Поза підозрою ebook

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»

2022

ISBN978-617-12-9419-6(epub)

Жодну з частин цього видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва

Електронна версія зроблена за виданням:

Немайнові права автора застережено

Друкується в Україні за сприянняLa Plante Global Limitedі The Van Lear Agency

Перекладено за виданням:

La Plante L. Above Suspicion : A Novel / Lynda La Plante. — New York : Atria Books, 2006. — 400 p.

Переклад з англійськоїІрини Шагової

Дизайнер обкладинкиПетро Вихорь

Ла Плант Л.

Л12 Поза підозрою : роман / Лінда Ла Плант ; пер. з англ. І. Шагової. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2022. — 416 с.

ISBN 978-617-12-9314-4

ISBN 978-0-7432-7685-6 (англ.)

Старший інспектор Джеймс Ленгтон і детектив-новачок Анна Тревісрозслідують справу про вбивствосеми жінок, що стала першою для Анни. Усі вони були повіями, замордованимиз невідомих причин. Усі… окрім сьомої. Адже сьома жертва не повія, а невинна дівчина з янгольським обличчям. Детективам здається, що вони натрапили на слід, вирахуваливбивцю і от-от виведуть його на чисту воду. Але незабаромз’ясовуютьсянові обставини, що відкидають їх на початок розслідування, позбавляючивсіх доказів та припущень. Чи буде ця спроба вбивці заплутати слідство та розпочати нову гру вдалою? Щойно здається, що злочинця от-от схоплять, як він знову опиняється поза підозрою. Адже весь час перебуває занадто далеко від місця злочину. І занадто близько до самої Анни…

УДК 821.111

© Lynda La Plante, 2004

© Depositphotos.com / Demian, обкладинка, 2021

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», видання українською мовою, 2022

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад і художнє оформлення, 2022

Розділ другий

Минула північ, коли Анна завершила виписки зі справи Терези Бут, а другу теку вона закінчила о другій ранку.

Біографія сорокаоднорічної Сандри Дональдсон була схожою на попередню: зловживання, наркотики, алкоголь, четверо дітей, які виховувалися в прийомних родинах, і приятель-героїнник. Уперше її затримала поліція за проституцію у віці двадцяти років, відтак вона не раз потрапляла до в’язниці за пограбування, збування краденого, далі знову арешти за проституцію.

У звітах з моргу вказувалося, що її побили жорстокіше, ніж попередню жертву. Жахливі синці: деякі давні й жовтуватого відтінку, інші свіжі. Чорний бюстгальтер стягував руки за спиною, душили її власними колготками. Анна порівняла збільшені фотографії вузлів, якими була зав’язана білизна, і майже не здивувалася, що вони однакові.

Сандру ґвалтували безжально, розірвавши піхву й анальний отвір. Її тіло, як і Терезине, викинули й залишили гнити, мов сміття. Анна замислилася над сумним завершенням життя нещасної. Лише за кілька тижнів хтось звернувся по її тіло для поховання. Упізнати жінку змогли насамперед тому, що в картотеці зберігалися відбитки пальців. Анна вирішила потім перевірити, чи інші жертви також перебували на обліку в поліції. Зробивши останній запис, вона знесилено повалилася на ліжко й заснула.

Утім, коли наступного дня перед дев’ятою годиною ранку вона приїхала на роботу в своєму новенькому «Міні-Купері», то не мала ані сліду втоми на обличчі або в поведінці. Поліціянт у формі провів її до стоянки позаду відділку, де було повно патрульних машин. Місця для неї ніхто не виділив, тому вона не раз об’їхала паркувальний майданчик, перш ніж зуміла втиснути власну автівку поруч із побитим старим «вольво». Вона замкнула дверцята й помолилася, щоб власник «вольво», коли виїжджатиме, не подряпав її малюка.

У слідчій кімнаті того ранку було тихо, і з певним полегшенням Анна зауважила, що зі столів прибрали вчорашні коробки з-під їжі.

― Доброго ранку, Джин! — весело мовила вона. — Нікого ще немає?

Джин, яка була в кімнаті сама, відповіла на привітання стриманою посмішкою.

― Жартуєш, либонь. Вони вже годину засідають у кімнаті для нарад. Там зараз відбуваються великі стратегічні збори.

― Але вчора ввечері про це не згадували, — знімаючи пальто, виправдовувалася Анна. Відтак швиденько поклала до шафи теки й рушила до дверей.

― А тобі дозволили забирати їх із собою? Вони мають залишатися тут, якщо ти не в курсі.

