Радикальне самопрощення. Прямий шлях до істинного прийняття себе ebook

ПОДЯКИ

Є безліч людей, кому я хочу подякувати за підтримку впродовж тривалих років розвитку терапевтичного методу Радикального Прощення. Саме їхня незгасна віра в дієвість цього інструменту надихнула мене й сповнила рішучості щодо розробки також і техніки Радикального Самопрощення та написання книги, яку ви нині тримаєте в руках. Особливо я маю подякувати співробітникам мого Інституту, зокрема директорці «Відділу навчання і тренінгів» Карлі Гаррет, яка виказує незмінну й безмежну відданість ідеям Радикального Прощення і нашому Інститутові. Крім того, хочу сказати спасибі Гіні Фру та її чоловікові Томасу Киль-Фру за те, що їм вистачило віри й відваги, аби присвятити своє життя просуванню методів Радикального Прощення і Радикального Самопрощення в Німеччині, Австрії та Швейцарії. Я дуже вдячний їм за відданість роботі й готовність невпинно працювати над створенням Академії для підготовки та сертифікації інструкторів і ведучих семінарів із Радикального Прощення, забезпечувати їхнє навчання на найвищому рівні. І ще величезне спасибі Іринешу (Ереку) Рудніки за таку саму роботу в Польщі, а також моїй дорогій подрузі й інструкторові з Радикального Прощення Ірені Рутенберг; вона найперша з тих, хто почав працювати в цій країні — на своїй батьківщині. Я відчуваю безмежну подяку й любов до Джеймі Швальб, моєї редакторки у видавництві Sounds True, за те, що змушувала мене знову й знову доопрацьовувати текст — без її мудрих порад і лагідної підтримки ця книга була б далеко не така гарна. І ще маю слова вдячності продюсерові аудіо-додатку до цієї книги Ренді Роарку з Sounds True, до якого ставлюся з глибокою повагою. І, нарешті, ніхто не заслуговує на мою любов і подяку більше, ніж моя дружина ДжоАнна, чиї кохання й ніжна підтримка незмінно надихали мене під час роботи над книгою.

ВСТУП

Зважаючи на наш величезний поступ на шляху еволюції порівняно з далекими предками-приматами, можна подумати, що нині, у ХХІ столітті, маємо всі підстави пишатися собою. Одначе ні. Ґрунтовні дослідження людської психіки свідчать, що на глибинному рівні нас переслідує сильна й невідступна ненависть до себе.

Швейцарський психіатр Карл Юнґ і багато його послідовників виявили: і на індивідуальному, і на колективному рівні ми пригнічуємо в собі й витісняємо за межі свідомості колосальні масиви матеріалу про самих себе, який викликає в нас відчуття провини та сором. Юнґ назвав цей витіснений матеріал тінню. У кожного з нас, безперечно, є індивідуальна тінь, але, окрім того, усі ми розділяємо й тінь колективну, глибоко заховану в колективному несвідомому. І ми не маємо жодного бажання дивитися на неї та навіть визнавати її існування. Ми рішуче відкидаємо, заперечуємо її — ненавидимо її у собі. Ця тінь є витоком нашої ненависті до себе.

Тінь криється глибоко в несвідомому, але з цього не випливає, що її вміст інертний. Аж ніяк. Насправді тіньові явища постійно прагнуть прорватися на поверхню задля зцілення, але те, що ми боїмося глянути їм в обличчя, стає на заваді, й ми найчастіше вдаємося до всіляких захисних механізмів включно з різними формами проекції. Коли ми несвідомо здійснюємо проекцію тіні на інших людей, у результаті починаємо звинувачувати їх у всьому, що ненавидимо в собі. Це надзвичайно поширене явище — проекцію здійснюють навіть цілі політичні групи, релігійні організації та держави. Вони вбачають ворогів у тих, на кого здійснюють проекцію власної тіні, а потім розв’язують проти «ворога» війни або нападають на нього в інший спосіб.

Якщо дослідимо конфлікти минулого й сучасності, стане цілком очевидно, що в багатьох випадках ті самі звинувачення, які одна країна висуває проти іншої, є точним відображенням злочинів і помилок самої «країни-обвинувачки». Джерелом цих звинувачень є сором і відчуття провини через те, що відбувалося в минулому. У книзі «Радикальна Інкарнація» я докладно розглянув той факт, що Америка намагалася позбутися сорому й відчуття провини за етнічне чищення питомих американців, а також за багато інших злочинів проти свого народу завдяки здійсненню проекції всього цього на Саддама Хусейна і Слободана Мілошевича. В обох випадках розв’язані Америкою війни створили для країни можливості зцілення її тіні. Але, як нам нині відомо, Америка ці можливості втратила.

