За двома зайцями. Вибране ebook

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»

2020

ISBN 978-617-12-8301-5 (epub)

Жодну з частин даного видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва

Друкується за виданнями: Старицький М. П. Твори: У 2-х томах. Т. І / Упоряд. і передм. Л. С. Дем’янівської. — К. : Дніпро, 1984. — 645 с.

Старицький М. П. Поетичні твори; Драматичні твори / Ред. тому та авт. вступ. ст. С. Д. Зубков; Упоряд. і приміт. М. Т. Максименко. — К. : Наук. думка, 1987. — 576 с.

Дизайнер обкладинкиАнастасія Попова

Електронна версія створена за виданням:

Старицький М.

C77 За двома зайцями. Вибране: збірка / Михайло Старицький. —Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»,2020. — 320 с. — (Серія «Перлини української класики», ISBN 978-617-12-5599-9)

ISBN 978-617-12-8101-1

Життя — дорога, і кожен обирає, куди звертати. Хтось іде на пошук легких грошей, як пройдисвіт цилюрник Голохвостий. Він не гребує брехнею, хитрощами та маніпуляцією чужими почуттями («За двома зайцями»). Хтось зберігає в душі та серці чесність і вірність ідеалам, як Маруся з Богуслава. Навіть страх смерті не здатен зламати її волю («Маруся Богуславка»). А хтось зважується на самопожертву, як Орися. Тендітна дівчина віддає своє життя задля порятунку інших («Облога Буші»). Бо правдиво: «життя що довга нива — на ній якраз спіткати можна все».

УДК 821.161.2

© Depositphotos.com / rmira2,обкладинка, 2020

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», видання українською мовою, 2020

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», художнє оформлення, 2020

Задвома зайцями

Комедія із міщанського побиту. З співами і танцями в 4-хдіях

Дійові люди

Прокіп Свиридович Сірко— міщанин,маєкрамницю.

Явдокія Пилипівна— його жінка.

Проня— дочка їх.

СеклитаПилипівна Лимариха— сестра Сірчисі, перекупка.

Галя— її дочка.

Свирид ПетровичГолохвостий— промотаний цилюрник.

Настя,Наталка —подруги Пронині, манірні.

Xимка— наймичка у Сірків.

Пидора— поденщиця у Лимарихи.

Степан Глейтюк— був наймитом у Лимарихи, тепер слюсар.

Марта— бублейниця,Устя— черевичниця,Меронія— живе примонастирі —гості у Лимарихи.

Два баси.

Йоська-жид.

Квартальний,катеринщик,міщаниілюд.

Дiя перша

Глибокий яр. Під горою наліво гарненький домик Сірківз садком; за ним баркан і знов якийсь садок ідомик, направо — гора, баркан, а далі яр. На дальній горівидко Київ. Вечір.

Вихід І

Прокіп Свиридович і Явдокія Пилипівна.Сидятьна лавці біля дому.

Явдокія Пилипівна. Бач, як сьогодні вечірнюзарання одправили, ще й сонечко не зайшло! А то тим, що новий дячок гарно вичитує.

Прокіп Свиридович. Чим жегарно?

Явдокія Пилипівна. Як чим? Голосно: словами, мов горохом, сипле.

Прокіп Свиридович. Так, так! Як пустить язика, то віну його, як млинове колесо, тільки бр-р-р!.. Імеле разом,і шеретує…

Явдокія Пилипівна. А твій старий мне, мне той язик, як баба вовну…

Прокіп Свиридович. Прирівняйще цього штокала до старого дячка! Той таки і читапо-стародавньому, по-божественному, а цей…

Явдокія Пилипівна. Заступаєтьсяза свого шкарбуна тим, мабуть, що табакою поштує.

Прокіп Свиридович. Так що ж, що поштує!

Явдокія Пилипівна. А то,що і в церкві заживаєш табаку, мов маненький…

Прокіп Свиридович. Лопочи, лопочи; а ти заступаєшся за нового тим, що молодший.

Явдокія Пилипівна. Вигадай ще що!

Прокіп Свиридович. Та йвигадаю!

Явдокія Пилипівна. От уже не люблю, як типочнеш вигадувати та дратувати! (Одвернулась.)

Прокіп Свиридович. Ну, ну!Не сердься, моя старесенька, то я пожартував!

Стара мовчить надуто.

Не сердься-бо, моя сивесенька!

Явдокія Пилипівна. Та годівже!

Прокіп Свиридович. Чого годі? Хвалити бога, прожили вік удобрій згоді та лагоді, діждалися й свого ясного вечора… Дане зайдет сонце во гніві вашім…

Явдокія Пилипівна. Тая вже на тебе не сердюся! Тільки не вередуй.

ПрокіпСвиридович. Ні, ні, не буду. А нам таки справді нарікатині на що: вік пройшов, лиха не зазнали, хоча йбули хмарки, та господь хранив од тучі. Єсть на старістьі шматок хліба, і закуток.

Явдокія Пилипівна.А працювалиж зате як, рук не складаючи!

Прокіп Свиридович. То щож! Хто дбає, той і має! Неперестанно трудітеся, да неувійдете в напасть! Аби чужого хліба не заїдали та зчужої кривавиці не користувалися!

Явдокія Пилипівна. Здається, уже нанас, голубе, нікому й скаржитись!

