Енеїда. Наталка Полтавка ebook

Енеїда. Наталка Полтавка

Іван Котляревський

1

Еней1 був парубок моторний

I хлопець хоть куди козак,

Удавсь на всеє зле проворний,

Завзятiший од всiх бурлак.

Но греки, як спаливши Трою2,

Зробили з неї скирту гною,

Вiн, взявши торбу, тягу дав;

Забравши деяких троянцiв,

Осмалених, як гиря, ланцiв3,

П’ятами з Трої накивав.

2

Вiн, швидко поробивши човни,

На синє море поспускав,

Троянцiв насаджавши повнi,

I куди очi почухрав.

Но зла Юнона4, суча дочка,

Розкудкудакалась, як квочка, —

Енея не любила — страх;

Давно уже вона хотiла,

Його щоб душка полетiла

К чортам i щоб i дух не пах.

3

Еней був тяжко не по серцю

Юнонi — все її гнiвив;

Здававсь гiрчiший їй вiд перцю,

Нi в чiм Юнони не просив;

Но гiрш за те їй не любився,

Що, бачиш, в Трої народився

I мамою Венеру5 звав;

I що його покiйний дядько,

Парис6, Прiамове дитятко,

Путивочку7 Венерi дав.

4

Побачила Юнона з неба,

Що пан Еней на поромах;

А те шепнула сука Геба8…

Юнону взяв великий жах!

Впрягла в гринджолята9 павичку10,

Сховала пiд кибалку мичку11,

Щоб не свiтилася коса;

Взяла спiдницю i шнурiвку12,

I хлiба з сiллю на тарiлку,

К Еолу13 мчалась, як оса.

5

«Здоров, Еоле, пане-свату!

Ой, як ся маєш, як живеш? —

Сказала, як ввiйшла у хату,

Юнона. — Чи гостей ти ждеш?..»

Поставила тарiлку з хлiбом14

Перед старим Еолом-дiдом,

Сама же сiла на ослiн.

«Будь ласкав, сватоньку-старику!

Iзбий Енея з пантелику,

Тепер пливе на морi вiн.

6

Ти знаєш, вiн який суцiга15,

Паливода i горлорiз;

По свiту як iще побiга,

Чиїхсь багацько виллє слiз.

Пошли на його лихо злеє,

Щоб люди всi, що при Енеї,

Послизли i щоб вiн i сам…

За сеє ж дiвку чорнобриву,

Смачную, гарну, уродливу

Тобi я, далебi, що дам».

7

«Гай, гай! ой, дей же його кату!16 —

Еол насупившись сказав. —

Я все б зробив за сюю плату,

Та вiтри всi порозпускав:

Борей17 недуж лежить з похмiлля,

А Нот поїхав на весiлля,

Зефiр же, давнiй негодяй,

З дiвчатами заженихався,

А Евр в поденщики нанявся, —

Як хочеш, так i помишляй!

8

Та вже для тебе обiщаюсь

Енеєвi я ляпас дать;

Я хутко, миттю постараюсь

В трiстя18 його к чортам загнать.

Прощай же! швидше убирайся,

Обiцянки не забувайся,

Бо послi, чуєш, нiчичирк!

Як збрешеш, то хоча надсядься,

На ласку послi не понадься,

Тогдi вiд мене возьмеш чвирк19».

9

Еол, оставшись на господi,

Зiбрав всiх вiтрiв до двора,

Велiв поганiй буть погодi…

Якраз на морi i гора!

Все море зараз спузирило,

Водою мов в ключi забило,

Еней тут крикнув, як на пуп;

Заплакався i заридався,

Пошарпався, увесь подрався,

На тiм’ї начесав аж струп.

10

Проклятi вири роздулися,

А море з лиха аж реве;

Слiзьми троянцi облилися,

Енея за живiт бере;

Всi човники їх розчухрало,

Багацько вiйська тут пропало;

Тогдi набрались всi сто лих!

Еней кричить, що «я Нептуну

Пiвкопи грошей20 в руку суну,

Аби на морi штурм утих».

11

Нептун iздавна був дряпiчка21,

Почув Енеїв голосок;

Шатнувся зараз iз запiчка,

Пiвкопи для його кусок!..

I миттю осiдлавши рака,

Схвативсь на його, мов бурлака,

I вирнув з моря, як карась.

Загомонiв на вiтрiв грiзно:

«Чого ви гудете так рiзно?

До моря, знаєте, вам зась!»

12

От тут-то вiтри схаменулись

I ну всi драла до нори;

До ляса22, мов ляхи, шатнулись,

Або од їжака тхори.

Нептун же зараз взяв мiтелку

I вимiв море, як свiтелку23,

То сонце глянуло на свiт.

Еней тогдi як народився,

Разiв iз п’ять перехрестився;

Звелiв готовити обiд.

13

Поклали шальовки24 сосновi,

Кругом наставили мисок;

I страву всякую без мови

В голодний пхали все куток.

Тут з салом галушки лигали,

Лемiшку i кулiш глитали

I брагу кухликом тягли;

Та i горiлочку хлистали, —

Насилу iз-за столу встали

I спати послi всi лягли.

14

Венера, не послiдня шльоха,

Проворна, враг її не взяв,

Побачила, що так полоха

Еол синка, що аж захляв;

Умилася, причепурилась

I, як в недiлю, нарядилась,

Хоть би до дудки25 на танець!

Взяла очiпок26 грезетовий

I кунтуш27 з усами люстровий,

Пiшла к Зевесу на ралець28.

15

Зевес29 тогдi кружав сивуху30

I оселедцем заїдав;

Вiн, сьому випивши восьмуху31,

Послiдки з кварти32 виливав.

Прийшла Венера, iскривившись,

Заплакавши i завiскрившись,

I стала хлипать перед ним:

«Чим пред тобою, милий тату,

Син заслужив таку мiй плату?

