Сім морів ebook

Шедеври світової поезії

Джозеф Ред’ярд Кіплінґ

Joseph Rudyard Kipling

The Seven Seas

Poems

To the 150th Anniversary of Rudyard Kipling

ві

Джозеф Ред’ярд Кіплінґ

Cім морів

Поетичні твори

До 150-річчя із дня народження Ред’ярда Кіплінґа

УпорядникВолодимир Чернишенко

ві

Серія «Шедеври світової поезії» заснована 2004 року

Edition is facilitated by Kipling Society, UK

Видання підготоване за сприяння Кіплінґівського товариства, Велика Британія

Упорядник Володимир Чернишенко

Примітки Володимира Чернишенка, Ольги Смольницької

Передмова Володимира Чернишенка

Корекція англійських текстів Марії Чернишенко

Кіплінґ в Україні доби межичасся

Багато води спливло, відколи у 2009 році світ побачила перша книжка вір­шів англійського поета Ред’ярда Кіплінґа українською. Так багато, що тепер уже не обійтися без нової книжки — Кіплінґ розкрив українському читачу достатньо нових граней, щоб уже не лишатися для нас просто автором казок про Мауглі. Його вірші зазвучали й набули нового сенсу для багатьох українців, вже знані казки розкрили нові риси, з’явилися друком раніше невидані твори.

Українським перекладам Кіплінґа вже більш як сто років. Історії про Мауглі та казки було видано книжками вже на початку ХХ століття, а перші публікації його творів у галицькій періодиці з’явилися ще наприкінці ХІХ століття. Вслід за казками у 1910 році з’явилися і переклади дорослих оповідань. Згодом казки Кіплінґа виходили українською у Львові, Харкові, Одесі, Відні, Нью-Йорку... В підрадянській Україні про нього знали насамперед як про видат­ного дитячого письменника, та й в українській діаспорі Америки теж.

Першим перекладеним українською віршем Кіплінґа прогнозовано став вірш «If» — «Якщо». Переклад у рік смерті письменника створив у Львові Михайло Рудницький. У 1964 році цей же вірш, перебуваючи в радянському ув’язненні, переклав Святослав Караванський. Згодом його перекладали й інші в’язні сумління — Дмитро Паламарчук, Василь Стус, Євген Сверстюк. Перша презентативна добірка віршів Кіплінґа українською з’явилася у 1989 році в журналі «Всесвіт» стараннями перекладача і упорядника Максима Стріхи.

Отже, на час проголошення незалежності українські читачі мали десяток різних перекладів казок «Just Sо Stories», найвідоміший з яких — «Як і чому» (переклад Л. Солонька), «канонічний» переклад «Книги Джунглів» авторства В. Прокопчука і П. Гандзюри, який, втім, включав лише історії про Мауглі, і одне оповідання не про Мауглі — Ріккі-Тіккі-Таві. Дорослу прозу представляла невелика збірка «Місто страшної ночі» (переклад Ю. Лісняка), а видань поезії просто не існувало. Звісно, були й повніші видання, зокрема повна «Книга Джунглів», вміщена у «Казках», виданих видавництвом «Украї­на» у 1995 році й складена із перекладів різних авторів минулих років. Існує низка прецікавих перекладів казок, зокрема авторства І. Липи, Ю. Тищенка, М. Йогансена... Проте вони не набули поширення з різних причин: якісь було зроблено дуже давно, і з тих пір вони не перевидавались, інші виходили друком за океаном, а якісь — як це сталося з перекладами Йогансена — примусово вилучалися з обігу після страти перекладача...

Однак, можна сміливо казати, що починаючи з 2009 року Кіплінґ переживає в Україні новий пік популярності. Про це свідчить хоча б поява низки нових перекладів казок авторства О. Негребецького («Такі самі оповідки») та оповідань про Мауглі Д. Радієнко («Книга Джунглів»), які з’явилися вслід за виданнями видавництва «Навчальна книга – Богдан» — «Такі собі казки» (переклад Н. Дьомової, І. Сав’юк) та «Легенди з Книги Джунґлів». Загалом у 2012–2013 роках вийшло друком, для прикладу, понад 10 перевидань казок про Мауглі українською. Нещодавно було перевидано і добірку «дорослої» прози авторства Юрія Лісняка. Готується перше за 70 років видання казок у перекладі Майка Йогансена. Твори Кіплінґа не лише переосмислюються, деякі перекладаються вперше — як от казки та оповідання, вміщені у збірку «Казки на всі смаки» або шкільні історії «Сталкі та його команда» (переклад С. Стеця, Б. Стасюка). Ведеться робота над перекладами роману «Кім» та продовження історій про Сталкі.

Що ж до віршів, то вони несподівано зажили в нашій країні власним життям. Наприклад, ще у 2011 році разом із книжкою «Легенди з Книги Джунґ­лів» було видано музичний диск із піснями на слова Кіплінґа, створеними фронт-меном гурту «Тінь Сонця» Сергієм Василюком. Такі пісні, як «Денні Дівер» чи «Лукканон» і зараз звучать на його сольних концертах і циркулюють серед фанатів у Мережі. 2012 року на Кіплінґ-фесті у Вінниці, який зібрав перекладачів та прихильників творчості британського письменника, звучали пісні на слова Кіплінґа у виконанні барда Юлії Броварної (її диск видано разом із аудіокнигою «Такі собі казки»), актора та барда Кирила Булкіна, співачки Атанайї.