А якщо поглянути на справу з позицій духовності, можна припустити: ця глибоко вкорінена ненависть до себе ґрунтується на вірі, що люди свого часу вирішили відокремитися від Бога — учинили первісний гріх. Згідно з цим сюжетом на момент відділення ми усвідомлювали, що Бог дуже на нас гнівається — отже, здатний жорстоко покарати. Це породило колосальне відчуття провини, і єдиним способом подолання цього було витіснення у підсвідомість. А коли провина починає прориватися назовні, ми здійснюємо її проекцію на інших.

Навіть якщо ми не віримо саме в цю казочку про первісний гріх — наприклад, я радше не вірю, — усе одно слід визнати, що дуже багато злочинів, у яких ми звинувачуємо тих, кого вважаємо своїми ворогами, насправді є нічим іншим, як проекцією нашої ненависті до себе, зачаєної десь глибоко в душі. І це правда незалежно від причини тієї ненависті. Отже, ця книга має вирішити два завдання.

1. Зцілитися від ненависті до себе, що існує в колективній свідомості (іншими словами, у свідомості всіх людей, яких ми сприймаємо як єдину сутність), щоб ми перестали здійснювати її проекцію одне на одного, втілювати її у війнах та інших агресивних діях. У цьому сенсі ми можемо навіть стверджувати, що ця книга націлена на встановлення миру в усьому світі, на порятунок планети й трансформацію свідомості всього людства.

2. Допомогти вам примиритися із собою також на індивідуальному рівні. Сором і провина несуть дуже низькі вібрації, і якщо вони впродовж тривалого часу забруднюють ваше енергетичне поле, це надто його виснажує. Як наслідок, маємо занижену самооцінку, апатію та депресію. Тому книга «Радикальне Самопрощення» має допомогти вам підвищити свої вібрації та збалансувати рівень життєвої енергії.

Як відомо, коли одна людина значно змінює власну свідомість, її вплив хвилями розходиться в колективі, а це сприяє масовому зціленню. Фактично, з допомогою практик, які я пропоную, ви зможете наблизити здійснення моєї місії, яка полягає в тому, щоб «завдяки Радикальному Прощенню підвищити рівень свідомості на планеті та в досяжному майбутньому побудувати цілий Світ Прощення».

Так, я розумію, що це грандіозне завдання і, якщо по правді, коли вперше сформулював його на папері ще на початку 1990-х років, сам не вірив у можливість здійснення — особливо, якщо врахувати встановлений для себе дедлайн, тобто 2012 рік. Попри це певні зрушення свідомості все-таки почалися якраз у ці роки, й нині бачу, що вони протікають доволі швидко: наші індивідуальні вібрації щодня підвищуються. Найдієвіший і найуспішніший спосіб досягнення цього — використання технік Радикального Прощення і Радикального Самопрощення.

Люди не раз зауважували мені: мабуть, перш ніж прощати інших, нам потрібно навчитися пробачити собі. Тож чому я так зволікав? Чому книгу «Радикальне Самопрощення» я написав лише за десять з гаком років після «Радикального Прощення»? Можливо, слід було зробити навпаки?

Доволі довго я відповідав на ці запитання так: по суті будь-яке прощення є самопрощенням. Я виходив от із чого: якщо ми всі — одне ціле, значить, заподіяння шкоди іншому шкодить і нам. Таким чином, якщо я прощаю іншу людину, водночас прощаю себе. Саме це мав на увазі англійський аристократ Джон Бредфорд, який іще в ХVІ столітті побачив, як злочинця вели на страту, й мовив: «Отак ішов би і я, коли б не милість Божа». Іншими словами, у мені є дещо, цілком схоже на будь-яку іншу людину й спроможне робити те саме, адже, повторюся: якщо ми всі — одне ціле, то й схильності в нас однакові. Кожен із нас (потенційно) є Гітлером. Отже, хоч би що зробила інша людина, коли ми пробачаємо її, тим самим пробачаємо себе.

