Наталка Полтавка. Москаль-чарівник ebook

«Наталка Полтавка» — праматір українського народного театру.

І. Карпенко-Карий

Наталка Полтавка

Опера малоросійська1 на 2 дії

ДІЙОВІ ОСОБИ:

В о з н и й2 Т е т е р в а к о в с ь к и й.

Г о р п и н а Т е р п и л и х а3 — літня вдова.

Н а т а л к а — її дочка.

П е т р о — коханий Наталки.

М и к о л а — дальній родич Терпилихи.

М а к о г о н е н к о — виборний4 села.

Д І Я І

На сцені село понад Ворсклою5. Через сцену — вулиця українських хат, яка веде до річки, і на цій вулиці хата Терпилихи.

ЯВА 1

Н аталка (виходить з хатиз відрами на коромислі, підійшовши до річки, ставить відра на березі, підходить до краю сцени і в задумі співає).

№ 16

Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться;

О, як моє болить серце, а сльози не ллються. (2)

Трачу літа в лютім горі і кінця не бачу,

Тільки тоді і полегша, як нишком поплачу. (2)

Не поправлять сльози щастя, серцю легше буде,

Хто щасливим був часочок, по смерть не забуде. (2)

Єсть же люди, що і моїй завидують долі,

Чи щаслива та билинка, що росте на полі? (2)

Що на полі, що на пісках, без роси, на сонці?

Тяжко жити без милого і в своїй сторонці. (2)

Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися!

Як я, бідна, тут горюю, прийди подивися. (2)

Полетіла б я до тебе, та крилля не маю,

Щоб побачив, як без тебе з горя висихаю. (2)

До кого я пригорнуся, і хто приголубить?

Коли тепер того нема, який мене любить. (2)

Петре! Петре! Де ти тепер? Може, де поневіряєшся в нужді та горі і проклинаєш свою долю; проклинаєш Наталку, що через неї утеряв притулок; а може (плаче), забув, що я живу і на світі. Ти був бідним, любив мене і за те потерпів і мусив мене оставити; я тебе любила і тепер люблю. Ми тепер рівня з тобою: і я стала така бідна, як і ти. Вернися до мого серця! Нехай глянуть очі мої на тебе іще раз і навіки закриються...

ЯВА 2

Н а т а л к а і в о з н и й

В о з н и й. Благоденственного і мирного преби­ванія! (Убік.) Удобная оказія предстала зділати о собі предложеніє на самоті7.

Н а т а л к а (кланяючись). Здорові були, добродію, пане возний!

В о з н и й. «Добродію»! «Добродію»! Я хотів би, щоб ти звала мене — теє-то як його — не вишепом’янутим ім’ярек8.

Н а т а л к а. Я вас зву так, як все село наше величає, шануючи ваше письменство і розум.

В о з н и й. Не о сем, галочко, — теє-то як його — хлопочу я, но желаю із медових уст твоїх слишати умилительноє названіє, сообразноє моєму чувствію. Послушай:

№ 2

От юних літ не знал я любові,

Не ощущал возженія9 в крові;

Как вдруг предстал Наталки вид ясний,

Как райский крин10, душистий, прекрасний;

Утробу11 всю потряс;

Кров взволновалась,

Душа смішалась;

Настал мой час!

Настал мой час; і серце все стонеть;

Как камень, дух в пучину зол тонеть.

Безмірно, ах! люблю тя, дівицю,

Как жадний волк младую ягницю.

Твой предвіщаєть зрак12

Мні жизнь дражайшу,

Для чувств сладчайшу,

Как з медом мак.

Противні мні Статут і розділи13,

Позви14 і копи15 страх надоїли;

Несносен мні Сингкліт16 весь бумажний,

Противен тож і чин мой преважний.

Утіху ти подай

Душі смятенной,

Моєй письменной,

О ти, мой рай!

Не в состоянії поставить на вид тобі сили любві моей. Когда би я іміл — теє-то як його — столько язиков, сколько артикулов в Статуті ілі сколько зап’ятих в Магдебурзьком праві17, то і сих не довліло би на восхваленіє ліпоти18 твоєй! Єй-єй, люблю тебе до безконечності.

Н а т а л к а. Бог з вами, добродію! Що ви говорите! Я мови вашої в толк собі не возьму19.

