Тафі і Теґумай. Як вигадали Табу ebook

РеД'яРд КіпЛінҐ

Переклад Володимира Чернишенка

Ілюстрації Володимира Штанка

Перекладено за виданням: Just So Stories. Rudyard Kipling.

Wordsworth Editions Limited. 1993

Чому не можна ловити рибу навесні, чому не варто галасувати в лісі? Всі члени Теґумаєвого племені знають ці правила змалку. А тепер і у вас з’явиться нагода з ними познайомитися, ще й дізнатися, навіщо батьки іноді просять не витріщатися на незнайомців і не галасувати. Маленькі читачі не лише поринуть у загадковий і казковий світ печерних людей, але й дізнаються, що таке Табу і які знаки можна використовувати для їхнього позначення ― незамінне знання для вчителів та вихователів!

Це третя й остання історія про Тафі й Теґумая, але тільки одна з багатьох казок Ред’ярда Кіплінґа.

Для молодшого шкільного віку.

Щонайважливіша річ, про яку слід згадати, кажучи про Теґумая Бопсулая і його дочку Тафімай Металумай, це Теґумаєві Табу, яких дотримувалися усі Бопсулаї.

Тож слухайте уважно, мої любі, слухайте і запам’ятовуйте, бо усі ми маємо Табу, і ви, і я.

Коли Тафімай Металумай (ми й далі зватимемо її Тафі) йшла до лісу на полювання з Теґумаєм, то ніколи не поводилася тихо. Навпаки – вона поводилася дуже гучно. Борюкалася в опалому листі, та ще й як! З’їжджала по глинистим схилам, рила ямки в піску ― та ще й які! Чапала, здіймаючи бризки, через калюжі й заболотини, та ще й як високо! Словом ― зчиняла страшенний гармидер. Тож не дивно, що усі тварини, на яких вони полювали, ― бобри, білочки, видри, борсуки, олені й кролики ― розуміли, що наближаються Тафі з татком, і кидалися врозтіч.

― Мені страшенно прикро! ― вже вкотре виправдовувалась Тафі.

― Що вже тепер вибачатись? ― хитав головою Теґумай. ― Білочки повтікали, бобри у воду попірнали, олені геть пострибали, кролі в нірках поховались... Треба б дати тобі прочухана, дочко Теґумаєва! Я так і зробив би, та ж сталося так, що я тебе люблю...

Аж ось Теґумай помітив руду білку, що вистрибувала круг стовбура ясена.

― Цс-с-с! ― прошепотів він. ― Онде наш обід, коли ти, звісно, поводитимешся тихо.

― Ой, де? Де?! ― застрибала Тафі. ― Покажи мені, покажи!

Її шепотіння-стриботіння могло б налякати й більшу звірину, до того ж, дівчинка від захвату скочила в зарості орляка і взагалі, здійняла страшенну бучу. Тож білочка розпушила хвоста і скочила на свої прудкі лапки. Мабуть, добігла аж до Сасексу, доки наважилася спинитись.