Одначе це спрацьовує лише тоді, коли ми здійснюємо саме Радикальне Прощення, бо це — єдиний простий і практичний метод, що автоматично забезпечує колективне прощення. А от у разі використання традиційних підходів до прощення — колективного прощення не відбувається. Причина в тому, що традиційне прощення здійснюється на людському (ментальному) рівні, на якому ми й далі засуджуємо людей і зберігаємо ментальність жертви. А от Радикальне Прощення працює на рівні духовному — воно залучає не ментальний розум і навіть не емоційний, а розум духовний. Далі в цій книзі я докладніше поясню різницю між цими рівнями розуму.

Один із ключових принципів Радикального Прощення полягає також у тому, що ми навмисно (хай і несвідомо, бо це робить не наше его, а наша душа) залучаємо у своє життя людей, здатних слугувати нам за відображення тих частин нашої сутності, які ми ненавидимо й заперечуємо та пригнічуємо; їх проекцію ми здійснюємо у зовнішній світ. Далі на сторінках книги обговоримо цю динаміку докладно, проте, можливо, ви вже зараз зможете пригадати людей, які постійно «натискали на ваші кнопки», — і визнати, що вони мов дзеркала показували деякі ваші риси, заперечені вами, витіснені зі свідомості; їх проекцію ви потім здійснили на цих людей.

З погляду Радикального Прощення якраз усвідомлення цього й було метою вашого спілкування з такими людьми. Проте навіть якщо ви це усвідомили, чи спадало вам колись на думку: можливо, ви самі привели цих людей у своє життя саме заради того, щоб вони відкрили вам очі, й це своєю чергою стало для вас гарною можливістю пробачити собі? Якщо нам вдається це зрозуміти, а далі ми ще й перестаємо засуджувати людину (тобто прощаємо її), автоматично припиняється здійснення проекції, і ми прощаємо також себе.

У практичному сенсі, коли ми простили інших людей, які уособлюють наші неприємні риси, надалі нам значно простіше прийти до самопрощення і самоприйняття, адже ми прощаємо у «зовнішньому» світі щось чи когось, хто є відображенням нас самих. Далі в книзі я покажу, що це набагато легше, ніж одразу пробачити те, що ми бачимо «всередині».

Я все-таки вирішив створити спеціальну книгу, присвячену Радикальному Самопрощенню, коли усвідомив, як багато людей навчилося легко прощати інших за допомогою інструментів Радикального Прощення, але досі важко пробачають самим собі — щось їх гальмує на цьому етапі. Навіть тоді, коли людям вдається успішно виконати роботу з Радикального Прощення й визнати, що вони самі створили ту чи ту ситуацію заради свого зцілення, вони часто й далі дорікають собі за те, що взагалі потребували створення такої ситуації. Іншими словами, попри всю роботу з прощення кривдників вони й далі звинувачують і мучать самих себе. Коли я це виявив, стало очевидно: нам потрібна ще одна технологія, не схожа на першу, хоча й безпосередньо з нею пов’язана.

Я ще глибше усвідомив потребу особливої практики, коли замислився про свій життєвий досвід — про два свої розлучення. У першому випадку «зрадницею» виявилася дружина, а я, відповідно, «жертвою». На сьомому році спільного життя вона мала інтрижку, а позаяк це сталося, перш ніж я відкрив для себе Радикальне Прощення, кілька років я буквально насолоджувався роллю жертви. А потім, після чотирьох років у другому шлюбі, дізнався, як це — самому бути причиною розриву. Я збагнув: відчуття провини, що мучило мене як «винуватця» другого розлучення, виявилося набагато сильнішим і тривало довше, ніж біль жертви в першому випадку.

Я не зраджував другій дружині, проте вона була набагато молодша за мене, не мала дітей, але дуже хотіла їх. У мене вже було троє дітей, і більше я мати не збирався, але до весілля всіляко уникав розмов на цю тему. Нам слід було заздалегідь усе обговорити, але цього не сталося; так виник конфлікт, який зрештою спричинив розрив. Я гірко дорікав собі, що побоявся вчасно визнати проблеми. І зараз бачу, що значно простіше міг би пробачити своїй першій дружині біль, якого вона мені завдала, ніж пробачити собі ті біль і страждання, яких зазнала моя друга дружина. (Згодом вона знову пошлюбилася, народила двох дочок, і ми досі добрі приятелі.)

