Червона шапочка ebook

Серія «Скарбничка казок світу»

червона шапочка

Червона Шапочка

Кресало

Дівчинка з сірниками

Снігова королева

Дудар із Хамельна

Принц Рубін

Новий убір короля

Хлопчик-мізинчик

Горщик каші

Три ледарі

ТЕРНОПІЛЬ

НАВЧАЛЬНА КНИГА – БОГДАН

УДК 82-343

ББК 84-4

Ч-45

Серія «Скарбничка казок світу» заснована 2011 року

Переказав українською Євген Литвиненко

Ілюстрації Яни Гавриш, Сергія Гавриша

Червона Шапочка :казки/ переказав укр. Є. Литвиненко. — Тернопіль : Навчальна книга–Богдан,2012.— 56 с.— (Серія «Скарбничка казок світу»).

ISBN 978-966-10-1933-0 (серія)

ISBN 978-966-10-1536-3

Для дошкільного та молодшого шкільного віку.

УДК 82-343

ББК 84-4

Ч-45

Охороняється законом про авторське право.

Жодна частина цього видання не може бути відтворенав будь-якому вигляді без дозволу автора чи видавництва.

ISBN 978-966-10-1933-0 (серія)

ISBN 978-966-10-1536-3

© Євген Литвиненко, переказ українською, 2012

© Яна Гавриш, Сергій Гавриш, ілюстрації, 2012

© Видавництво «Навчальна книга–Богдан», 2012

Червона Шапочка

Жила собі на світі маленька славна дівчинка. І така вже була вона мила, що всі її любили, хто на неї тільки гляне. А найдужче любила її бабуся — вже, бувало, й не знала, що дитині дати. От якось подарувала їй бабуся червону оксамитову шапочку. Та шапочка була так дівчинці до лиця, що іншої вона й носити не хотіла.

Через те й прозвали дівчинку Червона Шапочка.

Одного разу мати каже їй:

— Іди-но, доню, сюди. Ось тобі пиріг, пляшка соку, віднеси бабусі, вона вже старенька, нездужає, то нехай трохи підживиться. Рушай зараз, поки сонечко ще не припікає. Іди тихенько, спокійненько, з дороги не звертай, — бо ще впадеш та розіб’єш пляшку, тоді з чим прийдеш до бабусі? А як увійдеш до хати, то по кутках не роздивляйся, а перше привітайся чемненько.

— Я, мамо, все зроблю так, як ти велиш, — сказала Червона Шапочка, попрощалася з матір’ю і пішла.

А бабуся жила в лісі, за півгодини ходи від села. І щойно Червона Шапочка увійшла в ліс, так і зустріла вовка. Вона й не знала, що то за клятий звір, а тому зовсім не злякалася його.

— Добридень, Червона Шапочко, — привітався вовк.

— Красно дякую, вовче, добридень і тобі.

— А куди це ти чимчикуєш так рано, Червона Шапочко?

— До бабусі.

— А що ти несеш у фартушку?

— Пиріг і сік. Учора мама напекла пирогів, то нехай і старенька недужа бабуся трохи поласує та підживиться.

— А де ж твоя бабуся живе?

— Трохи далі у лісі, з чверть годинки ходи звідси. Там під трьома великими дубами стоїть її хатка, а довкола хатки ліщина. Та ти, либонь, сам знаєш де, — мовила Червона Шапочка.

А вовк собі й подумав: добрий обідець був би з цього дівчатка. Воно, певне, смачніше, ніж стара бабуся. Але треба добре поміркувати, щоб обох запопасти.

Він трохи пройшовся поруч із дівчинкою, а тоді й каже:

— Червона Шапочко, а подивись лишень, які гарні квіточки ростуть навколо. Чом ти й не глянеш на них? І невже не чуєш, як гарно співають пташечки? Все йдеш та йдеш, ніби до школи поспішаєш. А в лісі можна так любо погратися!

Глянула Червона Шапочка й справді побачила, що навкруги уся земля вкрита прегарними квітами, а по них танцюють сонячні зайчики. От вона й подумала: «А добре було б принести бабусі й свіжих квіточок, вона ще дужче зрадіє. Ще ж рано, я не забарюся».

І вона зійшла зі стежки та гайнула в ліс нарвати квітів. Зірве одну квітку, а там далі ще краща, і біжить, біжить, та все далі у хащі.

А вовк тим часом не гаявся — подався просто до бабусиної хатки. Прибіг та й постукав у двері.

— А хто там?

— Це я, Червона Шапочка, принесла тобі пиріг і сік, відчини.

— Натисни клямку, — гукнула бабуся, — я слаба, нездужаю встати.

Вовк натиснув клямку, двері відчинились і він, не промовивши й слова, стрибнув до бабусі й ураз проковтнув її.

Потім натяг на себе її вбрання, наклав на голову чепець, умостився в бабусиній постелі й затулив ліжко запоною.

А Червона Шапочка все бігала за квітками. Коли вже нарвала стільки, що насилу могла піднести, згадала про бабусю й подалася до неї. Дівчинка здивувалася, що двері розчинені навстіж, а коли увійшла всередину, то їй стало аж моторошно, і вона подумала: «Чого це мені так страшно сьогодні? Раніш я з такою охотою гостювала у бабусі!»

Дівчинка голосно вигукнула:

— Доброго ранку!

Але ніхто не озвався. Тоді вона підійшла до ліжка і розсунула запону. А там у ліжку лежить бабуся, проте якась чудна, і чепець її насунувся аж на обличчя.

— Ой, бабусю, чого це в тебе такі великі вуха?

— А щоб ліпше тебе чути!

— Ой, бабусю, а чого це в тебе такі великі очі?

— Щоб тебе ліпше бачити!

— Ой, бабусю, а чого в тебе такі великі руки?

— Щоб тебе дужче схопити!

— Бабусю, а чого це в тебе такий страшенно великий рот?

— Щоб швидше тебе зжерти!

Щойно вовк це сказав, як прожогом схопився з ліжка й проковтнув бідолашну Червону Шапочку.

Наситившись, він знову ліг у ліжко, заснув і почав так гучно хропти, що далеко було чути.

А саме на ту пору йшов повз хату мисливець і подумав:

«Щось стара так гучно хропе, піду гляну, чи не сталося чого з нею».