Припини це. Як розпізнати насильство та протидіяти йому ebook

Вступ

Щодня ми взаємодіємо з величезною кількіс­тю людей і формуємо свої соціальні контакти на основі потреб, закладених із самого дитинства. Але що більше часу ми присвячуємо соціальним зв’язкам і мимоволі стаємо їхніми заручниками, то більше стикаємося з таким явищем, як насильство.

Уже сім років я працюю психотерапевтом і за цей час почув історії сотень людей. Хтось звертається з проблемами депресії, хтось — зі складнощами в роботі й перфекціонізмом або панічним розладом. Але дуже часто причинами, які підштовхували моїх пацієнтів звертатися по допомогу, слугували травми як наслідки пережитого насильства.

Яка перша асоціація виникає у вас, коли ви чуєте це слово? Напевно, щось, що пов’язане з грубим фізичним впливом чи нападом, із чимось, що можна явно побачити й зафіксувати. Однак це не зовсім так. Іноді та наукова література, з якої ми черпаємо знання про чинники й ознаки насильства, не дає достатньо інформації, щоб помітити насильство на практиці, виявити його в інших, а тим паче зрозуміти, як ми самі несвідомо можемо бути його причиною.

Чому так важливо повною мірою усвідомлювати природу цього явища? По-перше, застосування насильства — це кримінальна відповідальність, адже насильник порушує засадничі права людини. Але це тільки верхівка айсберга.

Уявіть дитину — усміхнену, з великими очима, яка видивляється шлях у щасливе майбутнє. Аж ось хтось закриває цей шлях, справляючи специфічний вплив на сфери розвитку та її становлення як успішного члена суспільства. Що трапляється із цією дитиною? Передусім такий сценарій часто породжує схильність до девіантної поведінки, труднощі в соціальній адаптації, психічні розлади, а в найгіршому випадку формує людину, яка також може стати насильником. І врешті ми отримуємо зачароване коло: потерпілий від насильства в минулому ставатиме насильником у майбутньому.

Подібного роду ситуація впливає не лише на насильника й потерпілого, вона завдає удару соціальному шару довкола них, змінюючи життя безлічі людей. Насильство руйнує людину, до якої було застосоване, і якщо не одразу, то цей вплив проявиться згодом у багатьох аспектах її життєдіяльності.

Насильство — не завжди очевидне явище.

Насильство впливає на життя соціуму.

Насильство визначає наше майбутнє і взаємини з людьми.

Насильство заважає нормальному розвитку людей у соціальному середовиші, у сім’ї чи в колективі.

На жаль, саме через незнання принципів оцінювання насильства більшість людей не звертається по допомогу до фахівців, вважаючи такий стан справ нормальним.

У моїй практиці багато жінок і чоловіків перебували в стосунках і навіть не підозрювали, що між ними відбувалося насправді. Це, своєю чергою, впливало на формування сімейних цінностей, виховання, комунікацію з довколишніми, а дітям демонструвало негативні моделі поведінки й завдавало додаткового дискомфорту в процесі становлення особистості.

Ця книжка покликана допомогти нам розібратися в природі і джерелі насильства, у кожних із форм і видів насильства, також ми зрозуміємо, за якими ознаками його можна розпізнати, якого алгоритму дій варто дотримуватися, щоб мінімізувати прояв насильства у власному житті, і до кого звертатися по допомогу, якщо насильство трапилося в минулому.

У першому розділі ми поговоримо про справжню причину насильства як явища — агресію. Про те, кому вона властива — усім нам чи це доволі рідкісне явище, про те, чи можна приборкати таку емоцію в повсякденному житті. Після цього ми розглянемо оцінювання агресії всередині комунікації з іншими людьми і проговоримо всі критерії насильства, щоб сформувати базове розуміння того, що є нормою і не завдає шкоди, а що, навпаки, є нездоровою моделлю поведінки.

Після загального опису в наступних розділах ми розберемо кожен вид насильства на прикладах з моєї практики:

Звісно, ми не пройдемо повз таке явище, як педагогічне нехтування, коли базові потреби людини не задоволені й вона стикається з маніпуляціями, провокаціями, постійно відчуває провину, сором і супутні негативні емоції.

У кінці книжки ми підіб’ємо підсумок у тому, яке насильство є найпоширенішим і найчастіше проявляється зовні. Крім того, ми зможемо зрозуміти, як нам вибудовувати асертивність, тобто гідну, самостійну модель поведінки, яка дозволить формувати здорові взаємини з довколишніми людьми.

Хочу звернути увагу, що наприкінці кожного розділу, а також у післямові ви побачите своєрідні чеклісти для кожного виду насильства. Якщо хоча б один пункт із запропонованого переліку вам відгукнеться і ви зрозумієте, що стикаєтеся з таким у повсякденному житті, не варто заплющувати на це очі. Це вже тривожний знак і привід переглянути модель поведінки в тому середовищі, де ви стикаєтеся з тим чи іншим проявом насильства. Також ці чеклісти будуть корисні всім, хто сумнівається в тому, чи присутнє насильство в їхньому житті, чи є вони свідками насильства в житті інших людей.

