Канцлерка. Дивовижна одіссея Ангели Меркель ebook

ЗМІСТ

Пролог. Донька пастора

1. Проти течії

2. Лейпциг

3. Берлін

4. 1989

5. Навчання

6. Нарешті канцлерка

7. Її перший американський президент

8. Диктатори

9. Приватне життя канцлерки

10. Обмежене партнерство

11. Тепер Європа говорить німецькою

12. «Наберіть мені Ангелу»

13. Літо Рім

14. Найгірші часи

15. А ось і Трамп

16. «Щось змінилося в нашій країні...»

17. Нарешті партнер?

18. Під кінець

Епілог

Подяки

Бібліографія

Примітки

Про авторку

Моїй доньці Елізабет Дженнінгс,

Ілоні Фітцпатрик Дженнінгс

і наступному поколінню

присвячую

Пролог. Донька пастора

Її прибуття не здіймає зайвого галасу. Без сирен, спалахів фотокамер і юрби помічників. Без жодних оголошень Ангела Меркель приїжджає до звичайної цегляної церкви в Потсдамі неподалік Берліну. Вона йде трохи згорбившись, але її хода рішуча і цілеспрямована. Коли проходить між рядами, люди дістають свої телефони. І вона, жінка, що ненавидить фотографуватися, поблажливо їм усміхається. Адже це її люди. Хоча церква зовсім недалеко від столиці, ця публіка відрізняється від вишуканих берлінців, серед яких Меркель проводить більшу частину свого життя. Її батько був пастором у схожій парафії. Цього непогожого осіннього вечора цей простий храм стає для неї сховком від усіх перипетій її четвертого та останнього терміну на посаді. Спокійні дні в її рідній провінції Бранденбург, де вона може в тиші блукати навколишніми лісами, стали колосальною рідкістю. Вона надто зайнята. Вона рятує світ.

Сьогодні в церкві Оберлінкірхе, оточена людьми, що згодяться на роль її родини, 63-річна канцлерка Федеративної Республіки Німеччина дозволяє собі зняти броню. На ній її звичний одяг, що став уніформою: перламутровий піджак (цього разу темно-зелений), чорні брюки та чорні черевики без підборів. Меркель вмощується у кріслі перед вівтарем і складає руки в молитовному жесті, настільки відомому в Німеччині, що для нього навіть є окремий емоджі. «Коли я була малою, щоранку та ввечері чула, як калатали церковні дзвони. Мені цього бракує», — каже вона принишклим парафіянам, враженим несподіваною відвертістю їхньої зазвичай стриманої лідерки. На якусь мить усмішка — справжня, а не формальна — стирає глибокі зморшки з її обличчя. В останні роки світ німецької канцлерки переживає соціальну і політичну турбулентність. Зараз Меркель нещадно критикують праворадикальні екстремісти, що вперше з часів Другої світової війни прибилися до німецького парламенту. До того ж досі не минув шок від того, що головний американський популіст співає оди її опоненту в Москві — Владіміру Путіну.

«У перший день школи, — розповідає Меркель про те, як складно було рости донькою пастора в атеїстичній Східній Німеччині, — учням запропонували встати та розповісти, ким працюють їхні батьки». «Скажи — водієм», — радили їй однокласники, адже це була більш прийнятна професія, ніж пастор. До того ж німецькою ці слова звучать майже ідентично.

«Пастором», — відповіла вона вчителю.

Ангелі Меркель немає потреби зайвий раз нагадувати своїм слухачам у цій церкві, наскільки небезпечною така прямота була в Східній Німеччині. Навіть дітям доводилося берегти таємниці від всевидячого державного ока. Державне відомство Штазі втручалося в життя суспільства навіть сильніше, ніж його попередник Гестапо. У міністерстві державної безпеки працювали 173 тисячі агентів та інформаторів, порівняно із 7 тисячами у Третьому Рейху. Це, вважайте, один кляузник на кожні 63 людини. «Звісно, таке дитинство не могло не вплинути на все моє життя», — каже Меркель і цими словами мимоволі дає ключ до розуміння того, ким вона є і як їй вдалося зберегти владу протягом вартих подиву півтора десятка років. І чому вона досі лишається однією з найзагадковіших постатей не тільки у власній країні, а й, безумовно, у всьому світі.

Далі, повертаючи розмову до нинішніх часів, пастор Маттіас Фіхтмуллер запитує, чи читає канцлерка книги про себе. «Так, але я себе в них не впізнаю!» Парафіяни сміються разом із нею. «Я встановила дуже чіткі межі, щоб деякі аспекти мого життя були закриті для широкого загалу», — каже вона. Меркель дала всьому світу зрозуміти: все, що не пов’язано з її посадовими обов’язками, сторонніх людей не стосується. Таємничість стала невід’ємною частиною образу канцлерки. Протягом 16 років Меркель на посаді канцлера не було жодного витоку особистої інформації про неї, ніхто з її найближчих працівників не видав про неї жодного зайвого факту. Її співробітники віддано захищають жінку, на яку працюють багато років. «Ви всі досі тут?» — здивувався президент Барак Обама під час візиту до Берліну у 2016 році, зустрівши команду Меркель у тому ж складі, що й у 2008-му.

Після стількох років німцям досі не набридли ні її обличчя, ні її голос, ні її блискучий образ — з тієї простої причини, що вона не відблискує. Хоч вони й небагато знають про свою канцлерку, окрім того, що її життя не надто відрізняється від їхнього, вони тричі переобирали її, причому із солідною перевагою над опонентами. Час від часу її помічають вишукано вбраною на Вагнерівському фестивалі в Байройті, але не рідше її можна зустріти в супермаркеті, де вона сама купує продукти. Вона чимало навчилася на помилках своїх попередників. Скажімо, Гельмута КоляI, котрий вдавав, що має ідеальну німецьку родину, доки його дружина не вкоротила собі віку. Або героя Холодної війни Віллі Брандта, якого пізніше викрили як сексуально залежного.

Іноді прагнення Меркель уникати зайвої уваги межує з параноєю. Вона не веде щоденника, не користується електронною поштою. Лише зрідка в разі крайньої потреби пише короткі повідомлення. Якщо хтось з її оточення видасть комусь хоча б незначну дрібничку з її особистого життя, це буде кінець її стосунків з цією людиною. Один політичний союзник назавжди втратив її довіру, коли показав широкому загалу електронний лист на чотири слова: «Дякую за пропозицію, АМ»(1).