Під час своїх семінарів я розглядаю чимало ситуацій, які вказують на необхідність окремої методології самопрощення. Наприклад, помічаю, що жертви жорстокого поводження майже завжди звинувачують себе. Якимось чином вони перетворюють усе, що з ними сталося, на власні помилки, й саме це заважає їм рухатися вперед. І річ тут не в тім, що вони не в змозі пробачити кривдникові. І ось для задоволення їхніх потреб і заповнення порожнечі в усіх нас я вирішив розробити методологію самопрощення і самоприйняття, яка допомагатиме нам пробачати собі. Водночас я розумів: ці методи мають ґрунтуватися на тих самих базових засадах, що й Радикальне Прощення.

Для тестування цієї теорії 2003 року я запустив онлайн-програму самопрощення і самоприйняття, а також відповідний семінар вихідного дня. Обидва ці інструменти виявилися дуже успішними: багатьом учасникам вдалося досягнути внутрішньої трансформації. Ця книга заснована на всьому, чого я навчився під час проведення таких семінарів, — адже я зміг зрозуміти, від чого саме людям потрібно зцілитися.

Якщо ви помітили: вам простіше прощати інших, ніж себе, або ж ви схильні вибачати людям скоєне проти вас, а потім звинувачувати себе за те, що таке допустили або навіть притягнули до себе, — ця книга для вас винятково корисна. Якщо ви багато років не могли простити себе й відмовляли собі навіть у найменшій крихті милосердя, яке щедро дарували іншим, тепер час вам збагнути: ви так само заслуговуєте на прощення, як усі інші. Час полюбити себе достатньою мірою, щоб дарувати це прощення.

Радикальне Самопрощення дає нам набагато більше надії, ніж традиційне прощення, адже ґрунтується на тих самих засадах, що й Радикальне Прощення. Звісно, я все докладно поясню на сторінках книги.

І Радикальне Прощення, і Радикальне Самопрощення / Самоприйняття перебувають в одній і тій самій концептуальній системі координат і спираються на один і той самий комплекс початкових припущень, які сягають своїм корінням у багато духовних традицій світу. Ось вони.

• Хоча наші тіла й відчуття свідчать, що ми — окремі індивіди, насправді ми всі — одне.

• Ми — духовні сутності, які вирішили пройти через людський досвід, хоча нині цього й не усвідомлюємо.

• Ми живемо одночасно у двох світах:

1) Світі Духу;

2) Світі Людському.

• Життя — не випадковий процес. Воно забезпечує цілеспрямовану реалізацію нашого божественного плану, щомиті надає нам можливість вибору і прийняття рішень.

• Ми самі створюємо власну реальність, спираючись на закон причин і наслідків. Наші думки є причинами, які породжують у світі певні фізичні наслідки. Реальність є виявом нашої свідомості. Наш світ є дзеркальним відображенням наших вірувань.

• На рівні душі ми в житті отримуємо те, чого потребуємо для духовного зростання. Від того, як ми оцінюємо отримане, залежить сприйняття нами життя: це для нас шлях скорботи чи простір радості.

• Ми ростемо й навчаємося через взаємини з людьми. Через взаємини зцілюємося і повертаємося до єдності зі світом та істини.

• Ми використовуємо закон резонансу, щоб притягнути до себе людей, здатних вступити в резонанс із нашими проблемами й завданнями, щоб ми могли зцілитися. У цьому сенсі вони виконують роль наших учителів.

Якщо все це новина для вас, не турбуйтеся. Насправді все далеко не так безглуздо, як здається на перший погляд, і заглибившись в цю книгу, ви потроху все зрозумієте. У будь-якому разі наш метод зовсім не потребує віри в наведені вище тези. Саме тому називаємо їх лише «припущеннями», а не «законами». Усе, що вам потрібно, — трішечки відкритися для можливості; життя влаштоване саме так — і цього достатньо.

Усе це підводить нас до думки, що жодних випадковостей не буває, і на рівні духу ніхто не вчиняє нічого поганого, не помиляється. Ми всі отримуємо все найпотрібніше для зростання і розвитку наших душ; кожен із нас у цьому сенсі служить іншим. А це означає, що жодних жертв і лиходіїв не буває взагалі.

Вочевидь усе це дуже відрізняється від традиційного прощення, за якого не беремо до уваги от чого: в основі будь-яких подій лежать певні духовні мета й завдання. Традиційний підхід спирається лише на людські уявлення про добро і зло, про те, що таке добре й що таке погано — він твердо вкорінений у світі людському. І, звісно, це цілком нормально. Одначе в такому разі свідомість жертви є нашою повсякденною реальністю, і навіть за щирого прагнення комусь пробачити глибоко в нашій душі живе віра, що сталося дещо неправильне.