Прокіп Свиридович. А хто зна? Може, й нам перепала марно чужа копійка!

Явдокія Пилипівна.Як же гандлювати1без того? То вже нехай бог проща! Нам же треба було дбати: дочка росла — єдиначка; треба булона посаг складати.

Прокіп Свиридович.Та так, так… Анаградив-таки насГосподь дочкою — розумні!

Явдокія Пилипівна. І вже! Що розумні, так на весь Подол! Так не жалували жна їх і грошей: у який кошт та наука увійшла— страх! Скільки отій мадамі до пенціона переплачено!

Прокіп Свиридович.А за який час? Довго там побула?

Явдокія Пилипівна. Малохіба? Аж три місяці! Ти б уже хотів свою ріднудитину запакувати у науку — на муку, аж до загину!

ПрокіпСвиридович. Я не про теє: мені ті пенціони іне до смаку, а коли гроші за рік заплачено, тотреба було б принаймні за їх одсидіти!

Явдокія Пилипівна. Грошейшкода було, а дитини то ні, що за три місяцізмарніла та знівечилась, хоч живою в труну клади! Там ужемало того, що науками вимучили, вимордували, та ще й голодомморили! Дитина не видержала й утекла!

Прокіп Свиридович. Тонічого: одпаслися ж дома; одно тільки негаразд…

Явдокія Пилипівна. Щотам? Уже знов почав вередувати?

Прокіп Свиридович. Та яй мовчатиму, а тільки той пенціон…

Явдокія Пилипівна. Що пенціон?

Прокіп Свиридович. От тут у мене сидить! (Показує напотилицю.)

Явдокія Пилипівна. Ти знову?

Прокіп Свиридович(зітхнув).Та й мовчу ж!

Чути знавдалі гуртову пісню:

Не щебечи,соловейко,

На зорі раненько,

Не щебечи, манюсенький,

Під вікном близенько!

Не щебечи, манюсенький,

Під вікном близенько!

Явдокія Пилипівна. Аславно співають! Я страх люблю хлоп’ячі співи!

Прокіп Свиридович. Славно, славно! Завтра неділя, а вони гукають.

Явдокія Пилипівна.А коли ж їм і погуляти, як не під свято!За будні натрудяться!

Прокіп Свиридович. То й розходились би спати, ато й самі не сплять і другим не дають… (Позіха.)

Явдокія Пилипівна. То й іди ж собі спати, хтож боронить?

Прокіп Свиридович. Та я б уже такий,щоб і лягати, та Проні ж ждемо.

Явдокія Пилипівна. Аправда, чого вони так забарились? Уже й ніч надворі; тиб пішов та знайшов їх!

Прокіп Свиридович. Де жя їх буду шукати? Та їх і кавáлер проведе.

ЯвдокіяПилипівна. Та проведуть… кавáлерів за ними, як полови за зерном, а все-таки страшно.

Прокіп Свиридович.Не бійся — неманенькі. (Позіха здорово.)Ой господи, помилуй мене, грішного рабасвого! (Знов позіха іхрестить рота.)Чого це я такпозіхаю?

Явдокія Пилипівна(позіха йсобі).Оце! Ти позіхаєш, а я за тобою.

Прокіп Свиридович(позіха знов).Пхуна тебе, сатано! Позіхнув так, що трохи рот не роздерся!

Явдокія Пилипівна. Та затуляв би рота, а то такнегарно дивитись, що й…

Прокіп Свиридович. А ти думаєш, менігарно дивитись, як ти роззявиш свою вершу?

Явдокія Пилипівна.З якого це часу з мого рота стала верша?

ПрокіпСвиридович. Та хіба ж уже не пора?

Явдокія Пилипівна.Пху! Пху! (Розсердившись, пішла.)

Прокіп Свиридович(почухав голову).Розсердиласьмоя старенька, розгнівалась; треба піти помиритись. (Виходить теж уворотадодому.)

Вихід II

Міщани,міщанки і хор.

Хор(за коном, але ближче).

Твоя пісня дуже гарна,

Гарно ти співаєш:

Ти щасливий, спарувався

І гніздечко маєш.

Ти щасливий, спарувався

Ігніздечко маєш.

Через кін переходить кілька пар:дівчата зхлопцями і самідівчата; за остатніми уганяГолохвостийу циліндрі, піджаці, рукавичках. Полебезивши, одскакує до других.

Голохвостий(до себе).А славні тут дівчатка-міщаночки, доложувам: чистоє амбре! Думав, що знайду між ними ту, щоколо Владимира бачив, — дак нема, а вона, здається, з цьогокутка. От пипочка, що просто тільки — а-ах та пере-ах! Одно слово — канахветка, только смокчи! Трохи чи ядаже не улюбився у єйо, чесне слово: просто з головине йдьоть… Господи! Що ж це я? Чи не проґавивза нею главного предмета, Проні? От тобі й на! Побігтишукать. (Пішов хутко яром направо.)

Хлопці,хор(входять на переднійкін).

А я бідний, безталанний,

Без пари, без хати;

Не довелось мені в світі

Весело співати!

Не довелось менів світі

Весело співати!

Оддалеки чути, що гурт другий співаєцю ж пісню.

1-й бас. А в насбаси кращі… у них як побиті горшки!

2-йбас. Або як старі циганські решета!

Усі(сміються).Асправді!

Хлопець. А який тепера хор найкращий? Чи семінарський,чи братський?