Події в Україні початку 2014 року і далі викликали актуалізацію досі малознайомого нам пласту творчості письменника — громадянської та політичної лірики. Стаття «Кіплінґ на Майдані», яка вийшла у газеті «День» через два дні після перших смертей на вулиці Грушевського, містила не лише цитати з віршів Кіплінґа, але й вірш «Раб, який царює», у якому багато хто з читачів газети впізнав тодішнього президента країни. Не дивно, що портрет англійського письменника з’явився на першій шпальті того числа газети. Відтоді у електронній версії газети «День» регулярно з’являються вірші Кіплінґа, написані ніби навмисне на злободенні теми — захоплення Криму Росією («Останні з легкої бригади»), трагедія під Іловайськом («Месопотамія»), скандал з доб­ровольчими батальйонами («Томмі»)...

Так, війна, яка почалася вже навесні, змусила звернутися до воєнних віршів. Одним із численних реквіємів на загибель Небесної сотні став вірш «Діти» у виконанні Кирила Булкіна і Григорія Лук’яненка. Відеоряд з драматичних подій Майдану, наданий кореспондентом Іваном Любиш-Кірдеєм, доповнив текст, написаний Кіплінґом про молодих хлопців, полеглих у перші дні Першої світової війни 1914 року...

Інший вірш Кіплінґа, який зажив своїм життям в Україні — «Хлопчина незухвалий». Пісню на цей твір написав той-таки Сергій Василюк, нині вона не лише регулярно звучить на його концертах, але й стала неофіційним гімном військових волонтерів. Не дивно — адже сам Кіп­лінґ писав цей вірш, маючи на меті підтримати британських солдатів. Колись пісні, буклети, сувеніри з використанням цього вірша допомагали зібрати кошти бійцям, які воювали у Південній Африці, а зараз перекладений українською і виданий у вигляді книжечки-метелика, «Хлопчина незухвалий» зібрав родині загиблого українського солдата 10 тис. гривень. Завдяки виданню ім’я і слово Кіплінґа зазвучало на Українському радіо та у численних сюжетах новин вітчизняних телеканалів.

Книжечки-метелики віршів Кіплінґа у оригінальному оформленні — а так було видано ще й «Діти» і «Синові» у перекладі Василя Стуса — засвідчили акту­альність Кіплінґової поезії в сучасній Україні. Завдяки «Синові» — книжці, яка зупиняє кулю — було зібрано кошти на придбання бронежилета, який було передано бійцю роти «Шторм». Символічно, що у цьому виданні поєднується не лише традиція допомоги військовим Ред’ярда Кіплінґа, але й історія перекладу — Василь Стус перекладав цей вірш, перебуваючи в політичному ув’язненні й надіслав його додому в листі своєму синові...

Однак, не лише горе і війна прихилили українців до англійського поета. За час з 2012 року в Києві встигли відбутися ще дві масштабні події, пов’язані з презентаціями книжок Кіплінґа, концертами і радіопередачами. До виконання пісень на слова Кіплінґа долучилася Олена Карпенко (Соломія) та Лесь Лелека (гурт «Сало в шоколаді»). На радіо «Культура» стараннями Оксани Чайки було записано та прозвучало оповідання Кіплінґа з книжки «Легенди з Книги Джунґлів» «Пурун Бгаґатове диво».

На лютий 2014 року було заплановано одразу дві цікаві події: наукова конференція в Київському Університеті імені Бориса Грінченка «Сучасний Кіплінґ: нові акценти інтерпретації» та виставка, присвячена творам Кіплінґа, у Національному музеї літератури України. Розстріл мітингувальників на Майдані, який збігся у часі із запланованими датами заходів, змусив надовго забути про англійську літературу... Втім, уже восени 2014 року було вирішено, що навіть під час війни музи мовчати права не мають.

Міжнародна конференція, яка таки відбулася, зібрала доповідачів з Києва, Львова, Кіровограда, Севастополя та... Лондона. Почесний бібліотекар та віце-президент Кіплінґівського товариства Великої Британії Джон Вокер прибув в Україну спеціально, щоб виголосити доповідь «Ред’ярд Кіплінґ: знайомство з генієм». Цю, а також доповіді Максима Стріхи, Юлії Джугастрянської, Яна Шапіро, Ольги Смольницької, Сергія Стеця, Михайла Назаренка можна прочитати у матеріалах конференції, що вийшли друком у видавництві «Навчальна книга – Богдан». Три статті українських кіплінґознавців було відібрано для публікації в міжнародному «Kipling Journal», таким чином українська Кіплінґіана вийшла на світовий рівень.

Паралельно до конференції тривала виставка у Національному музеї літератури України, яка стала безпрецедентною за своїм наповненням — містила не лише українські видання творів Кіплінґа, починаючи від книжок 1905 року, але й раритетні англійські видання ХІХ століття, перші видання «Just So Stories» та «Jungle Book» — лише дві з них, але і рукописи самого Ред’ярда Кіплінґа, привезені в Україну завдяки Кіплінґівському товариству Великої Британії та особисто його віце-президенту Джону Вокеру. Так само завдяки тісній співпраці українських та англійських кіплінґолюбів у Кіплінґівській бібліотеці в Англії (де зібрано тисячі видань його творів англійською та сотні — мовами народів світу) з’явився окремий український куточок.