Саме тому прощення дається нам так важко й так мало людей можуть до нього прийти — особливо до самопрощення. Як можна пробачати собі, якщо спираєтеся на віру в щось погане, вчинене вами, чи навіть у те, що погані ви самі? Безперечно, нам доведеться розглянути в книзі й цю проблему — адже ми нині живемо в Світі Людському. У книзі ви знайдете вправи, які проведуть вас через увесь процес і допоможуть опрацювати відчуття провини й сором, коли вони обґрунтовані. Та справжнє енергетичне зрушення відбувається, коли ми засвоюємо набагато ширший закон: на духовному рівні нічого поганого ніколи не відбувається — і це допомагає нам примиритися абсолютно з усім. Проте майте на увазі: цю ідею слід опрацьовувати не на рівні розуму. Робота інструментів, запропонованих у книзі, відбувається на рівні духу.

У Частині І ми дослідимо це питання глибше, і там-таки висловимо деякі цікаві й захопливі ідеї щодо самопрощення взагалі й Радикального Самопрощення зокрема. Вони приведуть нас до дослідження природи нашого «я».

Якщо знання — сила, то знання про себе — мудрість. За такого припущення наша книга пропонує низку вправ, які допоможуть вам більше дізнатися про себе або, точніше, про ваші численні «я». Гадаю, вам буде дуже цікаво дослідити цілу спільноту персонажів, які мешкають усередині вашої свідомості, й виділити найсхильніших до виявлення себе у певних ситуаціях.

Крім того, тут ви знайдете відповідь на важливе філософське запитання, що неминуче виникає, коли йдеться про самопрощення: а хто ж тут прощає і кого? Коли розгадаємо цю шараду, виявимо, у чому полягає фундаментальна відмінність між традиційним самопрощенням і Радикальним Самопрощенням — і зрозуміємо, чому друге є практично миттєвим і дається легко, тимчасом як перше залишається справою складною і майже нездійсненною, хоч як старайся.

Значною мірою практика Радикального Самопрощення полягає в тому, щоб свіжим поглядом вдивитися у власні вчинки, які викликають у вас відчуття провини, й відкритися для нового тлумачення, заснованого на духовній реальності — тлумачення, яке зводиться до того, що все відбувається з певної поважної причини.

Частина ІІ цієї книги зосереджена на практичних питаннях: яким чином ми можемо цього досягти, використовуючи різноманітні інструменти самопрощення, і як конкретно потрібно застосовувати ці інструменти в різних ситуаціях.

Якщо до 1990-х років небагато людей цікавилися самопрощенням (і будь-яким прощенням), вважали, що воно доступне тільки найблагочестивішим особам (майже янголам), тепер у суспільстві є розуміння, що ми всі маємо цього прагнути — як мінімум тому, що це добре для нашого фізичного здоров’я і духовного зростання. Сподіваюся, інформація з цієї книги принесе вам користь. Вірю, що вона зробить ваше життя вільним і радісним.

ЧАСТИНА ПЕРША. Зрозуміти себе

РОЗДІЛ 1. ДАО САМОПРОЩЕННЯ

Чи то йдеться про самопрощення, чи про те, щоб прощати інших, в обох випадках це справа винятково складна. Та в одному випадку ми сприймаємо себе як виконавця певного злочину або сумнівного вчинку, що породжує в нас відчуття провини, а в іншому вважаємо себе жертвою людини чи обставин, і це викликає злість та образу.

І хоча більшість із нас скажуть, що знають сенс слова «прощення», проте, якщо попросити будь-кого дати цьому визначення, відповідь найчастіше мало зрозуміла; а дати задовільне визначення самопрощення взагалі не вдається практично нікому. І от у таких реаліях ми спробуємо з’ясувати, що таке самопрощення порівняно з прощенням інших.

У словнику англійської мови Вебстера сказано: «простити» означає «відпустити» образу або звільнитися від бажання покарати кривдника. Згідно з цим визначенням можна припустити, що самопрощення означає здатність відпустити почуття провини й сором та звільнитися від нав’язливих думок про події, спричинені цим почуттям. Але як саме «відпускаємо» подібні почуття? Яким чином «залишаємо образу в минулому»? Ніхто не зможе цього пояснити. І як це можна застосувати до себе самих?