1-й бас. Звичайно, братський.

2-йбас. А я кажу — семінарський.

1-й бас.Ба, брешеш!

2-й бас. Ба, не брешу! Всемінарському хорі сам Тарас як попре горою — го-го-го! Або Орест як посуне октавою — гур-р-р,аж гори дрижать!

1-й бас. А в братськомуКирило чого варт?

2-й бас. Ну, що ж?Кирило, та й годі.

1-й бас. Ет!

Степан. А хто, по-вашому, панове, розумніший у Києві: чисемінарист, чи академіст, чи університант?

Хлопець. Голохвостий!

Степан(регоче).Ото ушкварив!

1-й бас. Попав пальцем у небо!

Дехто. Найшов розумного на смітнику! Ха-ха!

Хлопець.А хто ж розумніший за його? Говорить по-ученому, щой не второпаєш!

Степан. Чи у тебе часом незагублено якої клепки?

Хлопець. Чого ти присікався?

Степан. Дивіться,люди добрі, що по-свинячому хрюка, то й розумніший, значить!

Другі.Чого ж, справді, сміятись? Голохвостий, такине взявйого кат, розумний, освічений; таки паномділо, і ходить, іговорить по-панському!

Степан. Овва! Не бачила розкошів свиня,то й саж за палаці здався!

Дехто. Та годі вамза чортзна-що змагатись!

Степан. І то правда, пху!

Дехто. Од міщан одстав, а до панів не пристав.

Степан. Та як же! Натягне штани-галанці, узує чоботина рипах, та ще напне на голову капелюха, та йдметься, як шкурат на огні! Які були у батька гроші —процвиндрив, а тепер що на йому, то й при йому!

1-й бас. А так: батько його було набазарі голив та кров пускав, баньки ставив, то й копійкаводилась, а він уже, бач, і цилюрню по-модньому…

Степан. Не знаю, чи голить других, а що себе обголив — тотак!

1-й бас. А який ласун до дівчат, як зводить усіх — біда!

2-й бас. Та тож через теє Степан на нього і гори верне.

Дехто. Боїться, значить, щоб не одбив дівчини.

Степан. Одбив бия йому печінки!

Другі. О! Він хваткий!

1-йбас. А в тебе уже є коханка?

Степан. Щоти їх слухаєш? Верзуть теревені!

Дехто. Єсть, єсть…

1-й бас. А хто?

Хлопець. Галя Лимаришина.

1-йбас. Гарна?

Хлопець. Чудо яка!

Степан. Ти-бомені, гляди, і честь знай, бо язика й полатати можна!

Хлопець. Що ж я сказав? От напасть!

Другі. Цитьте! Он Голохвостий іде!

Вихід III

Ті жіГолохвостий.

Дехто.Здрастуйте, Свириде Петровичу, а ми вас оце згадували…

Голохвостий. А, хорошо, добре…

Степан(набік).Шкода, що не чув!

Голохвостий(подає декому руку, арешті кланяється згорда).Меня такивездє споминають: значить, моя персона у шику!

Степан(набік).Як свиня в дощ!

Голохвостий(вийма цигарницю).Нєт ліу кого иногда сірника?

Хлопець. Ось у мене єсть. (Запалює йому.)А мені, Свириде Петровичу, можна одну взяти?

Голохвостий. На! Може, чи не угодно ще кому? Цигарка первийсорт!

Дехто. Давайте, давайте! (Закурюють.)Нічого собі!

Голохвостий. Нічого! Понімаєте ви, як свині у апальцинах! Це шик — не цигарки! Каждая стоїть п’ять копеєк; значить, примєром: затягся ти, ауже п’яти копеєк нема.

Xлопєць. От дорогі!

Степан(набік).Бреше гладко!

Дєхто. Ви таки кидаєте силугрошей!

Голохвостий. Чаво мінє дєньог жалєть? Главноє дєло сабє удовольствіє! Можеть, у меня їх іногда перегорєло сколько тисячов, дак затож вийшов образованним, как первий дворанин!

Степан(тихо додругих).Такого дворанина під тина!

Другі. І правда:надів жупан та й дума, що пан.

Голохвостий. Тепьор, слєдственно, меня по всєх усюдах первим хвисоном принімають; а почóму? Потóму, што я умєю, как соблюсти свой тип, по-благородньомуговорить понімаю!

Степан(вголос).А по-собачому, добродію, часомневмієте?

Дехто сміється.

Голохвостий. Ще нєт! Прийдьоться хіба-развє од вас науку получить!

Степан. Ви таки, якбог дасть, на мою науку дочекаєтесь!

Голохвостий(згорда).Наведітьсначала себя палітурою!

Степан. Цур дурня та масла грудку!

Другі. Та годі вам!

Голохвостий. Невєжество шмаровозне! Што з вамитут фиксатуарнічать? Єщо уберешся в мужичество!

Хлопець. Скажіть-бо, будь ласка, хоч що-небудь по-хранцюзькому!

Голохвостий.Да што ви понімаєтьо?

Хлопець. А яке убрання на вас, Свириде Петровичу, — чудо! Певно, дороге!

Голохвостий. Конєшно, не копеєшне!Хвисонистої моди і загрянишного матеріалу, да і шив, можно сказать,первий магáзин. От ви думаєтьо, што плаття — лиш би што,а плаття первоє дєло, потому што по платтю всякого стрічають.