2015 року дружба видавництва «Навчальна книга – Богдан» та Кіплінґівського товариства вилилася в організацію спільного конкурсу на найкращий переклад раніше не перекладеного українською вірша Кіплінґа з досить великим призовим фондом — 100 фунтів стерлінгів. Було створено перелік відкритих до перекладу віршів і за півроку, доки тривав конкурс, на нього подали свої роботи 35 учасників, було перекладено понад 60 віршів. Найкращі з перекладів увійшли вже у це видання, і хоча на момент виходу книжки журі ще продовжувало свою роботу, кожен читач може обрати переклад, який припаде йому до смаку.

Конкурс було організовано саме 2015 року, бо в цей рік світ відзначає 150-річчя з дня народження Ред’ярда Кіплінґа. Перед вами — перше із кількох видань, запланованих до цієї дати видавництвом «Навчальна книга – Богдан». І те, що це вірші — як бачите, зовсім не випадковість. Що ж до інших видань, то амбітні плани видавництва видати «всього Кіплінґа» потроху втілюються, готуються нові цікаві видання, багато що перекладається українською вперше. Ну і, звісно, це не остання поетична книжка Кіплінґа, яку ми маємо надію видати — віршів у цього поета стане ще не на один том...

...

До попереднього видання поетичних творів Кіплінґа «Межи­часся» уві­йшли переклади, здійснені в різні роки від 1936 до 2009. У «Семи морях» — названих так на честь однієї з поетичних збірок Кіплінґа — вірші, перекладені після 2009 року, головним чином у 2014–2015 роках. Ці дві книжки доповнюють одна одну, у примітках до віршів цього видання можна знайти посилання на переклади, наведені у «Межичассі». Вірші в обох виданнях розміщено за хронологічним принципом, відповідно до часу виходу збірок, у яких вони вперше з’явились. Варіанти перекладів одних і тих самих віршів наведено у додатках.

У «Межичассі» вперше з’явилися під однією палітуркою 11 варіантів перекладу славетного вірша Кіплінґа «If». «Сім морів» додає до цього переліку ще 14 нових варіантів, доводячи перелік існуючих варіантів до солідної цифри 25.

Коментарі до віршів створено на основі «New Reader’s Guide» Кіплінґівського товариства Великобританії.

Prelude

I have eaten your bread and salt.

I have drunk your water and wine.

The deaths ye died I have watched beside,

And the lives ye led were mine.

Was there aught that I did not share

In vigil or toil or ease —

One joy or woe that I did not know,

Dear hearts across the seas?

I have written the tale of our life

For a sheltered people’s mirth,

In jesting guise — but ye are wise,

And ye know what the jest is worth.

Прелюд

Ви дали мені хліб і сіль,

Наливали води й вина.

І вмирали коли, поруч мене були,

Я й життя ваше жив сповна.

І хіба то я не пізнав

Ваших праць і чекань, і мрій.

Я у серці несу вашу радість і сум...

Мої любі, ваш сум теж мій.

Я життя наше описав

Для людей, що не жили ним.

Перевівши на жарт, та чого він був варт,

Зрозуміло лиш вам одним.

Переклав Володимир Чернишенко

«Departmental Ditties and Other Verses», / «Департаментські пісеньки та інші вірші»

1886

The Last Department1

Twelve hundred million men are spread

About this Earth, and I and you

Wonder, when You and I are dead,

«What will those luckless millions do?»

«None whole or clean», we cry, «or free from stain

Of favour». Wait awhile, till we attain

The Last Department where nor fraud nor fools,

Nor grade nor greed, shall trouble us again.

Fear, Favour, or Affection — what are these

To the grim Head who claims our services?

I never knew a wife or interest yet

Delay that pukka step, miscalled «decease»;

When leave, long overdue, none can deny;

When idleness of all Eternity

Becomes our furlough, and the marigold

Our thriftless, bullion-minting Treasury

Transferred to the Eternal Settlement,

Each in his strait, wood-scantled office pent,

No longer Brown reverses Smith’s appeals,

Or Jones records his Minute of Dissent.

And One, long since a pillar of the Court,

As mud between the beams thereof is wrought;

And One who wrote on phosphates for the crops

Is subject-matter of his own Report.

These be the glorious ends whereto we pass —

Let Him who Is, go call on Him who Was;

And He shall see the mallie steals the slab

For currie-grinder, and for goats the grass.

A breath of wind, a Border bullet’s flight,

A draught of water, or a horse’s fright —

The droning of the fat Sheristadar

Ceases, the punkah stops, and falls the night

For you or Me. Do those who live decline

The step that offers, or their work resign?

Trust me, Today’s Most Indispensables,

Five hundred men can take your place or mine.

Останній департамент

Людей вже не один мільйон.

Одне Мене бентежить (й вас):

Коли Ми з Вами помремо,

Що з ними станеться без Нас?

Радіємо з чужих невдач та плям,

Вклоняємося рангам та щаблям.

Та жде на нас Останній Департамент,

Де наша дурість не поможе нам.

Страх, Пристрасть, Зиск — все зійде нанівець,

Коли нагряне невмолимий Жнець.

І жінка, і обов’язок безсилі

Хоча б на мить відстрочити кінець.

Урльоп останній нам не відмінить,

Триватиме він Вічність, а не мить.

Не Казначейство видасть нам червінці —

Обсипле цвинтар золотава цвіть.

Отримавши останній Вічний Пост,

В тісному офісі, де не змінити поз,

Сміт з Брауном припинять суперечки,

Окрему Думку не напише Джонс.

Хто був Стовпом, що підпирає Суд,

Межи колон тепер той персть і бруд;

А Хто писав про добрива фосфатні,

Той перевірить на собі свій Труд.

Йдемо вслід тим, кого і слід загув.