Iйон33, мов в свинки34, грають їм.

16

Куди йому уже до Риму?

Хiба як здохне чорт в ровi!

Як вернеться пан хан до Криму35,

Як жениться сич на совi.

Хiба б уже та не Юнона,

Щоб не вказала макогона,

Що й досi слухає чмелiв!

Коли б вона та не бiсилась,

Замовкла i не камизилась,

Щоб ти се сам їй iзвелiв».

17

Юпітер, все допивши з кубка,

Погладив свiй рукою чуб:

«Ох, доцю, ти моя голубка!

Я в правдi твердий так, як дуб36.

Еней збудує сильне царство

I заведе своє там панство;

Не малий буде вiн панок.

На панщину ввесь свiт погонить,

Багацько хлопцiв там наплодить

I всiм їм буде ватажок.

18

Заїде до Дідони37 в гостi

I буде там бенкетовать;

Полюбиться її вiн мосцi

I буде бiсики пускать.

Iди, небого38, не журися,

Попонедiлкуй39, помолися,

Все буде так, як я сказав».

Венера низько поклонилась

I з панотцем своїм простилась,

А вiн її поцiловав.

19

Еней прочумався, проспався

I голодрабцiв позбирав,

Зо всiм зiбрався i уклався,

I, скiлько видно, почухрав.

Плив-плив, плив-плив, що аж обридло,

I море так йому огидло,

Що бiсом на його дививсь.

«Коли б, — каже, — умер я в Трої,

Уже б не пив сеї гiркої

I марне так не волочивсь».

20

Потiм до берега приставши

З троянством голим40 всiм своїм,

На землю з човнiв повстававши,

Спитавсь, чи є що їсти їм?

I зараз чогось попоїли,

Щоб на путi не ослабiли;

Пiшли, куди хто запопав.

Еней по берегу попхався,

I сам не знав, куди слонявся,

Аж гульк — i в город причвалав.

21

В тiм городi жила Дідона,

А город звався Карфаген,

Розумна панi i моторна,

Для неї трохи сих iмен:

Трудяща, дуже працьовита,

Весела, гарна, сановита,

Бiдняжка — що була вдова;

По городу тогдi гуляла,

Коли троянцiв повстрiчала.

Такi сказала їм слова:

22

«Вiдкiль такi се гольтiпаки?

Чи рибу з Дону везете?

Чи, може, виходцi-бурлаки?

Куди, прочане, ви йдете?

Який вас враг сюди направив?

I хто до города причалив?

Яка ж ватага розбишак!»

Троянцi всi замурмотали,

Дідонi низько в ноги пали,

А вставши, їй мовляли так:

23

«Ми всi, як бач, народ хрещений,

Волочимся без талану,

Ми в Трої, знаєш, порожденi,

Еней пустив на нас ману41;

Дали нам греки прочухана

I самого Енея-пана

В три вирви42 вигнали вiдтiль;

Звелiв покинути нам Трою,

Пiдмовив плавати з собою,

Тепер ти знаєш, ми вiдкiль.

24

Помилуй, панi благородна!

Не дай загинуть головам,

Будь милостива, будь незлобна,

Еней спасибi скаже сам.

Чи бачиш, як ми обiдрались!

Убрання, постоли43 порвались,

Охляли, нiби в дощ щеня!

Кожухи, свити44 погубили

I з голоду в кулак трубили,

Така нам лучилась пеня45».

25

Дідона гiрко заридала

I з бiлого свого лиця

Платочком сльози обтирала:

«Коли б, — сказала, — молодця

Енея вашого злапала,

Уже б тогдi весела стала,

Тогдi Великдень46 був би нам!»

Тут плюсь — Еней, як будто з неба:

«Ось, осьде я, коли вам треба!

Дідонi поклонюся сам».

26

Потiм з Дідоною обнявшись,

Поцiловались гарно всмак;

За рученьки бiленькi взявшись,

Балакали то сяк, то так.

Пiшли к Дідонi до господи

Через великi переходи,

Ввiйшли в свiтлицю та й на пiл47;

Пили на радощах сивуху

I їли сiм’яну макуху48,

Покiль кликнули їх за стiл.

27

Тут їли розниї потрави,

I все з полив’яних мисок49,

I самi гарниї приправи

З нових кленових тарiлок:

Свинячу голову до хрiну50

I локшину51 на перемiну,

Потiм з пiдлевою iндик;

На закуску кулiш52 i кашу,

Лемiшку53, зубцi54, путрю55, квашу56

I з маком медовий шулик57.

28

I кубками58 пили слив’янку,

Мед, пиво, брагу, сирiвець,

Горiлку просту i калганку59,

Куривсь для духу яловець60.

Бандура горлицi61 бриньчала,

Сопiлка зуба62 затинала,

А дудка грала по балках63;

Санжарiвки64 на скрипцi грали,

Кругом дiвчата танцьовали

В дробушках65, в чоботах, в свитках.

29

Сестру Дідона мала Ганну,

Навсправжки дiвку хоть куди,

Проворну, чепурну i гарну66;

Приходила i ся сюди

В червонiй юпочцi баєвiй,

В запасцi гарнiй фаналевiй,

В стьонжках, в намистi i ковтках67;

Тут танцьовала викрутасом,

I пред Енеєм вихилясом

Пiд дудку била третяка68.

30

Еней i сам так розходився,

Як на арканi жеребець,

Що трохи не увередився,

Пiшовши з Гандзею в танець.

В обох пiдкiвки забряжчали,

Жижки од танцiв задрижали,

Вистрибовавши гоцака69.

Еней, матню в кулак прибравши

I не до соли70 примовлявши,

Садив крутенько гайдука71.