В о з н и й. Лукавиш — теє-то як його — моя галочко! І добре все розумієш. Ну, коли так, я тобі коротенько скажу: я тебе люблю і женитись на тобі хочу.

Н а т а л к а. Гріх вам над бідною дівкою глумитися; чи я вам рівня? Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду; та й по всьому я вам не під пару.

В о з н и й. Ізложенниє в отвітних річах твоїх резони20 суть — теє-то як його — для любові ничтожні. Уязвленное частореченною любовію серце, по всім божеським і чоловічеським законам, не взираєть ні на породу, ні на літа, ні на состояніє. Оная любов все — теє-то як його — ровняєть. Рци21 одно слово: «Люблю вас, пане возний!» — і аз22, вишеупом’янутий, виконаю присягу о вірном і вічном союзі з тобою.

Н а т а л к а. У нас є приказка: «Знайся кінь з конем, а віл з волом»; шукайте собі, добродію, в го́роді панночки; чи там трохи є суддівен, писарівен і гарних попівен? Любую вибирайте... Ось підіть лиш в неділю або в празник по Полтаві, то побачите таких гарних, що і розказати не можна.

В о з н и й. Бачив я многих — і ліпообразних, і багатих, но серце моє не імієть — теє-то як його — к ним поползновенія. Ти одна заложила єму позов на вічнії роки, і душа моя єжечасно волаєть23 тебе і послінишпорной дажегодини24.

Н а т а л к а. Воля ваша, добродію, а ви так письменно говорите, що я того і не зрозумію; та і не вірю, щоб так швидко і дуже залюбитись можна.

В о з н и й. Не віриш? Так знай же, що я тебе давно уже — теє-то як його — полюбив, як тілько ви перейшли жити в нашеє село. Моїх діл околичності25, возникающії із неудобних обстоятельств, удерживали соділати признаніє пред тобою; тепер же, читая — теє-то як його — благость в очах твоїх, до формального опреділенія о моєй участі, открой мні, хотя в терміні, партикулярно26, резолюцію: могу лі — теє-то як його — без отсрочок, волокити, проторов27 і убитков получити во вічноє і потомственноє владініє тебе — движимоє і недвижимоє імініє28 для душі моєй — з правом владіти тобою спокойно, безпрекословно і по своєй волі — теє-то як його — розпоряджать? Скажи, говори, отвічай, отвітствуй, могу лі бить — теє-то як його — мужем пристойним і угодним душі твоєй і тілу?

Н а т а л к а (співає).

№ 3

Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву,

Пошануйте сиротину і не вводьте в славу.

Не багата я і проста, но чесного роду,

Не стиджуся прясти, шити і носити воду.

Ти в жупанах і письменний, і рівня з панами,

Як же можеш ти дружиться з простими дівками?

Є багацько городянок, вибирай любую;

Ти пан возний — тобі треба не мене, сільськую.

(Закінчивши співати, говорить). Так, добродію, пане возний! Перестаньте жартувати наді мною, безпомічною сиротою. Моє все багатство є моє добре ім’я; через вас люди начнуть шептати про мене, а для дівки, коли об ній люди зашепочуть...

Музика починає грати прелюдію, Наталка замислюється, а возний міркує зі смішними гримасами на обличчі.

ЯВА 3

Н а т а л к а та в о з н и й. А потім в и б о р н и й, співаючи, виходить на сцену.

№ 429

Дід рудий, баба руда,

Батько рудий, мати руда,

Дядько рудий, тітка руда,

Брат рудий, сестра руда,

І я рудий, руду взяв,

Бо рудую сподобав.

Ой по горі по Панянці

В понеділок дуже вранці

Ішли наші новобранці;

Поклонилися шинкарці;

А шинкарка на них — морг:

«Іду, братики, на торг».

Ішли ляхи на три шляхи,

А татари на чотири,

Шведи-враги поле вкрили;

Козак в лузі окликнувся —

Швед, татарин, лях здригнувся,

В дугу всякий ізігнувся.

Із наближенням виборного до оркестру Наталкапідходить до відер, бере їх і йде додому.

В о з н и й. Чи це — теє-то як його — нова пісня, пане виборний?

В и б о р н и й. Та се, добродію (кланяеться), не пісня, а нісенітниця. Я співаю іноді, що в голову лізе, — вибачайте, будьте ласкаві, я не добачив вас.