Степан(до других).А по уму виряджають!

Голохвостий(незвертаючи уваги).От, вóзьмем, примєром, бруки: трубою стоять, каквилиті, чисто аглицький хвисон! А чаво-нибудь не додай, івже хвизиномії не імєють! Або вот жильотка, — здайоться-кажеться,пустяк, а хитра штука: только немножко не потрап, і модане та, уже й симпатії нєту. Я вже не говорупро піньжак, потому што піньжак — ето первая хворма: как толькохворми нєту, так і нікоторого шику! А от даже шляпа,на што уже шляпа, а как она, значить, при галавє,так і на типє парад!

Дехто. Добре на цьому знається! Нема що!

Хлопець. А матерія яка! Ряба, ряба тазозуляста, от би мені такого на штани!

Голохвостий. Зозуляста?! Шаталанська!

Хлопець. Що ж то значить — шарлатанська?

Голохвостий. Ет, мужва! Што з тобою разговаривать.

Хлопець. Та я так!

Дехто. Розкажіть краще що нам! Ви ж там по світах буваєте, розумних людей чуваєте…

Голохвостий. Не всьо то для простотиантересно, што для меня матеріально.

Дехто. Та все ж, може, і нам буде інтересно. Ось ходімо на гору: поспіваємо, побалакаємо, вип’ємо мокрухи-преподобниці!

Голохвостий. Хороший бил би дляменя кадрель — водити з вами кумпанію!

Дєхто. Е, вивже дерете носа до неба!

Другі. Та киньте його, цурйому!

Степан. Не знаєте хіба прислів’я: не рушдобра…

Хлопець(до Голохвостого).Та ходім-бо, Свириде Петровичу, не царамоньтесь!

Голохвостий. Єй-богу, нельдзя: тут, понімаєте, делікатнаматерія… Кахвюру, значить, нужно підстерегтиі спроворить… Одне слово, невашого розуму дєло!

Хлопець. Що ж воно таке?

Голохвостий. Інтрижка.

Хлопець. Як?

Степан. Та кинь його, ходім!

Другі. А й справді! Чого з ним возжатись? Ну йогок бісу! Рушай далі!

Всі пішли.

Вихід IV

Голохвостийсам.

Голохвостий.Дурні хахли! Ідіть здорові! Што значитьпроста мужва? Ніякого понятіянєту, ніякой делікатной хвантазії… так і пре! А вот уменя в галавє завсегди такий водеволь, што только мерсі, потому —образованний чоловєк! Да што, впрочем, про них?.. Годі, довольно! Отяк би Проні не пропустить! Шукаю: нігдє нєту; чи непройшла развє? Дак кудою ж пройтить їй, когда ми калавурим?Удивительне діло! Нужно подождати. Треба сьогодня на нейо рішительно налягти.Здається, я єй пондравился… Ну, да кому я не пондравлюсь?А вот, штоби Проні не випустить з рук, то необходимо.Багата: який дом, сад! А лавка, а дєнєг по скринях!Старого Сірка як струсну, то так і посипляться карбованці!Однанадія на її придане, бо іначе не можу поправити своїхділов: такий скрут, хоч вішайся. Довгів стільки, як блох укурнику! З дому вийти удень страшно, щоб який жидюга непіймав, єй-богу, правда. Тут особенно Йоська єсть; дак такеуїдливе, кляте, што ніяким хвисоном його не обійдеш. Де здибав,то й давай гроші, то й давай! Ну, де жя тобі візьму, коли немає! А він, дурний, одно: давай,та й годі, вертай, що брав! Ну, што он? Какоєпонятіє імієт? Сказано, жид! А ти тікай, бо посадить — чистанапасть! Так і ховаюсь, і кручусь як муха в окропі:там у цилюрні уже посадив замість себе гарсона, та щоз того? Цилюрня таки лопне! От як, дасть бог, наПроні женюсь, себто на її добрі та на її грошах,тоді я бритви через голову у Дніпро позакидаю, а заживукупцем первой гільдії, зав’ю такі моди алад’ябель! Тількиж Проня й погана, як жаба… Та якби запустить пазуриу її скриню, то ми при боці заведемо таке монпасьє,що тільки пальці облизуй! От би, приміром, ту дівчину, щоколо Владимира ганяв! А-ах!

Вихід V

Голохвостий,Проня,Настя іНаталка.

Голохвостий(зуздрівши).А ось і вони з кумпанією. Ну, Голохвостий, держись!

Проня, Настя і Наталка мляво ідуть іпрощаються з якимсь кавалером.

Голохвостий.Як би ето підойтипохвисоніще, щобтак зразу шиком і пройняти? (Пробує кланятись.)Ні, не так… (Обсмикує одежу на собі.)

Проня(наближається; занею подруги).Голохвастов,здається?

Голохвостий(підліта).Бонджур! Моєсерце розпалилося, мов щипсі, поки я дожидав мамзелю!

Проня(манірно).Мерси, мусью! (До подруг.)Таки дожидався: я нарочитопроманіжила.

Голохвостий. Рикомендуйте мене, пожалуста, баришням! Хоч я і незнаю їх, но надєюсь, што ви не будете водить компаніюлиш би з ким!

Проня. Разумєється. Єто маї близькіприятельки і сасіди.

Голохвостий. Рикомендуюсь вам: Свирид Петрович Галахвастов.