Словник Вебстера наводить слово «помилувати» як синонім до «простити». Але як ми можемо помилувати кривдника? Милувати взагалі не в нашій владі. Припустити, що ми можемо милувати — це, фактично, гратися в Бога. Якщо ж «милуємо» себе, постає питання, а хто кого милує? А ще в народі існує вислів «простити й забути» — але як ми можемо забути подію, що буквально закарбувалася в пам’яті? Так чи інак мусимо навчитися прощати, але при цьому пам’ятати, що саме відбулося. Адже тільки так можемо засвоїти урок, щоб не повторювати помилок минулого.

Роберт Енрайт із «Групи Дослідження Людського Розвитку» визначає прощення як «Не тільки рішення чи вибір на користь відмови від власного права на образу (почуття провини та сором [курсив — мій]), а також від негативних суджень, але обов’язкове заміщення цих почуттів співчуттям, великодушністю і любов’ю (серед іншого й до себе)». Що тут сказати? Одна річ — прийняти інтелектуальне рішення щодо відмови від цих почуттів та замістити їх співчуттям і зовсім інша — реалізувати це рішення на практиці. Співчуття народжується з серця, а не з розуму.

Кандидат філософських наук Пол Т. П. Вонґ сказав: «Прощення також включає співчутливе прийняття наших ворогів, усупереч природним почуттям гіркоти, ворожості й страху. Це добровільна, цілеспрямована дія з метою прийняття недоліків і провин, списання всіх боргів і відкрит­тя нової сторінки у взаєминах. І це — надзвичайно складне завдання». А щодо самопрощення нам слід переформулювати це визначення так: «Самопрощення також включає співчутливе прийняття себе як кривдника попри природне відчуття провини і сором. Це добровільна цілеспрямована дія з прийняття своїх недоліків і провин, відмови від прагнення покарань для себе й перегортання цієї сторінки свого життя». Проте ми жодним чином не відповіли на ключове запитання: як саме це здійснити?

Чарльз Ґрісвольд, професор філософії у Бостонському університеті й автор книги під назвою «Прощення», іде ще далі. Він наполягає на взаємності між кривдником і жертвою. Іншими словами, прощення має бути обопільним. «Щоб прощення було справжнім, — каже він, — кривдник мусить вибачитися, і його вибачення мають прийняти. Без певного відшкодування чи компенсації з боку кривдника прощення як таке не відбувається».

Не згоден. Прощення по суті є чимось, що ми робимо для себе, — незалежно від того, чи демонструє кривдник каяття. Вважаю так: говорити людині, що ми їй пробачили, взагалі недоцільно. Зрештою, людина може й не розуміти, що вона вас образила. У такій схемі вбачаю лише різновид маніпуляції, і цілком можливо, що це спричинить лише негативну реакцію, наприклад, обурення.

Коли ми визначаємо каяття як необхідну умову прощення, тим самим передаємо контроль кривдникові, а в скривдженому стверджується свідомість жертви. Як наслідок, останній має підстави сказати: «Я тобі й пробачив би, але ти сам не дозволяєш!». Або: «Ти не вибачився, отже, я ніколи не зможу позбутися цього болю». А що робити, коли кривдник узагалі помер? Невже прощення неможливе? Маячня.

Плутанина виникає тому, що люди змішують значення двох слів: «прощення» і «примирення». У разі прощення залучений лише один — той, хто прощає. А примирення — справді взаємний процес. Потрібно, щоб і кривдник, і ображений прагнули примирення, а це означає, що жертва погоджується відмовитися від гніву й жаги помсти, а кривдник звільняється від почуття провини, бо приносить свої вибачення та (або) надає певну компенсацію. Обидві сторони мають визнати, що хтось один або обоє зазнали кривди, й тепер обопільно прагнуть загоєння ран і відновлення взаємин. Угода про примирення може включати реституції або репарації в тій чи тій формі.

Коли люди бажають врятувати свій шлюб після конфлікту, належна робота полягатиме радше в примиренні, ніж у прощенні І це — навіть у тому випадку, якщо одна сторона справді вчинила те, що їй слід прощати. Щоб взаємини справді повернулися до стану значущого партнерства, зазвичай з обох боків потрібні кроки саме з примирення, а не з прощення.

Кінець безкоштовного уривку. Щоби читати далі, придбайте, будь ласка, повну версію книги.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.