Ви, Ті, хто Є, зайдіть до Тих, хто Був,

А там — гробар надгробки вкрав на жорна,

Й щипають кози цвинтарну траву.

Разючий вітер, куля навмання,

Ковток води, раптовий шал коня —

І доповідач змовкне на півслові,

Вахлар завмре, і згасне світло дня.

Відставка неминуче настає.

Найнезамінніші! Повірте, так і є:

Сто кандидатів явить день прийдешній

На Ваше місце. ТакожнаМоє.

Переклала Галина Михайловська

General Summary2

We are very slightly changed

From the semi-apes who ranged

India’s prehistoric clay;

Whoso drew the longest bow,

Ran his brother down, you know,

As we run men down today.

«Dowb», the first of all his race,

Met the Mammoth face to face

On the lake or in the cave,

Stole the steadiest canoe,

Ate the quarry others slew,

Died — and took the finest grave.

When they scratched the reindeer-bone

Someone made the sketch his own,

Filched it from the artist — then,

Even in those early days,

Won a simple Viceroy’s praise

Through the toil of other men.

Ere they hewed the Sphinx’s visage

Favoritism governed kissage,

Even as it does in this age.

Who shall doubt the secret hid

Under Cheops’ pyramid

Was that the contractor did

Cheops out of several millions?

Or that Joseph’s sudden rise

To Comptroller of Supplies

Was a fraud of monstrous size

On King Pharaoh’s swart Civilians?

Thus, the artless songs I sing

Do not deal with anything

New or never said before.

As it was in the beginning,

Is today official sinning,

And shall be forevermore.

Загальний висновок

Ми змінилися не надто

Із часів напівприматів,

Тих, з прадавніх Інду берегів;

У кого був лук найбільший,

Той гнітив найдужче інших —

Чи не так й ми гнобим ворогів?

Довб, найпершим серед роду,

Мав із мамонтом пригоду —

Неживим той гепнувся у сніг.

Довб упер байдак найшвидший,

Заковтнув чужую їжу,

А помер — в труну найкращу ліг.

Із різьбою ріг карибу

У печері зух надибав,

Доки майстер ґав собі ловив.

Ріг відтяг вождеві роду

Та й отримав нагороду,

Впоравшись без жодних мозолів.

Звичай давній не змінився:

Із часів тесання Сфінкса

Заправляє всім кумівство.

Грошей тяг підрядчик жмені

В фараона із кишені —

Ось вам і розгадка, вчені,

Дивного величчя пірамід!

А тоді з’явився Йосип

Ласий до чужого проса,

Обкрутив довкола носа

Він увесь єгипетський нарід.

То ж пісні ці немудрячі

Скажуть щось нове навряд чи,

Лиш старе прокажуть раз у раз.

Бо грішить, грішить людина

Безупинно і незмінно,

І раніш, і нині, й повсякчас.

Переклала Галина Михайловська

The Lovers’ Litany3

Eyes of grey — a sodden quay,

Driving rain and falling tears,

As the steamer wears to sea

In a parting storm of cheers.

Sing, for Faith and Hope are high —

None so true as you and I —

Sing the Lovers’ Litany: —

«Love like ours can never die!»

Eyes of black — a throbbing keel,

Milky foam to left and right;

Whispered converse near the wheel

In the brilliant tropic night.

Cross that rules the Southern Sky!

Stars that sweep, and wheel, and fly,

Hear the Lovers’ Litany: —

«Love like ours can never die!»

Eyes of brown — a dusty plain

Split and parched with heat of June,

Flying hoof and tightened rein,

Hearts that beat the old, old tune.

Side by side the horses fly,

Frame we now the old reply

Of the Lovers’ Litany: —

«Love like ours can never die!»

Eyes of blue — the Simla Hills

Silvered with the moonlight hoar;

Pleading of the waltz that thrills,

Dies and echoes round Benmore.

«Mabel», «Officers», «Good-bye»,

Glamour, wine, and witchery —

On my soul’s sincerity,

«Love like ours can never die!»

Maidens, of your charity,

Pity my most luckless state.

Four times Cupid’s debtor I —

Bankrupt in quadruplicate.

Yet, despite this evil case,

And a maiden showed me grace,

Four-and-forty times would I

Sing the Lovers’ Litany: —

«Love like ours can never die!»

Літанія закоханих

Сірі очі — це причал,

Дошки, від сльози змокрілі,

Пароплав, що тягне трал,

Віддаляючись у хвилі.

Тож хай Вірою співця

Літанія буде ця —

Озиваються серця:

«Почуттям нема кінця!»

Чорні очі — в піні кіль,

Бризки, що летять навтіч;

Шепотіння в тайні хвиль,

Осяйна тропічна ніч.

Хрест Південний — мова ця!

В літанію промінця

Хай вчуваються серця:

«Почуттям нема кінця!»

Карі очі — в червні жар,

Пил опалених степів,

І стрімких копит удар,

А в серцях — прадавній спів.

Хай змаганнями гінця

Літанія буде ця.

Озиваються серця:

«Почуттям нема кінця!»

Сині очі — Сімли схил,

Іній в місячнім узорі,

Вальс тремтливий в плині крил,

Що відлунює в Бенморі.

«Мейбл», «Прощайте», «Вальс бійця»,

Вина, магія лиця —

Чар охоплює серця:

«Почуттям нема кінця!»

Я Амуру винним став,

Борг учетверо зростив,

Вчетверо збанкрутував —

І вчетверте завинив.