У своїх спробах розкрити загадку Ангели Меркель дослідники іноді збиваються на абсурдні речі. Візьмімо, наприклад, цей уривок із поважного німецького тижневика Die Zeit: «Коли Меркель виступає на телебаченні, вона завжди крутить верхній ґудзик свого жакета. Не туди-сюди, а по колу й у певному ритмі. Коли канцлерка хвилюється, вона дряпає ніготь великого пальця нігтем вказівного. Натомість, коли вона малює кола на іншій руці, це показує її зосередженість»(2). Під час пресконференцій за кордоном «можна зрозуміти, коли її дратує ведучий. Тоді вона часто зиркає на його записи».

Утім, деякі фірмові жести у неї, здається, є. Нахилена голова та погляд щирого нерозуміння під час її першої зустрічі з Дональдом Трампом, коли він видав: «У нас є дещо спільне, Ангело. Нас обох прослуховував Обама». Її епічне закочування очей, коли на пресконференції її спитали, чи вірить вона ексцентричному прем’єр-міністру Італії Сільвіо Берлусконі. Той же вираз з’являється на її обличчі, коли Владімір Путін починає її повчати. Або ж незвично емоційний вираз її очей, у яких навіть проглядалися сльози, під час прощання з президентом Обамою після закінчення його терміну у 2016 році.

Однак, хоч би якою корисною для її політичного довголіття була така надзвичайна дисциплінованість, що змушує журналістів тлумачити кожен її рух та погляд, у якомусь розумінні це також привід усім нам задуматися. Можливо, щоб зрозуміти сучасний світ, ми повинні зрозуміти Ангелу Меркель. У часи глобальних політичних і суспільних криз жоден світовий лідер не захищав повоєнний ліберально-демократичний порядок так самовіддано, як це робила Ангела Меркель, даючи відсіч агресивним тиранам на кшталт Владіміра Путіна і Дональда Трампа. За її сприяння Німеччина стала не лише економічним, але й моральним лідером Європи — країною, що відкрила свої кордони для мільйона біженців із Близького Сходу.

Як їй це вдалося? Не завдяки привілейованим можливостям, а радше навпаки, попри обставини, що тільки ускладнювали життя, — уродженка Східної Німеччини, жінка, науковиця — у країні, що у своїй історії не має жодної королеви? Як людина з такою простою риторикою та зовнішністю спромоглася на політичне довголіття в нашу динамічну цифрову епоху? Звісно, частина формули успіху — гострий розум і тяжка праця. У країні, найстарші громадяни якої ще пам’ятають марші зі смолоскипами та натовпи, що прославляють пустопорожніх демагогів, відчутною перевагою також став м’який та приємний стиль мовлення Меркель. Коли голова Світової організації торгівлі Паскаль Ламі попросив Меркель додати до її промов «трохи поезії»(3), вона відрізала: «Я не поетеса». Вочевидь, спокійний аналітичний підхід Меркель сформувався внаслідок багаторічного вивчення фізики. Наука навчила її ширше дивитися на державне управління, оцінюючи його з погляду довгострокової перспективи. «Я все продумую, починаючи з кінця, з бажаного результату, і потім лише працюю на нього... Важливо те, що трапиться за два роки, а не що напишуть у газетах завтра»(4), — каже вона. При цьому Меркель ніколи не опускається до наклепів чи інсинуацій. І не потрапляє на гачок тих, хто до них вдається. «Вона не грає в їхні ігри. Вона знає, що добре, а що погано. Знає, коли Путін чи Трамп їй брешуть», — сказав про неї колишній німецький президент Йоахім Ґаук. Як правило, вона ігнорує їхні маніпуляції, вперто продовжуючи гнути свою лінію.

Щоб досягти того, чого вона досягла, і перебувати на вершині так довго, як це робила вона, Ангела Меркель мусила мати такі якості, як жорсткість та цілеспрямованість, утім, не перегинаючи палицю в жодній з них.

У багатьох делікатних ситуаціях Меркель діє приховано, не привертаючи до себе зайвої уваги. Вона була розлученою протестанткою зі Східної Німеччини, що живе з коханцем, коли очолила правоцентристську католицьку організацію, відому своєю консервативністю та переважно чоловічим складом. Її роль у Християнсько-демократичному союзі — чудова ілюстрація її вміння лишатись у тіні. «Легким помахом руки» вона зробила консервативне німецьке суспільство значно ліберальнішим. Призначивши на посаду міністра закордонних справ відкритого гея Ґідо Вестервелле, вона схвально відгукувалася про його чоловіка та із захопленням говорила про історію їхнього кохання, при цьому не заявляючи прямо про свою підтримку одностатевих шлюбів. Коли 8 років по тому в Німеччині таки поставили на голосування питання про їх узаконення, Меркель порадила консервативним однопартійцям голосувати згідно із власною совістю, а не з партійною лінією, котра, звісно ж, одностатевих шлюбів не визнавала. Відтак, без жодних промов і політичних заяв канцлерки, закон про одностатеві шлюби було прийнято на рівні держави.

За допомогою схожої прихованої тактики вона просувала нові можливості для жінок. Коли очільник праворадикальної партії «Альтернатива для Німеччини» якось відреагував на кількість жінок в оточенні канцлерки вигуком «Невже в ХДС не лишилося чоловіків?!», радниця Єва Крістіансен прошепотіла своїй лідерці: «Це перемога!». На що Меркель ледь помітно і вкрай загадково посміхнулася. Вона безліч разів демонструвала, як багато можна досягти тихо і непримітно, не хизуючись своїми заслугами привселюдно.

Частково її політична геніальність ґрунтується на вмінні миттєво помічати хороші ідеї. «Вона успішно реалізувала програми своїх суперників стосовно енергетики, дошкільної освіти, одностатевих шлюбів та прав жінок», — каже колишній міністр культури, соціал-демократ Міхаель Науманн. До того ж це чудовий спосіб нейтралізації потенційних опонентів. «Ангела чудово вміє привласнювати гарні ідеї, щойно вони набирають силу. Тому політичні суперники остерігаються вступати з нею в коаліцію», — каже колишній президент Ґаук, досі привабливий 80-річний чоловік, дуже схожий на американського актора Джеймса Ґарнера. (Втім, такий підхід не заважав Меркель формувати з опонентами коаліції, потрібні, щоб, як ми пізніше пересвідчимося, протягом 16 років утримувати ХДС на вершині політичного олімпу.)

Ще один ключ до політичного довголіття Меркель — невичерпна допитливість. У свої 65 вона досі цікавиться всім новим і незвичайним. Люди, факти, історія, проблеми, дискусії — все це й досі її захоплює. Однак, окрім жаги випробувань, що рухає Ангелою Меркель? «Влада, влада і влада», — сказав колись її наставник Гельмут Коль. Меркель багато навчилася, спостерігаючи за впливовими чоловіками. І Коль став одним із багатьох, хто заплатив своєю політичною кар’єрою за недооцінку жінки, яку він колись називав «mein Mädchen»II. У Меркель не було взірців серед жінок, крім хіба що Катерини II та Марії Кюрі. Як не було і сторонньої підтримки — їй довелося створювати себе як політика самостійно. «Як жінка, я мусила вчитися демонструвати свою владу. Без влади багато не досягнеш»(5), — якось сказала Меркель. Однак влада, яку вона в собі культивувала, — то влада особливого ґатунку.

Як показує приклад Меркель, однією з найбільших чоловічих слабкостей є зарозумілість(6). Впливовій жінці завжди є чим зайнятися і крім плекання свого его. Втім, іноді, коли Меркель ним нехтує, вона втрачає можливість встановити з людьми тісний особистий зв’язок. У 2009 році канцлерка виступала в Гамбурзі разом із прем’єр-міністром Польщі Дональдом Туском. Меркель жодного разу не згадала, що народилася в цьому місті чи що її дідусь за походженням поляк. Більшість політиків неодмінно скористалися б такою нагодою зблизитися з аудиторією. Та в останні роки її правління ця схильність до деперсоніфікації своєї політичної влади постала перед випробуванням в особі нових харизматичних світових лідерів.

Не можна сказати, що Ангелі Меркель бракує его. Якби бракувало, вона б не зробила таку політичну кар’єру. Коли її якось спитали, з кого вона бере приклад, Меркель сказала: «Із себе. Намагаюсь робити це якомога частіше»(7). Вона змінила людське уявлення про жінку у владі — про її зовнішній вигляд, слова і вчинки. До того ж при пильнішому погляді загадковий образ Ангели Меркель стає ще загадковішим. Вона — найвпливовіша жінка на світовому подіумі, але при цьому не називає себе феміністкою. Попри успіхи в політичній сфері, більше любить проводити час із музикантами, співаками, акторами та письменниками. Всупереч тренду на балакучих супергероїв, поводиться спокійно і тихо.

Вона не та, за кого ми її маємо. Насправді Ангела Меркель далека від того пуританського серйозного образу, який показує світу. У часи її юності за залізною завісою вона мріяла «побачити Скелясті гори і роз’їжджати на машині, слухаючи Брюса Спрінгстіна»(8). «Вона до біса смішна», — додає до своєї характеристики Меркель колишній посол США в Німеччині та нинішній губернатор штату Нью-Джерсі Філіп Мерфі. Після стількох років на арені Меркель не розучилася бути нормальною. Її земляк зі Східної Німеччини, генеральний консул у Нью-Йорку Девід Ґілл пояснює: «Якби ви починали життя там, де вона, — за Муром, що, як ми тоді думали, стоятиме вічно,— ви не забули б цього ніколи. Інші люди можуть забути, звідки вона, але Ангела Меркель все пам’ятає».

Усе доросле життя Меркель побудоване на трьох китах: майже фотографічній пам’яті, умінні розбивати задачі на складові частини та невгамовному завзятті до роботи. Додайте до цих якостей той факт, що вона мало спить (максимум п’ять годин), а також міцну статуру. Меркель пізно навчилась ходити, тому в дитинстві часто падала й ламала кістки. Однак навіть зараз, завдяки своїй силі волі, вона може гуляти пішки по шість годин. Якісь її найсильніші риси вроджені, якісь набуті — але саме вони дають їй цю непохитну впевненість, що так часто виводить із рівноваги голів інших держав. Впевненість, завдяки якій вона так довго протрималася на посаді канцлера.

* * *

Поговоривши з пастором, Ангела Меркель проходить маленьким храмом, спокійно спілкується з парафіянами і персоналом. У деяких служок, що живуть при церкві, синдром Дауна або інші проблеми зі здоров’ям. Та канцлерка росла поміж таких людей, адже їх вистачало серед батькової пастви, тож вона почувається абсолютно спокійно та із задоволенням куштує канапки, якими вони її пригощають.

Ключ до розуміння особистості та секретів успіху Меркель схований у її походженні. Вижити в поліцейській державі — це вже досягнення, що дає людині особисту і політичну стійкість. Цей початковий етап її життя зробив її людиною, максимально далекою від ідеалізму. Меркель ніколи не вірила у справедливість історії. Так, вона має діяльну натуру та оптимістичне мислення, але вона також знає про людські слабкості. В останні роки на посаді канцлера вона неодноразово зверталася до історії загибелі цивілізацій, що зникли з лиця землі, бо не змогли відстояти свою свободу. В одній з промов вона говорила, зокрема, про падіння Імперії інків, а нещодавно згадувала Аугсбурзький мир 1555 року — інтерлюдію кривавих релігійних війн XVI–XVII століть. Після цього періоду затишшя нове покоління, яке не знало жахів війни, знову почало руйнівний конфлікт, який винищив третину населення тодішньої Німеччини.

З моменту завершення Другої світової війни минуло 75 років, але Німеччину досі переслідує питання: чи може країна, що збудувала Аушвіц і влаштувала найбільш нещадний і послідовний геноцид в історії, стати «нормальною»? Ангела Меркель відповідає на нього ствердно, але з деякими уточненнями. Так, але за умови, якщо Німеччина і далі братиме на себе відповідальність за один із найстрашніших розділів людської історії. Як донька пастора, вона вірить, що спасіння вимагає щоденної кропіткої роботи.

* * *

Ця книга — портрет радше людини, а не політика — відповідь на питання, як ця аутсайдерка, донька пастора, стала найвпливовішою жінкою у світі. Пишучи цю книжку, я часто спиралася на щирі інтерв’ю Ангели Меркель, що вона їх давала в період із 1990 (як 35-річна вчена, котра щойно потрапила в політику) до 2005 року (коли її обрали першою жінкою-канцлером Німеччини). Ці інтерв’ю я доповнила особистими розмовами з її наставниками, друзями та колегами. Вони — плоть і кров цієї історії. Зі мною погодилися поспілкуватися кілька людей із її найближчого оточення, тим самим порушивши незламні правила канцлерки щодо контролю за особистою інформацією (щоправда, вони попросили не називати їхніх імен). Мої особисті зустрічі з Ангелою Меркель, які періодично траплялися з 2001 року, доповнили моє розуміння її особистості, хоч формально і не були повноцінними інтерв’ю.

Моє дитинство теж пройшло в країні-сателіті Східного блоку, тож я добре її розумію. Особливо її стриманість на публіці, цілком логічну для людини, що виросла в поліцейській державі. Лише коли розсипалася фальшива доктрина Радянської імперії, Меркель змогла почати свою політичну кар’єру. Коли у неї виникала можливість зробити щось в ім’я Добра, вона завжди за неї хапалася. Втім, як ми побачимо далі, її мотиви завжди були не менш складними, ніж сама ця жінка. Вона веде інтелектуально насичене та сповнене пригод життя, якого їй бракувало за залізною завісою впродовж 35 років.

* * *

Тут, у церкві, пастор Фіхтмуллер нахиляється до канцлерки. «Вас не дратує, що у вашому віці вас досі називають донькою пастора?» — питає він.

Найвпливовіша жінка світу миттєво відповідає: «Зовсім ні. Я і є донька пастора».

1. Проти течії

У цьому житті не треба нічого боятися. Треба все розуміти.

Марія Кюрі (1867–1934)

Пастор Горст Каснер пропустив народження свого первістка. Того дня, 17 липня 1954 року, він вів фургон з усіма родинними пожитками в напрямку глухого села в Східній Німеччині, щоб почати там нове життя провінційного священника.

«На Схід добровільно їдуть лише комуністи та ідіоти», — сказали Каснеру вантажники. Високий, із гострими рисами обличчя 28-річний Каснер виявився одним із небагатьох, хто відгукнувся на запрошення гамбурзького єпископа Ганса Отто Варблера служити в окупованій радянській зоні. «Я готовий їхати будь-куди, щоб проповідувати Слово Боже»(9), — казав Каснер пізніше. Він і його дружина Герлінд, 26-річна вчителька англійської, одружилися лише за рік до того. Горст із самого початку попередив тендітну блакитнооку Герлінд, що обов’язок перед Церквою завжди буде для нього на першому місці(10). І дотримав свого слова.

Каснер народився в польській родині, що мала прізвище Казмірчак, але виріс у Берліні. Йому було сім, коли до влади прийшов Гітлер. Під час навчання у школі він належав до Гітлер’югенду, а у вісімнадцять вступив до лав Вермахту. Рік по тому його взяли в полон, де він провів останній рік Другої світової війни. Після звільнення він вивчав теологію в престижному Гейдельберзькому університеті та в Гамбурзі. Власне, це вся наявна в публічному доступі інформація про батька Ангели Меркель.

На щастя, з інтерв’ю можна дізнатися більше. Ніщо не було важливішим за віру та паству для цього суворого, вимогливого служителя Бога, навіть Ангела. І хоч вона з цим змирилася, все ж його старша донька хотіла б мати дбайливішого батька. Каснер ніколи не був цілком задоволений своєю геніальною дитиною, але Ангела ніколи не припиняла боротися за його схвалення. Зв’язок між її нереалізованим бажанням батьківської підтримки та прагненням чогось досягти цілком очевидний. Та найбільше на Ангелу вплинуло рішення Горста Каснера залишити відносно безпечну Західну Німеччину та вирушити на окупований Радянським Союзом Схід.

* * *

Колись квітуче портове місто Гамбург, де народилася Ангела Меркель, перетворилося на обвуглену руїну, коли британські та американські бомбардувальники зрівняли його з землею в 1943 році, вбивши 40 тисяч жителів. Щоб описати знищення міста, німці навіть придумали нове слово — Feuersturm, «вогняна буря». Однак у 1945 році люди, що пережили війну (серед яких були звільнені в’язні концтаборів та ті, хто тікав від Червоної армії), тягнулися до решток Гамбурга, ховаючись у зруйнованих будівлях і тимчасових укриттях.

Станом на 1954 рік, коли Ангела Доротея Каснер народилася в гамбурзькій лікарні Бармбек, містяни розчистили більшу частину руїн. Знову можна було ходити вулицями, будинки реконструювали. Життя потроху поверталося до колишнього ритму. Союзники, які десять років тому розкидáли тут бомби, тепер мільйонами виділяли гроші на відбудову. Гамбург мав стати столицею торгівлі, ЗМІ та моди ФРН, повернувши собі статус, який місто мало у XVI та XVII століттях. Перед людьми, які пережили Feuersturm, зажевріли перспективи гідного життя. Бажаючи забути минуле, вони юрбилися в дешевих забігайлівках району Санкт-Паулі. Місто наповнювала творча енергія, яка трансформувалася у концерти, театральні вистави, а також жваві та непокірні ЗМІ. Люди, які брали участь у відродженні міста, не хотіли згадувати життя часів Третього Рейху. Як і не хотіли думати про своїх співвітчизників, які опинилися на окупованому Радянським Союзом Сході.

У 1954 році вже було абсолютно очевидно, що Німецька Демократична Республіка далека від демократичності. Заснована в 1949-му, через чотири роки після перемоги союзних військ, це була копія інших т.зв. «сателітів Москви» (Польщі, Угорщини, Чехословаччини, Болгарії, Румунії та Албанії). Єдиною легальною політичною партією була комуністична. Вона, власне, і керувала суспільством. За рік до народження Ангели відбулося повстання східнонімецьких робітників. 16 червня 1953 року тисячі будівельників склали інструменти і пройшли маршем центральною вулицею Східного Берліну, вимагаючи кращої платні, ліпших робочих умов і чесних виборів. У відповідь підконтрольний Радянському Союзу уряд оголосив воєнний стан, вбив сотні протестувальників і започаткував криваву тенденцію, що повторилася у 1968 році в Чехословаччині та у 2014-му в Україні.

Жорстокість уряду перетворила стабільну міграцію зі Східної Німеччини в Західну на нескінченний людський потік. Того року 331 тисяча мешканців Сходу покинули свої домівки та вирушили на Захід.

Проте одна німецька родина вирішила податися у протилежному напрямку. Через два місяці після того, як із Гамбурга на Схід виїхав її чоловік, Герлінд Каснер з донькою Ангелою в кошику сіла на потяг до міста Квітцов, що в провінції Бранденбург, щоб там з ним возз’єднатися. Контраст між ожилим Гамбургом і цим примітивним фермерським містечком був разючим навіть як на невибагливого пастора та його дружину. Незабаром родина пере­їхала в Темплін, маленьке місто кілометрів на 150 східніше. Воно було оточене прадавніми озерами та хвойними лісами, що ніби зійшли зі сторінок німецьких казок. Саме тут Ангела Каснер зробила свої перші кроки.

Коли Ангелу якось спитали, що їй спадає на думку при слові Heimat (неперекладне німецьке слово, що означає дім, місце, де ви почуваєтеся у своїй тарілці), вона відповіла: «Озеро, ліс, корови, великі валуни... Сосни і сіно». Виходить картина, дуже схожа на місцевість навколо Темпліна. Там, маючи свободу досліджувати природу та власну уяву, молода Ангела Меркель училася покладатися лише на себе. Навіть зараз, коли канцлерка говорить про місце, у якому вона найбільше любить прокидатися, — «удома», — вона має на увазі Темплін.

* * *

Маршрут потяга з Берліну до Темпліна проходить через багато кривавих станцій німецького минулого. Таких, як Оранієнбург, один із перших нацистських концентраційних таборів; Заксенгаузен, спочатку нацистський, а тоді радянський табір; Зелов, де війська Гітлера та Сталіна шматували одне одного аж до кінця війни. Дорожні знаки кирилицею, що досі вказують дорогу на Темплін, — беззаперечне нагадування про радянську окупацію. Земля тут досі отруєна через випробування нових видів озброєння, що їх влаштовували на базі радянської армії неподалік. Коли Ангела була маленька, місцеву тишу по кілька разів на день порушував гуркіт літаків, що проносилися дуже низько над обрієм.

Темплін — мальовниче містечко з вимощеними бруківкою вулицями та будинками з червоної цегли. Тут Меркель росла, ходила до школи, вперше вийшла заміж. Тут, у 2019-му, померла її мати. Коли Герлінд запитували, як її родина там опинилася, вона пояснювала: «Ми були християнами, що приїхали допомагати іншим християнам. Хтось їде до Африки. То чому ми не могли поїхати в іншу частину власної країни?»(11). Порівняння Східної Німеччини з Африкою дуже промовисте. Воно демонструє, наскільки диким здавався комуністичний Схід вихідцям із Заходу. Герлінд дорого заплатила за переїзд на Схід: через її «буржуазне» походження їй заборонили викладати. Та Ангела не пригадує, щоб її мати колись нарікала через переїзд на окуповану територію. Горст і Герлінд Каснер завжди виховували в доньці такі якості, як самопожертва та дисципліна.

Коли родина прибула у Вальдгоф — поселення приблизно з 30 будинків, що належало Лютеранській церкві, вони були настільки бідні, що не могли придбати маленькій Ангелі навіть візок. Роль колиски майбутньої канцлерки виконував дерев’яний ящик. «Батько мусив навчитися доїти кіз, а мамі стара сусідка показала, як варити суп із кропиви»(12), — пригадує Меркель. Її перший дитячий спогад — вона тікає від коней на домашньому подвір’ї. «Мої батьки разом з односельцями придбали невеличкий мотоцикл для потреб селища», — розповідала Меркель. Пізніше, коли держава погодила призначення Каснера на посаду пастора (перевірила, чи не сумнівається він у її легітимності), родині виділили дві приватні автівки, що було неабияким привілеєм для мешканців радянського сателітуIII. Багато хто з його колег по церкві вважав, що він надто добре адаптувався до злочинного режиму. Втім, попри ці привілеї, соціальний статус Каснера та його родини був вельми ненадійним(13). Згідно зі звітом, датованим 1994 роком, комуністична партія «дехристиянізувала» країну Мартіна Лютера. Однак уміння маневрувати в таких непевних обставинах виховало в майбутній канцлерці неабияку політичну гнучкість.

Крім усього іншого, Каснер викладав у семінарії для східнонімецького духовенства. Життя там було просте, без пишності й розкошів. Організація давала притулок кільком сотням дітей і дорослих із психічними та фізичними вадами. Їхня постійна присутність, навіть на родинних святах Каснерів, завжди здавалася Ангелі абсолютно нормальною.

Сусіди пригадують Горста Каснера як людину грізної і неодно­значної вдачі. «Він був доволі жорстким чоловіком, аж ніяк не схожим на священника», — каже Ульріх Шонгайт, високий, сильний і досі жвавий чоловік, друг дитинства Ангели та колишній мер Темпліна. Пастор Каснер, може, і не був м’якою людиною, але від нього Ангела взяла логічне мислення та здібності до чіткої аргументації.

Каснер ставився до Ангели дуже вимогливо. «Все мало бути в ідеальному порядку», — розповідала Ангела в інтерв’ю на початку своєї політичної кар’єри. У дитинстві вона ніяк не могла зрозуміти батькові пріоритети: «Мій тато вмів знаходити підхід до людей. Умів їх розговорити. І мене злило, що він з таким розумінням ставився до всіх навколо, а коли ми, діти, робили щось не так, реагував зовсім інакше». Особливо боляче для Меркель було усвідомлювати, що батько прикривався роботою, щоб уникати сімейних обов’язків. «Найгірше було, коли він казав, що зараз повернеться, а повертався через кілька годин», — пригадує вона. Іноді вона чекала його на вулиці біля дому «дуже-дуже довго».

На щастя, в житті юної Меркель були й інші дорослі, яким вистачало часу, терпіння та тепла, що їх бракувало її різкому батьку та зайнятій матері. «Я добре пам’ятаю садівника, сильного літнього чоловіка, що показав мені, що таке внутрішній спокій та довіра до людей»(14), — каже вже доросла Ангела.

Я навчилася від нього багатьох практичних речей. Навчилася розрізняти різні види квітів, дізналася, коли розпускаються альпійські фіалки. Він навчив мене спілкуватися з психічно хворими. З ним було тепло і він дозволяв мені їсти свіжу моркву просто з грядки. Цей чоловік дав мені зв’язок із землею, з природою... Тепер я знаю, наскільки важливим — набагато важливішим, ніж матеріальні статки, — є час.

Серед незайманих лісів та озер Ангела вчилася знаходити спокій у тиші. Пізніше одна з найближчих помічниць Меркель назвала ці прогулянки в лісах її «особистим аналітичним центром». Один із її найдавніших друзів пам’ятає «м’яку Меркель», яка росла далеко від стресів та галасу міського життя. Вона досі понад усе цінує тишу і визнає: «Постійні розмови — це іноді складно для мене... Я дуже люблю бути в товаристві, коли не обов’язково щось говорити, але просто бути поруч». Ця схильність до мовчання Меркель неодноразово ставала їй у пригоді і в політиці. Вона дуже вправно використовує її, щоб змушувати супротивників нервувати.

* * *

Безтурботне дитинство Ангели Каснер раптово скінчилося вранці 13 серпня 1961 року. За два дні до того її батько відчув, що щось не так. Коли родина поверталася з відпустки в Баварії, він зауважив великі мотки колючого дроту, складені в лісі вздовж траси. Тоді Каснер ще показав цю дивину дружині. Два дні по тому, коли Каснери збиралися до церкви, по радіо оголосили новини — тим колючим дротом Східну Німеччину відрізали від Західної та від решти Європи. Так Східна Німеччина перетворилася на в’язницю. Жертва Каснера на славу Бога та Церкви раптом заграла іншими фарбами.

«Мені було сім, коли я вперше побачила своїх батьків зовсім безпорадними. Вони уявлення не мали, що робити і говорити. Мама плакала цілий день, — пригадує Меркель. — Я хотіла допомогти, якось підбадьорити їх, але це було неможливо»(15). Мати розуміла, що може вже ніколи не побачити свою родину, що лишилася в Гамбурзі. Принаймні чоловікові родичі жили в Східному Берліні. Гамбурзька ж родина була відрізана від Каснерів найсуворішими прикордонниками в Європі.

Берлінський мур (або ж, як його офіційно називали, «антифашистський захисний вал») та внутрішній німецький кордон були відчайдушними спробами зберегти комуністичну Східну Німеччину. Коли кордон був відкритий, щодня на Захід рушали близько 2 тисяч німців. А тепер бетонне укріплення більше метра завтовшки та більше чотирьох заввишки, доповнене колючим дротом, мінами, собаками та озброєними охоронцями, зробило кордон між Східним і Західним Берліном найсмертоноснішою смужкою землі в Європі. Яскраві прожектори, що вмикалися після заходу сонця, робили спроби перетнути кордон нереальними для будь-кого, хіба що крім найбільш відчайдушних. Пізніше Меркель називала країну своєї юності lager. Зазвичай так називали концентраційні табори.

Однак загалом життя маленької Ангели у Вальдгофі не надто змінилося. У неї були батьки, молодший брат Маркус (народився в 1957 році) та сестра Ірен (народилася в 1964 році). Ангела мала доступ до чималої колекції книжок, що її батьки привезли з Гамбурга. Вони стали порятунком для дитини в умовах ізольованої країни. Ангела дуже любила пізнавати нові світи, що їх відкривали їй книжки. Довгими темними вечорами вона жадібно поглинала російську класику. Власне, тоді й почалася її любов до російської мови та культури. «Російська мова прекрасна, дуже емоційна, схожа на музику, але при цьому трохи меланхолійна»(16), — казала вона. Втім, вона завжди вміла відділяти російських прозаїків і поетів (як і інших росіян) від радянської (а потім і російської) влади.

Хоча офіційно Герлінд заборонили викладати, вона навчала доньку англійської, що потім допомогло Ангелі на міжнародній арені. Та в домі Каснерів бракувало англійських книжок. У Східній Німеччині за літературою, що виходила за межі марксистсько-ленінських теорій, стежили дуже сувороIV. Єдиним доступним для Ангели англомовним виданням був офіційний журнал комуністичної партії Великої Британії «Ранкова зоря».

Читаючи біографії видатних європейських державних діячів і вчених, Ангела знайшла собі приклад для наслідування: Марію Кюрі, першу жінку, що отримала цілих дві Нобелівські премії(17). Вона подобалася Меркель із багатьох причин. Вона була з Польщі, як і дідусь Ангели. «За її життя Польща була поділена та окупована Росією. Ми теж пережили російську окупацію», — казала Меркель в одному з ранніх інтерв’ю. Але найбільше дівчинку вразило відкриття Марією Кюрі нового хімічного елемента радію:

Вона зробила це відкриття, адже була впевнена, що має чудову ідею... Якщо ви вірите у свою ідею, навіть коли ніхто інший не вірить, якщо ви йдете до мети крізь злети й падіння, ви свого досягнете. Звісно, якщо ідея правильна.

Ангелу, яка шукала порятунку від реальності та приклад для наслідування, захопила історія про наполегливість і тріумф Кюрі, особливо враховуючи, що працювала вона в галузі, де панувала гендерна дискримінація. «У цьому житті не треба нічого боятися. Треба все розуміти», — сказала якось Кюрі. Ці слова дуже вразили юну Ангелу.

Крім наукових здобутків Марії Кюрі, ще одним джерелом нат­хнення для Ангели була Біблія, з якою вона в дитинстві майже не розлучалася. Завдяки недільним проповідям її батька в церкві Святого Георгія в Темпліні, дівчинка знала персонажів Старого та Нового Заповітів не гірше, ніж інші діти знали героїв казок братів Ґрімм. Батько Меркель заохочував її мислити критично. З часом це поширилося і на далекі від його бажання теми, зокрема і про Бога. «Я вірю, що цей світ має свій кінець, але існує щось за його межами. Щось, завдяки чому цей світ можна витримати. Називайте це богом чи ще якось... Але мені приємно знати, що є такий інститут, як церква. Той факт, що нам дозволено грішити та бути прощеними, — величезне полегшення. Інакше ми б усі здуріли»(18), — сказала Ангела в одному інтерв’ю. Це досить нестандартне бачення загробного життя і спасіння. У Біблії вона знайшла для себе багато речей, що підтримували її впродовж усього життя. (На початку політичної кар’єри Меркель в її мову іноді прослизали біблеїзми. Приміром, 17 січня 2001 року вона закликала тодішнього міністра закордонних справ Йошку Фішера «покаятися» за те, що у 1968 році він під час студентських заворушень кинув камінь у поліцейського. Згодом, набравшись досвіду, вона більше ніколи собі цього не дозволяла.)

Віра Меркель напряму пов’язана з тим, ким вона є і чого вона досягла, і дуже відрізняється від більш догматичної віри її батька(19). «Я обережно ставлюся до віри. Для мене релігія — щось дуже особисте... Вона допомагає мені пробачати себе й інших, не дає потонути в потоці власних обов’язків. Якби я була атеїсткою, мій тягар здавався б важчим», — каже вона. «Найскладніша та найважливіша річ у світі — це... любов. В Євангелії від Іоана любов описується не як абстрактні слова, а як конкретні вчинки. Ця любов без­умовна та безстрашна. Це любов-служіння», — сказала Ангела на християнській конвенції в 1995 році, розповідаючи, чим керується в особистому і політичному житті. Вчинки важливіші, ніж слова. Суть любові не в досягненні мети, а в послідовному і наполегливому шляху до неї. Це кредо Ангели Меркель.

У 2005 році, знову виступаючи на конвенції, Меркель назвала самопізнання і впевненість у собі обов’язковими рисами людини, що вміє дарувати і приймати любов. «Ви можете любити інших, лише якщо любите себе, якщо вірите в себе, якщо знаєте себе. Лише тоді ви знайдете підхід до інших людей... Любов можлива лише тоді, коли ви чітко знаєте, хто ви». Самопізнання веде до усвідомлення того, що «я — частина історії, я маю право на помилки». Таке самоприйняття пояснює витримку канцлерки, навіть в умовах колосального тиску.

Багато в чому віра Меркель пов’язана з людьми з обмеженими можливостями, які жили у Вальдгофі. У тій же промові в 2005 році Меркель процитувала пророка Малахію: «Малахія бачить жорстокість до слабких, до тих, кого викинули на узбіччя суспільства, до найманих робітників, до вдів і сиріт. Малахія каже, що це не прийнятно та суперечить заповідям Божим... Найслабших не можна кривдити. Ми повинні подбати про них»(20). Десять років по тому вона реалізувала ці слова на практиці, дозволивши мільйону «викинутих на узбіччя суспільства» знайти притулок у Німеччині. Людей, які добре її знають, це зовсім не здивувало.

Меркель давно зрозуміла: щоб служити людям, потрібна влада. У цьому слові вона ніколи не бачила нічого поганого. За її словами, «Влада як така — це не зло. Це необхідність. Влада щось створювати, щось робити. І якщо я хочу щось зробити, мені потрібні правильні інструменти, підтримка людей... Протилежність до влади — безсилля. Що хорошого в ідеї, якщо я не можу її реалізувати?»(21). Чути, як політик, чоловік це чи жінка, відкрито говорить, що йому чи їй потрібна влада, — це щонайменше незвично.

Що таке влада, Ангела Меркель пізнала досить рано. Друг дитинства Ульріх Шонгайт описує її як «природжену лідерку. Якщо треба було щось організувати, вона брала це на себе». Швидко виконавши власні домашні завдання, вона допомагала іншим дітям з їхніми. А ще вона любила бути до всього готовою. «Я починала планувати подарунки за два місяці до Різдва. Для мене дуже важливо планувати своє життя та уникати хаосу», — розповідає Меркель.

Навіть у дитинстві їй була притаманна обережність і потреба контролю. Чи не найкращою ілюстрацією цих її рис є історія, що нею поділилися її друзі, — про Ангелу на трампліні для стрибків у воду. Це сталося у третьому класі, коли вчителька висміяла перед однокласниками боягузтво Ангели. Тоді, під акомпанемент дитячого глузування і кпинів, Ангела вилізла на триметрову виш­ку — і завмерла. Здавалося, вода десь дуже далеко внизу. Та все ж вона не відступила і протягом 45 хвилин уроку ходила туди-сюди трампліном, ніби зважуючи всі «за» і «проти». І врешті все-таки пірнула, щойно пролунав дзвінок на перерву.

* * *

Ангела жила у Східній Німеччині, і перед нею постало питання: наскільки доведеться пристосовуватися до диктаторського режиму заради виживання. З часом радянські загарбники (в жодній країні за межами Радянського Союзу не було стільки радянських військових, як у Східній Німеччині: до 1991 року там налічувалося 380 тисяч солдатів та 180 тисяч цивільних), з якими вона спілкувалася на вулицях Темпліна, як і німецькі колабораціоністи, стали для неї джерелом дедалі більшого розчарування і навіть люті. Щодня, приходячи додому зі школи, вона мусила «поговорити про це з мамою, щоб стало трохи легше»(22), — розповідає Меркель. З часом Ангела почала бачити не лише Мур, але й кордони, що були невидимими. «У нас не було можливостей випробувати себе, перевірити, на що ми здатні», — пригадує вонаV. Хай там як, майбутня канцлерка уклала із собою угоду: «Я сказала собі, що не дозволю зруйнувати моє життя. Якщо вже не витримуватиму, то якось пробиватимусь на Захід»VI.

Виділятися серед інших було небезпечно, тож вона навчилася не привертати до себе уваги. На тогочасних групових знімках Ангела зазвичай нічим не вирізняється, — стоїть у задньому ряду, скромно посміхаючись, — з простою зачіскою, у безформних светрах. Але вона була першою в школі, хто вдягнув символ «занепалого» Заходу — блакитні джинси, що їх контрабандою передали її гамбурзькі родичі. Так Меркель дізналася, що в халепу можна потрапити навіть через пару штанів. Директор школи відправляв дітей у джинсах додому із вказівкою «носити одяг, який личить мешканцям держави робітників і селян».

Однак в Ангелі Каснер люди насамперед помічали аж ніяк не її вбрання — вони звертали увагу на її розум. «Я познайомилася з нею, коли вона була худорлявою 12-річною дівчинкою, — пригадує її вчителька російської Еріка Бенн. — Зараз я б назвала її “обдарованою”. Вона була дуже старанна, ніколи не робила граматичних помилок. І виграла регіональну, а потім і національну олімпіаду з російської мови». Колишня комуністка Бенн каже, що єдиною проблемою її зіркової учениці була нелюбов до публічності. «Вона ніколи не всміхалася! Ніколи не намагалася підкорити вас своїм шармом. “Підніми очі!” — шипіла я їй, поки вона розглядала свої черевики».

За перемогу в олімпіаді з російської 15-річну Ангелу нагородили закордонною поїздкою — в Москву. Її найяскравіший спогад про ту подорож — купівля першої західної платівки, хоч вона вже не пам’ятає, були то Beatles чи Rolling Stones (З усіх радянських сателітів Східна Німеччина вела найжорсткішу політику проти «імперіалістичних» культурних і політичних впливів.)

Дитина священника, якій дозволили отримувати вищу освіту, а не професійно-технічну, — це було явище вкрай рідкісне. І хоч Меркель вчилася на відмінно, вчителі нечасто хвалили та заохочували її. Ба більше, викладачка російської отримала догану за її успіхи: «На зборах членів компартії у школі один із партійних чиновників із насмішкою сказав: “не так і складно досягти результатів з дітьми буржуїв! Ми маємо зосереджуватися на дітях робітників і селян!”». Ангелі завжди діставалося через «батька-буржуя», який, хоч і був далекий від дисидентства, все ж був лютеранським священником в атеїстичній державі, а отже — вічним підозрюваним. «Я завжди мусила бути найкращою в класі», — пригадує Меркель.

Хай якою б розумною вона була, Ангелі все ж хотілося компанії та визнання однолітків, тож вона вступила в піонерську організацію — таку собі підготовчу ланку на шляху до комуністичної партії. За словами Меркель, цей крок був «пристосуванством на 70 %». Вона хотіла мати якесь суспільне життя, бути частиною якоїсь спільноти. Так дівчина навчилася маневрувати між двома світами: співати в церкві лютеранські гімни та славити Леніна в школі. «Там були люди, яким я іноді заздрила, — бо вони вміли вірити в те, що робили. Нічого не питати, ні в чому не сумніватися, просто грати за правилами»(23), — визнає вона.

Навіть вивчаючи марксистсько-ленінську теорію з її прогнозами неминучого тріумфу пролетаріату, Меркель потай стежила за політикою в забороненій частині Німеччини. «У 1969 році я ховалася у дівочому туалеті з транзисторним радіоприймачем та слухала дебати перед президентськими виборами в Західній Німеччині. Мене вразило те, наскільки цікава річ ці три раунди голосування!» — пригадує вона. Того ж року завдяки батьку Ангела отримала рідкісний екземпляр книги радянського фізика та дисидента Андрія Сахарова, який критикував небезпечну і дорогу гонку озброєнь, що в неї вступила Москва. Коли Меркель упіймали з цим забороненим чтивом, пастора Каснера вúкликали на допит у Штазі. Він відмовився сказати, де взяв ту книжку, але цей випадок нагадав йому, що навіть «лояльні» до держави пастори не захищені від її терору.

Ульріх Шонгайт та інші вважали батька Ангели (якого часто називали Rote Kassner — Червоним Каснером) надто адаптованим до режиму. Навіть у своїх проповідях Каснер не критикував втручання держави у справи церкви. «Були часи, коли люди на зразок батька Ангели вважали, що комуністи та християни мають спільну мету, — розповів мені Лотар де Мезьєр, пастор Лютеранської церкви та перший і єдиний демократично обраний президент Східної Німеччини. — Вони вірили в людську великодушність. Тому намагалися знайти з комуністами спільну мову.“Ми не хочемо бути церквою, яка виступає проти соціалізму. Ми не хочемо бути церквою, яка виступає за соціалізм. Ми хочемо бути християнами в рамках цієї системи та мирно співіснувати з державою”. Цю формулу вигадав батько Ангели Меркель».

Після десятиліть, що минули після падіння Муру, і досі живі люди, що зберегли яскраві та гіркі спогади про пастора Каснера. Один із них — священнослужитель Райнер Еппльман. У 1980-ті роки він був дисидентом, через що мусив пережити три замахи на своє життя з боку Штазі. Пізніше він дізнався, що його батько, котрого він ледве знав, був офіцером СС і працював водієм вантажівки в Аушвіці. Еппльман познайомився з пастором Каснером на випускному курсі Темплінської семінарії. «Позиція Каснера мене шокувала», — сказав він восени 2017 року, під час нашого інтерв’ю в Берліні. Каснер мав бути куратором молодих пасторів на завершальному етапі їхнього навчання. Він був переконаний, що в соціалістичній Німеччині «немає місця для людської експлуатації» і вона однозначно краща за «капіталістичну» Німеччину. «Він постійно це повторював нам, пасторам. Він був зарозумілий і критикував Протестантську церкву, хоч вона робила все можливе в умовах такого тиску». Також Каснер говорив, що, на його думку, в Східній Німеччині скоро більше не буде пасторів. «Лише уявіть, — каже Еппльман. — П’ятнадцять юнаків сидять і чекають, коли отримають свою першу парафію десь на Сході. І раптом Каснер каже нам: “Ви не будете пасторами в парафії, адже кількість пасторів на Сході і далі скорочуватиметься. Церква не зможе вас утримувати. Вам доведеться знайти нормальну роботу з 9 до 18, а церковними справами займатися по вихідних”. Можете уявити, як це нас деморалізувало». Те, як Каснер змішував політику та релігію, здавалося Еппльману лицемірством: «Я вважав, що це жахливо. А ще він просто не хотів бачити, як страждають протестанти у Східній Німеччині... Він відмовлявся визнавати, що їх карають за те, що вони християни! Каснер вважав, що всі ми, навіть пастори, мали стати “розвинутими соціалістами”».

Цікаво, чи шкодував Каснер про своє рішення переїхати на Схід, коли його змушували прийняти і навіть хвалити плани Штазі щодо скасування інституту пасторів?.. Схоже, батько Меркель сподівався, що якась версія його соціалістичних ідеалів все ж покаже себе світу, хоч майже все свідчило про те, що цього не буде.

Меркель ніколи публічно не критикувала політичні погляди пастора Каснера. «Мій батько намагався створити таку церкву, яка б відповідала потребам людей на Сході», — сказала вона, порівнюючи його з місіонерами в Латинській Америці. Втім, її публічна лояльність не означає, що вона з ним в усьому погоджується. Ангела, зокрема, пригадує їхню суперечку про те, «скільки власності треба колективізувати, щоб лишити місце для індивідуальної відповідальності». Багато років по тому пастор з гіркотою відзначив, що, у певному розумінні, втратив доньку ще в дитинстві: «Вона завжди все робить по-своєму».

У 1968 році версія соціалізму, яку ідеалізував Каснер, зазнала ще одного удару, що справив дуже глибоке враження на 14-річну Ангелу. То була Празька весна — період політичної лібералізації та масових протестів у Чехословацькій Соціалістичній Республіці. Нові порядки гарантували послаблення контролю за ЗМІ, свободу слова та пересування. «Я пам’ятаю той дух оптимізму», — казала вона пізніше.

Ми були у відпустці в горах у Чехословаччині. Всі навколо були в захваті. Тоді мої батьки на два дні поїхали в Прагу, щоб подивитися, що відбувається на Вацлавській площі. Вони повернулися дуже нат­хненні, з надією на те, що ситуація в соціалістичному таборі нарешті почне змінюватися... І на те, що події в Чехословаччині можуть докотитися і до Східної Німеччини. Я ж була налаштована скептично і сумнівалася в можливості змінити соціалізм.

До 21 серпня Меркель встигла повернутися з канікул у Чехії та поїхала до бабусі в Східний Берлін. «Досі пам’ятаю, як стояла в кухні того ранку, коли по радіо оголосили: російські війська ввійшли в Прагу»(24). П’ять тисяч військових із дружніх соціалістичних республік (Польщі, Болгарії, Угорщини і, що було найболючіше для юної Ангели, зі Східної Німеччини) перетнули чеський кордон і покінчили з Празькою весною. «Це був нищівний удар. Мені було соромно і дуже сумно», — пригадує Меркель. Коли у 2014 році російські танки вирішили задушити прагнення України до змін, Ангела відреагувала швидше і різкіше, ніж голови інших держав. Очевидно, ця ситуація нагадала їй той ранок у бабусиній кухні, коли вона слухала новини з Праги.

Радянський Союз швидко поклав край чехословацьким спробам побудувати «соціалізм із людським обличчям». Після цього пастору Каснеру стало важче дурити себе щодо істинної природи режиму в Східній Німеччині. Втім, він ніколи до кінця не втрачав віру в «людський» соціалізм і не приймав правил гри капіталізму. «Все, що має значення для капіталістів, — це гроші. Вони хочуть, щоб споживачі купували більше, ніж їм насправді потрібно. В наші голови втовкмачують закони ринкової економіки, в яких ми не маємо права сумніватися. Все перетворюється на “ринок”, навіть сама природа», — жалівся батько Меркель через багато років після об’єднання Німеччини, коли зірка його доньки вже піднімалася над політичним обрієм їхньої капіталістичної держави.

* * *