількість мешканців гірського містечка»48.

Хуст Улас Самчук назвав «селом-столицею». «Нікому навіть іне снилося, — зазначив він, — що Хуст може колись статися центром уваги мало не цілого світу йщо його ім’язгадуватимуть щоденно всі пресові агенції на землі». Зразу після приїзду Уласа Самчука його увагу привернули місцеві неукраїнські вивіски, але він довідався, що за розпорядженням влади до 15 грудня всі вони мали бути українською мовою49.

Удругому репортажі автор описав паломництво українців усього світу до Хуста, який став для них «українським Клондайком». Сам він здійснив візит до Августина Волошина, познайомився зйого секретарем Іваном Рогачем та отримав пропозицію користуватись особистим авто прем’єра. Уцій публікації знаходимо відомості про погоду (+10 С, дощ), повсюдний бруд на вулицях івинятковий контроль місцевого єврейства над торгівлею50.

Зінших суттєвих деталей, які Улас Самчук згадав урепортажах, зокрема статті «Гуцульщина», наведемо такі:

тоді украї діяли п’ять українських гімназій — уРахові (перенесена зМукачева), Бичкові, Хусті, Перечині, Білках; дві учительські семінарії — вСевлюші та Хусті, торговельна академія уСваляві;

на груні «Свобода» вЯсіні було відкрито 5-метровий пам’ятник «Борцям за волю та соборність українського народу», вчому заслуга братів Климпушів;

уРахові гуцульський поет Юлій Боршош-Кум’ятський виготовляв туристичні проспекти Карпатською Україною;

українсько-румунський кордон, зокрема вБичкові, можна було щоденно переходити зперепусткою51.

Значне місце урепортажах Улас Самчук приділив національному піднесенню, яке охопило не лише Хуст, айувесь край. Цьому присвячені публікації «Село Буштино», «Гуцульщина» (йдеться про Бичків, Рахів, Богдан, Ясіню), «Волівщина», «Свалява». УВоловому Улас Самчук, разом зміністром Юліаном Реваєм, шефом уряду пропаґанди Володимиром Комаринським, Іваном Рогачем, взяли участь у10-тисячній маніфестації окружних українських національних рад іперегляді організованих сил окружної «Карпатської Січі», що відбулися 1січня 1939 року52.