Сорок раз нехай серця

Наші слухають співця,

Літанія вічна ця:

«Почуттям нема кінця!»

Переклала Ольга Смольницька

PinkDominoes4

«They are fools who kiss and tell» —

Wisely has the poet sung.

Man may hold all sorts of posts

If he’ll only hold his tongue.

Jenny and Me were engaged, you see,

On the eve of the Fancy Ball;

So a kiss or two was nothing to you

Or any one else at all.

Jenny would go in a domino —

Pretty and pink but warm;

While I attended, clad in a splendid

Austrian uniform.

Now we had arranged, through notes exchanged

Early that afternoon,

At Number Four to waltz no more,

But to sit in the dark and spoon.

[I want you to see that Jenny and Me

Had barely exchanged our troth;

So a kiss or two was strictly due

By, from, and between us both.]

When Three was over, an eager lover,

I fled to the gloom outside;

And a Domino came out also

Whom I took for my future bride.

That is to say, in a casual way,

I slipped my arm around her;

With a kiss or two (which is nothing to you),

And ready to kiss I found her.

She turned her head and the name she said

Was certainly not my own;

But ere I could speak, with a smothered shriek

She fled and left me alone.

Then Jenny came, and I saw with shame

She’d doffed her domino;

And I had embraced an alien waist

But I did not tell her so.

Next morn I knew that there were two

Dominoes pink, and one

Had cloaked the spouse of Sir Julian Vouse,

Our big Political gun.

Sir J. was old, and her hair was gold,

And her eye was a blue cerulean;

And the name she said when she turned her head

Was not in the least like «Julian».

Now wasn’t it nice, when want of pice

Forbade us twain to marry,

That old Sir J., in the kindest way,

Made me his Secretarry?

Рожеві Доміно

«Дурень плеще про інтрижку»  —

Є в нас пісенька така.

Хочеш відкусити з лишком,

Прикуси-но язика.

Дженні та я заручились до дня,

Коли розпочавсь Карнавал;

Цілунок чи два — не подія, овва,

Для нас чи когось на загал.

Дженні з обнов вибрала доміно,

Рожеве так личило їй.

Я ж і собі уподобав убір —

Австрійський сяйний однострій.

Ми ще до гульків потай в цидулках

Домовились хитро про ніч:

Щоб, замість танцю Кадрилі, в альтанці

Побути самим, віч-на-віч.

[Дженні та я — вірте, майже сім’я.

У світлі сердечних присяг

Цілунок чи два — звичайні слова

У двох молодят на вустах.]

Польку скінчили, мов ошалілий,

Я вибіг надвір у пітьму.

І Доміно вийшла теж заодно

За мною — відомо чому.

Я навмання її обійняв,

Як завжди, ледь-ледь спроквола,

З цілунком-двома (вам діла нема) —

Взаємністю ж відповіла.

Ймення, що згодом мовила, зроду

Моїм не було, то ж по тім,

Заки я ойкнув зникла із зойком,

Лишивши мене в самоті.

Вийшла в той час моя Дженні якраз,

З-під маски відкривши лице.

Я ж, як гаглан, обіймав чужий стан

І не сказав їй про це.

Потім дізнав  — доміно було два:

Один із костюмів-спокус

Дістався дружині високого чину

На ймення сер Джуліан Вуз.

Сер Джей був дідком, вона — кров з молоком,

Її голос — п’янке джерело.

Ім’я, що мені проспівала в пітьмі,

Не «Джуліан» точно було.

Чи не прекрасно, коли брак фінансів

Не давав нам побратись обом,

Сер Джей так одразу дуже люб’язно

Зробив мене помічником?

Переклала Зоряна Лісевич

La Nuit Blanche5

A much-discerning Public hold

The Singer generally sings

And prints and sells his past for gold.

Whatever I may here disclaim,

The very clever folk I sing to

Will most indubitably cling to

Their pet delusion, just the same.

I had seen, as the dawn was breaking

And I staggered to my rest,

Tari Devi softly shaking

From the Cart Road to the crest.

I had seen the spurs of Jakko

Heave and quiver, swell and sink.

Was it Earthquake or tobacco,

Day of Doom, or Night of Drink?

In the full, fresh fragrant morning

I observed a camel crawl,

Laws of gravitation scorning,

On the ceiling and the wall;

Then I watched a fender walking,

And I heard grey leeches sing,

And a red-hot monkey talking

Did not seem the proper thing.

Then a Creature, skinned and crimson,

Ran about the floor and cried,

And they said that I had the «jims» on,

And they dosed me with bromide,

And they locked me in my bedroom —

Me and one wee Blood Red Mouse —

Though I said: «To give my head room

You had best unroof the house».

But my words were all unheeded,

Though I told the grave M.D.

That the treatment really needed

Was a dip in open sea

That was lapping just below me,

Smooth as silver, white as snow,

And it took three men to throw me

When I found I could not go.

Half the night I watched the Heavens

Fizz like ‘81 champagne —

Fly to sixes and to sevens,

Wheel and thunder back again;

And when all was peace and order

Save one planet nailed askew,

Much I wept because my warder

Would not let me sit it true.

After frenzied hours of waiting,

When the Earth and Skies were dumb,

Pealed an awful voice dictating

An interminable sum,

Changing to a tangle story —

«What she said you said I said» —

Till the Moon arose in glory,

And I found her... in my head;

Then a Face came, blind and weeping,

And It couldn’t wipe its eyes,

And It muttered I was keeping

Back the moonlight from the skies;

So I patted it for pity,

But it whistled shrill with wrath,

And a huge black Devil City

Poured its peoples on my path.

