Розмови з Ружевичем ebook

Ян Польковський

РОЗМОВИ З РУЖЕВИЧЕМ

Переклад з польської Ксенії Чикунової

Видавництво «Крок»

Тернопіль, Україна

2020

Jan Polkowski

Rozmowy z Różewiczem

Вступ

Ян Польковський є одним із найвідоміших сучасних польських поетів. Його творчість припадає на кінець ХХ — початок ХХІ століття. В ній відбилися й антикомуністичний заколот 70-х років, і радість від відновленої свободи, і важка побудова незалежної держави, яка наполегливо відкидала старі тоталітарні структури та вплив комуністичних еліт. Це дуже завзята і безкомпромісна людина, яка за посередництвом своєї літературної та громадської діяльності брала активну участь у процесі трансформації Польщі.

Поетичний дебют Яна Польковсього відбувся у 1977 ро­­­ці одразу в так званому «другому обігу»1, або самвидаві. Автор ніколи не заплямував себе публікацією в комуністичній газеті чи видавництві. Більш того, в той час він належав до опозиції, що власне народжувалася, і разом із іншими активістами був співзасновником підпільного видавничого руху: був редактором незалежних часописів і засновником великого нелегального видавництва (видавництво «ABC»). Ще до появи «Солідарності» він опублікував том «To nie jest poezja» («Це — не поезія», 1980 р.). Під час воєнного стану (1981–82 рр.) Польковський був арештований, наслідком чого стала збірка «Ogień» («Вогонь», 1983). Після виходу з в’язниці він продовжував видавничу діяльність, в тому числі створив один з найбільших суспільно-літературних часописів «Arka» («Ковчег» ) — до 1990 року поза цензурою вийшло 28 номерів. Після політичних змін 1989 року Польковський активно долучився до відбудови незалежної держави: видає періодику, і, щоправда, недовго, працює речником уряду.

Літературна біографія поета є досить незвичною. До 1989 року у підпіллі Ян Польковський опублікував чотири збірки поезії, а відразу після відновлення незалежності офіційно видав «Elegie z Tymowskich Gór» («Елегії з Тимовських гір»). Після цього у творчості поета настала двадцятирічна перерва. У 2009 році, коли всі вирішили, що натхнення назавжди залишило поета, читацьку аудиторію здивувала чудова збірка «Cantus» («Канти»). Це була дуже важлива подія, не тільки літературна, але й суспільна: «Польковський redivivus!» Останнє десятиліття було для автора періодом наполегливої праці: Польковський, крім поетичних творів, пише також прозу, серед іншого, роман «Ślady krwi» («Сліди крові»), а нещодавно вийшла збірка оповідань «Portier» («Портьє»). Вибух пізньої творчості є напрочуд масштабним та видатним.

Якщо в юнацьких віршах значне місце займає політичний бунт, що пов’язано насамперед з історичними обставинами, у яких жив і творив Польковський, то для зрілого поета важливими стають екзистенційні та релігійні мотиви. Адже поезія Польковського, хоча й написана відлюдькуватою і навіть самотньою людиною, народилася у сильному почутті зв’язку із громадою. У цьому сенсі творчість Польковського є продовженням найсильнішої літературної традиції в Польщі, тобто романтичної течії, в рамках якої патріотизм, тобто емпатія та колективне мислення, переважають над егоїзмом художника.

У поетичному світі Польковського ліричне «я» визначається у протиставленні до колективного «ми» перед обличчям Бога. З огляду на цю творчу логіку його поезію можна назвати релігійною (у загальному значенні, тому що народжується вона в усвідомленні релігійного сенсу власного існування та історії, свідком якої є Бог), в якій ненав’язливо підкреслюються специфічні католицькі мотиви. Тому можна зробити висновок, що творчість Яна Польковського шукає відповіді на етичні та релігійні виклики, характерні для епохи глибоко релігійної поезії старих майстрів ХХ століття, таких як Чеслав Мілош, Збіґнєв Герберт і Тадеуш Ружевич, епохи, яка власне закінчується. Останній з них вважався провідним «атеїстичним» та «нігілістичним» поетом через свої запеклі суперечки з Богом — Володарем історії, якого він звинувачував у злочинах комунізму та гітлеризму. Лише протягом останніх десяти років це непорозуміння було помічене і, як наслідок, з’явилися числені спроби пояснити величезну метафізичну напругу у творчості Тадеуша Ружевича.