В о з н и й. Нічого, нічого. Відкіль це так? Чи з гостей ідете — теє-то як його?..

В и б о р н и й. Я іду із дому. Випроводжав гостя: до мене заїжджав засідатель30 наш, пан Щипавка31; так уже, знаєте, не без того, — випили по одній, по другій, по третій, холодцем та ковбасою закусили, та вишнівки з кварту укутали, та й, як то кажуть, і підкріпилися.

В о з н и й. Не розказував же пан Щипавка якої новини?

В и б о р н и й. Де то не розказував! Жаловався дуже, що всьому земству урвалася тепер нитка, та так, що не тілько засідателям, но самому комісарові уже не те, як давно було... Така, каже, халепа, що притьмом накладно служити. Бо, каже, що перше дурницею доставалося, то тепер або випросити треба, або купити.

В о з н и й. Ох! правда, правда; даже і в повітовом суді, і во всіх присутственних містах униніе воспо­слідовало; малійшая проволочка ілі прижимочка просителю, як водилось перше, почитається за уголовноє преступленіє; а взяточок, сиріч — винуждений подарочок, весьма-очень іскусно у істця ілі отвітчика треба виканючити. Та що і говорить! Тепер і при рекрутських наборах вовся не той порядок ведеться. Трудно становиться жить на світі.

В и б о р н и й. Зате нам, простому народові, добре, коли старшина, богобоязлива і справедлива, не допуска письменним п’явкам кров із нас смоктати... Та куди ви, добродію, налагодились?

В о з н и й. Я наміревал — теє-то як його — посітити нашу вдовствующую дякониху, но, побачивши тут Наталку (зітхає), остановився побалакати з нею.

В и б о р н и й (лукаво). Наталку? А де ж (оглядається) вона?

В о з н и й. Може, пішла додому.

В и б о р н и й. Золото — не дівка! Наградив бог Терпилиху дочкою. Кромі того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, — яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить.

В о з н и й. Нічого сказати — теє-то як його — хороша, хороша і уже в такім возрасті...

В и б о р н и й. Та й давно б час, так що ж? Сирота, та іще і бідна. Ніхто і не квапиться.

В о з н и й. Однако ж я чув, що Наталці траплялись женихи, і восьма пристойнії, наприклад, тахтауловський дячок, чоловік знаменитий басом своїм, ізучен ярмолоя32 і дуже знаєть печерсько-лаврський напів; другий волосний — теє-то як його — писар із Восьмачок, молодець не убогий і продолжающий службу свою безпорочно скоро год; третій — підканцелярист із суда по імені Скоробреха і многії другії, но Наталка...

В и б о р н и й. Що? Одказала? Добре зробила. Тахтауловський дяк п’є горілки багато і уже спада з голосу; волосний писар і підканцелярист Скоробреха, як кажуть, жевжики обидва і голі, вашеці проше, як хлистики, а Наталці треба не письменного, а хазяїна доброго, щоб умів хліб робити і щоб жінку свою з матір’ю годував та одягав.

В о з н и й. Для чего же неписьменного? Наука — теє-то як його — в ліс не йде; письменство не єсть преткновеніє ілі поміха ко вступленію в законний брак. Я скажу за себе: правда, я — теє-то як його — письменний, но по благості всевишнього єсмь чоловік, а по милості дворян — возний, і живу хоть не так, як люди, а хоть побіля людей; копійка волочиться і про чорний день іміється. Признаюсь тобі, як приятелю, буде чим і жінку — теє-то як його — і другого кого годувати і зодягати.

В и б о р н и й. Так чом же ви не одружитеся? Уже ж, здається, пора. Хіба в ченці постригтись хочете? Чи ще, може, суджена на очі не нависла? Хіба хочете, щоб вам на весіллі сю пісню співали? Ось слухайте. (Виборний співає.)

№ 533

Ой під вишнею, під черешнею

Стояв старий з молодою, як із ягодою. (2)

І просилася, і молилася:

«Пусти мене, старий діду, на вулицю погулять!» (2)

«Ой я й сам не піду, і тебе не пущу:

Хочеш мене, старенького, да покинути. (2)

Ой не кидай мене, моя голубочко,

Куплю тобі хатку, і ще сіна жатку,

І ставок, і млинок, і вишневий садок». (2)