Приклади з особистої практики й велика кількість кейсів, пов’язаних з усіма видами насильства, дозволять нам чіткіше оцінювати дії як усередині, так і поза соціальними групами.

Як фахівцю, якому довелося почути безліч історій, часто жахливих, мені дуже хочеться, щоб кожен з нас розумів важливість попередження насильства і знав алгоритм дій у критичній ситуації. Крім того, усі ми маємо усвідомити, що звертатися по допомогу — це нормально, бо тільки завдяки роботі з фахівцем можна позбутися наслідків травматичного досвіду.

Сподіваюся, ця книжка буде корисною і потрібною.

Спартак Суббота

Частина перша. Природа насильства

1. Категорії насильства

Насильство — явище неоднотипне, що має безліч категорій, форм і видів. Тому спершу слід окреслити це поняття, визначити його основні ознаки, щоб далі можна було спиратися на фундаментальні засади.

Насильство — це навмисне застосування прямої фізичної сили чи влади або загроза застосування їх проти себе, іншої особи, групи осіб чи громади.

Результатом насильства є:

Насильство обов’язково має спрямованість, тобто об’єкт, щодо якого чиниться застосування сили чи влади. Відповідно до типу такого об’єкта ми виокремлюємоузагальненікатегорії насильства, до яких належать:

Із часом модель насильства щодо самого себе може поширюватися на інших людей. Наприклад, частими є випадки, коли насильницькі злочинці або серійні вбивці спочатку здійснювали акти агресії, спрямовані на себе, а в якийсь момент вийшли за рамки звичної моделі й перейшли до актів насильства стосовно інших людей.

Міжособистісне насильство є поширенішим за рахунок того, що комунікація з іншими людьми в наш час неминуча, тож різні форми насильства щодо інших людей часто проявляються неусвідомлено. Інакше кажучи, людина може вчинити акт насильства, не надавши цьому жодного значення й не категоризуючи свої дії як насильство.

Категорії загальної спрямованості (на самого себе, на іншу людину, на колектив) деталізуються у видах, що визначають специфіку прояву насильства. Сюди ми зараховуємо поширені поняття фізичного насильства, сексуального насильства, завдання шкоди, психологічне насильство й менш знане економічне насильство та порушення якості виховання. Про види насильства ми поговоримо далі, а зараз розглянемо механізми й причини його виникнення.

2. Агресія як джерело насильства

Для того щоб зрозуміти, що є першопочатковою причиною насильства, нам необхідно звернутися, з одного боку, до біології, а з іншого — до соціальних і психологічних чинників.

Причиною насильства є труднощі в регуляції агресії.

Розберімося, що таке агресія.

Це поняття можна тлумачити в кількох аспектах: як біологічне явище, як соціальне явище, як рису характеру особистості і як модель поведінки.

Агресія — це передусім біологічно зумовлений стан, пов’язаний з поведінкою тварин, що, виявляючи її, активно демонструють свій статус і захищають те, що їм належить. Звісно, у своєму розвитку людина пішла значно далі, набувши самосвідомість і інші блага вищої нервової діяльності, однак це не скасовує її стосунку до деяких елементів тваринного світу.

До біологічних причин агресії належать особ­ливості роботи нашого мозку, зокрема трьох його ділянок: гіпоталамуса, мигдалеподібного тіла й поясної звивини. Гіпоталамус відповідає за вироб­лення гормонів, що дають людині змогу реагувати як на позитивні, так і на негативні подразники зовнішнього середовища. Це свого роду центр управління, що запускає вервечку реакцій. Гіпоталамус безпосередньо пов’язаний з мигдалеподібним тілом, яке допомагає оцінювати рівень загрози цих подразників. Також мигдалеподібне тіло відповідає за соціальний аспект, дозволяючи нам вибудовувати комунікацію з довколишніми людьми й формувати певні емоції. Один злочинець, який скоїв понад десять убивств, згодом описав свою модель поведінки як неконтрольовану зі спалахами агресії. Подальше детальне дослідження його організму привело лікарів до виявлення патологічної активності в гіпоталамусі та пухлини надниркової залози. Це дало фахівцям змогу зробити висновок, що людина не могла контролювати своєї поведінки, вдавалася до насильства й скоювала злочини на ґрунті порушень у роботі центральної нервової системи.

Ще один орган, який значною мірою відповідає за агресивну поведінку людини, — поясна звивина. Це та ділянка центральної нервової системи, що допомагає людині розуміти, які дії вона може вчинити щодо певного об’єкта і які наслідки із цього можуть бути. Поясна звивина виконує свого роду функції врівноважувача, підказуючи можливий розвиток подій на основі тих чи інших реакцій. Ця частина нервової системи, у комбінації з мигдалеподібним тілом і гіпоталамусом, дозволяє людині переживати відчуття, яке ми називаємо інтуїцією.