― Знаю, Джин, — відповіла Анна, намагаючись її заспокоїти, — але я питала в старшого інспектора Ленгтона, чи з ними можна ознайомитися спокійно вдома. І розписалася в реєстраційному журналі та щоденнику. Хто там зараз на зборах?

― Командерка. Якщо старший інспектор Ленгтон доведе, що попередні вбивства пов’язані зі справою Мелісси Стівенз і наша команда добре ознайомлена з дотичними правопорушеннями, ми отримаємо необхідну допомогу.

Анна чекала на подальші пояснення.

І Джин розжувала та в рот поклала, наче та була розумово відсталою:

― Відділ зв’язків з громадськістю має діяти узгоджено зі старшим слідчим і його замом, звітувати перед пресою й влаштовувати зустрічі з представниками ЗМІ. Тепер усе має політичне забарвлення. Як мене це бісить! Кожне розслідування потребує дедалі більше паперової роботи.

― Чи за ніч з’явився якийсь вирішальний доказ, аби підтвердити зв’язок між Меліссою Стівенз і нашим розслідуванням?

― Не знаю, але бос був тут ще до того, як прийшли прибиральники, тож не виключаю і такої можливості.

І Джин знову самовдоволено заклацала клавішами на комп’ютері. Анна вийшла з кімнати.

Вона рушила на поверх нижче, де відбувалися збори. У коридорі й на сходах — ні душі і лиховісна тиша. А це був штаб оперативних дій, де зазвичай уже зрання телефони розривалися від дзвінків, а голоси долинали аж до наступного поверху.

Проте не сьогодні. Стулчасті двері зали для нарад були зачинені, й, на відміну від слідчих кімнат, вона не мала скляних стін. Анна притулилася до дверей, сподіваючись щось почути, проте не розібрала жодного слова. Вона так і не наважилася зайти всередину посеред наради, а тому вирішила повернутися до слідчої. Аж раптом мало не зіштовхнулася з констеблем Бароллі, коли той виходив із вбиральні, витираючи руки об паперовий рушник.

― Як справи? — тихо запитала вона.

― Нічого не можу сказати. Командерка — не та людина, що розкриває всі карти одразу. — Він жбурнув папір у бік смітника, але промахнувся.

― Щось було чути з лабораторії?

― Жартуєш? Вони ніколи не поспішають.

― Отже, ніяких нових подробиць?

― Мені принаймні нічого не відомо. Клепгемські покидьки й горщика свого не дадуть туди посцяти.

Він рушив коридором далі, а Анна повернулася до слідчої кімнати, де ознайомилася з третьою справою. Жертву звали Кетлін Кіґан. Їй було п’ятдесят, неписемна, рівень інтелекту нижче середнього. Здоров’я слабке, постійні напади депресії. Не раз заарештована за пиятику, порушення громадського порядку і, як решта жертв, за проституцію і непристойну поведінку на вулиці. Спочатку рудоволоса, потім невдало перефарбована в білявку, вона скидалася на плюшевий килимок. Посмертні знімки млявого, обважнілого тіла й обвислих грудей справляли похмуре враження. Усіх дітей — а їх було шестеро —передали до притулку або прийомних родин, адже жінка була неспроможною за ними доглядати.

Її розкладене тіло, коли його знайшли, лежало в громадському парку в заростях жалкої кропиви. Руки були зав’язані так само, як і в попередніх жертв, але знімки Кетлін були особливо потворні. З рота стирчали вставні зуби — здавалося, що вона регоче. Червона помада розмазалася по обличчю — бридка, моторошна клоунеса.

«Трагічна картина — жах, та й годі», — подумала Анна. І хай як жорстоко повелося з нею життя, такої жалюгідної й принизливої смерті Кетлін не заслужила.

Збори завершилися пополудні, і Ленгтон з командою повернулися на свої місця. Анна помітила, що він посміхається. Усі, хто був у слідчій кімнаті, скупчилися навколо боса, аби дізнатися, як усе минуло, проте сама вона лишилася сидіти за столом.

― Чудово! Справа Мелісси Стівенз тепер наша. Командерка долучить до нашої команди ще п’ятнадцять детективів. Людей усе одно бракуватиме, але є певний поступ. Нам дадуть ще одного офіс-менеджера, двох службовців для адміністративної роботи і доступ до системи оброб­лення даних найгучніших справ «Голмс Два». МВС нас у цьому підтримає. Тепер ми матимемо більше інформації для розслідування.

Пролунали оплески, проте Ленгтон зупинив їх порухом руки.

― Хтось із вас має поїхати в Клепгем дізнатися про все, що стосується справи Мелісси. А доки надійдуть результати експертизи, почнімо працювати.

Він почепив на дошку фотографію Мелісси Стівенз. Відтак узяв у руки чорний маркер і двічі обвів колом цифру «7».

― Нам відомо, що вона залишила свого друга о пів на одинадцяту й попрямувала до станції метро «Оксфорд-Серкус».

Ленгтон наказав членам команди обстежити всі шляхи від Ковент-Ґарден до Оксфорд-Серкус. Понишпорити в стрип-клубах, адже часто-густо з метою безпеки вони обладнані прихованими камерами.

― Перевірте відповідні записи відеоспостереження в клубах, пабах, на паркувальних майданчиках і всіх дорогах. Передивіться, що зможете. Минув місяць — гадаю, більшість записів уже встигли знищити. Мені потрібно знати, яким шляхом Мелісса простувала тієї ночі. До речі, з’явився свідок — офіціант. Він стверджує, що бачив Меліссу, коли та балакала з водієм якоїсь автівки, але не запам’ятав ані марки, ані кольору; він навіть не надто певен, що то була вона — але мені потрібний відеозапис, потрібний водій, потрібна автівка. Бо... — Ленгтон показав рукою на дошку смерті, — бо перед нами серійний убивця. Дай Боже, смерть Мелісси була його першою і останньою помилкою. Гайда!

Доки поліціянти розподіляли завдання по групах, Анна сиділа за столом, почуваючись геть зайвою. Ніхто з нею так і не познайомився, не заговорив. Коли кімната спорожніла, вона підвелася й наблизилася до Ленгтона.

― Я досі прикріплена до справи, сер?

Ленгтон, здавалося, не відразу згадав, хто вона така, а тоді постукав пальцем по столу.

― Їдьте разом із сержантом Льюїсом, він готує відеовідтворення злочину.

― Здається, він уже виїхав, — сказала вона й ніяково роззирнулася навколо.

― Тоді залишайтеся зі мною. Я попросив привести друга Мелісси. Можете прийти на допит. Ви вже пообідали?

― Ні.

― То йдіть у їдальню і перекусіть. Будьте тут чверть по першій.

― Дякую. — Вона попрямувала до свого стола, а тоді повернулася. — Думаю, судово-медичні експерти ще не встиг­ли надіслати звіт. А вночі не надходило нових доказів щодо зв’язку Мелісси з нашими справами?

Ленгтон якось дивно й прохолодно глипнув.

― Ні.

Анна не витримала пронизливого погляду, повернулася на місце і всілася, опустивши очі долу: боялася, що він досі дивиться на неї. А тоді знову рушила до шаф, аби поставити на місце теку зі справою Кетлін Кіґан. Вона була певна, що він за нею стежить, і зашарілася як маків цвіт. І вмить розлютилася на власну негідну поведінку. Аби лишень вийти якнайшвидше геть зі слідчої кімнати.

Їдальня на горішньому поверсі виявилася невеличкою порівняно з тими, які вона відвідувала в інших відділках столичної поліції. Майже всі столики були зайняті.

Тримаючи в одній руці тацю, а в другій портфель, вона прослизнула вглиб їдальні, де кілька поліціянтів у формі вже залишали столик. Відсунула брудні тарілки вбік, мимоволі сівши спиною до сусіднього стола, де розмістилися старший інспектор Геджес і двоє членів його групи.

― Та ким він узагалі себе вважає? — вибухав Геджес. — Це була моя справа. Поясніть мені, як він зміг переконати їх, ніби шестеро його жертв, шестеро старих хвойд, були вбиті однаково? Бреше гівнюк... Такого брехуна я ще зроду не зустрічав!

Анна скоса подивилася на них і встигла помітити, як Геджес наштрикує на виделку шматочки риби зі смаженою картоплею.

― Трясця, ні! Руки в неї зав’язані? Хай йому грець, ну то й що? Він не має ані результатів експертизи, ані звіту із трупарні, а йому, бач, уже все дозволили, натомість нас відсторонили, як лохів. Його старі лярви не мають жодного стосунку до вбивства дівчинки. Якась маячня! Хіба що зміг підлеститися до командерки. Вона була на його боці ще перед тим, як ми взялися за роботу!

Він замовк, і було чути лише бряжчання виделок і ножів, коли вони їли свій обід, але раптом Геджес знов обізвався:

― Він матиме доступ до преси, до будь-якого ЗМІ. От мерзотник!

― А якщо це правда? — запитав похмурий рябий поліціянт.

― Що саме?

― Ну, нібито йдеться про серійного вбивцю.