So I fled with steps uncertain

On a thousand-year long race,

But the bellying of the curtain

Kept me always in one place;

While the tumult rose and maddened

To the roar of Earth on fire,

Ere it ebbed and sank and saddened

To a whisper tense as wire.

In tolerable stillness

Rose one little, little star,

And it chuckled at my illness,

And it mocked me from afar;

And its breathren came and eyed me,

Called the Universe to aid,

Till I lay, with naught to hide me,

‘Neath’ the Scorn of All Things Made.

Dun and saffron, robed and splendid,

Broke the solemn, pitying Day,

And I knew my pains were ended,

And I turned and tried to pray;

But my speech was shattered wholly,

And I wept as children weep.

Till the dawn-wind, softly, slowly,

Brought to burning eyelids sleep.

La Nuit Blanche

В юрби переконання є:

Співець завжди за золоті

Своє минуле продає.

Тому спростую ці слова,

Розумним доведу своє.

Це, безперечно, розіб’є

Оману, що, на жаль, жива.

Бачу промені рожеві —

І мій спокій раптом щез:

Захиталась Тара-Деві

Всім верхів’ям до небес.

Шпилі Джакко бачу знову —

Розлетілись навсібіч.

Землетрус — дим тютюновий?

Суд Страшний — чи хмелю ніч?

В світанковім мерехтінні

Бачу я: повзе верблюд,

Зневажаючи тяжіння,

Лізе стелями споруд;

Бачу: він повзе в каміні,

П’явок чую співанки,

В непростій балаканині —

Мавпи лазять говіркі.

Це Видовисько багряне —

І стриба, і верещить.

Кажуть, що я у дурмані,

Бром прописуючи пить.

І мене замкнули в спальні,

Там Кривавий Щур — мій страх.

І не слухали благання,

Щоб з будинку зняти дах.

Ні, не слухали благання —

Начебто кажу стіні.

Починають лікування —

Море бачиться мені.

І вода мене приймала —

Гладь — як срібло, білий сніг, —

І утрьох мене тримали,

Бо іти я сам не міг.

Бачив небо опівночі —

Як шампанське, мерехтить —

І пінявиться, й тріпоче,

Шість чи сім разів летить;

Та планету з небосхилу

Видно криво — я ридав,

Бо мені страж це світило

Переставити не дав.

Ці години скаженіли:

Небеса і лик Землі

Розкололися, мов брили,

В нескінченному числі,

Плутанина як безодня:

«Він сказав, що я сказав,

Що вона...» — ось місяць в повні,

Місяць... в голові сіяв;

Лик сліпий — в плачí видіння,

Він благав з усіх зусиль,

Щоб я вернув до проміння

Там, де місячний таріль;

Я торкнувся співчутливо —

Він зі свистом відлетів,

Град Диявольський зчорнілий

Люд на мене напустив.

І я втік до раси тої —

Втік до вічності... дарма, —

Бо так міцно, як завої,

Ковдра ця мене трима;

Почалося божевілля —

Це ревла Земля в огні,

Перш ніж кинутись у хвилі,

Щось промовила мені.

У цій тиші засвітила

Тільки зірочка мала,

І з недуги хихотіла,

І кривилася, презла.

Кожен з них тепер звертався,

Щоб сам Всесвіт помагав, —

Я лежав і не ховався,

І Все Суще зневажав.

Сивий, в шатах, у шафрані,

Співчутливий День явивсь —

І скінчилося страждання,

Я тоді, як вмів, моливсь;

Та не склав я слів од болю,

Плач мій — це дитячий крик,

Доки не скліпив поволі

День обпечених повік.

Переклала Ольга Смольницька

The Mare’s Nest6

Jane Austen Beecher Stowe de Rouse

Was good beyond all earthly need;

But, on the other hand, her spouse

Was very, very bad indeed.

He smoked cigars, called churches slow,

And raced — but this she did not know.

For Belial Machiavelli kept

The little fact a secret, and,

Though o’er his minor sins she wept,

Jane Austen did not understand

That Lilly — thirteen-two and bay

Absorbed one-half her husband’s pay.

She was so good, she made him worse;

(Some women are like this, I think;)

He taught her parrot how to curse,

Her Assam monkey how to drink.

He vexed her righteous soul until

She went up, and he went down hill.

Then came the crisis, strange to say,

Which turned a good wife to a better.

A telegraphic peon, one day,

Brought her — now, had it been a letter

For Belial Machiavelli, I

Know Jane would just have let it lie.

But ‘twas a telegram instead,

Marked «urgent», and her duty plain

To open it. Jane Austen read:

«Your Lilly’s got a cough again.

Can’t understand why she is kept

At your expense». Jane Austen wept.

It was a misdirected wire.

Her husband was at Shaitanpore.

She spread her anger, hot as fire,

Through six thin foreign sheets or more.

Sent off that letter, wrote another

To her solicitor — and mother.

Then Belial Machiavelli saw

Her error and, I trust, his own,

Wired to the minion of the Law,

And travelled wifeward — not alone.

For Lilly — thirteen-two and bay —

Came in a horse-box all the way.

There was a scene — a weep or two —

With many kisses. Austen Jane

Rode Lilly all the season through,

And never opened wires again.

She races now with Belial. This

Is very sad, but so it is.

Сон рябої кобили

Джейн Остін Бічер-Стоу Равз

Була взірець усіх чеснот.

А чоловік її якраз

Гультяй був і шукач пригод.