Настя. Мені здається, що ми десь стрічались.

Голохвостий. Нічаво нєтувдивительного — міня знаєт увесь Київ чисто.

Наталка. Невже?

Голохвостий. Рішительно. Міня вездє принімают как сваво, значить, без хвисона!

Проня. Там, вєрно, красавиць найшли порядошно.

Голохвостий. Што мнє краса? Натирально, перве дєло ум і обхождєніє: делікатні хранцюзькі маньори, штобвийшов шик!

Проня. Разумєється, не мужицькі: фе! Мове жар!

Наталка(до Насті).Який він гарний!

Настя. Нічого собі; тільки штукований!

Наталка. А я вас сьогодні десь бачила.

Голохвостий. Ячоловік не очень дуже посидящий: люблю у праходкуз образованними людьми ходить. Ноги чоловіку, видите, для того йдадені, штоб бити ними землю; потому вони і ростуть нез голови…

Наталка(до Насті).Який він розумний тагострий як бритва!

Проня(до подруг).А я жвам не казала, що первий кавáлер!

Голохвостий. Невгодно лі, баришні, покурить папироски?

Наталка. Што ви, я некуру!

Настя. І я ні; та чи пристало жбаришням?

Голохвостий. Перва мода!

Проня. А ви не знаєтьо?Дайте мінє! (Закурює ізакашлюється.)

Голохвостий.Может, крепкі? Я,якшто дозволите, Проню Прокоповно, принесу вам натиральних дамських.

Проня. Мерси! То я ковтнула какось диму…

НаталкаіНастя. Такиньте папироску, а то ще закашляєтесь.

Проня. Пусте! Я щев пенціонє курила…

Голохвостий.Чим же мінє баришень прекраснихпоштувати? Позвольте канахветок! (Вийма зкишені упіджаці.)

Настя(до Наталки).Ач, який ввічливий!

Наталка. Настоящий хрант.

Берутьконфетки.

Проня(бере манірно одну).Мінє так солодке обридло! Кожинного дня у нас вдома ласощов етих разних, хоч свинейгодуй! Я ще больше люблю пальцини, нанаси…

Голохвостий. Сюминуту видно у вас, Проню Прокоповно, не простий, а образованнийскус!

Настя(до Наталки).Куди пак! Дома пироги змаком та вареники з урдою2трощить, а тут — пальцини.

Наталка. Це на нас критика.

Голохвостий. Только дозвольте, Проню Прокоповно, то я вам етой всякой всячини цєлий воз притарабаню! Меня, знаєте, на Хрещатику, дак еті всє купці делікатними матеріями — простона руках носють. Бо я їм усєм дєнєг позичаю, ітам перед началством звєсно — што, потому у меня будошник уструнє! Дак уже всє вони нападом: бери скольки хочеш, значить, етой погані — пальцин, кавунов, разних монпасьє, мигдалу… Я вже простоодпрошуюсь, — што куда мінє ето переєсти все, потому луснуть, пардон, трєснуть — як раз плюнуть, так нєт-таки — бери та бери! Как учеплються, то й береш, да й роздаєш уже усякимтам разним, потому што пущай хоть на смєтник не викідають… Дак я вам цєлий воз…

Проня(ображено).Того,што на смєтник викидають?

Голохвостий. Што ви, Проню Прокоповно? Іу думцє не било! Як же, штоб я такой мамзелі— і непоштительство… Ну й гострі ж ви! Язика з вами, представте собі, нужно держать, як у частє, на замку!

Проня. Ви так і понімайте!

Голохвостий.Ах, ах! Да яз своєй сторони при полном акордє, лиш би з вашейсторони не було нікакого мнєнія.

Проня.Другим, можеть, необразованнимшто вгодноз губи плюнь, бо понятія нікоторого не імєють;а я в пенціонє всє науки проізошла.

Голохвостий. Пардон, єй-богу, пардон! Потому у міня з язика, как зколеса в млинє, так што-небудь і ляпне!

Настя(доНаталки).Ходім додому, бо ця витрішкувата чапля почала зсвоїм пенціоном, як дурень з торбою…

Наталка(до Насті).Це вона нам вибива очі!

Настя. Приндя чортова! (До Проні.)Добраніч вам!

Наталка. Ходім уже!

Голохвостий. Што ж, баришні, так сейчас домой? Хадьомте у праходку: при мєсяце такойшик!

Настя. Ні, спасибі вам, ходіть здорові самі вже!

Наталка(до Проні).Прощайте, нам не затиняйте, а мивам не мішаємо!

Проня. Не задавайтесь на крупу, бо врешеті дірка!

Наталка. Нічого,вашкавалерпозбирає…докластивамвоза!

Пішли.

Вихід VI

ПроняйГолохвостий.

Проня(вслід).Адулі не скушаєте? Ач, копилять як губи! З меня толькохворму беруть, а од них усєх гнилицями так і тхньоть!

Голохвостий. Ну й ловко ж ви їх одбрили! Ех, ПронюПрокоповно, розумні ви, — без мила голите.

Проня. Якби мінємодніща публика, то я б себя показала! А то зкєм тут зайтись — необразованність одна! От только з вами імаєш приятность!

Голохвостий. Натирально, куди їм усєм до вас? Всьоравно, што, примєром взять, — Мусатов і хранцюзька помада.

Проня.Мерси.