31

А послi танцiв варенухи72

По філіжанцi пiднесли;

I молодицi-цокотухи

Тут баляндраси понесли;

Дідона крiпко заюрила,

Горщок з вареною розбила,

До дуру всi тогдi пили.

Ввесь день весело прогуляли

I п’янi спати полягали;

Енея ж ледве повели.

32

Еней на пiч забрався спати,

Зарився в просо73, там i лiг;

А хто схотiв, побрiв до хати,

А хто в хлiвець, а хто пiд стiг.

А деякi так так хлиснули,

Що де упали — там заснули,

Сопли, харчали i хропли;

А добрi молодцi кружали,

Поки аж пiвнi заспiвали, —

Що здужали, то все тягли.

33

Дідона рано iсхопилась.

Пила з похмiлля сирiвець;

А послi гарно нарядилась,

Якби в оренду74 на танець.

Взяла кораблик75 бархатовий,

Спiдницю i карсет шовковий

I начепила ланцюжок76;

Червонi чоботи обула,

Та i запаски не забула77,

А в руки з вибiйки платок78.

34

Еней же, з хмелю як проспався,

Iз’їв солоний огiрок;

Потiм умився i убрався,

Як парубiйка до дiвок.

Йому Дідона пiдослала,

Що од покiйника украла79:

Штани i пару чобiток,

Сорочку i каптан80 з китайки,

I шапку, пояс з каламайки81,

I чорний шовковий платок82.

35

Як одяглись, то iзiйшлися,

З собою стали розмовлять;

Наїлися i принялися,

Щоб по-вчорашньому гулять.

Дідона ж тяжко сподобала

Енея так, що i не знала,

Де дiтися i що робить;

Точила всякiї баляси

I пiдпускала разнi ляси83,

Енею тiлько б угодить.

36

Дідона вигадала грище,

Еней щоб веселiший був,

I щоб вертiвся з нею ближче,

I лиха щоб свого забув:

Собi очицi зав’язала

I у панаса грати84 стала,

Енея б тiльки уловить;

Еней же зараз догадався,

Коло Дідони терся, м’явся,

Її щоб тiлько вдовольнить.

37

Тут всяку всячину iграли,

Хто як i в вiщо захотiв,

Тут инчi журавля85 скакали,

А хто од дудочки86 потiв.

I в хрещика87, i в горюдуба88,

Не раз доходило до чуба,

Як загулялися в джгута89;

В хлюста90, в пари91, в вiзка92 iграли

I дамки93 по столу совали;

Чорт мав порожнього кута94.

38

Щодень було у них похмiлля,

Пилась горiлка, як вода;

Щодень бенькети, мов весiлля,

Всi п’янi, хоть посуньсь куда.

Енеєвi так, як болячцi

Або лихiй осiннiй трясцi,

Годила панi всякий день.

Були троянцi п’янi, ситi,

Кругом обутi i обшитi,

Хоть голi прибрели, як пень.

39

Троянцi добре там курили95,

Дали приманку всiм жiнкам,

По вечорницям всi ходили,

Просвiтку не було дiвкам.

Та й сам Еней, сподар96, i паню

Пiдмовив паритися в баню…

Уже ж було не без грiха!

Бо страх вона його любила,

Аж розум ввесь свiй погубила,

А, бачся, не була плоха.

40

От так Еней жив у Дідони,

Забув i в Рим щоб мандровать.

Тут не боявся i Юнони,

Пустився все бенькетовать;

Дідону мав вiн мов за жiнку,

Убивши добру в неї грiнку97,

Мутив, як на селi москаль!98

Бо — хрiн його не взяв — моторний,

Ласкавий, гарний i проворний,

I гострий, як на бритвi сталь.

41

Еней з Дідоною возились,

Як з оселедцем сiрий кiт;

Ганяли, бiгали, казились,

Аж лився деколи i пiт.

Дідона ж мала раз роботу,

Як з ним побiгла на охоту,

Та грiм загнав їх в темний льох…

Лихий їх зна, що там робили,

Було не видно з-за могили,

В льоху ж сидiли тiлько вдвох.

42

Не так-то робиться все хутко,

Як швидко оком iзмигнеш;

Або як казку кажеш прудко,

Пером в паперi як писнеш.

Еней в гостях прожив немало, —

Що з голови його пропало,

Куди його Зевес послав.

Вiн годiв зо два там просидiв,

А мабуть би, i бiльш пронидiв,

Якби його враг не спiткав.

43

Колись Юпітер ненароком

З Олімпа99 глянув i на нас;

I кинув в Карфагену оком,

Аж там троянський мартопляс100…

Розсердився i розкричався,

Аж цiлий свiт поколихався;

Енея лаяв на ввесь рот:

«Чи так-то, гадiв син, вiн слуха?

Убрався в патоку, мов муха,

Засiв, буцiм в болотi чорт.

44

Пiдiть гiнця менi кликнiте,

До мене зараз щоб прийшов,

Глядiть же, цупко прикрутiте,

Щоб вiн в шиньок та не зайшов!

Бо хочу я кудись послати.

Iйон, iйон же, вража мати!

Але Еней наш зледащiв

А то Венера все свашкує101,

Енеєчка свого муштрує,

Щоб вiн з ума Дідону звiв».

45

Прибiг Меркурiй102 засапавшись,

В три ряди пiт з його котив;

Ввесь ремiнцями обв’язавшись,

На голову бриль наложив;

На грудях з бляхою ладунка103,

А ззаду з сухарями сумка,

В руках нагайський малахай104.

В такiм нарядi влiзши в хату,

Сказав: «Готов уже я, тату,

Куда ти хочеш, посилай».

46

«Бiжи лиш швидше в Карфагену, —

Зевес гiнцевi так сказав, —

I пару розлучи скажену,

Еней Дідону б забував.