Палив сигари, в церкві спав,

А ще на іподром вчащав.

Макіавеллі Веліал

Секрет цей від жони зберіг.

Джейн відчувала назагал,

Що поруч визріває гріх,

Проте не знала, що в тім злі

Повинною була Лілі...

Молилася за мужа Джейн —

Той насторч їй усе робив.

Давав макаці він портвейн,

Папужку слів брудних навчив.

Омитий морем ревних сліз

Безпутник скочувався вниз.

Зробила доля пірует —

І враз наблизився фінал:

Поштар прийшов, приніс конверт —

Був у від’їзді Веліал.

Чужі листи Джейн клала пріч,

Але депеша — інша річ!

Ще й термінова... І умить

Читає Джейн: «Лілі ізнов

Марудиться — не їсть, не спить.

Що, друже, ти у ній знайшов?

Ти з нею розоришся вщент!»

І в сльози вдарилася Джейн.

Запалений бікфордів шнур

Так блискавично не горить,

Як чоловіку в Шайтанпур

Шість аркушів ганьби летить.

Листа отримав й адвокат,

Й матуся, джерело порад.

Помилку бачить Веліал

Свою, а заразом — жони.

Щоб загасити цей скандал,

Додому мчить — та не один.

З ним їде в тепляку — ти ба! —

Лілі — кобилка, ще й ряба.

Не обійшлось без мелодрам.

Та все минає на землі:

Джейн не читає телеграм,

І їздить верхи на Лілі.

На перегонах виграє.

Це сумно, та що є, то є.

Переклала Галина Михайловська

My Rival7

I go to concert, party, ball —

What profit is in these?

I sit alone against the wall

And strive to look at ease.

The incense that is mine by right

They burn before her shrine;

And that’s because I’m seventeen

And She is forty-nine.

I cannot check my girlish blush,

My color comes and goes;

I redden to my finger-tips,

And sometimes to my nose.

But She is white where white should be,

And red where red should shine.

The blush that flies at seventeen

Is fixed at forty-nine.

I wish I had Her constant cheek;

I wish that I could sing

All sorts of funny little songs,

Not quite the proper thing.

I’m very gauche and very shy,

Her jokes aren’t in my line;

And, worst of all, I’m seventeen

While She is forty-nine.

The young men come, the young men go

Each pink and white and neat,

She’s older than their mothers, but

They grovel at Her feet.

They walk beside Her ‘rickshaw wheels —

None ever walk by mine;

And that’s because I’m seventeen

And She is forty-nine.

She rides with half a dozen men,

(She calls them «boys» and «mashers»)

I trot along the Mall alone;

My prettiest frocks and sashes

Don’t help to fill my programme-card,

And vainly I repine

From ten to two A.M. Ah me!

Would I were forty-nine!

She calls me «darling», «pet», and «dear»,

And «sweet retiring maid».

I’m always at the back, I know,

She puts me in the shade.

She introduces me to men,

«Cast» lovers, I opine,

For sixty takes to seventeen,

Nineteen to forty-nine.

But even She must older grow

And end Her dancing days,

She can’t go on forever so

At concerts, balls and plays.

One ray of priceless hope I see

Before my footsteps shine;

Just think, that She’ll be eighty-one

When I am forty-nine.

Моя суперниця

Вечірка, бал — забави ці

Мені ні з чим пиріг.

Лишень просиджую стільці

Сама, ні в сих, ні в тих.

Не курять фіміам мені,

Навколо ж Неї рій!

Адже мені сімнадцять літ,

І сорок дев’ять Їй.

Рум’янець мій і той стає

Підставою для сліз:

То зашаріюся до п’ят,

То сполотніє ніс.

Її ж лице — взірцевий сад

Із маків та лелій.

Бо не сімнадцять вже давно,

А сорок дев’ять Їй.

Коли б перемогти Її

Хоч раз я мала шанс!

Чи втяти з оперетки щось,

А не дурний романс?

Зганьблюсь і знічусь — ось фінал

Усіх моїх затій...

Мені ж бо лиш сімнадцять літ,

А сорок дев’ять — Їй!

Мов хмара ринуть юнаки —

Прочовгали поріг!

Однолітці своїх бабусь

Встилаються до ніг.

За рикшею Її — ескорт!

А я — хоч їдь, хоч стій...

Сімнадцять вбогих літ мені,

І сорок дев’ять Їй!

Поїде верхи — знов кортеж.

Вона їх зве «пажі»;

Я ж плентаюсь сама в хвості,

Навколо ні душі.

На балі попри рюші всі

За вальсом гаю вальс...

Де ж сорок дев’ять ви мої?

Як дочекатись вас?

Я в неї «люба» й «пташеня»,

Ще й «дівчинка моя».

Та все затьмарює мене,

Завжди позаду я.

Шле кавалерів, тільки тих,

Що не потрібні їй.

Їй, в сорок дев’ять, — молоді,

Сімнадцятці — старі...

Але одряхне і вона,

Контрдансам буде край!

Тоді кромішне пекло це

Обернеться на рай.

Тоді здобуде кожна з нас

Належне від життя:

Вісімдесят один — Вона,

А сорок дев’ять — я!

Переклала Галина Михайловська

«The Barrack Room Ballads» / «Балади з казарми»

1892

ToThomasAtkins8

I have made for you a song

And it may be right or wrong,

But only you can tell me if it’s true.

I have tried for to explain

Both your pleasure and your pain,

And, Thomas, here’s my best respects to you!