Голохвостий. А в тіятрі любите?

Проня. Знаєте, акробатизанятніщі мінє: такії красиві мущини. Я, було, как пойду, тотак стрівожусь за них, што цєлу ноч не сплю!

Голохвостий. Так ви б у таком разє гулять виходили, то яб мог хоч цєлую ноч трудиться проходкою!

Проня.Ноччю?Што ви? Страшно, штоб, бува, какойоказіїне вийшло…вимущина,а я баришня.Вотудньом так я люблю гулятьу Царському саду з книжкою безпременно, бо так приятно піддубом романа читати.

Голохвостий. А ви які читали?

Проня.«Єруслана Лазаровича», «Кровавую звєзду», «Чорний гроб»…

Голохвостий. Да, ето занятні, но я вам рикомендую адин раман… вот раман, так раман… «Битва руськихз кабардинцями» — а-ах! Або — «Матильда — чиліхранцюзькагризетка», або теж «Безневинна дівиця, чилі любов ухитриться». Антіресні, доложувам! Не видержиш дочитати!

Проня. Ах, я такії люблюужасть как: штоб про таку любов писалось, штоб як смолакипєла!

Голохвостий. Да, штоб аж волос смалила!

Проня. Ах,ето ужасно жорстоко…

Голохвостий. Так только здайоться-кажеться, а потомдуже прекрасно. От тольки, Проню Прокоповно, про любов би луччесамим рамана завить.

Проня. Конєчно, занятніще, єжелі особливо кавáлердушка…

Голохвостий(кашлянув).Проню Прокоповно! Дозвольте спросить, какоє такоєви обо мнє понятіє держите?

Проня(манірно).Што жето ви допитуєтесь? Мінє соромно… Я баришня. (Набік.)Ага!Дочекалась-таки!

Голохвостий. Што ж, што баришня, ето нічаво, еточистиє пустяки!

Проня. Я і понятія у цім нікоторогоне імію…

Голохвостий. Єй-богу, не безпокойтесь!

Проня. Вимінє такого жару укидаєте, што я просто шарєю… Хіба незнаєте, як безневинній дівиці стидно…

Голохвостий. Коли без етого никакнельзя обойтиться: все равно прийдьоться…

Проня. Ах, не говорітьмінє про любов… І я до вас ужасть как… Только,будь ласка, не говоріть, пожалуста, про любов, потому ето шкандаль…

Голохвостий. Што ви? Я, значить, прошу вашу руку і серце.

Проня. Мерси! Только тут ноччю… при мєсяцє… так мінємоторошно цеє слухать, аж сердце тьопається… Ви завтра приходьте донас предложеніє дєлать…

Голохвостий(цілує руку).Я только боюсьродителів ваших, а то б давно зайшол…

Проня. Єжелішто я согласна, то вже небезпрéменно…

Голохвостий. Ви мінє какводи цілющої на рани злили, моя зозулечко. (Цілує.)

Проня. Ах, не можу! Тікать нужно! Приходьте ж завтра безпременно;я вас адрикамендую, а ви і предложеніє зробите…

Голохвостий. Прийду, прийду, моя канахветочко!

Проня. Душка! (Цілує хутко Голохвостого ібіжить до хвіртки.)Ламур! (Вибіга.)

Вихід VII

Голохвостийсам.

Голохвостий.Бон-бон! (Підскакує.)Трам-тара-ра, ура! Наша взяла! Поздравляєм вас, Свириде Петровичу! Виграли справу! Проня, значить, тут. (Показуєкулак.)Старі, правда, не спротивляться, потому потураютьдочкє увсьом. Тільки ж і гидка! Ой гидка! Да ще лізецілуватись! Надо будєть купить доброго мила, штоб замивать після неїгуби… Але зате ж все моє! От уджигну! Годі вам,Свириде Петровичу, тепер зайцем бути, — буде, доволно! Можно будеть ісамому зайців ловити, а особливо куріп’яточок… хр-р-р…Хап — і єсть! Хап — і єсть!

Вихід VIII

Голохвостий і Галя.

Галя(іде зкошиком, придивляється).От як ми опізнилисяна старім городі з мамою, уже й розійшлися всі нанашім кутку… Ні, он хтось стоїть, чи не Степан? (Зближається, щоб трохи роздивитись.)

Голохвостий(зуздрівши).А, на ловцяй звір біжить. (Підліта.)Ціп-ціп, куріпочко!

Галя. Ой, це чужий хтось! (Хоче тікати, але Голохвостий заступа дорогу.)

Голохвостий(придивившись).Господи! Це ж та сама красунечка, щоя коло Владимира бачив! От ціпонька! (До неї.)Нетремтіть-бо: чого лякатись, моя зозулечко, — хіба з’їм?

Галя. От, єй-богу, коли не пустите, то калавур закричуі будошника покличу.

Голохвостий. Вигадайте! Тольки крикніть, то я такогонаговорю, што зараз і в часть вас посадять.

Галя.За що? Що ви ґвалтуєте серед ночі, то я маюсидіти?

Голохвостий. Слухайте, серденько, не лементуйте, бо я тольки поговоритьхотів з вами, моя зірочко красна. Як повидів я васколо Владимира, то з тієї ночі і пропадаю, — просто вхопилимоє серце щипцями, гвоздком у голові сидите, хоч і бритвине бери в руки!