Нехай лиш вiдтiль уплiтає

I Рима строїти чухрає, —

А то залiг, мов в грубi пес105.

Коли ж вiн буде йще гуляти,

То дам йому себе я знати, —

От так сказав, скажи, Зевес».

47

Меркурiй низько поклонився,

Перед Зевесом бриль iзняв,

Через порiг перевалився,

До стайнi106 швидше тягу дав.

Покинувши iз рук нагайку,

Запряг вiн миттю чортопхайку107,

Черкнув iз неба, аж курить!

I все кобилок поганяє,

Що оглобельна108 аж брикає;

Помчали, аж вiзок скрипить!

48

Еней тогдi купався в бразi

I на полу укрившись лiг;

Йому не снилось о приказi,

Як ось Меркурiй в хату вбiг!

Смикнув iз полу, мов псяюху.

«А що ти робиш, п’єш сивуху? —

Зо всього горла закричав, —

Ану лиш, швидше убирайся,

З Дідоною не женихайся,

Зевес поход тобi сказав!

49

Чи се ж таки до дiла робиш,

Що й досi тута загулявсь?

Та швидко i не так задробиш109;

Зевес не дурно похвалявсь;

Получиш добру халазiю,

Вiн видавить з тебе олiю,

От тiлько йще тут побарись.

Гляди ж, сьогодня щоб убрався,

Щоб нищечком вiдсiль укрався,

Мене удруге не дождись».

50

Еней пiджав хвiст, мов собака;

Мов Каїн, затрусивсь увесь110;

Iз носа потекла кабака111:

Уже вiн знав, який Зевес.

Шатнувся миттю сам iз хати

Своїх троянцiв позбирати;

Зiбравши, дав такий приказ:

«Як можна швидше укладайтесь,

Зо всiми клунками збирайтесь,

До моря швендяйте якраз!»

51

А сам, вернувшися в будинки112,

Своє лахмiття позбирав;

Мiзерiї113 наклав двi скриньки,

На човен зараз одiслав

I дожидався тiлько ночi,

Що як Дідона зiмкне очi,

Щоб не прощавшись тягу дать.

Хоть вiн за нею i журився

I свiтом цiлий день нудився;

Та ба! бач, треба покидать.

52

Дідона зараз одгадала,

Чого сумує пан Еней,

I все на ус собi мотала,

Щоб умудритися i їй;

З-за печi часто виглядала,

Прикинувшись, буцiм куняла

I мов вона хотiла спать.

Еней же думав, що вже спала,

I тiлько що хотiв дать драла,

Аж ось Дідона за чуб хвать.

53

«Постiй, прескурвий, вражий сину!

Зо мною перше розплатись;

От задушу, як злу личину!

Ось ну лиш тiльки завертись!

От так за хлiб, за сiль ти платиш?

Ти всiм, привикши насмiхатись,

Розпустиш славу по менi!

Нагрiла в пазусi гадюку,

Що послi iзробила муку;

Послала пуховик свинi.

54

Згадай, який прийшов до мене,

Що нi сорочки не було;

I постолiв чорт мав у тебе,

В кишенi ж пусто, аж гуло;

Чи знав ти, що такеє грошi?

Мав без матнi однi холошi,

I тiлько слава, що в штанах;

Та й те порвалось i побилось,

Аж глянуть сором, так свiтилось;

Свитина вся була в латках.

55

Чи я ж тобi та не годила?

Хiба рiжна114 ти захотiв?

Десь вража мати пiдкусила,

Щоб хирний115 тут ти не сидiв».

Дідона гiрко заридала,

I з серця аж волосся рвала,

I закраснiлася, мов рак.

Запiнилась, посатанiла,

Неначе дурману iз’їла,

Залаяла Енея так:

56

«Поганий, мерзький, скверний, бридкий,

Нiкчемний, ланець, кателик!

Гульвiса, пакосний, престидкий,

Негiдний, злодiй, єретик!

За кучму116 сю твою велику

Як дам ляща тобi я в пику,

То тут тебе лизне i чорт!

I очi видеру iз лоба

Тобi, диявольська худоба,

Трясешся, мов зимою хорт!

57

Мандруй до сатани з рогами,

Нехай тобi присниться бiс!

З твоїми сучими синами,

Щоб враг побрав вас всiх гульвiс,

Що нi горiли, нi болiли,

На чистому щоб поколiли,

Щоб не оставсь нi чоловiк;

Щоб доброї не знали долi,

Були щоб з вами злиї болi,

Щоб ви шаталися повiк»117.

58

Еней вiд неї одступався,

Поки зайшов через порiг,

А далi аж не оглядався,

З двора в собачу ристь побiг.

Прибiг к троянцям, засапався,

Обмок в поту, якби купався,

Мов з торгу в школу курохват;

Потiм в човен хутенько сiвши

I їхати своїм велiвши,

Не оглядався сам назад.

59

Дідона тяжко зажурилась,

Ввесь день нi їла, нi пила;

Все тосковала, все нудилась,

Кричала, плакала, ревла.

То бiгала, як би шалена,

Стояла довго тороплена,

Кусала ногтi на руках;

А далi сiла на порозi,

Аж занудило їй, небозi118,

I не встояла на ногах.

60

Сестру кликнула на пораду,

Щоб горе злеє розказать,

Енеєву оплакать зраду

I льготи серцю трохи дать.

«Ганнусю, рибко, душко, любко,

Рятуй мене, моя голубко,

Тепер пропала я навiк!

Енеєм кинута я бiдна,

Як сама паплюга119 послiдня,

Еней злий змiй — не чоловiк!

61

Нема у серця мого сили,

Щоб я могла його забуть.

Куди мнi бiгти? — до могили!

Туди один надежний путь!

Я все для його потеряла,

Людей i славу занедбала;

Боги! я з ним забула вас.