O there’ll surely come a day

When they’ll give you all your pay,

And treat you as a Christian ought to do;

So, until that day comes round,

Heaven keep you safe and sound,

And, Thomas, here’s my best respects to you!

Невідомому солдату

Я про тебе пісню склав

Може, щось не так сказав,

Та лиш тобі про це тепер судить.

Описати я хотів

Твої радощі та біль

Й перед тобою голову схилить.

І колись настане день,

Й сотні, тисячі людей

За службу ту подякують твою.

Та поки прийде та мить,

Хай Господь тебе хранить,

А я тобі низенько уклонюсь.

Переклала Надія Хаєцька

Tommy9

I went into a public-’ouse to get a pint o’ beer,

The publican ‘e up an’ sez, «We serve no red-coats here».

The girls be’ind the bar they laughed an’ giggled fit to die,

I outs into the street again an’ to myself sez I:

O it’s Tommy this, an’ Tommy that, an’ «Tommy, go away»;

But it’s «Thank you, Mister Atkins», when the band begins to play,

The band begins to play, my boys, the band begins to play,

O it’s «Thank you, Mister Atkins», when the band begins to play.

I went into a theatre as sober as could be,

They gave a drunk civilian room, but ‘adn’t none for me;

They sent me to the gallery or round the music-’alls,

But when it comes to fightin’, Lord! they’ll shove me in the stalls!

For it’s Tommy this, an’ Tommy that, an’ «Tommy, wait outside»;

But it’s «Special train for Atkins» when the trooper’s on the tide,

The troopship’s on the tide, my boys, the troopship’s on the tide,

O it’s «Special train for Atkins» when the trooper’s on the tide.

Yes, makin’ mock o’ uniforms that guard you while you sleep

Is cheaper than them uniforms, an’ they’re starvation cheap;

An’ hustlin’ drunken soldiers when they’re goin’ large a bit

Is five times better business than paradin’ in full kit.

Then it’s Tommy this, an’ Tommy that, an’ «Tommy, ‘ow’s yer soul?»

But it’s «Thin red line of ‘eroes» when the drums begin to roll,

The drums begin to roll, my boys, the drums begin to roll,

O it’s «Thin red line of ‘eroes» when the drums begin to roll.

We aren’t no thin red ‘eroes, nor we aren’t no blackguards too,

But single men in barricks, most remarkable like you;

An’ if sometimes our conduck isn’t all your fancy paints,

Why, single men in barricks don’t grow into plaster saints;

While it’s Tommy this, an’ Tommy that, an’ «Tommy, fall be’ind»,

But it’s «Please to walk in front, sir», when there’s trouble in the wind,

There’s trouble in the wind, my boys, there’s trouble in the wind,

O it’s «Please to walk in front, sir», when there’s trouble in the wind.

You talk o’ better food for us, an’ schools, an’ fires, an’ all:

We’ll wait for extry rations if you treat us rational.

Don’t mess about the cook-room slops, but prove it to our face

The Widow’s Uniform is not the soldier-man’s disgrace.

For it’s Tommy this, an’ Tommy that, an’ «Chuck him out, the brute!»

But it’s «Saviour of ‘is country» when the guns begin to shoot;

An’ it’s Tommy this, an’ Tommy that, an’ anything you please;

An’ Tommy ain’t a bloomin’ fool — you bet that Tommy sees!

Солдат

Зайшов я до пивниці раз, щоб горло промочить,

Аж чую: «Правила у нас, свій камуфляж змініть!»

Дівки за стійкою у сміх: «Тримайте, бо впаду!»

Я відвертаюся від них, на вулицю іду...

«Солдате, те, солдате, се! Солдате, геть іди!»,

Але «Спасибі, наш герой», як дійде до біди.

Як дійде до біди, синки, великої біди,

Тоді «Спасибі, наш герой», як дійде до біди!

В театр увечері пішов, не брав ні краплі в рот,

Пияк без клопотів пройшов, я знов надворі — от...

Навіть на виставці якій кричать: «Куди попер»,

Та щойно гряне, Боже мій, то садять у партер!

«Солдате, те, солдате, се! Солдате, зовні жди!»,

Але «Героя наперед!», як дійде до біди.

Заграє барабан, синки, тоді вже в стрій іди,

Тоді «Спасибі, наш герой», як дійде до біди!

Та що ж, пошарпався мундир, який ваш сон хранив,

Простий солдат — не командир, не густо заробив.

Попробуй, жевжику, разок, то й докоряй мені,

Зробити хутко марш-кидок з вагою на спині!

«Солдате, те, солдате, се! Напився вже, гляди!»,

Але «Там воля або смерть!», як ворогів ряди

Супроти нас ідуть, синки, що спробуй обійди,

Тоді «Там воля або смерть!», тоді вперед іди.

Ні, не герої ми, проте, не сміття і не грязь.

Хоч не в казармі живете — не кращі й ви од нас!

Хто у тилу знай кривить рот від нас — людей простих,

То хай би сам пішов на фронт і там шукав святих.

«Солдате, те, солдате, се! Не швендяй, одійди!»,

Але коли повіє дим, то перші ми завжди.

Коли повіє дим, синки, коли повіє дим,

«Проходьте, пане, наперед» — кричать мені завжди.

Держава пільги нам дає у цей буремний час,

Та важливіші речі є для нас, але й для вас.

Затямте — важко вам хіба — щоб кожен знати звик,

Що форма — честь, а не ганьба, якщо ти чоловік!

«Солдате, те, солдате, се! Із килима зійди!»,