Галя.А справді, це тойсамий… Бачите: ганяли, ганяли там,та й тут переступаєте дорогу;сорому нема, а ще панич!

Голохвостий.Да коли улюбльон, датак улюбльон,що хоч візьміть в руки піштолєта і прострелітьтут грудь мою!

Галя. Так і повірили! Шукайте собіпанночок!

Голохвостий.Да ви луччі за самих найкращих панночок; ви простотака ціпонька, що аж слина котиться, — вірте!

Галя. Хорошапороша, та не для вас!

Голохвостий(розпалюючись).Чого жтак — не для мене? Яка ти строга, нелюб’язна! Дау мене, голубочко моя,всякого добра — паровицями3, да яозолочу тебе,брильянтами обсиплю на весь Київ…

Галя.Обсипайте когоіншого, а мені вашого золота не треба.

Голохвостий. Дахіба я разві поганий? Придивись, пожалуста, первий хвисон…

Галя. Тащо — що гарні!

Голохвостий(бере її за руки).Серденько, пуколька моя! Улюбись у мене, бо, єй-богу, застрелюсьотут зараз перед тобою, щоб тобі напасть зробить!

Галя. Ой, що ви кажете?

Голохвостий. Потому хоч ножницями перетни моєсерце, то там тільки одна любов стримить…

Галя. Пустіть же, якщо любите, бо, боронь боже, хто здиба, то буде лихо…

Голохвостий. Ніхто не здиба! Куріпочко моя! (Обніма.)

Галя.Пустіть-бо! Так не годиться! Бач який! Пустіть, бо кричатиму!

Голохвостий(притиска ще більше).У-ух! Пропав я! Пожар!

Вихід IX

Ті жі Секлита.

Секлита(зуздрівши).А тощо, Галька? З паничем? Ой лихо моє! Ой нещастя моє!Добігалась, каторжна! От і устерегла! Ах ти подла! (Підскакує доГалі.)

Голохвостий оторопів.

Галя(плачучи).Мамо! Начепився, хтойого зна хто й звідки, та й ґвалтує, як розбишака…

Секлита. Як! Хто його знає? А ти не знаєш — святата божа! Ах, обманщиця чортова, матері хочеш очі одвести? Такі повірили!

Тим часом Голохвостий, оправившись, хоче тікати. Секлита йогоза поли.

А ти, паничу, куди? Навтікача? Ні, з моїхрук так не вийдеш! Я за свою дочку тобі очівидеру з лоба!

Голохвостий(замішавшись).Хіба це вашадочка?

Секлита. А то ж чия?

Голохвостий. На васанітрішечки не похожа, у неї голосок, як соловейко в лузі,а ви як з бочки гуркаєте!

Секлита. Ах ти, харцизнику! Ти ще сміятись здумав? Наробив бешкету та й зуби скалить!

Голохвостий. Та не зіпайте так, бо всіх кожум’яцькихсобак збентежите!

Галя. Мамо, голубочко, киньте його! Не робіть слави! Єй-богу, начепився вперве!

Секлита. Заступаєшся! Геть мені зараздодому! Ще на губах молоко не обсохло, а вона ужез хлопцем обнімається. Я тобі дома обірву оті патлі, сибірна!

Галя(плаче).За віщо ви, мамо? Хіба я винна?

Голохвостий(набік).Як би його вирватись від цієївідьми?От влопався!

Секлита(до Галі).Іди звідси! Не слиньмені! Дома побалакаємо!

Галя відходить плачучи.

Вихід X

Секлита і Голохвостий.

Голохвостийкинувся було тікати, але Секлита не випустила піджака, так щовін аж злетів з одного рукава. Секлита тоді вхопила обомаруками за жилетку.

Секлита. А куди, каторжний? Щоб щетакого шелихвоста не вдержати, та не була б я СеклитаЛимариха!

Голохвостий. Що ви? Чи при своїм умі? Не робіть, пожалуста, шкандалю! (Все позира на дім Сірків.) Я вамзаплачу, я багатий…

Секлита(ще дужче).А щоб тине діждав, щоб я за дочку гроші брала? Щоб ярідну дитину продавала? Не діждеш! Не втечеш! Не пущу! Умене одна дитина, як одно сонце у небі! Нащо тизводиш її з ума?!

Голохвостий(набік).От репетує бісовабаба; розбудить усю вулицю! (До неї.)Та я, єй-богу, не чіпав вашої дочки — тільки побалакав.

Секлита. Брешеш,нащадку іродів! Сама бачила, як обнімались! Знаю я вас, паничів!Знаю, як ви обдурюєте та з ума зводите дівчат!

Голохвостий. Та щоб я луснув, коли зводив!

Секлита. Докажи, докажи!Я не повірю твоєму слову: твої слова гнилі, як яблука!Ти харциза, волоцюга!

Голохвостий. Та що ж ви лаєтесь? Яне перекупка: обманювати не буду! Од вас не можна ніодпроситись, ні одмолитись!

Секлита. Ти думаєш, що як яперекупка, то мене можна й зневажати? Я на шаг обдурю,а на карбованця вам, сибірним, правди скажу! От що! Хайзбереться хоч уся вулиця, а Секлита за себе й засвою дочку встоїть. Стріляй на мене, а я таки насвоєму стану, за правду стану! (Б’є кулаком об кулак.)Коли зачіпаєш, то зачіпай чесно: не безчесть мене й моєїдочки, бо ми тобі не іграшка!

