Колекція. Театральна. Саломея ebook

Вайлд написав «Саломею» французькою восени 1891 року, коли мешкав у Парижі. Англійською її переклав лорд Альфред Дуґлас, з яким у письменника тривалий час були інтимні стосунки. Проте Вайлда переклад не задовольнив і він практично переробив його самотужки. В основу сюжету лягла біблійна розповідь про обезголовлення Івана Хрестителя, яка під пером видатного естета переросла у щось значно глибше, фантасмагоричніше. Перетворилася на клубок емоцій та темних пристрастей, який ніби витягує на світ повний місяць, що слугує і тлом, і повноправним героєм п’єси. Еротичні/гомоеротичні мотиви, біблійні алюзії, макабричні описи, символи, явні й завуальовані, — усе це становить химерне плетиво п’єси. А ілюстрації Обрі Бердслі, вступаючи у діалог або й у суперечку з текстом, творять ніби окрему смислову лінію, візуальну паралель, завдяки якій читач іще довго не може оговтатися від пережитого.

В оформленні використано ілюстрації Обрі Бердслі.

Усі права застережені. Жодну частину цього видання не можна переви­да­ва­ти, перекладати, зберігати в пошукових системах або передавати у будь-якій формі та будь-яким засобом (електронним, механічним, фотокопіюванням або іншим) без попередньої письмової згоди на це ТОВ «Видавництво Анетти Антоненко».

ISBN 978-617-7192-97-7

ISBN 978-617-7192-29-8 (Серія «Колекція театральна»)

© Катерина Міхаліцина, український переклад, 2018

© «Видавництво Анетти Антоненко», 2018

Оскар Вайлд

Саломея

ІРОД АНТИПА, тетрарх Юдеї

ЙОКАНААН, пророк

ЮНИЙ СИРІЄЦЬ, капітан варти

ТИГЕЛЛІН, юний римлянин

КАППАДОКІЄЦЬ

НУБІЄЦЬ

ПЕРШИЙ СОЛДАТ

ДРУГИЙ СОЛДАТ

СЛУЖНИК ІРОДІЯДИ

ЮДЕЇ, НАЗОРЕЇ та ін.

НЕВІЛЬНИК

НААМАН, кат

ІРОДІЯДА, дружина тетрарха

САЛОМЕЯ, донька Іродіяди

НЕВІЛЬНИЦІ Саломеї

У палаці Ірода. Простора галерея, що переходить у бенкетну залу. Кілька солдатів спираються на балюстраду. Праворуч — велетенські сходи, ліворуч, углибині — старий колодязь із позеленілими бронзовими стінками. Світить місяць.

ЮНИЙ СИРІЄЦЬ:

Яка ж прекрасна цього вечора царівна ­Саломея!

СЛУЖНИК ІРОДІЯДИ:

Поглянь на повню! Яка вона нині дивна! Ніби жінка, що постає з могили. Ніби мертва жінка. Так і уявляю, як вона шукає мертвеччини.

ЮНИЙ СИРІЄЦЬ:

Таки дивна. Мовби маленька царівна у жовтому покривалі, а ніжки в неї зі срібла. Мовби царівна, у якої не ніжки, а дві білі голубки. Так і уявляю, як вона танцює.

СЛУЖНИК ІРОДІЯДИ:

Ніби жінка, що вже померла. Дуже повільно плине.

Гамір у бенкетній залі.

ПЕРШИЙ СОЛДАТ:

Оце так галас! Що за звірі там виють?

ДРУГИЙ СОЛДАТ:

Євреї. Вони завжди так. Сперечаються через своє віровчення.

ПЕРШИЙ СОЛДАТ:

Чого ж вони сперечаються через своє віровчення?

ДРУГИЙ СОЛДАТ:

Хтозна. Вони весь час гризуться. Фарисеї, наприклад, кажуть, що ангели є, а садукеї стверджують, що ангелів не існує.

ПЕРШИЙ СОЛДАТ:

Мені здається, що сперечатися про це безглуздо.

ЮНИЙ СИРІЄЦЬ:

Яка ж прекрасна цього вечора царівна Саломея!

СЛУЖНИК ІРОДІЯДИ:

Ти безупинно дивишся на неї. Аж надто задивляєшся. Дивитися отак на когось — небезпечно. Може статися щось жахливе.

ЮНИЙ СИРІЄЦЬ:

Вона сьогодні така прекрасна.

ПЕРШИЙ СОЛДАТ:

Тетрарх нині похмурий.

«Павичева спідниця»

ДРУГИЙ СОЛДАТ:

Так, похмурий.

ПЕРШИЙ СОЛДАТ:

Дивиться на щось.

ДРУГИЙ СОЛДАТ:

Дивиться на когось.

ПЕРШИЙ СОЛДАТ:

І на кого ж він дивиться?

ДРУГИЙ СОЛДАТ:

Хтозна.

ЮНИЙ СИРІЄЦЬ:

Яка царівна бліда! Ніколи ще не бачив її такою блідою. Вона як відсвіт білої троянди у срібному дзеркалі.

СЛУЖНИК ІРОДІЯДИ:

Тобі не слід дивитися на неї. Ти надто задивляєшся.

ПЕРШИЙ СОЛДАТ:

Іродіяда наповнила чашу тетрарха.

КАППАДОКІЄЦЬ:

Ото і є цариця Іродіяда? Та, з чорною стрічкою, вишитою перлами, і з косами, припудреними синім?

ПЕРШИЙ СОЛДАТ:

Так, то Іродіяда, дружина тетрарха.

ДРУГИЙ СОЛДАТ:

Тетрарх дуже любить вино. Має його три сорти. Перше — привезене з острова Самотракі, багряне, мов мантія Цезаря.

КАППАДОКІЄЦЬ:

Я ніколи не бачив Цезаря.

ДРУГИЙ СОЛДАТ:

Друге походить з міста під назвою Кіпр — жовте, як золото.

КАППАДОКІЄЦЬ:

Я люблю золото.

ДРУГИЙ СОЛДАТ:

А третє — вино зі Сицилії. Червоне, як кров.

НУБІЄЦЬ:

Кров дуже люблять боги мого краю. Двічі на рік ми приносимо їм у жертву юнаків та дівчат — п’ятдесят юнаків і сотню дівчат. Але, здається, богам цього замало, бо вони до нас дуже суворі.

КАППАДОКІЄЦЬ:

А в моєму краї богів не залишилось. Їх вигнали римляни. Кажуть, буцімто наші боги заховалися в горах, та я не вірю. Три ночі блукав я там, шукав їх усюди, але не знайшов. Зрештою взявся гукати їх на ім’я, та вони не з’явилися. Думаю, наші боги по­мерли.

ПЕРШИЙ СОЛДАТ:

Євреї поклоняються богу, якого не видно.

КАППАДОКІЄЦЬ:

Я того не розумію.

ПЕРШИЙ СОЛДАТ:

Власне, вони вірять тільки в те, чого не ­видно.

КАППАДОКІЄЦЬ:

А це вже, по-моєму, зовсім смішно.

Голос ЙОКАНААНА: