Роксолана ebook

Олександра ШУТКО

Роксолана:

життєпис

Ця книга присвячена біографії найвідомішої султани-українки, зачинательки «Жіночого султанату» в Османській імперії — Роксолані (Хюррем), яка волею долі з простої полонянки стала спочатку улюбленою наложницею, а згодом єдиною дружиною наймогутнішого султана Сулеймана Пишного та матір’ю його наступника — Селіма ІІ. У виданні вміщено дев’ять її любовних послань до султана Сулеймана в авторському перекладі з турецької мови (одне з них оприлюднено українською уперше) і чотири — дипломатичні, адресовані угорській королеві Ізабеллі Яґеллонці, польському королеві Сиґізмунду ІІ Августу та перській принцесі Султан Бейгюм — сестрі шаха Тагмаспа, а також відповіді, які надіслали Роксолані ці монархи. Наприкінці книги розповідається про вшанування цієї величної жінки, її роль в історії українців і турків та як вона надихнула митців на створення чудових творів.

І. Славетна султана – Роксолана

В гаремі її ще звуть Хуррем, тобто розвеселена...

Для Європи хай буде Роксолана.

Одне ваше донесення у Венецію —

і світ довідається ще про одну могутню жінку.

Павло Загребельний «Роксолана»

Останнім часом в Україні зріс інтерес до правління османських султанів. Цьому посприяв турецький телесеріал «Величне століття», в якому йшлося не лише про могутнього султана Сулеймана, а й про його супутницю та дружину Хюррем1-султан. У Європі вона відома як Роксолана2.

Уперше це ім’я згадав у своєму щоденнику від 1542 року генуезький банкір у Стамбулі, розповідаючи про весілля султана Сулеймана. Згодом посол Священної Римської імперії Ож’є Гіслен де Бусбек назвав Роксоланою дружину султана у «Турецьких листах», написаних між 1555 і 1560 роками. Так тоді османи величали вихідців із земель Польського Королівства — Рутенії, або ж Роксоланії, де проживали українці.

Про походження Роксолани, яка з полону кримського хана потрапила до гарему султана Сулеймана Пишного, відомо небагато. Венеційські дипломати у Стамбулі П’єтро Брагадін і Даніелло Людовічі вважали, що вона була русинкою. Так називали тоді українців та білорусів. А французький посол у Венеції Гуеллямо Пелісьє 1540 року інформував свого короля, що ця жінка походила з руського народу, який живе «від Карпатських гір аж до Бористена й Понта Евксінського», тобто від Карпат до Дніпра й Чорного моря.

Церква Св. Духа в Рогатині Івано-Фрaанківської обл. Фото Романа Ясінського

Польські посли, які відвідували Стамбул, надали точніші відомості про по­ходження Роксолани. Крістофіно Демінео Перегрін Полонус у доповідній великому канцлерові Великого князівства Литовського Леву Сапезі 1596 року повідомив, що дівчина була «попівною з Рогатина з народу руського». Раніше вважали, що псевдонімом Крістофіно Демінео Перегрін Полонус користувався Станіслав Негощевський, який отримав блискучу освіту з тео­логії і філософії в університетах Кракова й Падуї, володів, окрім латини й італійської, іспанською, арабською, грецькою і єврейською мовами та був знаним поетом і мандрівником. Утім, нещодавно польська дослідниця Еліза Малек довела, що Крістофіно Демінео Перегрін Полонус — це дипломат, перекладач та письменник Кшиштоф Дзержек, який з 1569 року, за протекцією Сиґізмунда ІІ Августа, протягом шести років вивчав у Стамбулі османську мову. До Польщі повернувся за правління Стефана Баторія, який доручав йому багато дипломатичних місій до Стамбула й Москви.

Наприкінці ХVII століття свідчення Крістофіно Демінео Перегріна Полонуса про походження Роксолани передрукували й московити3. Таку ж інформацію залишив член польського посольства у Стамбулі в 1621–1622 роках Самуїл Твардовський, зазначивши у поемі «Посольство Кристофера Збаразького», що Роксолана, яку часто називав просто Русинкою, «підлого4 попа з Рогатина донька».

Рогатинці переказують легенду про батька Роксолани — пароха церкви Святого Духа. Однак підтвердити таку інформацію, на жаль, неможливо. Документи, що містять перші відомості про священнослужителів цього храму, датовані лише 1564 роком. Хоча згадка про заснування Святодухівської церкви сягає ще ХІІ століття.

Прикметно, що литовський дипломат Михалон Литвин близько 1551 року написав: «Ось і найулюбленіша тепер дружина турецького імператора, мати його найстаршого сина і наступника, колись була викрадена в нашій країні». На думку українського «роксоланознавця» Євгена Крамара, тут ідеться саме про Роксолану, яка на той час уже володарювала в султанському палаці, а не Махідевран. Оскільки Литва й Польща перебували в унії (союзі) між собою, то, пишучи про «нашу країну», Михайло Литвин мав на увазі польські землі, що нині належать Україні. Таку ж інформацію про литовське походження Роксолани залишив 1570 року московський посол Іван Новосільцев.

Роксолана. Невідомий автор. 38×26 см. Львівський історичний музей, №1496

Справжнє ім’я Роксолани історія не зберегла. Нас­тею й Олександрою цю жінку «охрестили» українські та польські письменники у ХІХ столітті. Прикметно, що від портрета Роксолани, який зберігається у Львівському історичному музеї, пішло у народ імовірне її прізвище — «Лісовська». Адже на ньому султана зображена в білій чалмі з червоними смужками, яка віддалено нагадує оригінальні головні убори «лісовчиків» — воїнів із загону польського полковника Лісовського. Таку думку висловив мистецтвознавець Платон Білецький, який у цьому портреті бачив не Роксолану, а невідомого юнака, лісовчика-кавалериста.

За його словами, османські жінки не носили тюрбанів. Але це — хибне твердження. Адже на краківському портреті невідомого художника ХVI століття, про який ми розповімо далі, Роксолана зображена у тюрбані. Такі ж головні убори зі сукна в арабському стилі можна побачити і на портретах фавориток османських султанів ХVII століття. Тож у нас нема сумніву, що на львівському портреті — саме її зображення.

Турецький історик Мустафа Чаатай Улучай вважає, що Роксолана увійшла у гарем Сулеймана ще під час його перебування в Манісі. Адже у списку наложниць цього султана є ім’я Шадуман, що в перекладі з арабської означає — «весела», «радісна». Таке ж значення має і перське ім’я Роксолани — Хюррем, яке їй дали в султанському гаремі.

Роксолана. М. Пагані. 1540–1550 рр. Британський музей (Англія), №1878,0713.4166

Утім, цю інформацію ставить під сумнів той факт, що зі сходженням на трон Сулейман Пишний планував піти у свій перший військовий похід на польські землі, звідки родом була Роксолана. Кримський хан Мехмед Гірей відмовив його від цього, зазначивши в листі від 1521 року, що польський король за мирною угодою платить Османській імперії щороку велику данину — 15 тис. флоринів, тобто $2 млн 205 тис.5 У разі війни з ним султан міг зазнати лише збитків. Тому Сулейман Пишний змінив своє рішення та пішов у похід на угорські землі. Водночас покарав Мехмеда Гірея, відправивши до Криму його доньку, яку, відповідно до обіцянки батька Сулеймана Пишного, Селіма І Грізного, мав пошлюбити після сходження на трон. Також відмовився повертати кримському ханові Кафу, призначивши туди намісником Зейнела-пашу — другого візира.

Усе це свідчить про те, що на початку правління Сулеймана Пишного в його житті ще не було Роксолани. Перші відомості про неї датовані кінцем 1521 року, оскільки вона народила від султана свого первістка, якого назвали Мехмедом. Діючи за принципом «одній матері — один син», Роксолану зі сином мали відіслати до Старого палацу, де розміщувався гарем. Адже після народження хлопчика його матір-наложниця, за османськими традиціями, не мала права ділити ложе з його батьком-султаном.

Але у випадку з Роксоланою султан не зробив цього. Наступного року вона народила йому доньку Міхрімах, 1523-го — сина Абдуллаха, який помер 1526-го та похований разом з іншими дітьми Сулеймана від перших дружин у мавзолеї благодійного комплексу султана Селіма І Грізного. 1524 року з’явився на світ рудоволосий Селім, який по смерті батька став султаном, а 1525-го — Баязид. Через шість років народилася наймолодша дитина Роксолани — син Джихангір (у перекладі дослівно — «увійди у світ», а в іншій версії це ім’я звучить як «Джихангьор», тобто «побач світ»), який був горбанем.

«Гарматні ворота» палацу Топкапи у Стамбулі

До Роксолани етапи кар’єрного зростання султанської наложниці визначались її переїздами між Новим палацом, який називається Топкапи, дослівно «Гарматні ворота», і Старим, який був розташований на місці Стамбульського університету, але до наших днів не зберігся. Нових наложниць для султанів привозили зі Старого палацу. Наложниця (інтимна партнерка) переїжджала в Новий палац і деякий час мешкала там, у кімнатах, що мали назву «saray-ı duhteran», тобто палац жінок як об’єкт статевого потягу султана. Якщо за цей час вона вагітніла, то поверталася до Старого палацу, де їй виділяли апартаменти й невільниць, щоб могла підготуватися до пологів. Після народжен­­ня дитини залишалася її виховувати у Старому палаці. Якщо народжувала дівчинку, то могла знову стати інтимною партнеркою султана. Якщо ж народжувала сина, могла розраховувати на від’їзд із ним у провінцію, управління якою тому доручали у 15–16 років, де очолювала його гарем.

Роксолана ж порушила ці традиції, ставши багатодітною улюбленицею султана. Після народження первістка Мехмеда вона почала отримувати 5 тис. дукатів на рік, тобто $735 тис.6 Додатково на прикраси султан Сулейман виділив їй 100 тис. дукатів, тобто $14 млн 700 тис. Він 1524 року також подарував Роксолані будинки у Стамбулі неподалік хамаму (турецької лазні) Махмуда-паші, які належали страченому в Єгипті Ахмедові-паші. Тоді ж її почали називати «хасекі», тобто фавориткою султана, яка вперше на порушення усталеного в султанському гаремі принципу «одній матері — один син» народила шестеро дітей — п’ять хлопчиків та дівчинку.

Як же юна чужинка Роксолана зуміла причарувати старшого за неї на одинадцять років султана Сулеймана, який до того мав чимало жінок?

За розповідями венеційських послів, ця жінка не була гарною за османськими канонами краси, радше милою та делікатною. Про те, що Роксолана була тендітною, свідчать також лляні пов’язки (кашбашти), які вона надягала на голову, зав’язуючи їх ззаду на вузол. Довжина пов’язок — 53 см. Це розмір її голови, що є ознакою справді мініатюрної жінки. Портрети Роксолани від 1530 та 1540-х років, написані Матео Пагані, а також невідомим художником (Львівський історичний музей) та італійським художником (Віденський музей історії мистецтв), є цьому підтвердженням.

Візерунок кашбашти Роксолани. Atasoy N. Haseki Hürrem Sultan ve Vakıfların Altın Çağı. — Istanbul Büyükşehir Belediyesi (Kültür A.S.) Yayınları, 2018. — S. 32

Це вже пізніше, будучи матір’ю щонайменше шести дітей, Роксолана перетворилась із тендітної дівчинки на поважну жінку з пишними формами, що, однак, не позначилося на почуттях до неї султана Сулеймана.

Про розкішні форми цієї султани у зрілі роки свідчать її портрети роботи Тиціана від 1550-х років та невідомих художників, що нині зберігаються в Музеї художнього та циркового мистецтва братів Рінглінгів у Сарасоті (США), колекції британської монаршої родини та у Кракові в Домініканському монастирі при базиліці Св. Трійці.

Повнуватою, проте гарною назвав Роксолану в 1550-х роках генуезець, якого вона гостинно приймала у своєму помешканні — літньому павільйоні з видом на море. Ось як він описав цю зустріч:

«Коли я зайшов до палати, в котрій вона [Роксолана. — О. Ш.] живе, мене зустріли євнухи в чудових шатах, що виблискували від коштовностей, із турецькими кривими шаблями в руках. Вони повели до внутрішнього вестибюля, де з мене зняли плащ та взуття і запропонували частування. Незабаром підійшла у супроводі молодих дівчат жінка похилого віку в ошатному вбранні й після привітання повідомила мені, що хасекі-султан готова бачити мене.

Роксолана. Ханс Зебальд Бехам. 1530 р. Університетська бібліотека. Ерланген-Нюрнберг (Німеччина)

Усі стіни палати, в якій вона мешкає, вкриті найкрасивішими перськими кахлями, підлога — з кедра і сандалового дерева, що виділяють найпрекрасніший аромат. Я пройшов уздовж нескінченної низки схилених рабинь, які стояли по обидва боки мого шляху. Біля входу до кімнати, в котрій султана погодилася прийняти мене, старенька, що супроводжувала весь час, низько вклонилася мені та покликала двох дівчаток на допомогу, щоб я у присутності султани міг спертися на їхні плечі. Султана, повнувата, але красива молода жінка, сиділа на шовкових подушках зі срібними нитками коло вікна із ґратками, що виходить на море. У кімнаті було багато рабинь, які потопали у блиску коштовностей. Вони тримали віяла, люльки для куріння і багато інших коштовних речей.

Коли ми підійшли ближче, велика леді [Роксолана. — О. Ш.] підвелася, щоби привітати мене. Вона простягнула мені руку і поцілувала в чоло, потім запропонувала сісти на край дивана, на якому сама відпочивала. Поставила багато запитань щодо нашої країни і нашої релігії, про які взагалі нічого не знала. Я відповідав дуже ухильно й обережно, як тільки міг. Закінчивши бесіду, із подивом виявив, що кімнату заполонили жінки, котрі із цікавістю дивились на мене й слухали, що я розповідаю. Султана потім стала розважати мене танцями дівчат і музикою, що мені дуже сподобалось. Коли танець і музика закінчилися, почали подавати частування на тацях із чистого золота, оздоблених коштовностями.

Роксолана. Невідомий автор. 49.3×36.8 cм. Колекція британської монаршої сім’ї. Лондон (Англія). Palace of Holyroodhouse № RCIN 406152

Оскільки було вже пізно і я не хотів затримуватися, щоб не докучати султані, то звівся на ноги. Вона одразу сплеснула в долоні, й кілька рабинь підійшли, підкоряючись її командам, несучи таці з красивими виробами та срібними предметами витонченої роботи. Султана наполягла, щоб я прийняв ці подарунки.

Після загальноприйнятого прощання старенька, яка постійно супроводжувала мене, вивела з кімнати точнісінько таким самим шляхом, яким я й увійшов до султани, униз сходами, де мої супутники вже на мене чекали».

Роксолана. Невідомий польський художник. Друга пол. XVII ст. Домініканський монастир при базиліці Св. Трійці. Краків (Польща)

Роксолана (копія). Невідомий автор. Музей історії мистецтв. Відень (Австрія)

Прикметно, що Роксолану в гаремі не вважали красунею, про що вона сповіщала у листі до султана, пишучи «прикладаю своє негарне обличчя до Ваших благословенних ніг». Адже тоді славилися наложниці чорноброві, з великими карими очима, довгими віями, дугоподібними бровами, густим чорним волоссям та пишними формами. Руденька, тендітна, невисока дівчина відрізнялася від східних красунь, зазвичай черкесок та грузинок. Її зовнішність була на той час, безперечно, викликом традиції. Тож не дивно, що через свій незвичний навіть для слов’ян тип краси Роксолана впала в око султанові Сулейману.

Родзинкою її зовнішності, як стверджують ту­­рецькі дослідники, був кирпатий носик. Ця прикмета так в’їлася в історичну пам’ять французів, які мали дружні стосунки з османами, що з’явився вислів: «Nez à la Roxelane», котрий у перекладі з французької означає «трохи кирпатенький носик». Але чи був він таким у Роксолани насправді?

Сумніви у цьому посіяв її портрет невідомого художника, що зберігається у Відні (Музей історії мистецтв). На ньому Роксолана зображена у профіль із приспущеним прозорим яшмаком (чадрою)7, тож добре видно, що її ніс не можна назвати кирпатим, а радше продовгуватим та з горбочком. Те ж стосується й зображення Рок­солани у крапчастому береті, яке оприлюднив ту­рецький історик М.Ч. Улучай, та її образу пенз­­­ля німець­ких художників — майстра ребусів Ер­хар­да Шьона і гравера Ханса Зебальда Бехама. Два останні зображення було створено на основі портрета Роксолани, який Міхаель Остендорфер намалював 1548 року на замовлення італійського історика Пао­­ло Джовіо. Схожий на цю серію портрет Роксолани роботи Крістофано дель Альтіссімо, що зберігається у флорентійській галереї Уффіці, є, найімовірніше, авторською інтерпретацією двох попередніх її зображень. Адже на ньому олійними фарбами намальована жінка — темноволоса й похмура.

Роксолана. Невідомий художник. XVII ст. 83×67. Музей палацу Топкапи, TSM 17141

Брюнеткою Роксолана виглядає на портреті ХVII сто­ліття роботи невідомого венеційського художника з експозиції музею палацу Топкапи. На ньому вона — в одязі зі широкою сорочкою без декольте, схожому на той, що носили османські жінки при надії. Можливо, тут її зображено вагітною.

Прикметно, що такий самий одяг Роксолани мож­­на побачити на гравюрі Теодора де Брі (1596 рік), з якої і було написано портрет із Топкапи. Темноволосою цю султану зобразили й на портреті з приватної колекції стамбульської родини Амрама. На ньому вона дуже схожа на зображення доньки Міхрімах італійської художниці XVI століття Софонісби Ангіссоли.

Матео Пагані створив прижиттєвий образ Роксолани (1540–1550 роки). Його венеційці у XVI столітті навіть намалювали в кольорі на порцеляновому посуді. У 1600-ті роки цей образ Роксолани скопіював Річард Кноллес.

Роксолана. Невідомий автор. 49.3×36.8 cм. Колекція британської монаршої сім’ї. Лондон (Англія). Palace of Holyroodhouse № RCIN 406152

Несхожим на попередні зображення є портрет цієї султани роботи невідомого польського художника другої половини XVII століття, що зберігається у Кракові в Домініканському монастирі при базиліці Св. Трійці. На ньому вона — у традиційному османському головному уборі — білому тюрбані із золотим соргучем, тобто коштовним османським егретом з пензликом або пір’ям (плюмажем). А поруч із нею зображено прикраси — брошки та браслети.

Акварельний портрет Роксолани створив у XVIII сто­літ­­ті британець Еліас Мартін.

На всіх цих зображеннях, які через заборони ісламу європейські художники не могли малювати з натури, а лише за розповідями служників-євнухів гарему, в Роксолани продовгуватий ніс із горбинкою. Такий він і на портреті пензля Тиціана під назвою «Султана Росса», де Роксолана зображена з куницею, прикутою золотим ланцюжком до браслета на її руці. Художник створив його на замовлення короля Іспанії Філіпа ІІ. Цей портрет також можна вважати документальним, адже його було написано 1550 року, в останній період життя султани. Тому на ньому вона має вигляд уже зрілої жінки.

Мистецький критик та біограф художників того часу Джорджо Вазарі зазначив, що бачив цей портрет у майстерні Тиціана. Утім, парадний портрет Роксолани загубився дорогою до короля, тому Тиціан надіслав йому невелику копію. Нині він зберігається в Музеї художнього та циркового мистецтва братів Рінглінгів (Сарасота, США), в якому зібрано унікальний живопис та скульптуру західноєвропейського середньовіччя і Ренесансу.

Портрет Роксолани пензля Тиціана у 1900-х роках могли виставляти й у Львові. Письменник Осип Назарук у післямові до своєї повісті «Роксоляна» розповів, що бачив у львівському музеї два зображення султани. Один — пензля італійського майстра, другий — німецького художника.

Розглядаючи один з них, згаданий український письменник зазначив, що «вона (Роксолана. — О. Ш.) була дуже гарна: дуже делікатна, дуже скромна і дуже спокійна з вигляду, — така спокійна, що успокоює навіть погляд на її портрет». Описуючи другу картину, побачену у Львові, О. Назарук зазначив, що це — робота німецького художника, на якому Роксолана зображена у кріслі, котре, як і «буквально весь її одяг, оздоблене великими перлами».

Цей опис не співпадає з тим зображенням, що зберігається у львівському музеї. Його також нема і серед відомих портретів Роксолани. Єдине полотно, на якому вона зображена у кріслі, зберігається у Кракові. Але на ньому Роксолана — у значно скромнішому вбранні. А от щодо першого портрета італійського художника, який бачив письменник О. Назарук, то він дуже нагадує тиціанівську Роксолану. Як відомо, у королівських колекціях Іспанії ця картина, на відміну від багатьох інших полотен, не вціліла. Сліди її загубилися. Можливо, вона опинилася у приватних колекціях європейських аристократів. Звідти й потрапила до музею Львова, де її побачив Осип Назарук.

Наприкінці 1920-х років, під час всесвітньої кризи, відома у світі американська циркова трупа братів Рінглінгів, заробивши багатомільйонний капітал, значну його частину вклала в історичні цінності. У Європі вони придбали видатні твори мистецтва. Серед них виявився і портрет Роксолани пензля Тиціана, який Рінглінги могли викупити у львів’ян.

У вашингтонській галереї мистецтв є інша робота Тиціана — «Портрет леді». Зображена на ньому жінка, як дві краплі води, схожа на ту, котра дивиться на нас із портрета «Султана Росса». Тому можна припустити, що це також Роксолана. Щоправда, тут вона без коштовних прикрас у зеленій (священний для мусульман колір) сукні з вінком із польових квітів на світло-рудому пишному волоссі та червоним яблуком у руці — символом плодовитості жінки, адже Роксолана, як ми вже зазначили, народила султанові Сулейману щонайменше шестеро дітей.

Роксолана (Султана Росса). В. Тиціан. 1550-х рр. 97×76 см. Музеї художнього та циркового мистецтва братів Рінглінгів. Сарасота (США). №SN58

Із цих двох тиціанівських портретів видно, що носик зображеної на них Роксолани не є кирпатим. Звідки ж пішов поголос про те, що він має бути саме таким? На жаль, турецькі дослідники не наводять джерел, що підтверджували б цю інформацію. Тому пропоную своє пояснення: у перекладі турецькою слово «хитрий», яким найчастіше характеризували норов Роксолани, звучить як «курназ» (kurnaz), що схоже на російське «курнос», «курносая», тобто кирпата. Тож, можливо, саме наші північні сусіди — росіяни причетні до вигадки стосовно такої риси її обличчя. Адже від XVI століття вони постійно воювали з османами...

Роксолана була рудоволосою і блакитноокою жінкою. Ці риси успадкував її син — султан Селім ІІ, про що свідчать портрети, які за його життя намалював османський художник-мініатюрист Нігярі. На портретах Селім зображений блакитнооким та рудим чоловіком із чималим рум’янцем на обличчі. Можливо, через те, що він був дуже схожий на матір Роксолану, султан Сулейман саме його обрав поміж своїх синів спадкоємцем престолу. Адже надзвичайно кохав дружину, присвячував їй вірші, що увійшли до збірки його поетичних рукописів «Диван Мухіббі».

Шехзаде Селім з чаркою та хусткою у руках. Нігярі. 1561–1562 рр. Колекція принца Садруддіна-аги хана. TM. 5

Найстарша збірка поетичних рукописів султана Сулеймана «Диван Мухіббі» зберігається у Варшаві, в університетській бібліотеці. Вона складається зі 100 аркушів, інкрустованих піщинками золота та срібла. Поетичні рядки написані насталиком — одним із традиційних почерків арабського письма. Ймовірно, це справа рук султана Сулеймана або ж тогочасного видатного майстра каліграфії Ахмеда Карахісарі.

У Стамбулі ж, у Національній бібліотеці, зберігається інший «Диван Мухіббі», 1566 року написання, — з обкладинкою кольору бордо, що майстерно інкрустована сріблом. Ця збірка рукописних віршів містить тугру султана Сулеймана і записи шейхульіслама Ебуссууда-ефенді. Раніше вона належала колекції Алі Емірі-ефенді й, найімовірніше, її власноруч написав автор. Візерунки квітів навколо тексту віршів зробив султанський майстер — іранець Карамемі.

Схожа збірка, але створена вже у XVII столітті, є в експозиції стамбульського музею турецького та ісламського мистецтва, розміщеного у палаці Ібрагіма-паші на площі Іподром.

Уперше поезії султана Сулеймана 1891 року видала донька Махмуда ІІ, Аділе-­султан, яка теж писала вірші. 2013 року в Польщі вийшла книжка «Сулейман Пиш­ний. Газелі та інші вірші», в якій вміщено твори з «Дивану Мухіббі». Щоправда, Януш Кшижовський інтерпретував вірші не з османського оригіналу, а з перекладів англійською, німецькою та російською мовами.

«Диван Мухіббі». Національна бібліотека Стамбула (Туреччина). 1566 р. İÜK. — T. 5467. — Арк. 359b–360a

На жаль, в Україні й такої змоги прочитати вірші султана Сулеймана до коханої Роксолани, яку в нас так шанують, нема. Тож найяскравіші з них я вирішила перекласти українською.

Не питай про любов Меджнуна, бо він шалений.

Не розкривай таємниці кохання Ферхада: то все легенди.

Питай мене про знаки любові — я розповім тобі.

Втративши голову від кохання, на метелика я подібний...

Прийди, глянь на палацу моєї душі таємниці,

Це будинок з малюнками червоної сльозиці.

Друзі, якщо вся кров моя зникне в ямочках на її щоці, — не дивуйтеся.

Хто п’яний любов’ю — його бажання такі, надихайтеся.

Вчора вночі ходив до улюбленої і вилив їй душу свою,

А вона спросоння сприйняла це як легенду мою.

Душе моя, мов метелик, погляну на твоєї краси свічу,

Подруго моя, ти — свіча, я метеликом до тебе лечу.

В саду краси твоєї полює птах душі моєї,

Полонило його твоє волосся, Мухіббі божеволіє.

«Диван Мухіббі». XVII ст. Музей турецького й ісламського мистецтва. Стамбул (Туреччина)

Цього вірша Сулейман написав, найімовірніше, для Роксолани у 1520-ті роки. Інший вірш відображає силу його почуттів. Адже у ньому султан називав Роксолану дорожчою за свій народ.

Мускус мій і аромат, моє єство, кохання й місячне сяйво.

Найближча подруго, моє єство, красуне ти, моя султано.

Моє життя, мій колосок, моє буття, п’янка ріко, мій раю,

Моя весно і щастя, й день та усмішко, від неї я вмираю.

Платане мій, мій курс та мандри, трояндо ти мого бостану,

Моє бажання, найцінніші перли й бесідо від ранку до смерканку.

Моя любове, моя розваго, пораднице, платане та моя свічо.

Мій цитрусе й гранате, мій апельсине, моєї спочивальні сонце.

Думок ти господиня, повелителька, загадка і розгадка, моя порада,

Моя султана, мій падишаху та еміре, ти всесвіту мого відрада.

Моя природо, цукоре, моя скарбниця й світу ти цього світлиця.

Моя свята, красуня ти, моє єство і серця мого рятівниця.

Ти мій Стамбул і Караман, народ Османа,

Бадахшан, Кипчак, моя ти — з Хурасана до Багдада.

Моє волосся, тонкобровий блиск очей твоїх звабливий,

Як помру на твоїй шиї, о мусульманко, — гріх ти мій щасливий.

На порозі тебе зустрічаючи, я постійно тебе вихвалятиму,

Серце, сповнене сумом, очі — сльозами, я, Мухіббі, про тебе писатиму.

Красномовним свідченням того, що відчувала до султана Роксолана, стали її любовні листи до нього.

ІІ. Любовне листування

Почерк Роксолани

Хюррем-султан дуже добре знала, що чоловікові, який на війні чує запахи крові та смерті, свист мечів, гуркіт барабанів, потрібні любов, поезія та прихильність. Тому вона намагалася прикрасити свої листи солодкими висловлюваннями, які б розтопили сталеве серце воїна й правителя.