― Дурня! Та дівчинка ніяк не пов’язана з його розслідуванням. Пів року він із ним валандався, збираючи старих курв по всій Англії. Кажу вам, пан Ленгтон-Гандон просто безнадійний! А виграв лише тому, що лизав дупу командерки, а може, з нею і трахався — а як ще пояснити, що він загарбав цю справу собі?

Анна вже доїла обід, а трійко чоловіків і далі ганили Ленгтона, не звертаючи на неї жодної уваги. По першій вона вже була біля слідчої кімнати, як раптом їй спало на думку: а чи все гаразд з її «Міні-Купером»? Автівка мирно стояла на тому ж місці. А біля заднього входу у відділок вона помітила Ленгтона поруч із командеркою Джейн Лі; він підтримував керівничку — мабуть, проводжав до її машини.

Анна бачила, як Ленгтон сміявся разом з нею та як вони наблизилися до її автівки. Він відчинив задні дверцята. Далебі, вони віддавна приятелювали. І щойно командерка вмостилася на задньому сидінні, Ленгтон нахилився до неї, щоб завершити розмову.

Анна повернулася на своє місце за столом невдовзі перед тим, як Ленгтон увірвався до слідчої кімнати.

― Смачний був обід?

― Еее, так, дякую. А ви поїли?

― Не було часу. Перекусив канапкою. — Він кивнув Джин, яка скоса на нього глянула.

Ленгтон зиркнув на ручний годинник і знову на Анну.

― Друга кімната для допитів. А я пішов сцяти.

― Гаразд, сер, — сказала вона і, щойно він зник за дверима, схопила записник і олівці.

Майже за п’ятнадцять хвилин до другої Ленгтон увійшов до кімнати допитів, де Анна вже сиділа і чекала. Він тримав у руці обгорнуту паперовою серветкою склянку кави.

― Він щойно приїхав, — сказав їй Ленгтон, сідаючи поряд. — Звати Марк Ролінз, студент. Лондонський університет, факультет економіки та бізнесу.

І він відсьорбнув кави.

― Ви вчилися в Оксфорді, якщо не помиляюся?

― Саме так.

― Мабуть, Джек дуже тішився.

― Так. Батько пишався, що я туди вступила.

― А що б він подумав зараз?

― Прошу?

― Ну, ви ж бо тепер працюєте в занедбаному приміщенні, у відділі вбивств, над справою, в якій повно повій, і...

Вона не встигла відповісти — двері відчинилися й зазирнула Джин, тримаючи канапку з куркою.

― Як замовляли, сер, без помідорів, а ще в приймальні сидить Марк Ролінз.

― Сам прийшов чи з кимось?

― З батьком.

― Гаразд, повідом батька, що я хотів би бачити лише Марка. Добре, забудь. Хай заходять удвох.

Джин зачинила двері.

― Підозрюваний? — запитала Анна.

― Ще ні, — відповів Ленгтон і відкусив від канапки. Жував він швидко. «Мов на потяг запізнюється», — подумала Анна. — Ви дивитеся на мене так, ніби знаєте те, що мені досі невідомо. Або не схвалюєте моєї поведінки. То як?

Вона зашарілася.

― Вибачте. Просто дуже хвилююся, напевно.

― Справді? Он як.

Вони помовчали: він знову вп’явся зубами в канапку.

― Мимоволі підслухала в їдальні балаканину старшого інспектора Геджеса.

― Ясно, і що ж він?.. — з напханим ротом поцікавився Ленгтон.

― Недолюблює вас.

― Краще розкажіть щось новеньке для мене.

― Він сказав, що не розуміє, як ви могли отримати справу — хіба що мали любовну історію з командеркою. Мовляв, убивства ніяк між собою не пов’язані, — вела далі Анна. — А ваші докази — суцільна дурня.

Ленгтон доїв канапку і змахнув зі стола крихти.

― А ви як вважаєте?

― Не знаю, — завагалася вона. — Мелісса була молодою і гарною. А те, що я прочитала, свідчить, що вбивця вибирав жертвами певний тип жінок: із синцями, старих, побитих, яких ніхто вже не любив. Ті навіть не потрапляли до списку зниклих осіб — усім було байдуже до них.

― Згоден, але мою увагу привернув спосіб, у який їх усіх душили — обкрутивши колготки тричі навколо шиї.

― Але я не пам’ятаю, щоб під час розтину... Генсон про це говорив...

― Ви тоді блювали в туалеті, — огризнувся Ленгтон.

― Ні, коли він зрізав колготки з її шиї, я була ще там.

Ленгтон потер собі очі.

― Минулої ночі я навідався до судово-медичної лабораторії й оглянув ті грьобані колготки; ними тричі — тричі! — обкрутили її білу шийку. Той самий почерк.