Інтуїція не є навичкою, вона пов’язана зі здатністю людини прогнозувати можливі наслідки дій на основі тих даних, які вона отримала із зовнішнього середовища. Коли в певний момент ми, суто інтуїтивно, уявляємо, що внаслідок чогось станеться щось, це свідчить про здатність нервової системи передбачати можливі наслідки в обхід нашої свідомості. Така здатність дозволяє нам приймати рішення з меншими витратами й отримувати більше переваг.

Попри те що ми вважаємо агресію негативним чинником, не можна ігнорувати того факту, що вона є єдиним інтегратором і модифікатором нашої поведінки: «Припущення, що люта реальність і палеозою, і наступних епох, що формували мозок, могла відчувати потребу в якихось інших інтеграторах поведінки, крім агресії, є суто фантазійним і всерйоз обговорюватися не може»1.

Річ у тім, що колись виживання кожного виду на планеті забезпечували зрілість і сила агресії. Будь-яка «позитивна» риса, що домішувалася до них, була для цих видів самовбивчою. Якби вони керувалися лише «позитивними» рисами, їх поскидали б з еволюційної сцени. Саме тому комплект агресій і ліг в основу будь-якої складної поведінки. І саме його тією чи іншою мірою успадкували ссавці, зокрема гомо сапієнс. До речі, більше успадковувати не було чого. «У реальності нашої еволюції жодні якості, крім тих, що детонуються агресіями та їхніми похідними, не мали, не мають і, вочевидь, не матимуть жодної суттєвої цінності»2.

Тому

прояви наших потреб прямо чи опосередковано пов’язані з агресією.

А що таке агресія в соціальному розумінні? Це мотивована руйнівна поведінка, що суперечить нормам співіснування людей, завдає фізичної та моральної шкоди людям або викликає психологічний дискомфорт. Ми вже побіжно згадували, що будь-яка форма комунікації базується на агресивності — усе залежить лише від ступеня її вираженості, соціальних норм і здібностей індивіда, який проявляє агресію, до адаптації до навколишнього середовища.

Агресивність як риса характеру — це стійка характеристика особистості, що відображає її схильність до таких емоційних станів, як гнів і злість, і до поведінки, метою якої є заподіяння шкоди довколишнім. Крім того, людина з такою рисою характеру схильна застосовувати насильницькі методи для досягнення своїх цілей.

Агресія як модель поведінки означає поведінку людини, спрямовану на розподіл і перерозподіл ресурсів, що дуже схоже на біологічну модель. У ролі ресурсу може бути їжа, партнер, потомство, соціальний статус, влада, дохід, престиж, територія, психологічний комфорт. Стимулятором до прояву агресії чи до готовності її проявити в цій моделі є страх дефіциту ресурсів.

Так чи інакше, поведінка людини базується на униканні страху й негативних подразників, що формують у нас або захисну модель поведінки, або нападаючу, тобто агресивну. Найкращим і, мабуть, єдиним інтегратором такої поведінки і є агресія.

Як ви вважаєте, чи може співчуття, самопожертва або милосердя бути агресією? Хай як парадоксально, але може. Агресія є основним рушієм досягнення і перерозподілу ресурсів, а певні форми поведінки, які можуть вважатися правильними в суспільстві, у цьому допомагають. Самопожертва, наприклад, робить нас більш затребуваними в певному середовищі. Співчуття робить нас зручнішими й адаптивними в групі. Милосердя робить нас більш прийнятними, що дає нам змогу отримати більшу кількість ресурсів.

Варто пам’ятати, що комплект агресій узагалі є головним чинником, що формує норму поведінки будь-якої живої істоти. Основних видів агресій шість або сім з огляду на те, що питання про межі між близькими типами агресій і їхні назви досі лишається дискусійним. До них належать: «хижацька», або praedonia agressio, «материнська», або materna agressio, «статева» (sexualis agressio), «правова», тобто «агресія самозаяви» (justa agressio), «територіальна» (terretris agressio), «міжсамцева» (intermasculina agressio), «страхова» (reveritoria agressio). Поряд з основними видами існують менші, «інструментальні», агресії, які також структурують поведінку тварин і людей.

Однією з основних є «хижацька» агресія. Саме її потенціал забезпечує майбутнє виду і його розвиток, бо саме хижацтво змушує організм шукати і знаходити складні, але й найефективніші форми поведінки. Будучи найдинамічнішою з агресій, praedonia одночасно здатна зосереджувати всі можливості організму на досягненні мети, часом через подолання безлічі обставин і перешкод. За ступенем фундаментальності й важливості вона зіставляється з такими базовими видами агресій, як materna, sexualis і justa. Цілком імовірно, praedonia значно вагоміша, ніж terretris, intermasculina, reveritoria й інші види агресії.

«Хижацька» агресія багатогранна, складна, сповнена нюансів і, що найважливіше, може провокувати ту поведінку, за якої всі прояви самої агресії ретельно сховані. Наочні зразки її проявів можна побачити в літературі чи науці, де в основі успіху — завжди вміле, нещадне, терпляче полювання за результатом. Утім тут (найімовірніше) присутній симбіоз агресій, де justa грає не меншу роль, ніж praedonia3.