Мустафа Чаатай Улучай «Листи з гарему»

Палке кохання султана Сулеймана та Роксолани, яке тривало майже сорок років, що нетипово для чоловіків османської династії, засвідчило їхнє листування. Про його наявність стало відомо у середині ХХ століття. Тоді турецька дослідниця Нігяр Анафарта, яка працювала в архівах Стамбула, виявила сім листів Роксолани.

Їх у збірці «Любовні листи до османських султанів» опублікував 1950 року відомий турецький історик Мустафа Чаатай Улучай. Згодом знайшли ще одне послання. Його М. Ч. Улучай оприлюднив у книжці «Листи з гарему». Через майже сім десятиліть на сайті Директорату державних архівів Туреччини оприлюднили до Дня закоханих ще одне любовне послання Роксолани.

Тож нині відомо про дев’ять її листів до султана Сулеймана, який переважну час­тину життя провів у військових походах. Тому їх було, без сумніву, значно більше, ніж збереглося. В одному з любовних послань султана написала коханому, що вже півтора місяця, котрі вона провела у муках чекання, не отримувала від нього звісток. Отже, листування між нею та Сулейманом відбувалось інтенсивно.

Роксолана ж, пишучи султанові Сулейману листи, зверталася до нього такими ніжними словами, як «світло мого життя з ангельським обличчям», «мій султане, моє найвище дерево у райському саду», «душе моєї душі, мій повелителю», «коханий повелителю», «мій любий», «моя щаслива зірко», «о мій самодержцю, мій султане», «сонце», «світло моїх очей», «лікарю моєї душі», «життя моє», «єдина надіє на цьому і тому світі», «володарю світу та вічності», «моя опоро», «мій шаху»...

А підписувала їх так: «Ваша бідна й нещасна наложниця Хюррем», «невтішна», «нещасна», «бідна наложниця». У тексті листів, підкреслюючи своє страждання від розлуки зі султаном, Роксолана називала себе «безпорадною наложницею», «нещасною наложницею», «палаючою у вогні розлуки наложницею», «згорілою від вогню розлуки, з печінкою, що перетворилася на кебаб». Щодо останнього вислову про кебаб, то османи часто використовували його у посланнях, передаючи драматичність ситуації від трагедії та свій важкий душевний стан, за якого у них, окрім серця і душі, «страждала» ще й печінка.

Приміром, у листі султанові Баязиду ІІ його улюблениця Хюснушах-султан, сповіщаючи про смерть сина Шехіншаха, написала, що «вогонь... від страшної новини, який спопеляє душу, руйнує оселі, перетворюючи печінки на кебаб». А от вислів «кут моєї печінки», тобто ciğerkoşesim, османи вживали тільки стосовно своїх найближчих рідних. Так валіде Айше Хафса називала у листах сина, султана Сулеймана, а Мехмед IV іменував старшого сина Мустафу.

Серед переліку слів та порівнянь, що їх уживала в любовних листах Роксолана, привернув увагу її вислів «негарне обличчя».

Султана. Імовірно, Махідевран. Я. Бассано. XVI ст. Приватна колекція

Чому вона так називала себе?

Подейкують, що першою красунею в гаремі вважали башкадуні (головну жін­­ку) султана Сулеймана — черкеску Ма­­хідевран, яка стала матір’ю його старшого сина, Мус­тафи. Вона, за твердженнями радянського істо­­рика Катерини Кушевої, походила зі знат­­ного князівського бесленеївського ро­ду Канукових, родоначальником якого був ле­­гендарний Інал. Це плем’я жило на Таманському півострові, на правому березі Великої Лаби на території, що простягалася до річок Велика і Мала Тегінь, котрі впадають в Уруп.

Тамань відділяла від Криму Керченська протока, яку в давнину називали Bosporus Cimmerius. Саме завдяки цій назві за Махідевран закріпилося згадане ім’я — Бос­форіана.

Турецькі історики зазначають, що батьком Махідевран міг бути родоначальник кабардинських князів Ідар Темрюк або ж його син Темрюк Ідаров. Але ця версія не витримує критики, оскільки Махідевран була майже одноліткою Ідара Темрюка і на пів століття старшою за Темрюка Ідарова.

Роз’яснити ситуацію з походженням Махідевран допоміг знавець історії черкесів — російський історик, доктор історичних наук, провідний науковий співробітник відділу етнології і народного мистецтва Адигейського республіканського інституту гуманітарних досліджень Самір Хотко. За його словами, вона була сестрою бесленеївського князя Машука Канокова і дочкою князя Каноков Бесленова, старшого князя Бесленея. Можливо, її подарували престолонаступнику Сулейману у Кафі. Тоді ж вона отримала ім’я Махідевран (місячна господиня часу).