Голохвостий(набік).От, не вирвусь! (До Секлити.)Та, присяйбі, і не думавбезчестити! (Хоче знову вирватись.)

Секлита. Не пручайсь! Не пущу!Ґвалт, ґвалт! Поліція! Поліція! Квартальний!

Голохвостий(набік).Ой пропавя! (До Секлити.)Цитьте! Не кричіть-бо!

Секлита. Що-бо? Кричу, бо маю право! Поліція, поліція!

Голохвостий(набік).Потопить, бісова баба, чисто потопить! У Сірків уже й віконницяодчиняється! Господи, ну що його робити! (До Секлити.)Слухайтесюди…

Секлита. Калавур!

Здалеку почувся свисток.

Голохвостий. Ой, поліція! Шкандаль! (До Секлити.)Слухайте сюди, не кричіть; я всюправду скажу: ми любимось з вашою дочкою, тільки я чеснемаю на думці: я її хочу сватати…

Секлита. Дури когоіншого, а не мене: знаємо ми вас, паничів!

Голохвостий.Та я не панич, а простий міщанин, — то тільки зверхуна мені образованность!

Секлита. Брешеш!

Голохвостий. Та щоб ялуснув… Недалеко тут мій дом! Я родич Свинаренків.

Секлита. Якого? Петра?

Голохвостий. Еге ж, Петрів племенник.

Секлита. Та хібаж міщанину пристало бути свинею?

Голохвостий.Єй-богу, явашу Галю люблю так, як золото, і хочу сватать, отхоч зараз оддайте, то візьму.

Секлита. Присягнись мені, ходімдо церкви!

Голохвостий. Та чи я ж чоловіка вбив, щобсеред ночі присягати! Вірте мені, я чоловік благородний, образованний, ібожусь, і присягаюсь, що не піддурюю; бодай я завтрішнього дняне діждав, бодай я завтра на своїх ремінних пасах повісився, бодай я зарізався в своїй хаті своєю бритвою, коли невірите!

Секлита(бере грудку землі).Їж святу землю, топовірю! На, їж!

Голохвостий. Хіба ж я вовк, щобїв землю?

Секлита. Їж, на, їж, то повірю!

Голохвостий.Та мене ж од тієї землі скорчить, то і чоловікавашій дочці не буде!

Секлита. Та ви брешете! Присягніться меніхоч на Братській!

Голохвостий.Нехай мене покарають всі печерськісвяті!Нехай мене покриє великий лаврський дзвін, коли ябрешу!

Секлита. Ні, таки присягніть навколішках до Братської!

Голохвостий(набік).От, не одсахнусь. (Стає на коліна.)Ну, хай менепоб’є Братська божа матір, коли брешу!

Секлита. Ну, тепервірю, тепер вірю!

Голохвостий(обтрушує штани; тихо).От іщечерез цю каторжну бабу бруки запачкав! (До неї.)Такя незабаром до вас і на заручини.

Секлита. Промене, просимо; тільки за моєю Галею нічого нема — знайте!

Голохвостий. Нащо мені? І свого досталь! Аби Галя!

Секлита. Такзаходьте ж; раді будемо!

Голохвостий. А де ж ваша хата?

Секлита. Зараз за яром. Спитайте Секлиту Лимариху: увесь Подолзна. Глядіть же, не обдуріть; а то і живим невипущу! Од Лимарихи не сховаєтесь!

Голохвостий. Та буду ж, буду!

Секлита виходить.

Вихід XI

Голохвостийсам.

Голохвостий(озирається).Ух! Ху!От баня, так баня, аж три пота зійшло, єй-богу! (Утирається.)От це вскочив, так вскочив — понікуди!

Завіса.

Дія друга

Великасвітлиця Сірків, по-міщанськи, але з претензією вбрана. Одні дверів кімнату, наліво — в пекарню, просто — вхідні.

Вихід І

Явдокія Пилипівнасама.

Явдокія Пилипівна(сидить коло столу іобмахується хусткою).Нуй день! Діждалися святого літечка! Спала вже, спала, та ніякдо вечора недоспала; упріла тільки, страх! (Утирається хусткою.)А старий іще спить! Ого! Прокопе Свиридовичу! Прокопе Свиридовичу! Докити будеш качатись! Вставай, бовже швидко до вечерні задзвонять!Прокопе Свиридовичу, чи ти чуєш!

Прокіп Свиридович(обзивається зкімнати).А-а! То ти до мене, Явдоню? Постой, трохипрочумаюся та потягнуся!

Явдокія Пилипівна. Ач, потягається, а якби япотягалася, то й гримав би! Та воно в свято ігодиться поспати, менче гріха: як не спиш, то почнешсудити кого абощо, а воно і є спокуса… Та чоговін не йде? Скучно самій. Проня пішли кудись, та вонине люблять з нами і говорити… Прокопе Свиридовичу, та вставай-бо!

Вихід II

Явдокія Пилипівна і Прокіп Свиридович.

Прокіп Свиридович(виходитьпотягаючись).Якось мені невірно… чи недоспав, чи переспав… Мовбихочеться чогось — чи хвигів, чи солоних огірків? (Сідає коло ЯвдокїїПилипівни.)Як тобі здається?

Явдокія Пилипівна. А якже мені про те знати! Хіба в мене твій рот?