Маленький принц ebook

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

Леону Верту

Перепрошую маленьких читачів за те, що цю книжку я присвятив дорослому.

На своє виправдання зауважу: цей дорослий — мій найліпший друг. А ще він розуміє геть усе, навіть дитячі книжки. І, зрештою, він мешкає у Франції, а там наразі голод і холоднеча. Тож мій друг потребує підтримки й розради. Утім, якщо такі мої пояснення непереконливі, я присвячу цю книжку тому хлопчакові, яким колись був мій нині дорослий друг. Адже всі дорослі спочатку були дітьми, проте мало хто з них про це пам’ятає.

Отож, я виправлю присвяту:

Леону Верту,

коли він був маленький.

І

Коли мені було шість років, у книжці за назвою «Правдиві історії», де йшлося про джунглі, якось я побачив дивовижу. На картинці величезна змія — удав — заковтувала хижого звіра. Це мало ось такий вигляд:

У книжці розповідалося: «Удав ковтає свою жертву цілою, не пережовуючи. Після цього він вже не може ворухнутися і півроку спить, допоки не перетравить їжу».

Я довго розмірковував про життя джунглів, сповнене пригод, і також намалював кольоровим олівцем свою першу картинку. Це був мій малюнок № 1.

Ось він:

Свій мальований витвір я показав дорослим і запитав, чи їм не страшно.

— Та хіба ж капелюх може налякати? — дивувались мені.

А то був зовсім не капелюх. То був удав, який проковтнув слона. Відтак я намалював удава зсередини, щоб дорослим було зрозуміліше. Їм бо завжди потрібно все пояснювати. Тож ось мій малюнок № 2:

Проте дорослі порадили мені не малювати змій ані ззовні, ані зсередини, а якнайбільше цікавитися географією, історією, арифметикою і правописом. Ось чому ще в шість років я відмовився від блискучої кар’єри художника. Після конфузу з малюнками № 1 і № 2 я втратив віру в себе. Дорослі самі анічогісінько не розуміють, а діти так стомлюються постійно їм все пояснювати й розтлумачувати.

Отож мені довелося обирати іншу професію, і я вивчився на льотчика. Я облетів ледь не всю земну кулю. І географія, щиро кажучи, мені в тому дуже прислужилася. Я враз міг розпізнати, Китай це чи Аризона. Це дуже важливо, якщо зіб’єшся з курсу вночі.

За своє життя я зустрічав чимало різних серйозних людей. Тривалий час я жив серед дорослих. Я бачив їх зовсім близько. І від цього, чесно кажучи, моя думка про них не змінилася на краще.

Зустрічаючи дорослого, який видавався мені розумнішим і метикуватішим за інших, я показував йому свій малюнок № 1 — я зберіг його і завжди тримав при собі. Я прагнув дізнатися, чи насправді ця людина щось розуміє. Та всі вони відповідали: «Це ж капелюх!». Тож з ними я вже не розмовляв ані про удавів, ані про джунглі, ані про зорі. Я переходив на зрозумілу їм мову: теревенів з ними про гру в бридж і гольф, про політику і краватки. І ці дорослі були у захваті від знайомства з такою поміркованою людиною.

ІІ

Тож я був самотній і не мав з ким перекинутися й словом. Та якось шість років тому мені довелося приземлитися в Сахарі. У двигуні мого літака щось зламалося. Поряд не було ні механіка, ні пасажирів, тож я вирішив усе полагодити самотужки, щоправда, то дуже непроста робота. Я мав або полагодити двигун, або ж загинути. Та й води в мене ледь вистачило б на тиждень.

Тож першого вечора я заснув прямісінько на піску в пустелі, де на тисячі миль довкола не було жодного житла. І навіть та людина, яка потрапила би в кораблетрощу й загубилася серед океану на плоту, не була б аж такою самотньою. Уявіть, як я здивувався, коли на світанку мене розбудив чийсь тоненький голосочок. Він мовив:

— Прошу… намалюй мені баранця!

— Тобто?..

— Намалюй мені баранця…

Я скочив, мов уражений блискавкою. Протер очі. Роззирнувся навкруги. І бачу — стоїть якийсь незвичайний малюк і серйозно так мене роздивляється. Це чи не найкращий його портрет, який згодом я спромігся намалювати. Проте на моєму малюнку він, ясна річ, геть не такий чудовий, як насправді. Та це не моя провина. Коли мені було шість років, дорослі переконали мене, що художником я не стану, тож нічого, окрім удавів — зсередини і ззовні, я малювати не вмів. Отож я роздивлявся цю дивовижу. Майте на увазі, я перебував за тисячі миль від людського житла. Утім мені й на гадку не спадало, що цей малюк заблукав, або дуже наляканий чи стомлений, або ж потерпає від голоду й спраги. Це дитя не справляло враження загубленого в безлюдній пустелі, далеко від будь-якого помешкання. Нарешті отямившись, я запитав:

— А… що ти тут робиш?

Та малюк знову — тихо, але наполегливо — попросив:

— Прошу… намалюй баранця…

Це було так таємниче і незбагненно, що я не посмів відмовити.

Тут, у пустелі, за крок від смерті це виглядало безглуздо, та все ж я витягнув з кишені аркуш паперу і перо. Й одразу ж згадав, що я вчив здебільшого географію, історію, арифметику й правопис, тож сказав малому (навіть трішки сердито сказав), що малювати не вмію. Він відповів:

— Байдуже. Намалюй баранця.

Я ще жодного разу не малював баранів, тож відтворив для нього одну з двох картинок, які все ж умів малювати, — удава ззовні. І був здивований, коли малюк вигукнув:

— Ні, ні! Не хочу я слона в удаві! Удав дуже небезпечний, а слон занадто великий. У мене вдома все дуже маленьке. Я хочу баранця. Намалюй баранця.

І я намалював.

Він уважно роздивився мій малюнок і сказав:

— Ні, цей баранець зовсім кволий. Намалюй іншого.

Я намалював.

Мій новий друг посміхнувся прихильно і з розумінням.

— Та ти ж і сам бачиш, — сказав він, — це ж не баранець. Це величезний баран. У нього роги…

Тож я намалював ще інакше.

Але й цей малюнок він відхилив.

— Цей геть старий. Я хочу такого баранця, щоб жив довго.

Я не стримався — адже мав якнайшвидше розібрати двигун — і намалював ось це:

І сказав малому:

— Ось маєш коробку. А в ній — твій баранчик.

І яким було моє здивування, коли мій суворий суддя вмить засяяв:

— Те, що треба! Як гадаєш, багато трави він їсть?

— А що хіба?

— Та ж у мене вдома всього дуже мало…

— Йому вистачить. Я тобі даю зовсім маленького баранця.

— Не такого вже й маленького… — мовив він, схилившись над малюнком, щоб роздивитися його. — Глянь-но! Мій баранець заснув…

Ось так я зазнайомився з Маленьким принцом.

ІІІ

Я не одразу збагнув, відкіля він з’явився. Маленький принц розпитувавмене про все, та коли я про щось запитував у нього, він ніби нічого й не чув. Лише поготів, з випадково сказаних слів усе з’ясувалося. Уперше побачивши мій літак (його я не малюватиму, позаяк все одно не впораюся), він запитав:

— Що це за штука?

— Це не штука. Це літак. Мій літак. Він літає.

І я з гордістю пояснив, що вмію літати. Тоді малюк вигукнув:

— Невже! Ти впав із неба?

— Так, — тихо мовив я.

— Ото кумедія!.. — І Маленький принц засміявся так дзвінко, що мені аж прикро стало: я хотів, щоб до моєї невдачі ставилися з розумінням. І згодом додав: — Отже, ти теж з’явився з неба. А з якої планети?

Кінець безкоштовного уривку. Щоби читати далі, придбайте, будь ласка, повну версію книги.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.

На жаль, цей розділ недоступний у безкоштовному уривку.