Після великого повернення до польської поезії Ян Польковський опублікував ще кілька поетичних збірок, серед яких за жанром виділяються дві. «Głosy» («Голоси») — це збірка віршів, у яких зникає ліричний герой, а кожен вірш стає монологом однієї з жертв подій грудня 70-го року, наслідком яких стало вбивство робітників, учасників протестів у Ґданську, Ґдині, Ельблонґу та Щецині. Це голоси жертв, не тільки мертвих, але й живих: матерів, сестер, братів, осиротілих дітей... Це шокуюче свідоцтво людей, для яких криваво придушений громадянський протест — це не «історія» (як для нас, читачів), а щоденність, болісна і постійна відсутність коханої людини.

Ця збірка належить ще до одного виняткового жанру, представленого в польській літературній традиції, — розмова з померлим поетом. Представлені у ній вірші детально розглянуті в післямові до цього видання. Якщо говорити мовою реклами, то можна сказати, що у цій збірці український читач отримує «два в одному», оскільки вона складається з віршів, добраних у пари: на кожний вірш Ружевича Польковський дає свою відповідь. Тільки перший твір («Старий поет в товстих окулярах») немає свого відповідника, адже він витканий з біографії Тадеуша Ружевича. Тож давайте почнемо читати: все починається з моменту, коли в гості до старого поета приходить смерть.

Юзеф Марія Рушар

Переклала д-р Олександра Братчук

* * *

Старий поет у товстих окулярах

тупцяє до дверей запрошує в дім

пані я дам вам капці Вєслави

вона якраз вийшла по горошок редиску

і ще щось… забув

моя пам’ять знаєте

зовсім про мене

забуває

Смерть носить сукенку

пишної сусідки з першого поверху

має рану товариша з лісу

обличчя фестивальних поетів

що декламують дохлі вірші

намисто зі свіжознайдених кісток

зв’язаних червоною краваткою

усмішку німця який вбив брата

усмішку дами з горностаєм

(ви певні що вона

всміхається нам?)

Старий поет волів би насолоджуватись

ароматом очікування

доки повернеться дружина

але запрошує до столу

гості мовчать горностай шастає

поміж чашками

ступає по чистому аркуші

чекає на стиглий плід

слова

Старий поет у паперових черевиках

матері яка вже пів століття помирає

виходить на кухню

Аркадії Чистилища Зебжидовиць

сідає в поламаний ліфт вічності

вмиває руки

Разом із Віткацієм

відходить

у ніщо

Лишається порожній аркуш

жодного знаку

жодної поживи

безпорадний ангел

усмішки сідає на нього

як заповіт

Сміх

Клітка так довго була зачинена

аж вилупився в ній птах

птах так довго мовчав

аж клітка відчинилася

іржавіючи в тиші

тиша стояла так довго

аж за чорними прутами

залунав сміх

* * *

Птахи пролітають крізь мене

не бачать що я —

в’язниця

в’язень

наглядач

Птахи викреслюють мене

з повітря

я відчуваю в роті

тишу

бунтівної

пам’яті

Я старий

я клітка

з вирваним язиком

Крила

голубки

б’ють мене по обличчі

стікає холодна сльоза

Землі

Я чую сміх

без обличчя

регіт

остаточної

свободи

Поет у години писання

Поет у години писання

то людина що відвернулась

спиною до світу

до безладу

дійсності

Поет у години писання

беззахисний

його легко застати зненацька