Ох! дайте зiлля мнi напитись,

Щоб серцю можна розлюбитись,

Утихомиритись на час.

62

Нема на свiтi мнi покою,

Не ллються сльози iз очей,

Для мене бiлий свiт єсть тьмою,

Там ясно тiлько, де Еней.

О пуцьвірінку120 Купідоне121!

Любуйся, як Дідона стогне…

Щоб ти маленьким був пропав!

Познайте, молодицi гожi,

З Енеєм бахурi122 всi схожi,

Щоб враг зрадливих всiх побрав!»

63

Так бiдна з горя говорила

Дідона, жизнь свою кляла;

I Ганна що їй не робила,

Нiякой ради не дала.

Сама з царицей горювала,

I сльози рукавом втирала,

I хлипала собi в кулак.

Потiм Дідона мов унишкла,

Звелiла, щоб i Гандзя вийшла,

Щоб їй насумоватись всмак.

64

Довгенько так посумовавши,

Пiшла в будинки на постiль;

Подумавши там, погадавши,

Проворно скочила на пiл.

I взявши з запiчка123 кресало

I клоччя в пазуху чимало,

Тихенько вийшла на город.

Ночною се було добою

I самой тихою порою,

Як спав хрещений ввесь народ.

65

Стояв у неї на городi124

В кострi125 на зиму очерет;

Хоть се не по царськiй породi,

Та де ж взять дров, коли все степ;

В кострi був зложений сухенький,

Як порох, був уже палкенький,

Його й держали на пiдпал.

Пiд ним вона огонь кресала,

I в клоччi гарно розмахала,

I розвела пожар чимал.

66

Кругом костер той запаливши,

Зо всей одежi роздяглась,

В огонь лахмiття все зложивши,

Сама в огнi тiм простяглась.

Вкруг неї полом’я палало,

Покiйницi не видно стало,

Пiшов од неї дим i чад! —

Енея так вона любила,

Що аж сама себе спалила,

Послала душу к чорту в ад126.

1

Еней, попливши синiм морем,

На Карфагену оглядавсь;

Боровсь з своїм, сердега, горем,

Слiзьми, бiдняжка, обливавсь.

Хоть од Дідони плив поспiшно,

Та плакав гiрко, неутiшно.

Почувши ж, що в огнi спеклась,

Сказав: «Нехай їй вiчне царство,

Менi же довголiтнє панство,

I щоб друга вдова найшлась!»

2

Як ось i море стало грати,

Великi хвилi пiднялись,

I вiтри зачали бурхати,

Аж човни на морi тряслись.

Водою чортзна-як крутило,

Що трохи всiх не потопило,

Вертiлись човни, мов дурнi.

Троянцi з страху задрижали,

I що робити, всi не знали,

Стояли мовчки всi смутнi.

3

Один з троянської ватаги,

По їх вiн звався Палiнур127;

Сей бiльше мав других одваги,

Смiленький був i балагур;

Що наперед сей схаменувся

I до Нептуна окликнувся:

«А що ти робиш, пан Нептун!

Чи се i ти пустивсь в ледащо,

Що хочеш нас звести нiнащо?

Хiба пiвкопи i забув?»

4

А далi пiсля сеї мови

Троянцям вiн так всiм сказав:

«Бувайте, братця, ви здоровi!

Оце Нептун замудровав.

Куди тепер ми, братця, пiдем?

В Iталiю ми не доїдем,

Бо море дуже щось шпує128,

Iталiя вiдсiль не близько,

А морем в бурю їхать слизько,

Човнiв нiхто не пiдкує.

5

От тут земелька єсть, хлоп’ята,

Вiдсiль вона невдалеку:

Сицилiя, земля багата,

Вона менi щось по знаку.

Дмухнiм лиш, братця, ми до неї

Збувати горестi своєї,

Там добрий цар живе Ацест129.

Ми там, як дома, очуняєм,

I, як у себе, загуляєм,

Всього у нього вдоволь єсть».

6

Троянцi разом принялися

I стали веслами гребти,

Як стрiлки, човники неслися,

Мов ззаду пхали їх чорти.

Їх сицилiйцi як уздрiли,

То з города, мов подурiли,

До моря бiгли всi встрiчать.

Тут мiж собою розпитались,

Чоломкались i обнiмались,

Пiшли до короля гулять.

7

Ацест Енею, як би брату,

Велику ласку показав,

I, зараз попросивши в хату,

Горiлкою почастовав;

На закуску наклали сала,

Лежала ковбаса чимала

I хлiба повне решето.

Троянцям всiм дали тетерi

I вiдпустили на кватерi:

Щоб йшли, куди потрапить хто130.

8

Тут зараз пiдняли банкети,

Замурмотали, як коти,

I в кахлях понесли пашкети131,

I киселю їм до сити132;

Гарячую, м’яку бухинку,

Зразову до рижкiв печiнку133,

Гречаних з часником панпух.

Еней з дороги налигався

I пiнної так нахлестався,

Трохи не виперсь з його дух.

9

Еней хоть трохи був пiдпилий,

Та з розумом не потерявсь;

Вiн син був богобоязливий,

По смерті батька не цуравсь.

В сей день його отець опрягся134,

Як чикилдихи135 обiжрався, —

Анхіз з горiлочки умер.

Еней схотiв обiд справляти

I тут старцiв нагодовати, —

Щоб Бiг душi свiй рай одпер.

10

Зiбрав троянську всю громаду136

I сам пiшов надвiр до них,

Просить у їх собi пораду,

Сказав їм рiч в словах таких:

«Панове, знаєте, трояне

I всi хрещенiї миряне137,

Що мiй отець бував Анхіз,

Його сивуха запалила

I живота укоротила,

I вiн, як муха в зиму, зслиз.