Разом із нею до Кафи також прибули дві старші сестри Акіле та Белкіс, які поховані в Бурсі поряд з мавзолеями ранніх османських султанів та їхніх синів на території храмового комплексу Мурадіє.

Про зовнішність Махідевран, на жаль, не залишили відомостей ні європейські посли, ні османські літописці. Зберігся портрет під назвою «Султана» невідомого італійського автора, який приписують пензлю венеційського художника ХVI століття Якопо Бассано. На ньому зображено чорняву сувору на вигляд жінку у вбранні коричневого і кавового кольору з разками перлів та брошкою з рубіна. На голові у неї — підібраний у тон одягу хотоз із прозорою шаллю. Дехто з істориків припускає, що це — портрет Махідевран. Адже ця султана не схожа на зображення Роксолани, яку зазвичай малювали рудоволосою, в яскравому — зеленому, червоному, рожевому вбранні та з легкою усмішкою на вустах.

Можливо, також Махідевран зображено на османській мініатюрі зі збірки «Хюнернаме». Вона там плаче над труною з тілом страченого сина Мустафи або ж онука Мехмеда (достеменно невідомо).

Перша згадка про Махідевран у османських джерелах є і в комірних книгах гарему Сулеймана у Манісі. Там вона 1515 року народила Мустафу. Її щоденна платня 1513 року становила лише 4 акче8 ($12). Зі сходженням Сулеймана на престол у жовтні 1520 року Махідевран разом із сином переїхала до Стамбула, де розмістилася у гаремі Старого палацу, який очолила її свекруха, валіде9 Айше Хафса. Тоді ж Махідевран почала втрачати кохання султана Сулеймана Пишного. Його фавориткою, тобто хасекі10, стала руденька, блакитноока, білолиця українка Роксолана. Про це свідчать рапорти венеційського посла П’єтро Брагадіна, який 1526 року написав, що султан не звертав на Махідевран уваги, а спілкувався лише з Роксоланою.

Але повернемося до листів Роксолани. Відомо, що вона спершу не знала османської мови. Про це свідчать такі рядки з її перших листів: «Мій султане, як ви питали: якби ти могла краще читати (османською. — О. Ш.), то ще більше про свій сум написала б». Тож їй у цьому допомагали гаремні писарі. Через це мова її листів 1520-х років насичена канцеляризмами, що їх тоді так любили вживати придворні османи. Після 7–10 років перебування у гаремі Роксолана почала дуже добре давати раду з османською. Адже улюблениця султана не лише народжувала та виховувала дітей, а ще навчалася в гаремній школі, читала книжки та рукописи багатої бібліотеки Топкапи, постійно поглиблюючи знання. Ці навички Роксолана, безсумнівно, вигострювала і в інтелектуальних бесідах та диспутах із султаном.

Її листи почали «дихати» квітучою, барвистою мовою, якою вона щебетала, немов соловейко, не лише про кохання, а й про релігійні та політичні справи. Так, не раз у листах Роксолана, називаючи прекрасним лице султана, згадувала Юсуфа, який, за коранічними текстами, вирізнявся надзвичайною красою. У збірнику хадисів Мусліма йдеться про те, як пророк Магомет під час сходження на небеса дарував йому половину краси Адама, котрого Аллах створив Своєю рукою і надав йому найдосконалішого й найпрекраснішого вигляду. Від пророка Юсуфа божеволіли жінки, тож він, щоб їх не спокушати, був змушений прикривати своє прекрасне обличчя накидкою.

Проте одна жінка (дружина намісника фараона — у Корані; Потифара, або ж Пентефрія — у Біблії) виявилась у домаганнях наполегливішою за інших. Вона намагалася його звабити, однак той опирався спокусі. Розгнівана жінка звела на юнака наклеп, звинувативши його у спробі зґвалтування. Її задум спершу мав успіх: Юсуфа засудили й ув’язнили. Згодом фараон виправдав невинуватого, наділивши його за всі заслуги державною владою.

Ірано-таджицький поет, філософ і теоретик музики XV століття Абдуррахман Джамі створив на цей яскравий сюжет романтичну поему «Юсуф і Зулейха», яку не могла не знати Роксолана. Адже у центрі високохудожнього твору — історія жінки Зулейхи, яка заради кохання до прекрасного раба Юсуфа пройшла усі кола пекла, а на схилі літ, будучи старою, потворною та ще й сліпою, спокутувала гріхи і навернулася до Бога. І Він дарував їй молодість та зір, дозволив узяти шлюб з усе таким самим прекрасним Юсуфом.

Гадаю, така поема була дуже близькою Роксолані, яка закохалась у намісника Аллаха на землі — могутнього султана. Усе її життя стало прикладом великої самопожертви та страждання в ім’я кохання.