11

«Зробити поминки я хочу,

Поставити обiд старцям138 —

I завтра ж — далi не одстрочу.

Скажiте: як здається вам?»

Сього троянцi i бажали,

I всi уголос закричали:

«Енею, Боже поможи;

Коли же хочеш, пане, знати,

I сами будем помагати,

Бо ми тобi не вороги».

12

I зараз миттю всi пустились

Горiлку, м’ясо куповать,

Хлiб, бублики, книшi139 вродились,

Пiшли посуди добувать;

I коливо140 з кутi зробили,

Сити iз меду наситили141,

Договорили i попа;

Хазяїнiв своїх ззивали142,

Старцiв по улицям шукали,

Пiшла на дзвiн дякам копа143.

13

На другий день раненько встали,

Огонь надворi розвели

I м’яса в казани наклали,

Варили страву i пекли.

П’ять казанiв стояло юшки,

А в чотирьох були галушки,

Борщу трохи було не з шiсть;

Баранiв тьма була варених,

Курей, гусей, качок печених,

Досита щоб було всiм їсть.

14

Цебри144 сивушки там стояли

I браги повнiї дiжки;

Всю страву в вагани145 вливали

I роздавали всiм ложки.

Як проспiвали «Со святими»146,

Еней обливсь слiзьми гiркими,

I принялися всi трепать;

Наїлися i нахлистались,

Що деякi аж повалялись…

Тогдi i годi поминать.

15

Еней i сам со старшиною

Анхіза добре поминав;

Не здрiв нiчого пред собою,

А ще з-за столу не вставав;

А далi трошки проходився,

Прочумався, протверезився,

Пiшов к народу, хоть поблiд.

З кишенi вийнявши пiвкiпки,

Шпурнув в народ дрiбних, як рiпки147,

Щоб тямили його обiд.

16

Енея заболiли ноги,

Не чув нi рук, нi голови;

Напали з хмелю перелоги148,

Опухли очi, як в сови,

I весь обдувся, як барило,

Було на свiтi все немило,

Мислiте по землi писав149.

З нудьги охляв i iзнемiгся,

В одежi лiг i не роздiгся,

Пiд лавкою до свiта спав.

17

Прокинувшися, ввесь трусився,

За серце ссало, мов глисти;

Перевертався i нудився,

Не здужав голови звести,

Поки не випив пiвквартiвки150

З iмбером151 пiнної горiлки

I кухля сирiвцю не втер.

З-пiд лавки вилiз i струхнувся,

Закашляв, чхнув i стрепенувся.

«Давайте, — крикнув, — пить тепер».

18

Зiбравшися, всi паненята

Iзнов кружати начали,

Пили, як брагу поросята,

Горiлку так вони тягли;

Тягли тут пiнненьку троянцi,

Не вомпили152 сицилiанцi,

Черкали добре назахват.

Хто пив тут бiльш од всiх сивухи

I хто пив разом три осьмухи,

То той Енеєвi був брат.

19

Еней наш роздоброхотався,

Iгрища153 вздумав завести,

I п’яний зараз розкричався,

Щоб перебiйцiв привести.

У вiкон школярi спiвали154,

Халяндри циганки скакали155,

Iграли в кобзи i слiпцi;

Були тут разнi чути крики,

Водили в городi музики156

Моторнi, п’янi молодцi.

20

В присiнках157 всi пани сидiли,

Надворi ж вкруг стояв народ.

У вiкна деякi глядiли,

А інший був наверх ворот;

Аж ось прийшов i перебiєць158,

Убраний так, як компанiєць,

I звався молодець Дарес159;

На кулаки став викликати

I перебiйця визивати,

Кричав, опарений мов пес:

21

«Гей, хто зо мною вийде битись,

Покуштовати стусанiв?

Мазкою160 хоче хто умитись?

Кому не жаль своїх зубiв?

А нуте, нуте, йдiте швидше

Сюди на кулаки лиш ближче!

Я бебехiв вам надсажу;

На очi вставлю окуляри,

Сюди, поганцi-бакаляри161!

Я всякому лоб розмiжжу».

22

Дарес довгенько дожидався,

Мовчали всi, нiхто не йшов;

З ним всякий битися боявся,

Собою страху вiн задав.

«Так ви, бачу, всi легкодухи,

Передо мною так, як мухи,

I пудофети162 наголо».

Дарес тут дуже насмiхався,

Собою чванивсь, величався,

Аж сором слухать всiм було.

23

Абсест троянець був сердитий,

Згадав Ентелла-козака,

Зробився мов несамовитий,

Чимдуж дав вiдтiль дропака.

Ентелла скрiзь пiшов шукати,

Щоб все, що бачив, розказати

I щоб Дареса пiдцьковать.

Ентелл був тяжко смiлий, дужий,

Мужик плечистий i невклюжий,

Тогдi вiн п’яний вклався спать.

24

Знайшли Ентелла-сiромаху,

Що вiн пiд тином гарно спав;

Сього сердешного тiмаху163

Будити стали, щоб устав.

Всi голосно над ним кричали,

Ногами всилу розкачали,

Очима вiн на них лупнув:

«Чого ви? що за вража мати,

Зiбрались не давати спати».

Сказавши се, оп’ять заснув.

25

«Та встань, будь ласкав, пане-свату!» —

Абсест Ентелловi сказав.

«Пiдiть лиш ви собi iк кату!» —

Ентелл на їх так закричав.

А послi баче, що не шутка,

Абсест сказав, яка погудка164,

Проворно скочивши, здригнувсь:

«Хто, як, Дарес? — ну, стiйте, нашi!

Зварю пану Даресу кашi,

Горiлки дайте лиш нап’юсь».

26

Примчали з казанок сивухи,

Ентелл її разком дмухнув

I од сiєї вiн мокрухи

Скрививсь, наморщивсь i зiвнув,

Сказав: «Тепер ходiмо, братця,

До хвастуна Дареса-ланця!

Йому я ребра полiчу,

Зiмну всього я на кабаку,

На смерть зувiчу, мов собаку,

Як битися — я научу!»

27

Прийшов Ентелл перед Дареса,

Сказав йому на смiх: «Гай-гай!

Ховайсь, проклята неотеса,

Зарання вiдсiль утiкай;

Я роздавлю тебе, як жабу,

Зiтру, зiмну, мороз як бабу165,

Що тут i зуби ти зiтнеш.

Тебе диявол не пiзнає,

З кiстками чорт тебе злигає,

Уже вiд мене не влизнеш».

28

На землю шапку положивши,

По локоть руки засукав

I, цупко кулаки стуливши,

Дареса битись визивав.

Iз серця скриготав зубами,

Об землю тупотав ногами

I на Дареса налiзав.

Дарес не рад своїй лихотi,

Ентелл потяг не по охотi

Дареса, щоб його вiн знав.

29

В се врем’я в рай боги зiбрались

К Зевесу в гостi на обiд,

Пили там, їли, забавлялись,

Забули наших людських бiд.

Там лакомини разнi їли,

Буханчики пшеничнi бiлi,

Кислицi, ягоди, коржi166

I всякi-разнi витребеньки, —

Уже, либонь, були п’яненькi,

Понадувались, мов йоржi.

30

Як ось знiчев’я вбiг Меркурiй,

Засапавшися, до богів

Прискочив, мов котище мурий167

До сирних в маслi пирогiв!

«Ге! Ге! от тут-то загулялись,

Що i од свiту одцурались,

Диявол ма вам i стида.

В Сицилiї таке твориться,

Що вам би треба подивиться, —

Там крик, мов пiдступа орда».

31

Боги, почувши, зашатались,

Iз неба виткнули носи,

Дивитись на бiйцiв хватались,

Як жаби лiтом iз роси.

Ентелл там сильно храбровався,

Аж до сорочки ввесь роздягся,

Совав Даресу в нiс кулак.

Дарес iзвомпив, сiромаха,

Бо був Ентелл непевна птаха,

Як чорноморський злий козак168.

32

Венеру за виски хватило,

Як глянула, що там Дарес;

Їй дуже се було не мило,

Сказала: «Батечку Зевес!

Дай моєму Даресу сили,

Йому хвоста щоб не вкрутили,

Щоб вiн Ентелла поборов.

Мене тогдi ввесь свiт забуде,

Коли Дарес живий не буде;

Зроби, щоб був Дарес здоров»169.

33

Тут Бахус170 п’яний обiзвався,

Венеру лаяти начав,

До неї з кулаком совався

I так iсп’яна їй сказав:

«Пiйди лиш ти к чортам, плюгава,

Невiрна, пакосна, халява!

Нехай iзслизне твiй Дарес,

Я за Ентелла сам вступлюся,

Як бiльш сивухи натягнуся,

То не заступить i Зевес.

34

Чи знаєш, вiн який парнище?

На свiтi трохи єсть таких,

Сивуху так, як брагу, хлище,

Я в парубках кохаюсь сих.

Уже заллє за шкуру сала,

Нi неня в бразi не скупала,

Як вiн Даресовi задасть.

Уже хоть як ти не вертися,

З своїм Даресом попростися,

Бо прийдеться йому пропасть».

35

Зевес до речi сей дочувся,

Язик насилу повернув,

Вiн од горiлки весь обдувся

I грiмко так на їх гукнув:

«Мовчiть!.. чого ви задрочились?

Чи бач, у мене розходились!

Я дам вам зараз тришия!

Нiхто в кулачки не мішайтесь,

Кiнця од самих дожидайтесь, —

Побачим, — вiзьметь то чия?»

36

Венера, облизня пiймавши,

Слiзки пустила iз очей,

I, як собака, хвiст пiджавши,

Пiшла к порогу до дверей

I з Марсом171 у куточку стала,

З Зевеса добре глузовала;

А Бахус пiнненьку лигав,

Iз Ганiмедова172 пуздерка173

Утер трохи не з пiввiдерка;

Напивсь — i тiлько що кректав.

37

Як мiж собой боги сварились

В раю, попившись в небесах;

Тогдi в Сицилiї творились

Великi дуже чудеса.

Дарес од страху оправлявся

I до Ентелла пiдбирався,

Цибульки б дать йому пiд нiс174.

Ентелл од ляпаса здригнувся,

Разiв iз п’ять перевернувся,

Трохи не попустив i слiз.

38

Розсердився i роз’ярився,

Аж пiну з рота попустив,

I саме в мiру пiдмостився,

В висок Дареса затопив:

З очей аж iскри полетiли,

I очi яснi соловiли,

Сердешний об землю упав.

Чмелiв довгенько дуже слухав175

I землю носом рив i нюхав,

I дуже жалiбно стогнав.

39

Тут всi Ентелла вихваляли,

Еней з панами реготавсь,

З Дареса ж дуже глузовали,

Що силою вiн величавсь.

Звелiв Еней його пiдняти,

На вiтрi щоб поколихати

Од ляпаса i щоб прочхавсь;

Ентелловi ж дав на кабаку

Трохи не цiлую гривняку176

За те, що так вiн показавсь.

40

Еней же, сим не вдовольнившись,

Iще гуляти захотiв

I, цупко пiнної напившись,

Ведмедiв привести звелiв.

Литва177 на труби засурмила,

Ведмедiв зараз зупинила,

Заставила їх танцьовать.

Сердешний звiр перекидався,

Плигав, вертiвся i качався,

Забув i бджоли пiддирать.

41

Як пан Еней так забавлявся,

То лиха вiн собi не ждав,

Не думав i не сподiвався,

Щоб хто з Олімпа кучму дав.

Но те Юнона повернула,

I в головi так коверзнула,

Щоб зараз учинить ярмiз178;

Набула без панчiх патинки179,

Пiшла в Iрисинi будинки180,

Бо хитра ся була, як бiс.

42

Прийшла, Iрисi пiдморгнула,

Черкнули разом в хижу181 вдвох,

I на ухо щось їй шепнула,

Щоб не пiдслухав який бог;

I пальцем цупко прикрутила,

Щоб зараз все то iзробила

I їй би принесла лепорт182;

Iрися низько поклонилась,

I в лiжник183 зараз нарядилась,

Побiгла з неба, як би хорт.

43

В Сицилiю якраз спустилась,

Човни троянськi де були;

I мiж троянок помiстилась,

Которi човнiв стерегли

В кружку сердешнi сi сидiли

I кисло на море глядiли,

Бо їх не кликали гулять,

Де чоловiки їх гуляли,

Медок, сивушку попивали

Без просипу недiль iз п’ять184.

44

Дiвчата з лиха горювали,

Нудило тяжко молодиць;

Лиш слинку з голоду ковтали,

Як хочеться кому кислиць185.

Своїх троянцiв проклинали,

Що через їх так горювали;

Дiвки кричали на весь рот:

«Щоб їм хотiлось так гуляти,

Як хочеться нам дiвовати,

Коли б замордовав їх чорт».

45

Троянцi волокли з собою

Старую бабу, як ягу,

Лукаву вiдьму, злу Берою,

Iскорчившуюся в дугу.

Iрися нею iзробилась

I, як Бероя186, нарядилась

I пiдступила до дiвок;

I щоб к ним лучче пiдмоститься

I пред Юноной заслужиться,

То пiднесла їм пирiжок.

46

Сказала: «Помагай Бiг, дiти!

Чого сумуєте ви так?

Чи не остило тут сидiти?

Оце гуляють нашi як!

Мов божевiльних, нас морочать,

Сiм лiт, як по морям волочать;

Глузують, як хотять, iз вас,

Але з другими бахурують187,

Свої ж жiнки нехай горюють,

Коли водилось се у нас?

47

Послухайте лиш, молодицi,

Я добрую вам раду дам;

I ви, дiвчата бiлолицi,

Зробiм кiнець своїм бiдам,

За горе ми заплатим горем —

А доки нам сидiть над морем?

Приймiмось, човни попалiм.

Тогдi i мусять тут остаться

I нехотя до нас прижаться;

Ось так на лiд їх посадiм».

48

«Спасеть же Бiг тебе, бабусю! —

Троянки вголос загули. —

Такої б ради, пайматусю188,

Ми iзгадати не могли».

I зараз приступили к флоту

I принялися за роботу:

Огонь кресати i нести

Скiпки, трiски, солому, клоччя189;

Була тут всяка з них охоча,

Пожар щоб швидше розвести.

49

Розжеврiлось i загорiлось,

Пiшов димок до самих хмар,

Аж небо все зачервонiлось,

Великий тяжко був пожар.

Човни i байдаки190 палали,

Сосновi пороми191 трiщали,

Горiли дьоготь i смола.

Поки троянцi оглядiлись,

Що добре їх троянки грiлись,

То часть мала човнiв була.

50

Еней, пожар такий уздрiвши,

Злякався, побiлiв, як снiг,

I, бiгти всiм туди звелiвши,

Чимдуж до човнiв сам побiг.

На гвалт у дзвони задзвонили,

По улицях в трещотки192 били,

Еней же на ввесь рот кричав:

«Хто в Бога вiрує — ратуйте!

Рубай, туши, гаси, лий, куйте!

А хто ж таку нам кучму дав?»

51

Еней од страху з плигу збився,

В умi сердега помiшавсь

I зараз сам не свiй зробився,

Скакав, вертiвся i качавсь;

I iз сього свого задору

Вiн, голову пiднявши вгору,

Кричав, опарений мов пес.

Олімпських шпетив на всю губу193,

Свою i неню лаяв любу,

Добувсь i в рот, i в нiс Зевес.

52

«Гей ти, проклятий стариганю!

На землю з неба не зиркнеш,

Не чуєш, як тебе я ганю,

Зевес! — нi усом не моргнеш.

На очах бiльма поробились,

Коли б довiку послiпились,

Що не поможеш ти менi.

Чи се ж таки тобi не стидно,

Що пропаду, от лиш не видно?

Я ж, кажуть люди, внук тобi!

53

А ти з сiдою бородою,

Пане добродiю Нептун!

Сидиш, мов демон, пiд водою,

I зморщившись, старий шкарбун!

Коли б струхнув хоть головою

I сей пожар залив водою —

Тризубець194 щоб тобi зломивсь!

Ти базаринку195 любиш брати,

А людям в нуждi помагати

Не дуже, бачу, поспiшивсь.

54

I братик ваш Плутон196, поганець,

Iз Прозерпіною197 засiв,

Пекельний, гаспидський коханець,

Iще себе там не нагрiв?

Завiв братерство з дьяволами

I в свiтi нашими бiдами

Не погорює нi на час.

Не посилкується нiмало,

Щоб так палати перестало

I щоб оцей пожар погас.

55

I ненечка моя рiдненька

У чорта десь тепер гуля;

А може, спить уже п’яненька

Або з хлоп’ятами ганя.

Тепер їй, бачу, не до соли,

Уже, пiдтикавши десь поли,

Фурцює добре навiсна198.

Коли сама з ким не ночує,

То для когось уже свашкує,

Для сього тяжко поспiшна.

56

Та враг бери вас, — що хотiте,

Про мене, те собi робiть;

Мене на лiд не посадiте,

Пожар лиш тiлько погасiть;

Завередуйте по-своєму